Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"03" жовтня 2012 р.Справа № 5023/3989/12 вх. № 3989/12
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Задорожної І.М.
при секретарі судового засідання Цірук О.М.
за участю
позивача - Кардаш В.С. (постанова по справі № Б-50/250-07 від 02.06.2008р.); Тарасов А.В. (доручення без номера, без дати).
відповідача - Двінська Е.С. (дов. б/н від 05.03.2012р.).
розглянувши справу за позовом ТОВ "Зоря", м. Балаклія, Харківської області
до ТОВ "Інвестиційна аграрна компанія "Балінвест", с. Ясенкове, Балаклійського району, Харківської області
про визнання недійсним повідомлення
Товариство з обмеженою відповідальністю "Зоря", звернулось до господарського суду з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвестиційна аграрна компанія "Балінвест", в якій просить суд визнати недійсним повідомлення №1 від 07.03.2007 року "Про припинення зобов'язання зарахуванням".
Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначає, що між позивачем та відповідачем, (яке було перейменоване з ТОВ "Зоря Плюс" на ТОВ "Інвестиційна аграрна компанія "Балінвест"), були укладені договори купівлі-продажу рухомого та нерухомого майна (№ 1 від 01.02.2007 року, № 2 від 01.02.2007 року, № 3 від 01.02.2007 року, № 4 від 07.03.2007 року, № 5 від 07.03.2007 року), за якими позивач передав відповідачу відповідні об'єкти продажу нерухомого та рухомого майна та разом з цим зазначає, що станом на дату укладання останнього договору купівлі-продажу, кредиторська заборгованість ТОВ "ЗОРЯ ПЛЮС" перед ТОВ "Зоря" склала 578736,73 грн.
Також, позивач наголошував на тому, що постановою Господарського суду Харківської області від 02.06.2008 року по справі №Б-50/250-07 ТОВ "Зоря" визнано банкрутом та відкрита ліквідаційна процедура. В ході ліквідаційної процедури ліквідатором був виявлений факт погашення кредиторської заборгованості ТОВ "Зоря Плюс" перед позивачем на загальну суму 578 736,73 грн., на підставі повідомлення №1 від 07.03.2007 року "Про припинення зобов'язання зарахуванням", відповідно до змісту якого, позивач ТОВ "Зоря" ніби-то мало заборгованість перед ТОВ "Зоря Плюс" в розмірі 577491,18грн. та суттєву частку даного зобов'язання склала угода про відступлення права вимоги від 20.12.2006 року, укладеної між Іванусенко Любов'ю Григорівною та ТОВ "Зоря Плюс", за якою Іванусенко Л.Г. передала ТОВ "Зоря Плюс" право вимоги до ТОВ "Зоря" на суму 241470,37 грн.
Після вищевказаного встановленого ліквідатором факту, ТОВ "Зоря" звернулось до суду з позовною заявою про визнання недійсною вищевказаної угоди про відступлення права вимоги від 20.12.2006 року укладеної між Іванусенко Л.Г. та ТОВ "Зоря плюс" та відповідно до рішення апеляційного суду Харківської області від 20.12.2011 року по справі №22-ц-13660/2011 р. визнано недійсною зазначену угоду про відступлення права вимоги, в зв'язку з чим, позивач вважає повідомлення №1 від 07.03.2007 року про припинення зобов'язання зарахуванням таким, що суперечить вимогам ч.1 ст.303, ч.1 ст.215 ЦК України та просить суд визнати його недійсним.
Ухвалою господарського суду від 06.09.2012 року порушено провадження у справі №5023/3989/12, розгляд справи призначено на 19.09.2012 року.
Ухвалою господарського суду від 19.09.2012 року розгляд справи відкладено до 03.10.2012 року, з метою надання сторонами доказів в підтвердження заявлених позовних вимог та заперечень.
