"03" жовтня 2012 р. Справа № 18/1158/12
Колегія суддів у складі: головуючий суддя Бондаренко В.П., суддя Ільїн О.В. , суддя Тихий П.В.
при секретарі Голозубовій О.І.
за участю представників сторін:
позивача -не з'явився
відповідача - не з'явився
третіх осіб - не з'явилися
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу позивача (вх. №2791/П/1-9) на рішення господарського суду Полтавської області від 31.07.2012 р. у справі № 18/1158/12
за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, м. Лохвиця
третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Відділ Держкомзему у Лохвицькому районі, м. Лохвиця
до Лохвицької міської рад, м. Лохвиця
третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - ОСОБА_2, м. Червонозаводське
про визнання недійсним рішення
Рішенням господарського суду Полтавської області від 31.07.2012 р. у справі № 18/1158/12 (суддя Бунякіна Г.І.) у позові відмовлено.
Позивач з рішенням місцевого господарського суду не погодився, звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить рішення скасувати та прийняти нове, яким позовні вимоги задовольнити повністю.
Третя особа, ОСОБА_2, вважає рішення законним і обґрунтованим, у зв'язку з чим просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
Відділ Держкомзему у Лохвицькому районі відзив на апеляційну скаргу не надав, звернувся з клопотанням про розгляд справи за його відсутності.
Відповідач відзив на апеляційну скаргу не надав, в судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.
До початку судового засідання від позивача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи для надання можливості його представнику ознайомитися з матеріалами справи.
Колегія суддів розглянула заявлене клопотання та дійшла висновку про відмову у його задоволенні, виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 77 ГПК України господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу, розгляд справи, зокрема, через нез'явлення в засідання представників сторін, інших учасників судового процесу.
Господарський суд з урахуванням обставин конкретної справи може не брати до уваги доводи учасника судового процесу щодо відкладення розгляду справи у зв'язку з відсутністю його представника (з причин, пов'язаних з відпусткою, хворобою, службовим відрядженням, участю в іншому судовому засіданні і т.п.). При цьому господарський суд виходить з того, що у відповідних випадках такий учасник судового процесу не позбавлений права і можливості забезпечити за необхідності участь у судовому засіданні іншого представника згідно з частинами першою-четвертою статті 28 ГПК, з числа як своїх працівників, так і осіб, не пов'язаних з ним трудовими відносинами. Неможливість такої заміни представника підлягає доведенню учасником судового процесу на загальних підставах (статті 32-34 ГПК).
Отже, враховуючи викладене, позивач був не позбавлений права особисто з'явитися в судове засідання.
Крім того, на момент звернення з апеляційною скаргою повноважним представником позивача був ОСОБА_3, який діяв на підставі довіреності, строк дії якої встановлено до 23.05.2015 р., тобто, враховуючи, що доручення іншому представнику, ОСОБА_4, було видано лише 02.10.2012 р., попередній представник мав достатньо часу для здійснення процесуальних прав, наданих йому ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, у зв'язку з чим колегія суддів дійшла висновку про відмову у задоволенні клопотання позивача.
Таким чином, враховуючи, що сторони були належним чином повідомлені про час та місце розгляду справи, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду справи за відсутності представників сторін за наявними у ній матеріалами.
Розглянувши наявні матеріали справи, перевіривши повноту встановлених судом першої інстанції обставин та докази на їх підтвердження, юридичну оцінку, правильність застосування господарським судом Полтавської області норм процесуального права та доводи апеляційної скарги в межах вимог, передбачених ст. 101 ГПК України, заслухавши доводи позивача та відповідача, колегія суддів встановила наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, заява громадянина ОСОБА_2, жителя АДРЕСА_1 датована 25 травня 2009 року, про надання дозволу на розробку техдокументації з землеустрою щодо посвідчення права власності на земельну ділянку в м. Лохвиця по АДРЕСА_2 була розглянута, наряду з іншими заявниками, 19 сесією 5 скликання Лохвицької міської ради 25.05.2009 р. з прийняттям рішення №22. За цим рішенням гр. ОСОБА_2, як і іншим заявникам, надано дозвіл на розробку техдокументації землеустрою щодо посвідчення права власності на земельну ділянку по АДРЕСА_2 тобто за змістом звернень.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, викладеними в рішенні, виходячи з наступного.
