"31" серпня 2012 р.Справа № 1/49/5022-562/2012
Господарський суд Тернопільської області
у складі судді Чопко Ю.О.
Розглянув справу
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Диво", м.Тернопіль
до відповідача Публічного акціонерного товариства "ВТБ Банк", м.Київ
про визнання кредитного договору №16/10-К від 29 грудня 2010р. недійсним.
За участю представників сторін:
позивача: Яненко Олег Юрійович, юрисконсульт.
відповідача: Червінський Ігор Мирославович, юрисконсульт юридичного відділу відділення "Львівська регіональна дирекція" ПАТ "ВТБ Банк".
Суть справи:
ТзОВ "Диво" звернулося з позовом до ПАТ "ВТБ Банк" про визнання кредитного договору №16/10-К від 29 грудня 2010р. недійсним.
Ухвалою господарського суду Тернопільської області від 10 липня 2012 року порушено провадження у справі, призначено її розгляд на 10.08.2012р.
Ухвалою суду від 10.08.2012р. розгляд справи відкладено на 31 серпня 2012р. з мотивів, зазначених в ухвалі.
У судовому засіданні 31 серпня 2012р. представник позивача заявив усне клопотання про передачу справи на розгляд до господарського суду м.Києва, мотивуючи клопотання неправильно визначеною територіальною підсудністю справи. Представник відповідача проти клопотання заперечував посилаючись на намагання позивача затягнути розгляд справи. Суд клопотання відхилив виходячи з наступного. В силу положень ч.4 ст. 15 ГПК України:
Якщо юридичну особу представляє уповноважений нею відособлений підрозділ, територіальна підсудність спору визначається з урахуванням частини першої-третьої цієї статті залежно від місцезнаходження відособленого підрозділу.
У матеріалах справи містяться достатні дані, які дозволяють зробити висновок про те, що в спірних правовідносинах ПАТ "ВТБ Банк" був представлений його Тернопільським підрозділом. Так, сам спірний договір був підписаний від імені банку Директором Відділення "Тернопільська регіональна дирекція" ПАТ "ВТБ Банк" Антошківим Р.М. (а.с. 7-13). Тим же Антошківим Р.М., в якості директора відділення, були підписані Договори №1 і №3 до Кредитного договору №16/10-К від 29 грудня 2010р. (а.с. 14-15 і 18-19). Все це вказує на те, що банк у відносинах з позичальником представляв відособлений підрозділ -Відділення "Тернопільська регіональна дирекція", а, отже, справа підсудна господарському суду Тернопільської області.
Повноважний представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав повністю, зазначивши, що банк не повідомляв позичальника про збільшення процентної ставки, яке було здійснене на підставі договорів про внесення змін до кредитного договору. Вказані додаткові договори були укладені без згоди загальних зборів учасників ТзОВ "Диво", в той час як директор товариства вправі укладати договори на суму, що не перевищує 50 000 гривень.
Представник відповідача в судовому засіданні проти позовних вимог заперечував. Посилався на ту обставину, що Банком перед укладенням Кредитного договору отримана копія рішення загальних зборів ТзОВ "Диво", з якої вбачається згода цього органу товариства на укладення договору. Про схвалення кредитного договору свідчить факт отримання кредитних коштів.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення та доводи учасників судового процесу, суд відмовляє в задоволенні позовних вимог з наступних мотивів:
Згідно ст. 1 ГПК України право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів мають підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності. Майново -господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами -юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько -договірними зобов'язаннями (ч. 1 ст. 179 ГК України).
В силу ст. 11 ЦК України цивільні права і обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Згідно ст. 345 Господарського кодексу України кредитні відносини здійснюються на підставі кредитного договору, що укладається між кредитором і позичальником у письмовій формі. У кредитному договорі передбачаються мета, сума і строк кредиту, умови і порядок його видачі та погашення, види забезпечення зобов'язань позичальника, відсоткові ставки, порядок плати за кредит, обов'язки, права і відповідальність сторін щодо видачі та погашення кредиту. Кредити надаються банком під відсоток, ставка якого, як правило, не може бути нижчою від відсоткової ставки за кредитами, які бере сам банк, і відсоткової ставки, що виплачується ним по депозитах.
Відповідно до положень ст. ст. 638, 639 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Договір може укладатися у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договору не вимагалася.
Відповідно до ст.629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
29 грудня 2010 року між публічним акціонерним товариством "ВТБ Банк" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Диво" було укладено Кредитний договір № 16/10-К (надалі -Кредитний Договір), згідно умов якого Банк зобов"язався надати Позичальнику грошові Кредит у сумі 18 060 000 грн. з процентною ставкою -15 %, яка збільшується на 1% річних у разі невиконання Позичальником зобов"язань і до моменту виконання зобов"язання і не потребує укладання між сторонами додаткових угод або договорів про внесення змін до даного договору.
Позичальник, в свою чергу, зобов'язувався повернути Кредит в повному обсязі в строк, передбачений договором (п.1.1.2. Кредитного Договору), сплачувати кредитору Плату за Кредит (п.3.1. Кредитного Договору), а також виконувати інші свої зобов'язання згідно даного Кредитного Договору (п.4.3.).
