"01" жовтня 2012 р.Справа № 5017/2378/2012
Господарський суд Одеської області у складі судді : Невінгловської Ю.М.
при секретарі судового засідання: Гарновській К.В.
за участю представників сторін
від позивача: Сандаков О.В. (представник діючий на підставі довіреності);
від відповідача: Коваль К.П. (представник діючий на підставі довіреності).
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу
за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "АЛЬЯНС-ТЕХНО";
до відповідача: Публічного акціонерного товариства "Всеукраїнський Акціонерний Банк"
про розірвання договору застави
08.08.2012р. Товариство з обмеженою відповідальністю „АЛЬЯНС-ТЕХНО" звернулось до господарського суду Одеської області з позовом до відповідача -Публічного акціонерного товариства „Всеукраїнський Акціонерний Банк" про розірвання договору застави від 25.12.2007р. з 19.06.2008р.
01.10.2012р. позивачем було подано до канцелярії суду уточнення та додаткові письмові обґрунтування до вимог, викладених у позовній заяві, які зареєстровані 01.10.2012р. за №29783/2012, згідно яких позивач просив суд уточнити позовні вимоги та:
1. Правовідносини, що виникають Договору Застави від 25 грудня 2007 року, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю «Альянс-Техно»та Відкритим акціонерним Товариством Всеукраїнський Акціонерний Банк, посвідчений Юрченко П.І., приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу, та зареєстрований в реєстрі за № Д-351, - визнати такими, що припинилися з 19 червня 2008 року.
2. Договір Застави від 25 грудня 2007 року, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «Альянс-Техно»та Відкритим акціонерним Товариством Всеукраїнський Акціонерний Банк, посвідчений Юрченко П.І., приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу, та зареєстрований в реєстрі за № Д-351, - розірвати з 19 червня 2008 року.
В обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на те, що 20 грудня 2007 року між ТОВ «Альянс-Юг»та ВАТ „Всеукраїнський Акціонерний Банк", було укладено Кредитний договір № 44/07ю, відповідно до умов якого банк надав ТОВ «Альянс-ЮГ»у тимчасове користування на умовах забезпеченості, строковості, повернення, платності та цільового характеру використання грошові кошти, у формі поновлювальної кредитної лінії з максимальним лімітом в сумі 250 000, 00 дол. США із остаточним строком повернення - 19 грудня 2009 року. 25 грудня 2007 року між ТОВ «АЛЬЯНС-ТЕХНО»та відповідачем було укладено договір застави, посвідчений Юрченко П.І., приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу, та зареєстрований в реєстрі за № Д-351, відповідно до умов якого, в забезпечення зобов'язань, взятих на себе ТОВ «Альянс-ЮГ»перед відповідачем у повному обсязі, включаючи проценти, неустойку, відшкодування збитків, завданих простроченням виконання, та інших виплат, передбачених Кредитним договором, позивач передав у заставу відповідачу, майно, належне йому на праві власності згідно із балансовою довідкою № 250/11-07 від 26.11.2007 року. При цьому, як вказує позивач, проаналізувавши умови договору застави, він дійшов висновку, що за своєю правовою природою даний договір є договором поруки та до нього повинні застосовуватись положення параграфу 3 «Порука»(ст. ст. 553-559) глави 49 Цивільного кодексу України. Разом з тим, як зазначає позивач, 19 червня 2008 року між відповідачем та ТОВ "Альянс-Юг" було укладено додаткову угоду №01 до Кредитного договору, відповідно до умов якої процентна ставка за користування кредитом була підвищена до 16 % річних, а 20 листопада 2008 року між Відповідачем та ТОВ "Альянс-Юг" було укладено додатковий договір № 02 до Кредитного договору, відповідно до умов якого процентна ставка за користування кредитом знову була підвищена до 17, 5 % річних. Отже, як вказує позивач, після укладання Договору застави, згідно із умовами якого, позивач виступив майновим поручителем ТОВ «Альянс-Юг»перед відповідачем у зобов'язаннях, що виникають із кредитного договору, відповідач та ТОВ «Альянс-Юг», без згоди позивача, двічі змінювали зобов'язання, забезпечене заставою, внаслідок чого був збільшений обсяг відповідальності позивача перед відповідачем, що, згідно до вимог ст. 559 Цивільного кодексу України, є неприпустимим та є підставою для припинення зобов'язань позивача перед відповідачем, відповідно до ст. 598 Цивільного кодексу України, з моменту укладення 19.06.2008р. додаткової угоди №01.
В судовому засіданні 05.09.2012р. представником відповідача було подано клопотання про направлення матеріалів справи за підстудністю до господарського суду м. Києва, відповідно до вимог ст. 15 Господарського процесуального кодексу України, оскільки відповідач знаходиться у м. Києві.
Розглянувши дане клопотання у судовому засіданні 05.09.2012р., суд відмовив у його задоволенні з огляду на те, що відповідно до ч. 1 ст. 15 Господарського процесуального кодексу України визначено, що справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні господарських договорів, справи у спорах про визнання договорів недійсними розглядаються господарським судом за місцезнаходженням сторони, зобов'язаної за договором здійснити на користь другої сторони певні дії, такі як: передати майно, виконати роботу, надати послуги, сплатити гроші тощо. Отже, оскільки за спірним договором, стороною, зобов'язаною здійснити певні дії є позивач, зареєстрований у м. Одесі, то даний спір, відповідно до вимог вищевказаної статті, підлягає розгляду в господарському суді Одеської області.
