31.07.12 Справа № 5021/384/12.
за позовом: Публічного акціонерного товариства "Державний ощадний
банк України" в особі територіального відокремленого
безбалансового відділення № 10018/0108
філії Сумського обласного управління
АТ "Ощадбанк", м. Конотоп, Сумська область
до відповідача: Конотопської міської ради, м. Конотоп, Сумська область
треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: 1. Комунальне підприємство "Конотопське міжміське бюро
технічної інвентаризації", м. Конотоп, Сумська область;
2. Виконавчий комітет Конотопської міської ради,
м. Конотоп, Сумська область;
3. Конотопська центральна районна лікарня, м. Конотоп,
Сумська область
про визнання права власності
Суддя Джепа Ю. А.
За участю представників сторін:
від позивача: не з'явився
від відповідача: не з'явився
від третіх осіб: 1. не з'явився
2. не з'явився
3. не з'явився
При секретарі судового засідання Лєпковій О. О.
Суть спору: позивач у позовній заяві просить суд: визнати недійсним свідоцтво про право власності, видане Конотопській міській раді Виконавчим комітетом Конотопської міської ради 06.04.2004 року за № 1146 в частині визнання права власності на гараж № 11 загальною площею 39,6 кв. м, розташований за адресою: Сумська область, м. Конотоп, вул. Семашка, 3; визнати за позивачем право власності на нерухоме майно, а саме, гараж загальною площею 39,6 кв. м за адресою: вул. Семашко, 3, м. Конотоп, Сумська область, на підставі ст. 344 Цивільного кодексу України (за набувальною давністю). Витрати по сплаті судового збору покласти на відповідача.
В судове засідання позивач не з'явився, однак подав заяву про відкладення розгляду справи у зв'язку з неможливістю участі представника в даному судовому засіданні. Розглянувши подане позивачем клопотання про відкладення розгляду справи, суд відмовляє в його задоволенні, оскільки з матеріалів справи вбачається, що неявка представника позивача не перешкоджає розгляду даної справи. Крім того Господарський суд виходить з того, що позивач не позбавлений можливості і права забезпечити за необхідності участь у судовому засіданні іншого свого представника, як з числа своїх працівників, так й осіб, не пов'язаних з ним трудовими відносинами. Позивачем докази в обґрунтування неможливості такої заміни представника або неможливості розгляду справи без участі представника, суду не надані. Зазначене відповідає роз'ясненням, зазначеним у п. 3.9.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р.
Представник відповідача в дане судове засідання не прибув, проте надіслав лист (факс) № 01-19/2154.1 від 31.07.2012 р., де зазначає, що по суті позовних вимог заперечує та просить суд розгляд справи здійснювати без участі його представника.
Представник третьої особи - виконавчого комітету Конотопської міської ради у судове засідання не з'явився, проте надіслав лист (факс) № 01-19/2154 від 31.07.2012р., де зазначає, що по суті позовних вимог заперечує та просить суд розгляд справи здійснювати без участі його представника.
Представник третьої особи - КП "Конотопське міжміське бюро технічної інвентаризації" у судове засідання не з'явився, проте надіслав лист № 675 від 27.07.2012р., де просить суд розгляд справи здійснювати без участі його представника.
Представник третьої особи - Конотопської центральної районної лікарні у судове засідання не з'явився. У поданих до суду поясненнях від 25.05.2012 р. вих. № 1808/7 зазначає, що власником спірного гаражу, розташованого у складі господарського комплексу по вул. Семашка, 3 в м. Конотоп Сумської області, згідно свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 06.04.2004 р. за № 1146 є Конотопська міська рада. З 25.12.2002 р. і по теперішній час спірний гараж знаходиться на балансі Конотопської ЦРЛ, яка є розпорядником третього рівня і підпорядкована безпосередньо Конотопській міській раді.
Таким чином, враховуючи те, що сторони, а також треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, про час і місце розгляду справи повідомлені належним чином, ухвали про відкладення розгляду справи направлялись їм за юридичною адресою, відповідно до ст. 75 ГПК України, справа розглядається за наявними у ній матеріалами.
