79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128
25.07.12 Справа№ 5015/2257/12
За позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛОМСПЕЙС", м. Львів
до відповідача: Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1, м. Львів
про визнання недійсним Договору про надання консультаційних послуг № б/н від 02.08.2011р.
Суддя Коссак С.М.
Секретар Кміть М.Б.
Представники:
Від позивача: Сахаревич В.М. -представник за довіреністю № 25/05-12 від 25.05.2012р.;
Від відповідача: ОСОБА_3 -представник за договором про надання правової допомоги від 23.07.2012р.; ОСОБА_1.(серія паспорта НОМЕР_1, виданий Личаківським РВУМВС України у Львівській області від 05.05.1996 р.).
Господарським судом Львівської області розглядається справа за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛОМСПЕЙС" до Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 про визнання недійсним Договору про надання консультаційних послуг № б/н від 02.08.2011р.
Ухвалою суду від 08.06.2012р. порушено провадження у справі та призначено судовий розгляд справи на 20.06.2012 р. Ухвалою суду від 20.06.2012р. розгляд справи було відкладено на 11.07.2012р., через подане письмове клопотання відповідача про відкладення розгляду справи та не виконанням сторонами всіх вимог ухвали суду від 08.06.2012р.
11.07.2012р. в судовому засіданні оголошувалась перерва до 25.07.2012р.
В судове засідання 25.07.2012 представник позивача прибув, позовні вимоги підтримав з підстав, викладених в позовній заяві, просить визнати недійсним Договір про надання консультаційних послуг № б/н від 02.08.2012р. та застосувати як наслідки недійсності Договору двосторонню реституцію шляхом стягнення з Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1. 23 000,00 грн.
В судове засідання 25.07.2012р. представник відповідача прибув, проти позовних вимог заперечив з підстав, наведених у поданому суду письмовому відзиві на позов та додаткових письмових поясненнях по справі, просить в задоволенні позовних вимог ТзОВ «ЛОМСПЕЙС»відмовити повністю.
В судовому засіданні 25.07.2012 р. оголошено вступну та резолютивну частину рішення. Повне рішення складено та підписано 30.07.2012 р.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, повно, всебічно і об'єктивно з'ясувавши обставини справи в їх сукупності, дослідивши зібрані та наявні в матеріалах докази судом встановлено таке.
02.08.2012р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Ломспейс»(надалі -позивач) та Фізичною -особою підприємцем ОСОБА_1 (надалі-відповідач) було укладено договір про надання консультаційних послуг.
Згідно умов Договору відповідач («Виконавець») бере на себе забов»язання з надання Позивачу («Замовнику») послуг щодо ведення податкового обліку та формування усіх необхідних для цього звітів, подання усіх передбачених чинним законодавством звітів в органи статистики, до соціальних фондів, в органи податкової служби, нарахування та контроль за сплатою усіх податків, зборів та внесків у фонди та до бюджету (п.1.1. Договору).
Згідно п.4.1. Договору за надані послуги Замовник сплачує Виконавцеві 4500, 00 грн. (без ПДВ) щомісячно. Формування платежу «За інформаційно-консультаційні послуги в сфері бухгалтерського обліку та оподаткування»(п.4.3.Договору).
Відповідно, оплата за послуги сплачується протягом 14 робочих днів від дати виставленого рахунку(п.4.4.Договору).
Договір вступає в силу з моменту його підписання і діє до 31.12.2011 р.
Як факт виконання Договору позивачем подано Акти здачі-прийняття робіт (надання послуг) за договором № б/н від 02.08.2011р.: №ІКБПП070 від 31 серпня 2001р. на суму 4 500,00грн., №ІКБПП072 від 30 вересня 2011р. на суму 4 500,00грн., №ІКБПП074 від 31 жовтня 2011р. на суму 4 500,00грн, №ІКБПП076 від 30 листопада 2011р. на суму 4 500,00грн, №ІКБПП078 від 30 грудня 2011р. на суму 4 500,00грн. Загальна сума -22 500,00грн. та підтвердження здійснення оплати, на думку позивача, за договором № б/н від 02.08.2011р. подано виписки банківських платіжних документів, в тому числі, зокрема №163 від 15.08.2011р. на суму 1500,00грн., №164 від 17.08.2011р. на суму 1000,00грн., №168 від 18.08.2011р. на суму 2500,00грн., №176 від 01.09.2011р. на суму 2000,00грн., №192 від 21.09.2011р. на суму 2000,00грн., №205 від 13.10.2011р. на суму 2000,00грн., №219 від 10.10.2011р. на суму 1000,00грн., №220 від 11.10.2011р. на суму 500,00грн., №229 від 20.10.2011р. на суму 500,00грн., №230 від 21.10.2011р. на суму 1 500,00грн.№254 від 07.11.2011р. на суму 500,00грн., №258 від 10.11.2011р. на суму 8000,00грн. Загальна сума 23000,00грн.
При прийнятті рішення суд виходив з такого.