Згідно до наданих усних пояснень та відзиву на позовну заяву, відповідач проти задоволення позовних вимог заперечує та зазначає, що позивач, згідно до укладеного з ним Договору застави від 25.12.2007р., відповідно до умов ст. 11 Закону України „Про заставу" є майновим поручителем -заставодавцем та, відповідно до ст. 546 Цивільного кодексу України, застава (іпотека) та порука є різними видами забезпечення, тому норми що регулюють поруку (ст. 553-559 ЦК) не застосовуються до правовідносин кредитора з майновим поручителем, оскільки він відповідає перед заставодержателем за виконання боржником основного зобов'язання винятково в межах вартості предмета застави.
В судовому засіданні 01.10.2012р. представник позивача підтримав уточнені позовні вимоги в повному обсязі.
Проаналізувавши надані сторонами докази у їх сукупності та надавши їм правову оцінку, суд дійшов наступних висновків:
Згідно до ст. 2 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд порушує провадження у справі за позовами, зокрема, підприємств та організацій, які звертаються до господарського суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів.
Завданням суду при здійсненні правосуддя, в силу вимог ст. 2 Закону України "Про судоустрій України", є, зокрема, захист гарантованих Конституцією України та законами, прав і законних інтересів юридичних осіб.
Встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з'ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.
Як вбачається із змісту позовної заяви, ТОВ „АЛЬЯНС-ТЕХНО" вважає, що укладений з банком Договір застави від 25.12.2007р. за своєю правовою природою є договором поруки та до нього повинні застосовуватись положення параграфу 3 «Порука»(ст. ст. 553-559) глави 49 Цивільного кодексу України.
Разом з тим, зазначене твердження позивача є помилковим та таким, що не відповідає нормам чинного законодавства, з огляду на наступне:
Статтею 546 Цивільного кодексу України визначено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.
Поняття застави визначено ст. 572 Цивільного кодексу України, в якій вказано, що в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).
Згідно з положеннями ст. 574 цього ж Кодексу, застава виникає на підставі договору, закону або рішення суду.
Видами застави, відповідно до ст. 575 Цивільного кодексу України є іпотека - застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи та заклад - застава рухомого майна, що передається у володіння заставодержателя або за його наказом - у володіння третій особі.
Предметом застави, згідно зі ст. 576 цього Кодексу, може бути будь-яке майно (зокрема річ, цінні папери, майнові права), що може бути відчужене заставодавцем і на яке може бути звернене стягнення.
Відповідно до ст. 583 Цивільного кодексу України, заставодавцем може бути боржник або третя особа (майновий поручитель). Заставодавцем може бути власник речі або особа, якій належить майнове право, а також особа, якій власник речі або особа, якій належить майнове право, передали річ або майнове право з правом їх застави. Застава права на чужу річ здійснюється за згодою власника цієї речі, якщо для відчуження цього права відповідно до договору або закону потрібна згода власника.
Статтею 593 вказаного Кодексу визначено, що право застави припиняється у разі: 1) припинення зобов'язання, забезпеченого заставою; 2) втрати предмета застави, якщо заставодавець не замінив предмет застави; 3) реалізації предмета застави; 4) набуття заставодержателем права власності на предмет застави. Право застави припиняється також в інших випадках, встановлених законом.
Аналогічні положення щодо способу забезпечення зобов'язання у вигляді застави містяться в Законі України „Про заставу".
При цьому, статтею 553 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або у повному обсязі. Поручителем може бути одна особа або декілька осіб.
В силу вимог ст. 554 цього ж Кодексу, у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.
З огляду на приписи вищезазначених норм та, відповідно до положень ст. 546 Цивільного кодексу України, порука та застава є окремими самостійними способами забезпечення зобов'язання, мають різні предмети та обсяги відповідальності зобов'язаної сторони, в зв'язку з чим, застосування до договору застави, положень ст. 559 Цивільного кодексу України, якою визначені підстави припинення поруки є безпідставним, оскільки договір застави є окремим способом забезпечення зобов'язання та має окремі підстави для його припинення, визначені ст. 593 Цивільного кодексу України.
При цьому, суд зазначає, що частиною 1 статті 651 Цивільного кодексу України унормовано, що зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Частиною 2 цієї статті встановлено, договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору. При цьому сторона, яка ставить питання про розірвання чи зміну договору, має довести наявність порушення договору та наявність шкоди, завданої цим порушенням другою стороною.
Згідно ст. 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.
У відповідності до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.
Згідно зі ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.
Між тим, ТОВ „АЛЬЯНС-ТЕХНО", під час розгляду даної справи, не доведено належними доказами наявність підстав для розірвання спірного договору та припинення за ним правовідносин, з огляду на те, що наведені позивачем підстави, викладені у ст. 559 Цивільного кодексу України, не стосуються підстав для розірвання договору застави, в контексті статті 651 Цивільного кодексу України.
З урахуванням встановлених обставин, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог ТОВ „АЛЬЯНС-ТЕХНО" у повному обсязі.
Згідно до ст.ст. 44, 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на позивача.
Керуючись ст.ст. 32, 33, 34, 44, 49, 82-85 Господарсько процесуального кодексу України, суд,
У задоволенні позову відмовити в повному обсязі.
Рішення суду може бути оскаржено протягом 10-денного строку з моменту складання повного тексту.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення 10-денного строку з дня його підписання, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи Одеським апеляційним господарським судом.
Повний текст рішення складено 08.10.2012р.
Суддя Невінгловська Ю.М.