Розглянувши матеріали справи, оцінивши надані докази, господарський суд встановив:
09.10.1978 р. комісією у складі головного інженера КЕЧ Конотопського району ОСОБА_1, мастера РСГ КЕЧ Конотопського району ОСОБА_2, головного архітектора м. Конотоп ОСОБА_3, начальника ГІВЦ ОСОБА_4, завідуючого центральною ощадною кассою ОСОБА_5 було складено акт прийому-передачі закінченого будівництвом гаража на 2 (два) автомобілі, вартістю 3,4 тис. руб., 252 м3, розташованого за адресою вул. Семашко, 3 в м. Конотоп, в якому вказано, що роботи здали: ОСОБА_6, ОСОБА_2, а прийняли об'єкт ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що з часу підписання вищезазначеного акту прийому-передачі гараж використовується позивачем та перебуває у нього на балансі (а.с. 59 т. 2). В підтвердження тривалого постійного користування зазначеним гаражем, позивачем надано довідку № 20-01/609 від 23.12.2011 р. про балансову вартість гаражу (а.с. 8 том 1), документи на проведення освітлення до гаражу від житлового будинку за адресою: м. Конотоп, вул. Чапаєва, 6 (а.с.16-20 том 1), Договір № 2 від 12.01.1995 р. про виконання робіт між Конотопським відділенням Ощадбанку та громадянином ОСОБА_7, наказ про зберігання автомобіля від 04.03.2002 р. № 36-К (а.с. 21, 134 том 1) тощо.
В 2007 році позивач звернувся з позовом про визнання права власності на гараж № 11, що розташований за адресою: вул. Семашко, 3 в м. Конотоп Сумської області, на підставі ст. 344 Цивільного кодексу України (за набувальною давністю), однак в його задоволенні було відмовлено рішенням Господарського суду Сумської області від 25.10.2007 р. (справа № 3/457-07) у зв'язку з тим, що відлік 10 років безперервного володіння для набуття права власності за набувальною давністю відповідно до Прикінцевих та Перехідних положень Цивільного кодексу України починається з 01.01.2001 р., отже 10 років безперервного володіння з часу дії відповідної норми на час звернення до суду тоді ще не спливли (а.с. 13 т. 1).
В березні 2011 р. позивач з метою підготовки аналогічної позовної заяви звернувся до КП «Конотопське міжміське бюро технічної інвентаризації» для виготовлення інвентаризаційної справи на спірний гараж, однак йому було у цьому відмовлено та надано довідку про те, що право власності на гараж за адресою: м. Суми, вул. Семашко, 3, зареєстровано за Конотопською міською радою на підставі свідоцтва про право власності, виданого виконкомом Конотопської міської ради 06.04.2004 р. № 1146 (а.с. 12 т.1).
Вважаючи, що свідоцтво про право власності на спірний гараж видано Конотопській міській раді неправомірно, враховуючи, що даний об'єкт нерухомості більш, ніж 10 років використовується позивачем, ПАТ «Державний ощадний банк України» в особі територіального відокремленого безбалансового відділення № 10018/0108 філії Сумського обласного управління звернувся з даним позовом до Господарського суду Сумської області.
Відповідно до ч. 1 ст. 344 Цивільного кодексу України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п'яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність).
Отже, для набуття права власності на спірне нерухоме майно на підставі ст. 344 Цивільного кодексу України позивачем має бути доведена вся сукупність вищеперелічених ознак, з якими чинне цивільне законодавство пов'язує можливість визнання права власності за набувальною давністю, а саме: доведене саме існування такого нерухомого майна, добросовісність заволодіння цим нерухомим майном (а не створення) і відкрите, безперервне володіння протягом всього вказаного законодавством строку - 10 років.
При цьому ознака добросовісного заволодіння означає, крім іншого, попередню належність вказаного нерухомого майна іншій особі, право власності на яке у неї було зареєстроване відповідно до вимог чинного законодавства, в той час як з позовної заяви та пояснень представника позивача вбачається, що позивач вважає спірний гараж таким, що побудований (створений) ним у 1978 році і таким, що в подальшому використовувався саме як власне майно. Позивачем документально не підтверджено належність спірного нерухомого майна попередньому власнику до 01.01.2001 р. (часу, з якого згідно Прикінцевих та Перехідних положень Цивільного кодексу України відлічується десятирічний строк користування майном для набуття права власності за набувальною давністю).
Посилання позивача на відкритість володіння спірним майном через перебування цього майна на його балансі не є безспірною ознакою виникнення права володіння даним майном. Бухгалтерський баланс є лише формою бухгалтерського обліку, визначення складу і вартості майна та обсягу фінансових зобов'язань на конкретну дату, а не визначає підстав знаходження майна у власності (володінні) юридичної особи.