Матеріали справи свідчать, що ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу від 26.10.2007 р. належить 14/50 частки домоволодіння із відповідною кількістю надвірних споруд та незавершений об'єкт будівництва магазину-кафе та готелю за адресою м. Лохвиця, АДРЕСА_2.
Відповідно до ст. 116 Земельного кодексу України (в редакції, яка діяла на час винесення відповідачем спірного рішення) громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.
Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування. Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян.
Частиною 1 ст. 122 Земельного кодексу України встановлено, що сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.
Відповідно до ч. 1 ст. 120 ЗК України визначено, що до особи, яка придбала житловий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення, у розмірах, встановлених договором. Якщо договором про відчуження житлового будинку, будівлі або споруди розмір земельної ділянки не визначено, до набувача переходить право власності на ту частину земельної ділянки, яка зайнята житловим будинком, будівлею або спорудою, та на частину земельної ділянки, яка необхідна для їх обслуговування.
Позивач в апеляційній скарзі зазначає, що судом першої інстанції не були прийняті до уваги вимоги ч. 4 ст. 120 Земельного кодексу України, відповідно до якої при переході права власності на будівлю та споруду до кількох осіб право власності на земельну ділянку визначається пропорційно часткам осіб у вартості будівлі та споруди.
Проте колегія суддів вважає, що суд першої інстанції не повинен був застосовувати вказану норму при винесенні рішення, яким вирішувалось питання дійсності рішення Лохвицької міської ради стосовно лише розгляду заяв громадян про надання дозволу на розробку технічної документації із землеустрою. Слід зазначити, що оскаржуване рішення не визначає право власності на земельну ділянку громадянину ОСОБА_2 чи будь-кому іншому із заявників, а лише надає дозвіл на розробку технічної документації, що є одним з етапів в процедурі надання земельних ділянок у власність.
У разі якщо один із співвласників житлового будинку має намір приватизувати земельну ділянку, а інші співвласники не бажають, він може реалізувати своє право шляхом подання відповідної заяви, на підставі якої громадянину передається ця частка у власність і видається державний акт на право спільної власності, де співвласником виступає держава в особі відповідної ради. При цьому зберігається можливість інших співвласників приватизувати земельну ділянку пропорційно до часток осіб у праві власності на будинок.
Зазначене звернення у вигляді заяви від 25.05.2009 р., про що відмічалося вище, мало результат - рішення від 22.05.2009р. 19 сесії 5 скликання Лохвицької міської ради №22 «Розгляд заяв громадян про надання дозволу на розробку технічної документації із землеустрою щодо посвідчення права власності на земельні ділянки «.
Матеріали справи свідчать, що рішенням 7 сесії 5 скликання Лохвицької міської ради № 36 від 04.06.2007 р. надано дозвіл ФОП ОСОБА_1 на розробку проекту із землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,0238 га у АДРЕСА_3 та виготовлення проектно-кошторисної документації на будівництво магазину «ІНФОРМАЦІЯ_1».
Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки ФОП ОСОБА_1 під будівництво магазину «ІНФОРМАЦІЯ_1»по АДРЕСА_3 розроблений ПП «Меридіан». За письмовим повідомленням відділу Держкомзему у Лохвицькому районі №550-01-07/591 від 09.07.2010 р. цей проект в повній мірі відповідає вимогам нормативно-правових актів, про що свідчить висновок державної експертизи землевпорядної документації від 21.05.2008 р. № 706.