Як вбачається із вищезазначеного, між Банком і Позичальником виникли зобов'язання з кредитного договору, згідно якого, в силу ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Згідно зі статтями 173,193, 202 Господарського кодексу України та статтями 525, 526, 530 Цивільного кодексу України зобов'язання повинні виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства; одностороння відмова від зобов'язання не допускається, якщо інше не передбачено договором або законом. Відповідно до статті 202 Господарського кодексу України, статті 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Як випливає із матеріалів справи, Банк взяті на себе зобов"язання згідно Кредитного Договору виконав, надавши Позичальнику Товариству з обмеженою відповідальністю "Диво" кредитні кошти в розмірі 18 060 000 грн., про що свідчать копії Заявки про надання кредитних коштів (а.с. 41) і меморіального ордера (а.с. 42).
Позивач вказує як на підставу позову на той факт, що він, як Позичальник, не був повідомлений про зміну процентної ставки. При цьому, посилається на ч.4 ст.1056-1 Цивільного кодексу України, в якій передбачене завчасне, за 15 днів, повідомлення позичальника про зміну процентної ставки. Однак, п.4 ст.1056-1 Цивільного кодексу стосується випадків, коли між сторонами погоджена змінювана процентна ставка на основі погодженого сторонами індексу. Аналіз Кредитного Договору дозволяє дійти висновку, що сторони погодили фіксовану процентну ставку. Зокрема, в Кредитному Договорі не згадується індекс, до якого би прив"язувався розмір процентів. Натомість, в Договорах про внесення змін до кредитного договору №№ 1, 3 і 5 зміна відсоткової ставки пов"язана не з переміною індексу, а з іншими умовами. Так, Договором №3 передбачене підвищення процентної ставки на 1 процентний пункт при невиконанні Позичальником умови, визначеної п.4.3.11.10, п.п. 4.3.11.2 -4.3.11.5 Кредитного Договору, на 5 процентних пунктів при невиконанні Позичальником умови, визначеної 4.3.2. Кредитного Договору і на 2 процентних пункти при невиконанні Позичальником умови, визначеної п.4.3.2. Кредитного Договору більш ніж на 5%. Отже, підвищення процентної ставки в цьому випадку сторони пов"язали не зі зміною об"єктивного індексу, а з настанням інших умов. За таких обставин слід визнати, що в Кредитному Договорі сторони погодили фіксовану процентну ставку, а також умови, за яких ця фіксована процента ставка може змінитися на нову. Тобто, в частині визначення процентної ставки, Кредитний Договір слід визнати угодою, укладеною під умовою (стаття 212 ЦК України).
Оскільки судом встановлено, що між сторонами погоджено фіксовану процентну ставку, ч.4 ст. 1056-1 до спірних правовідносин не застосовується. Відтак, посилання позивача на відсутність завчасного повідомлення про зміну процентної ставки -безпідставне.
Позивач посилається також на відсутність погодження на укладення Кредитного Договору зі сторони вищого органу управління товариством -його загальних зборів. Ця підстава позову спростовується матеріалами справи, в яких міститься копія протоколу №10 загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю "Диво" від 24 грудня 2010р. (а.с. 33). Як випливає з цього документа, загальні збори одноголосно вирішили надати згоду на отримання ТзОВ "Диво" в публічному акціонерному товаристві "ВТБ Банк" кредиту на суму 18 060 000 гривень терміном на два роки. Тут же визначені цілі кредиту а також уповноважено директора ТзОВ "Диво" Слободного Михайла Богдановича підписати від імені товариства кредитний договір. Суд зазначає, що, визначивши розмір, строк і цілі кредиту, загальні збори не зазначили процентної ставки. З цього факту суд робить висновок, що визначення процентної ставки, а також усіх інших умов договору, загальні збори залишили за директором товариства, який, в силу Статуту, є виконавчим органом товариства. Директор Слободний М.Б. не перевищував своїх повноважень, коли підписав від імені ТзОВ "Диво" Кредитний Договір. Точно так само, не перевищив він їх, коли підписував Договори про внесення змін, оскільки в них не змінено розміру (в сторону збільшення), цілей чи строку кредиту. Що стосується реструктуризації заборгованості і внесення змін до графіку погашення заборгованості, які передбачалися Договором №5 про внесення змін до Кредитного договору №16/10-К від 29 грудня 2010р., то на все це була отримана окрема згода загальних зборів учасників ТзОВ "Диво". Про це свідчить наявна в матеріалах справи копія Протоколу №17 загальних зборів від 27 грудня 2011р. (а.с. 34).
При таких обставинах в задоволенні позовних вимог слід відмовити.
Судовий збір згідно ст. 49 ГПК України покладається на позивача.
Враховуючи викладене та керуючись ст.ст. 22, 33, 34, 43, 49, 82, 84, 85 ГПК України, господарський суд -
1. У задоволенні позову відмовити.
2. Судові витрати покласти на позивача.
Протягом десяти днів з дня підписання повного тексту рішення суду сторони мають право подати апеляційну скаргу до Львівського апеляційного господарського суду через цей суд.
Повний текст рішення виготовлено 11 вересня 2012р.
Суддя Ю.О. Чопко