Представник позивача в судовому засіданні 03.10.2012 року підтримує заявлені позовні вимоги, через канцелярію господарського суду надав відзив (вх. 15446 від 03.10.12 р.), в якому заперечував проти клопотання відповідача ТОВ "Інвестиційна аграрна компанія "Балінвест" про застосування строку позовної давності до спірних правовідносин, оскільки вважає, що строк позовної давності, який підлягає застосуванню до спірних правовідносин ще не сплинув та вказував на те, що дізнався про порушення свого права саме 20.12.2011 року, тобто після ухвалення апеляційним судом Харківської області рішення від 20.12.2011 року по справі № 22-ц-13660/2011, яким визнано недійсною угоду про відступлення права вимоги від 20 грудня 2006 року, укладеної між Іванусенко Л.Г. та ТОВ "Зоря плюс".
Представник відповідача в судовому засіданні 03.10.2012 року заперечує проти заявлених позовних вимог, за вх.№14310 від 18.09.2012 року надав відзив на позовну заяву, в якому просить суд відмовити в задоволенні позовної заяви ліквідатора ТОВ "Зоря" про визнання недійсним повідомлення №1 від 07.03.2007 року про припинення зобов'язання зарахуванням, посилаючись на те, що спірне повідомлення спрямоване на реальне настання наслідків, зобов'язання прийняті як позивачем так і відповідачем, тобто дії відповідача не суперечать приписам чинного законодавства та не порушують прав і охоронюваних законом інтересів інших осіб.
Крім того, представник відповідача звернувся до суду із заявою про застосування строку позовної давності до спірних правовідносин (вх.№15606 від 18.09.2012 року), посилаючись на те, що оскаржуване повідомлення №1 від 07.03.2007 року про припинення зобов'язання зарахуванням, яке є предметом позову по даній справі підписане п*ять років тому назад та погоджене сторонами 07.03.2007 року, отже відповідач посилається на те, що у позивача відсутні будь-які поважні причини для поновлення строків позовної давності, оскільки позивачу було відомо про повідомлення №1 від 07.03.2007 року про припинення зобов'язання зарахуванням з моменту підписання вказаного повідомлення. В доповненні до відзиву (вх. 15394 від 03.10.12) відповідач зазначав, що з дати призначення судом ліквідатора позивача минуло чотири з половиною років, що в свою чергу свідчить про те, що останній знав про наявність спірного повідомлення про припинення зобов*язань зарахуванням. Також, позивач посилаючись на практику Вищого господарського суду України, а саме постанову № 20/07-04 від 15.03.2005 року наголошував на тому, що діюче законодавство не містить виключень із загального правила визначення початку перебігу строку позовної давності у тих випадках, коли до юридичної особи застосовуються судові процедури банкрутства відповідно до Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" або призначається новий керівник чи арбітражний керуючий, в зв*язку з чим вважає, що не може бути поважною причиною пропуску строку позовної давності призначення ліквідатора боржника.
Враховуючи те, що норми ст.38 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов'язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, п.4 ч.3 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом в межах наданих ним повноважень створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, та вважає за можливе здійснити розгляд справи за наявними у справі і додатково поданими на вимогу суду матеріалами і документами.
З'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно та повно дослідивши надані учасниками судового процесу докази, суд встановив наступне.
Як вбачається із документів доданих до матеріалів справи, між ТОВ "Зоря" та ТОВ «Зоря плюс», яке відповідно до рішення учасників товариства від 02.04.2007 року оформленого протоколом №2 зборів учасників товариства, перейменоване у Товариство з обмеженою відповідальністю "Інвестиційна аграрна компанія «Балінвест» - надалі відповідач, були укладені наступні договори купівлі-продажу рухомого та нерухомого майна, а саме:
- договір № 1 від 01.02.2007 року, за яким позивач зобов'язався передати у власність ТОВ «Зоря плюс» обладнання переробної промисловості, а відповідач зобов*язався сплатити за продане майно 302 959,20 грн.
