91000, м. Луганськ, пл. Героїв ВВВ, 3а. Тел. 55-17-32
18.11.08 Справа № 18/160.
Суддя Корнієнко В.В., розглянувши матеріали справи за позовом дочірньої компанії «Укртрансгаз»НАК «Нафтогаз України» в особі Сєвєродонецького виробничого управління підземного зберігання газу філії управління магістральних газопроводів «Донбастрансгаз», м. Донецьк
до державного підприємства «Лисичанська ТЕЦ», м. Лисичанськ Луганської області
про стягнення 2.051.551,52 грн.
за участю представників сторін:
від позивача: Семяниста Г.А. за дов. від 21.12.2007;
від відповідача: Мельникова А.Ф. за дов. від 03.01.2008;
Попова Ю.О. за дов. від 03.01.2008.
Суть спору: позивачем заявлено вимоги про стягнення з відповідача заборгованість в сумі 2.051.551,52 грн., яка підлягає до сплати згідно мирової угоди від 02.03.2004, затвердженої ухвалою господарського суду Луганської області від 18.03.2004 по справі про банкрутство відповідача № 12/26б.
Відповідач проти позову заперечує посилаючись на те, що вказана мирова угода, укладена в ході розгляду справи про банкрутство; ця мирова угода не розірвана та не визнана недійсною у справі про банкрутство; тому, законні підстави звертатися до суду у порядку позовного провадження у позивача відсутні.
В судовому засіданні 04.11.2008 було оголошено перерву до 18.11.2008 (12.00.).
Розглянувши матеріали справи, вислухавши представників сторін, суд
02.03.2004 при розгляді господарським судом Луганської області справи про банкрутство відповідача № 12/26б між кредиторами відповідача (в тому числі позивачем за даним позовом) та відповідачем була укладена мирова угода згідно якої відповідач (боржник) зобов'язався сплатити своїм кредиторам (в тому числі позивачу за даним позовом) заборгованість у загальній сумі 13.711.662,09 грн., з них позивачу -2.051.551,52 грн. в строк до 18.03.2011 (відповідач зобов'язався щорічно сплачувати кредиторам борг в сумі 2.742.332,42 грн., з них позивачу -410310,30 грн.).
Ухвалою господарського суду Луганської області від 18.03.2004 по справі про банкрутство відповідача № 12/26б вищевказана мирова угода була затверджена.
Позивач у позовній заяві вказав, що відповідач свої обов'язки за мировою угодою в повному обсязі не виконав, платежі за 2006, 2007 роки та 6 місяців 2008 року не вніс.
На підставі викладеного позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача заборгованості в сумі 2.051.551,52 грн., яка підлягає до сплати згідно мирової угоди від 02.03.2004, затвердженої ухвалою господарського суду Луганської області від 18.03.2004 по справі про банкрутство відповідача № 12/26б.
Відповідач проти позову заперечує посилаючись на те, що вказана мирова угода, укладена в ході розгляду справи про банкрутство; ця мирова угода не розірвана та не визнана недійсною у справі про банкрутство; тому, законні підстави звертатися до суду у порядку позовного провадження у позивача відсутні.
Дослідивши матеріали справи, вислухавши представників сторін, суд дійшов висновку, що позов не підлягає задоволенню за таких підстав:
Суд вважає, що у даному випадку слід відрізняти мирову угоду, укладену у відповідності до п. 3, 4 ст. 78 Господарського процесуального кодексу України і мирову угоду укладену у відповідності до розділу ІV Закону України «Про банкрутство».
При цьому слід прийняти до уваги, що це два різних поняття, які мають однакову назву.
Правові наслідки укладення мирових угод наступні.
Мирова угода за ст. 78 ГПК України може бути укладена тільки в позовному провадженні. При укладенні мирової угоди в порядку ст. 78 ГПК України наслідком розгляду спору є припинення провадження у справі за п. 7 ст. 80 ГПК України, при цьому сторони попереджаються, що повторне звернення до господарського суду зі спору між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав не допускається. Саме ухвала про затвердження такої мирової угоди є виконавчим документом у розумінні п. 2 ч. 2 ст. 3 Закону України «Про виконавче провадження».
Мирова угода у справі про банкрутство стосується відстрочення, розстрочення чи прощення боргів та укладається між комітетом кредиторів та боржником, справа про банкрутство при цьому припиняється.
Питання укладення, розірвання, визнання недійсною мирової угоди у справі про банкрутство регулюються Розділом ІV Закону України «Про банкрутство».
Згідно п. 7, 8 ст. 39 Закону України «Про банкрутство»у разі визнання мирової угоди недійсною або її розірвання вимоги кредиторів, щодо яких були надані відстрочка та (або) розстрочка платежів або прощення (списання) боргів, відновлюються в повному розмірі у незадоволеній частині.
У разі невиконання мирової угоди кредитори можуть пред'явити свої вимоги до боржника в обсязі, передбаченому цією мировою угодою. У разі порушення провадження у справі про банкрутство цього ж боржника обсяг вимог кредиторів, щодо яких було укладено мирову угоду, визначається в межах, передбачених зазначеною мировою угодою.
Зі змісту ст. 39 Закону України «Про банкрутство»випливає, що визнання мирової угоди недійсною або її розірвання має відбуватися виключно в межах справи про банкрутство, оскільки підстави для такого визнання угоди недійсною або її розірвання містяться безпосередньо в Законі України «Про банкрутство».
Часткове або повне задоволення таких вимог спричиняє певні наслідки, наприклад поновлення провадження у справі про банкрутство, відновлення вимог кредиторів, щодо яких були надані відстрочка та (або) розстрочка платежів або прощення (списання) боргів тощо.
Відповідно до п. 5 ст. 39 Закону України «Про банкрутство»мирова угода може бути розірвана за рішенням господарського суду у разі невиконання боржником умов мирової угоди щодо не менш як третини вимог кредиторів. Більш того при розірванні мирової угоди обов'язково повинні бути присутні сторони мирової угоди, а саме комітет кредиторів та боржник, оскільки прийняття судових рішень, пов'язаних із вирішенням питань щодо прав та законних інтересів учасників справи, має відбуватися за участю осіб, права та інтереси яких зачіпаються.
Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.
Таким чином, враховуючи, що позивач не надав суду доказів розірвання або визнання недійсною мирової угоди у справі про банкрутство, суд вважає, що відсутні законні підстави для стягнення у порядку позовного провадження заборгованості за вказаною мировою угодою.
За таких обставин, в позові слід відмовити в зв'язку з необґрунтованістю та безпідставністю вимог.
Відповідно до ст. ст. 44, 49 ГПК України витрати на держмито та на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу покладаються на позивача.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 44, 49, 82, 84, 85 ГПК України, суд
1. В позові відмовити.
2. Судові витрати покласти на позивача.
18 листопада 2008 р. було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення. Рішення, оформлене відповідно до ст. 84 ГПК України, підписано 24 листопада 2008 р.
На підставі ч. 3 ст. 85 ГПК України дане рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання.
Суддя В.В. Корнієнко