Відповідно до статті 1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Відповідно до частини 1 статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно з вимогами частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання правочину недійсним.
Відповідно до статті 179 Господарського кодексу України майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями.
Відповідно до статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.
Таким чином, поняття «правочин»є ширшим і включає в себе поняття «договір». Тому для недійсності договору застосовуються загальні положення недійсності правочину.
Відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Пунктом 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009р. №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсним»передбачено, що відповідно до статей 215 та 216 Цивільного кодексу України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.
Відповідно до статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Згідно частини третьої цієї ж статті, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Відповідно до частини першої статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Відповідно до частини другої цієї ж статті особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Відповідно до частини третьої цієї ж статті волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Відповідно до частини п»ятої цієї ж статті правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним і шостої - правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Основною підставою недійсності договору № б/н від 02 серпня 2011 року про надання консультаційних послуг , зазначеною позивачем у позовній заяві є порушення частини першої статті 203 Цивільного кодексу України, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам і посилання на порушення положень частини третьої статті 238 Цивільного кодексу України.
Відповідно до частини третьої статті 238 Цивільного кодексу України представник не може вчиняти правочин від імені особи, яку він представляє, у своїх інтересах або в інтересах іншої особи, представником якої він одночасно є, за винятком комерційного представництва, а також щодо інших осіб, встановлених законом.
При цьому, Позивач не обґрунтовує і не подає належні та допустимі докази, в чому полягає вчинення договору № б/н від 02 серпня 2011 року про надання консультаційних послуг у своїх інтересах директором ТзОВ «ЛОМСПЕЙС»ОСОБА_1 або в інтересах іншої особи, представником якої він одночасно є, а також щодо інших осіб, встановлених законом.
Відповідно до статті 237 Цивільного кодексу України представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє.
Відповідно до частини третьої цієї ж статті представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.
У матеріалах справи є копія договору, що засвідчена позивачем з оригіналом вірно від 02 серпня 2011 року № б/н про надання консультаційних послуг підписаний сторонами договору -ОСОБА_1 («Замовник»), як директором ТзОВ «ЛОМСПЕЙС»та ОСОБА_1 («Виконавець»), як фізичною особою-підприємцем. На момент підписання договору № б/н від 02 серпня 2011 року директором ТзОВ «ЛОМСПЕЙС»був ОСОБА_1, що стверджується довідкою АА №295427 з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України (ЄДРПОУ), виданої 05.07.2010р. та Випискою з єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців №736937, виданої 06.10.2011року. Цей факт не заперечується ні позивачем (позовна заява), ні відповідачем (відзив на позовну заяву від 09.07.2012р. вх. №14974/12 та додаткові пояснення по справі від 11.07.2012р. вх. №15181/12).
Також у матеріалах справи є наказ №65/К від 29 червня 2010 року про перевід на займану посаду в зв»язку із зміною назви підприємства, за яким ОСОБА_1, на підставі рішення загальних зборів учасників ТзОВ «ЛОМСПЕЙС»(протокол №1 від 25.06.2010р.) приступив до виконання обов»язків директора ТзОВ «ЛОМСПЕЙС». А рішенням загальних зборів учасників ТзОВ «ЛОМСПЕЙС»(протокол №2 від 27.02.2012р.) ОСОБА_1 переведено з посади директора на 0,5 посади заступника директора ТзОВ «ЛОМСПЕЙС»з 29 лютого 2012 року без права підпису на документах.
Відповідно до статті 92 Цивільного кодексу України юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. Порядок створення органів юридичної особи встановлюється установчими документами та законом. Виходячи зі змісту ч. 3 цієї статті, дії органу управління юридичної особи розглядаються як дії самої юридичної особи.
Відповідно до статті 62 Закону України «Про господарські товариства»у товаристві з обмеженою відповідальністю створюється виконавчий орган: колегіальний (дирекція) або одноособовий (директор). Дирекція (директор) діє від імені товариства в межах, встановлених даним Законом та установчими документами.
Відповідно до пункту 11.5. Статуту Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛОМСПЕЙС», затвердженого загальними зборами учасників товариства (протокол від 25.06.2010р.), що діяв на момент підписання договору № б/н від 02 серпня 2011 року про надання консультаційних послуг директор мав право без довіреності діяти від імені Товариства, представляти його у всіх установах, підприємствах і організаціях, вчиняти правочини (укладати договори та ін.) без обмежень, вчиняти правочини (укладати договори та ін.) без надання таких повноважень Зборами учасників на суму, що не перевищує еквівалент 500 000 (п»ятсот тисяч) доларів США тощо.
Таким чином, Договір № б/н від 02 серпня 2011 року про надання консультаційних послуг підписаний ОСОБА_1, як органом управління юридичної особи -(директором ТзОВ «ЛОМСПЕЙС»), від імені юридичної особи - ТзОВ «ЛОМСПЕЙС»(«Замовник»), яке є стороною договору і розглядаються як дії самої юридичної особи.