- договір № 2 від 01.02.2007 року, за яким позивач зобов'язався передати у власність відповідача будівлі та споруди, а відповідач зобов*язався сплатити за продане майно 66045,60 грн.
- договір № 3 від 01.02.2007 року, за яким позивач зобов'язався передати у власність відповідача незавершене будівництво консервного цеху, а відповідач зобов*язався сплатити за продане майно 107373,31 грн.
- договір № 4 від 07.03.2007 року, за яким позивач зобов'язався передати у власність відповідача будівлі консервного та кондитерського цеху, а відповідач зобов'язався сплатити за продане майно 95613,60 грн.
- договір № 5 від 07.03.2007 року, за яким позивач зобов'язався передати у власність консервацію, а відповідач зобов'язався сплатити за продане майно 6 745,02 грн..
Як зазначає позивач, ТОВ "Зоря" свої зобов'язання за вищевказаними договорами купівлі-продажу виконало у повному обсязі, а саме передало відповідачу відповідні об'єкти продажу, про що свідчать частково надані позивачем до справи копії актів приймання-передачі об*єктів нерухомого майна до договору № 2 від 01.02.2007 року, до договору № 3 від 01.02.2007 року та до договору № 4 від 07.03.2007 року.
З матеріалів справи вбачається, що постановою Господарського суду Харківської області від 02.06.2008 року по справі №Б-50/250-07 ТОВ "Зоря" визнано банкрутом та відкрита ліквідаційна процедура. Ліквідатором боржника призначено Кардаша В.С., на якого судом покладено обов*язок виконати всі дії передбачені ст.ст. 25-34 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".
В позовній заяві та під час розгляду справи по суті, позивач наголошував на тому, що в ході ліквідаційної процедури ліквідатором був виявлений факт погашення заборгованості ТОВ "Зоря Плюс" за вищевказаними договорами купівлі-продажу перед позивачем на загальну суму 578 736,73 грн., на підставі направленого на адресу ТОВ "Зоря" повідомлення №1 від 07.03.2007 року "Про припинення зобов'язання зарахуванням".
Господарський суд зазначає, що зі змісту вказаного повідомлення про припинення зобов*язань зарахуванням вбачається, що відповідач повідомив ТОВ "Зоря" про наявність однорідних вимог, відповідно до якого ТОВ "Зоря" мало заборгованість перед ТОВ "Зоря плюс" на суму 577 491,18 грн., яка виникла згідно наступних документів:
- по договору №б/н від 01.12.2006 року (купівля- продаж трактора Т-150) на суму 14100,0грн., по договору №б/н від 06.12.2006 року (угода про відступлення права вимоги) на суму 114037,55грн., по договору №б/н від 06.12.2006 року (угода про відступлення права вимоги) на суму 126 784,86грн., по договору №б/н від 20.12.2006 року (угода про відступлення права вимоги) на суму 241 470,37грн., по договору №б/н від 27.02.2007 року (купівлі - продаж соняшника) на суму 81098,40 грн., на загальну суму 577 491,18грн.,
Також, відповідачем у повідомленні зазначено про наявність заборгованості з боку ТОВ "Зоря плюс" перед ТОВ "Зоря" на загальну суму 578736,73 грн., яка виникла згідно наступних документів:
- по договору купівлі-продажу № 1 від 01.02.2007 року (обладнання переробної промисловості) на суму 302 959,20грн, по договору купівлі-продажу № 2 від 01.02.2007 року ( будівлі та споруди) на суму 66045,60грн., по договору купівлі-продажу № 3 від 01.02.2007 року ( незавершене будівництво консервного цеху) на суму 107373,31 грн., по договору купівлі-продажу № 4 від 07.03.2007 року ( будівлі консервного та кондитерського цеху ) на суму 95613,60 грн., по договору купівлі-продажу № 5 від 10.02.2007 року ( консервацію) на суму 6 745,02 грн.