Вказаний проект землеустрою був затверджений рішенням 13 сесії 5 скликання Лохвицької міської ради № 24 від 12.06.2008 р. та цим же рішенням надано ФОП ОСОБА_1 дозвіл на розробку технічної документації із землеустрою щодо посвідчення права оренди на земельну ділянку.
Відповідна технічна документація була розроблена і її дані внесені до єдиного державного реєстру земель 26.12.2008 р.
Вказані факти встановлені рішенням господарського суду Полтавської області від 08.02.2011 р. у справі № 3/148, яке набрало законної сили за постановою ВГСУ від 31 травня 2011 року, а тому відповідно до приписів ст. 35 ГПК України доказуванню не підлягають.
Проте договір оренди земельної ділянки, розташованої по АДРЕСА_3 що є правоустановчим документом для користування цією земельною ділянкою після державної реєстрації останнього, між Лохвицькою міською радою та ФОП ОСОБА_5 укладений не був, як і відсутнє рішення міської ради про затвердження технічної документації із землеустрою щодо посвідчення права оренди ФОП ОСОБА_1 на земельну ділянку за цією адресою.
Позивач в апеляційній скарзі також посилається на те, що суд першої інстанції не прийняв до уваги дані висновку відділу містобудування та архітектури Лохвицької районної адміністрації від 19.01.2012 р. № 01-14/18, про те, що згідно з генеральним планом за адресою: м. Лохвиця по АДРЕСА_2 обліковується багатоквартирна житлова забудова, отже, в такому випадку у відповідності до ст. 42 Земельного кодексу України земельна ділянка може передаватися безоплатно у власність об'єднанню власників.
Проте слід зазначити, що відділ містобудування та архітектури Лохвицької районної адміністрації не є органом, який здійснює реєстрацію прав власності на нерухоме майно. Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_2 на праві приватної власності на підставі договору купівлі-продажу від 26.10.2007 р. належить 14/50 частки домоволодіння із відповідною кількістю надвірних споруд та незавершений об'єкт будівництва магазину-кафе та готелю за адресою м. Лохвиця, АДРЕСА_2. Вказане право власності на частину домоволодіння зареєстроване за ОСОБА_2 відповідним органом, який проводить реєстрацію речових прав на нерухоме майно відповідно до закону (БТІ). Тому позиція позивача щодо статусу будинку за адресою м. Лохвиця, вул. Шевченка 14 є помилковою.
Крім того, твердження позивача про те, що оскаржуване рішення Лохвицької міської ради фактично перервало процедуру оформлення документації по АДРЕСА_3 спростовує той факт, що земельні ділянки розміщені за різними адресами. При цьому право власності на земельну ділянку по АДРЕСА_2 в м. Лохвиця громадянина ОСОБА_2 закріплено Державним актом, виданим на підставі рішення № 28 двадцятої сесії 5 скликання Лохвицької міської ради від 29.07.2009 р., тоді як право землекористування ФОП ОСОБА_1 по АДРЕСА_3 не посвідчено у встановленому порядку.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції прийняв оскаржуване рішення законно, обґрунтовано, з урахуванням матеріалів справи та у відповідності до діючого законодавства, а тому рішення суду першої інстанції підлягає залишенню без змін. Щодо апеляційної скарги, то колегія суддів дійшла висновку, що вона необґрунтована, безпідставна і підлягає залишенню без задоволення, оскільки з огляду на вищезазначене, позивач не довів ті обставини, на які він посилався в апеляційній скарзі, як на підстави для скасування рішення суду першої інстанції.
Керуючись статтями 99, 101, п. 1 статті 103, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду, -
У задоволенні апеляційної скарги відмовити.
Рішення господарського суду Полтавської області від 31.07.2012 року по справі № 18/1158/12 залишити без змін.
Повний текст постанови складено 05.10.2012 року.
Головуючий суддя Бондаренко В.П.
Суддя Ільїн О.В.
Суддя Тихий П.В.