Твердження позивача про те, що ним протягом тривалого терміну з 1978 року здійснюються заходи з підтримання належного технічного стану та безпечної експлуатації спірного майна, також не може свідчити про добросовісне володіння спірним майном в розумінні ст. 344 Цивільного кодексу України, оскільки вказані заходи є лише діями з обслуговування майна при користуванні ним. Так, згідно зі ст.ст. 18, 26 Закону України «Про електроенергетику» обслуговування об'єктів електроенергетики проводиться за рахунок користувачів цих об'єктів, а безпечну експлуатацію енергетичних установок споживача та їх належний технічний стан забезпечує сам споживач.
Крім того, з матеріалів справи вбачається, що на момент подачі позову та розгляду справи в суді власником спірного майна є Конотопська міська рада, якій 06.04.2004 року на підставі рішення виконавчого комітету Конотопської міської ради від 29.03.2004 р. № 97 було видане свідоцтво про право власності на будівлю поліклініки для дорослих, господарчий комплекс (а.с. 17-18, т. 2), до складу якого згідно з інвентаризаційною справою увійшов гараж пл. 39,6 м. кв. під № 11. (а.с. 19-31 том 2).
Враховуючи викладене, тривалість, добросовісність та безперервність володіння майном позивачем не може бути взято до уваги в розумінні ч.1 ст. 344 Цивільного кодексу України, тому що заволодіти майном власника або зробити інші дії стосовно цього майна можливо тільки з дозволу власника чи у разі втрати останнім юридичного інтересу до належної йому речі в порядку, встановленому законом.
З матеріалів справи вбачається, що тривалість добросовісного володіння нерухомим майном протягом 10 років спростовується реєстрацією права власності за відповідачем в 2004 році.
Враховуючи вищенаведене, а також надані відповідачем та третіми особами письмові пояснення в даній справі, в яких вони проти задоволення позову заперечують, вбачається, що власником не втрачено юридичного інтересу до спірного майна.
Відповідно до ст. 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
За нормою ст. 317 Цивільного кодексу України власникові належить право володіння, користування та розпорядження своїм майном.
Відповідно до п. 8. ст. 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» право комунальної власності територіальної громади захищається законом на рівних умовах з правом власності інших суб'єктів. Об'єкти права комунальної власності не можуть бути вилучені у територіальних громад і передані іншим суб'єктам права власності без згоди безпосередньо територіальної громади або відповідного рішення ради чи уповноваженого ним органу.
За таких обставин суд дійшов висновку, що добросовісне заволодіння, а також знаходження спірного майна у добросовісному, відкритому та безперервному володінні позивача не доведено, а тому позовні вимоги щодо визнання права власності на підставі ст. 344 Цивільного кодексу України за набувальною давністю не можуть бути задоволені.
Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.
Відповідно до п. 5 ст. 54 ГПК України позивач зобов'язаний викласти в позовній заяві обставини, на яких ґрунтуються його вимоги, надати докази, що підтверджують позов.
Позовну вимогу щодо визнання недійсним свідоцтва про право власності, виданого відповідачу на спірний об'єкт нерухомості, суд вважає такою, що також не підлягає задоволенню за її необґрунтованістю.
Свідоцтво про право власності є лише документом, яким оформлюється відповідне право, тому може бути визнано недійсним у випадку порушення порядку його видачі або визнання недійсним правочину чи акту, на підставі якого його було видано.
Позивачем всупереч вимог ст. ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу не надано суду жодних доказів невідповідності свідоцтва про право власності в частині визнання за відповідачем права власності на спірний гараж, виданого Виконавчим комітетом Конотопської міської ради 06.04.2004 року за № 1146, вимогам законодавства.
Відсутні в матеріалах справи й докази визнання недійсним рішення виконавчого комітету Конотопської міської ради № 97 від 29.03.2004 р., на підставі якого було видане оскаржуване свідоцтво.
Статею 328 Цивільного кодексу України встановлено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Враховуючи обставини справи та вищезазначені норми цивільного законодавства, господарський суд вважає позовні вимоги такими, що не підлягають задоволенню.
Керуючись ст.ст. 317, 321, 328, 344 Цивільного кодексу України, ст. ст. 33, 34, 82-85 Господарського процесуального кодексуУкраїни, суд
В задоволенні позову відмовити.
Повне рішення складено 03 серпня 2012 року.
СУДДЯ Ю.А. ДЖЕПА