На підставі вищеозначеного, відповідачем повідомлено позивача про припинення вказаних зобов*язань зарахуванням, керуючись ст. 601 Цивільного кодексу України, ст. 203 ГК України.
Позивач ТОВ "Зоря" в процесі здійснення ліквідаційної процедури звернулось до суду з позовною заявою про визнання недійсною угоди про відступлення права вимоги від 20.12.2006 року укладеної між Іванусенко Л.Г. та ТОВ "Зоря плюс", за якою Іванусенко Л.Г. передала ТОВ "Зоря плюс" право вимоги до ТОВ "Зоря" (позивача) на суму 241470,37 грн., тобто, господарський суд констатує, що позивач оскаржив одну з угод, яка входить до оскаржуваного повідомлення № 1 від 07.03.2007 року про припинення зобов*язань зарахуванням та відповідно до рішення апеляційного суду Харківської області від 20.12.2011 року по справі №22-ц-13660/2011 р. зазначену угоду про відступлення права вимоги визнано судом недійсною, в зв'язку з чим, позивач ТОВ "Зоря" вважає повідомлення №1 від 07.03.2007 року про припинення зобов'язання зарахуванням таким, що суперечить вимогам ч.1 ст.303, ч.1 ст.215 ЦК України та просить суд визнати його недійсним повністю.
В судових засіданнях відповідач звернувся до суду із заявою про застосування строку позовної давності до спірних правовідносин, на підставі ч.3 ст.267 ЦК України.
Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог і заперечень проти них, суд виходить з наступного.
Згідно вимог частини 2 статті 11 ЦК України та ст.174 ГК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до приписів ч.1 ст.202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Статтею 193 Господарського кодексу України встановлені загальні умови виконання господарських зобов*язань, відповідно якої суб*єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов*язання належним чином відповідно до Закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов*язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.
Статтею 202 ГК України передбачені загальні умови припинення господарських зобов*язань.
Згідно з частиною третьою статті 203 ГК України господарське зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічної однорідної вимоги, строк якої настав або строк якої не зазначений чи визначений моментом витребування. Для зарахування достатньо заяви однієї сторони.
Аналогічні правила містить і стаття 601 ЦК України, відповідно до якої зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги.
Зарахування можливе за наявністю таких умов:
- вимоги повинні бути зустрічними. Це означає, що сторони одночасно приймають участь у двох зобов'язаннях та при цьому кредитор по одному зобов'язанню є боржником по іншому зобов'язанню;
- вимоги повинні бути однорідними (гроші, однорідні речі). При цьому слід мати на увазі, що сторони з метою проведення заліку своєю угодою не можуть змінювати предмет вимог;
- вимоги повинні бути своєчасними. Необхідно, щоб строк виконання зобов'язання або вже настав, або був встановлений моментом пред'явлення вимоги, або, що б строк не був зазначений взагалі, тобто виконання можна вимагати у будь який момент;
- вимоги повинні бути зрозумілими. Передбачається, що між сторонами не має спору відносно характеру зобов'язань, його змісту, умов виконання. Якщо одна з сторін звернулась з заявою про залік однорідних зустрічних вимог, а інша сторона зобов'язання протиставляє цій вимозі заперечення стосовно характеру, строк, розміру виконання, то в даному випадку спору вирішується у судовому порядку та зарахування зустрічних однорідних можливо лише за рішенням суду.
Оцінивши зміст даного спірного повідомлення про припинення зобов*язань зарахуванням, суд дійшов висновку, що зазначене повідомлення сторони є за своїм змістом та правовою природою одностороннім правочином по зарахуванню зустрічних однорідних вимог, у розумінні норм Цивільного та Господарського кодексів України.
Тієї ж позиції дотримується Вищий господарський суд України, у листі від 07.04.2008р. №01-8/211 «Про деякі питання практики застосування норм Цивільного та Господарського кодексів України», в якому зазначив, що заява однієї сторони про зарахування зустрічної однорідної вимоги є одностороннім правочином, який має наслідком припинення зобов'язань.