Оскільки при підписанні Договору директор діяв як виконавчий орган управління юридичної особи відповідно він не підпадає під поняття представника в розумінні змісту ст. 237 Цивільного кодексу України, у зв'язку з чим відсутні підстави для застосування до спірних правовідносин ч. 3 ст. 238 Цивільного кодексу України. Така правова позиція зазначена в постанові Вищого господарського суду України від 07 червня 2011 року у справі № 8/151 (15/145)(в матеріалах справи).
Щодо втрати Позивачем грошових коштів у сумі 23 000,00грн. та їх повернення.
Відповідно до статті 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред'явлена будь-якою заінтересованою особою. Суд може застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину з власної ініціативи.
Відповідно до пункту 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009р. №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсним», з урахуванням статей 215 та 216 Цивільного кодексу України суди розглядають справи за позовами: про визнання оспорюваного правочину недійсним і застосування наслідків його недійсності, про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину.
Позивачем подано Акти здачі-прийняття робіт (надання послуг) за договором № б/н від 02.08.2011р.: №ІКБПП070 від 31 серпня 2001р. на суму 4 500,00грн., №ІКБПП072 від 30 вересня 2011р. на суму 4 500,00грн., №ІКБПП074 від 31 жовтня 2011р. на суму 4 500,00грн, №ІКБПП076 від 30 листопада 2011р. на суму 4 500,00грн, №ІКБПП078 від 30 грудня 2011р. на суму 4 500,00грн. Загальна сума -22 500,00грн.
В підтвердження здійснення оплати, на думку позивача, за договором № б/н від 02.08.2011р. подано виписки банківських платіжних документів, в тому числі, зокрема №163 від 15.08.2011р. на суму 1500,00грн., №164 від 17.08.2011р. на суму 1000,00грн., №168 від 18.08.2011р. на суму 2500,00грн., №176 від 01.09.2011р. на суму 2000,00грн., №192 від 21.09.2011р. на суму 2000,00грн., №205 від 13.10.2011р. на суму 2000,00грн., №219 від 10.10.2011р. на суму 1000,00грн., №220 від 11.10.2011р. на суму 500,00грн., №229 від 20.10.2011р. на суму 500,00грн., №230 від 21.10.2011р. на суму 1 500,00грн.№254 від 07.11.2011р. на суму 500,00грн., №258 від 10.11.2011р. на суму 8000,00грн. Загальна сума 23000,00грн.
Однак, як зазначено у виписках, оплата проводилася ТзОВ»ЛОМСПЕЙС»фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1 за бухгалтерські послуги згідно договору № б/н від 01.08.2011р., а не від 02.08. 2011року №б/н, який є предметом спору.
Крім цього, Відповідач подав у судовому засіданні договір №б/н від 01.08.2011р про надання консультаційних послуг, копія якого є у матеріалах справи.
Таким чином, Позивач не довів належними та допустимими доказами факт настання для нього несприятливих наслідків, факт порушення своїх прав та інтересів (втрату коштів) за оспорюваним правочином.
Відповідно до частини 7 статті 179 Господарського кодексу України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.
Відповідно до частини 1 статті 181 Господарського кодексу України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками.
Відповідно до статті 205 Цивільного кодексу України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до положень статті 208 Цивільного кодексу України правочини за участю юридичної особи належить вчиняти у письмовій формі.
Враховуючи приписи частини 2 статті 207 Цивільного кодексу України, що встановлює вимоги до письмової форми правочину, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.
У матеріалах справи є копія договору, посвідчена позивачем з «оригіналом вірно»від 02 серпня 2011 року № б/н про надання консультаційних послуг, підписаний сторонами договору, однак не скріплений печаткою юридичної особи - ТзОВ»ЛОМСПЕЙС», тобто не вчинений.
Відповідно до п.8. постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009р. №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсним»відповідно до частини першої статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтею 203 Цивільного кодексу України, саме на момент вчинення правочину. Не може бути визнаний недійсним правочин, який не вчинено. У зв'язку з цим судам необхідно правильно визначати момент вчинення правочину (статті 205 - 210, 640 Цивільного кодексу України тощо).
Згідно зі статтею 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Згідно зі статтею 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.
Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
На думку суду, позивач не довів правомірності позовних вимог, відтак у задоволенні позову слід відмовити.
Враховуючи наведене, керуючись статтею 179, 181, Господарського кодексу України, статтями 15, 16, 92, 203, 204, 207, 208, 215, 237, 238 Цивільного кодексу України, статтями 1, 4-3, 33, 43, 49, 82, 83, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. У задоволенні позову відмовити повністю.
Рішення набирає законної сили відповідно до статті 85 Господарського процесуального кодексу України, може бути оскаржене до Львівського апеляційного господарського суду в порядку і строки, передбачені ст. ст. 91- 93 Господарського процесуального кодексу України.
Повне рішення складено 30.07.2012 року.
Суддя Коссак С.М.