Таким чином, господарський суд констатує, що заява однієї сторони про зарахування зустрічної однорідної вимоги є одностороннім правочином, який має наслідком припинення зобов'язань та в зв*язку з чим, до нього застосовуються загальні вимоги щодо форми правочину та вимоги, додержання яких є необхідними для чинності правочину.
Частиною 1 статті 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Способи судового захисту цивільних прав та інтересів встановлені статтею 16 Цивільного кодексу України та статтею 20 ГК України, цими нормами встановлено, що суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
Визнання договору недійсним є одним із способів захисту, який застосовується судом у випадках та порядку, визначеному цивільним законодавством.
Відповідно до приписів ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього кодексу.
Статтею 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Вирішуючи спори про визнання угод недійсними, господарський суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону; додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору (абз.3 п.1 роз'яснень Вищого арбітражного суду України № 02-5/111 від 12.03.1999р. "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними").
Пунктом 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 6.11.2009 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" встановлено, що судам необхідно враховувати, що згідно із статтями 4, 10 та 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити ЦК, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та Цивільного кодексу, міжнародним договорам, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства.
Зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, крім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України (статті 1, 8 Конституції України).
Відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.
З наведених норм вбачається, що для визнання недійсним у судовому порядку правочину (господарського зобов'язання) необхідно встановити, що правочин не відповідає вимогам закону, або ж його сторонами (стороною) при укладенні було порушено господарську компетенцію.
Предметом даного спору є вимога позивача про визнання недійсним повідомлення №1 від 07.03.2007 року про припинення зобов*язання зарахуванням, з посиланням позивача на те, що вищевказане повідомлення суперечить вимогам ч.1 ст.303, ч.1 ст.215 ЦК України.
Аналізуючи доводи сторін та надаючи оцінку наявним у матеріалах справи доказам, суд зазначає про наявність правових підстав у позивача ТОВ "Зоря" для визнання недійсним повідомлення №1 від 07.03.2007 року "Про припинення зобов'язання зарахуванням" в частині зарахування зустрічної однорідної вимоги за угодою про відступлення права вимоги від 20.12.2006 року укладеної між Іванусенко Л.Г. та ТОВ "Зоря плюс" суму 241 470,37грн., яку відповідно до рішення апеляційного суду Харківської області від 20.12.2011 року по справі №22-ц-13660/2011 р. визнано недійсною, тобто такою, що не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов*язані з її недійсністю. Рішення апеляційного суду Харківської області залишено без змін Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справі від 17.02.2012 року.
Таким чином, господарський суд на підставі викладеного констатує та зазначає про наявність порушеного суб*єктивного права у позивача, на захист якого подано позов, внаслідок укладання оспорюваного повідомлення в частині зарахування зустрічної однорідної вимоги за угодою про відступлення права вимоги від 20.12.2006 року, яку визнано судом недійсною.
Про те, як вбачається із матеріалів справи, відповідач звернувся до суду із заявою про застосування в порядку ст.ст. 257, 267 Цивільного кодексу України строків позовної давності до спірних правовідносин про визнання недійсним повідомлення №1 від 07.03.2007 року "Про припинення зобов'язання зарахуванням", оскільки воно було підписано між сторонами 07 березня 2007 року р., а позивач звернувся до суду лише у 2012 р.
Згідно із положеннями ст. 256 Цивільного кодексу України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутись до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Відповідно до ст. 257 Цивільного кодексу України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення (ч. 3 ст. 267 ЦК України). Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Доведення та обгрунтування поважності причин пропуску строку позовної давності на звернення з позовом згідно ст.33 ГПК України покладено на сторони.
У зв'язку із викладеним, суд погоджується із тим, що встановлений статтею 257 Цивільного кодексу України загальний строк позовної давності у три роки по заявленій вимозі про визнання недійсним повідомлення №1 від 07.03.2007 року "Про припинення зобов'язання зарахуванням" в частині зарахування зустрічної однорідної вимоги за угодою про відступлення права вимоги від 20.12.2006 року сплив, оскільки право на звернення з позовом у вказаній частині про визнання недійсним повідомлення "Про припинення зобов'язання зарахуванням" виникло у позивача з моменту винесення господарським судом Харківської області Постанови від 02.06.2012 року у справі № Б-50/250-07 про визнання ТОВ "Зоря" банкрутом та призначення ліквідатором Кардаша Владислава Сергійовича, а не з моменту ухвалення апеляційним судом Харківської області рішення по справі № 22-ц-13660/2011 про визнання угоди про відступлення права вимоги від 20.12.2006 року недійсною, як про те зазначає позивач та звернувся до господарського суду з позовом лише 04.09.2012 р., тобто з пропуском строку позовної давності встановленим нормами Цивільного кодексу України.
Приймаючи до уваги вищенаведені положення діючого цивільного законодавства України, суд дійшов висновку про необхідність застосування строку позовної давності при розгляді даного спору про визнання недійсним повідомлення №1 "Про припинення зобов'язання зарахуванням" в частині зарахування зустрічної однорідної вимоги за угодою про відступлення права вимоги від 20.12.2006 року, укладеної між Іванусенко Л.Г. та ТОВ "Зоря плюс" на суму 241 470,37 грн., про застосування якої заявлено відповідачем у справі та на підставі викладеного відмовляє в задоволенні позовних вимог в цій частині, в зв*язку з пропуском позивачем строку позовної давності.
Що стосується іншої частини спірного повідомлення №1 "Про припинення зобов'язання зарахуванням", а саме щодо зарахування відповідачем однорідних вимог за угодами про відступлення права вимоги №б/н від 06.12.2006 року на суму 114037,55 грн., про відступлення права вимоги №б/н від 06.12.2006 року на суму 126 784,86грн., договору №б/н купівлі-продажу трактора Т-150 від 01.12.2006 року на суму 14100,0грн. та договору №б/н купівлі-продажу соняшника від 27.02.2007 року на суму 81098,40 грн., господарський суд вважає за необхідне зазначити, що позивачем в даному випадку не доведено наявності правових підстав, передбачених нормами діючого законодавства, з якими пов*язується недійсність спірного одностороннього правочину в цій частині як і не надано доказів щодо розірвання чи визнання недійсними вищевказаних угод, за якими здійснено залік зустрічних однорідних вимог.
За таких обставин, господарський суд приходить до висновку, що позивачем в даному випадку не доведено суду наявності самого суб*єктивного права, на захист якого подано позов, тому з врахуванням викладеного, вважає за необхідне відмовити в позові про визнання недійсним спірного повідомлення №1 "Про припинення зобов'язання зарахуванням", а саме в частині зарахування відповідачем однорідних вимог за угодами про відступлення права вимоги №б/н від 06.12.2006 року на суму 114037,55 грн., про відступлення права вимоги №б/н від 06.12.2006 року на суму 126 784,86грн., договору №б/н купівлі-продажу трактора Т-150 від 01.12.2006 року на суму 14100,0грн. та договору №б/н купівлі-продажу соняшника від 27.02.2007 року на суму 81098,40 грн., не з причини пропуску строку позовної давності, а у зв*язку з необґрунтованістю самої вимоги.
Відповідно до ст. 49 ГПК України судовий збір у даній справі покладається на позивача.
Враховуючи вищевикладене та керуючись 11, 179, 193, 202, 203 Господарського кодексу України, 203, 215, 256, 257, 261, 267, 601 Цивільного кодексу України, ст.ст. 33, 38, 43, 44, 49, ст.ст. 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд,-
В задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
Повне рішення складено 08.10.2012 р.
Суддя Задорожна І.М.