"01" жовтня 2012 р.Справа № 5017/2125/2012
За позовом заступника військового прокурора Одеського гарнізону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України
до відповідачів: 1) Концерн "Військторгсервіс"
2) фізична особа - підприємець ОСОБА_1
про визнання договору недійсним
Суддя Цісельський О.В.
За участю представників:
від прокурора: Набекало М.М. -посвідчення № 181 від 15.08.2011р.
від позивача: дідух С.П. -довіреність від 31.10.2011р.
від відповідача 1: Удовіченко О.А. -довіреність від 28.08.2012р.
від відповідача 2: не з'явився
СУТЬ СПОРУ: Заступник військового прокурора Одеського гарнізону звернувся до господарського суду Одеської області із позовною заявою в інтересах держави в особі Міністерства оборони України (надалі -МОУ) до Концерну "Військторгсервіс" (надалі -Концерн "ВТС") та фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 (надалі -ФОП ОСОБА_1) в якій просить суд визнати недійсним договір №10/р від 01.01.2012р. про надання послуг щодо обладнання та технічного забезпечення робочого місця продавця-консультанта.
Ухвалою господарського суду Одеської області від 20.07.2012р. позовну заяву № 3246/2012 прийнято до розгляду, порушено провадження по справі № 5017/2125/2012 та справу призначено до розгляду в судовому засіданні.
12.09.2012р. ухвалою господарського суду Одеської області за письмовим клопотанням представника відповідача 1 - Концерну "ВТС" (вх. № 27996/2012) термін розгляду справи було продовжено на п'ятнадцять днів, а саме до 01.10.2012р.
12.09.2012р. представник відповідача 1 -Концерну "ВТС" надав суду клопотання (вх. № 27942/2012) про припинення провадження у справі у зв'язку із відсутністю предмету спору, так як між відповідачами 30.08.2012р. було укладено додаткову угоду до договору № 10/р від 01.01.2012р. про дострокове розірвання договору № 10/р від 01.01.2012р. за згодою сторін.
Судом клопотання відповідача 1 залишено без задоволення так, як воно не відповідає суті заявленого прокурором позову, а припинення правовідносин за оспорюваним договором не є перешкодою для розгляду питання його недійсності.
Представник прокурора заявлені позовні вимоги підтримує в повному обсязі, просить суд їх задовольнити.
Представник позивача -МОУ, позовні вимоги прокурора підтримує, просить суд їх задовольнити в повному обсязі проте, письмової позиції суду не надав.
Представник відповідача 1 -Концерну "ВТС", позов прокурора не визнав, з підстав, викладених у відзиві на позов (вх. № 23732/2012).
Відповідач 2 -ФОП ОСОБА_1, про час та місце судових засідань повідомлявся своєчасно за адресою, зазначеною прокурором у позові та підтвердженою спеціальним витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб -підприємців від 20.07.2012р., що підтверджується корінцями рекомендованих повідомлень про вручення поштового відправлення, які є у матеріалах справи, але в судове засідання не з'являвся, про поважність неявки суд не повідомив, письмових заперечень на позов суду не надав, правом на захист не скористався.
Відповідно до п.3.9.1. Постанови Пленуму ВГСУ України № 18 від 26.12.2011р., зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.
В процесі розгляду справи учасниками процесу були надані додаткові докази, які оглянуті судом та залучені до матеріалів справи.
Відповідно до ст.85 ГПК України в судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Дослідивши в відкритому судовому засіданні матеріали справи, надані учасниками судового процесу докази та заслухавши пояснення представників сторін, суд встановив:
20.08.2009р. Виконкомом Одеської міської ради було видано Свідоцтво про право власності на нежитлову будівлю Концерну "Військторгсервіс", в якому зазначено, що будівля, яка розташована за адресою: м. Одеса, вул. Велика Арнаутська, 80 площею 1178,6 м2 належить на праві державної власності Державі Україна в особі Міністерства оборони України.
Відповідно до Витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно № 25006425 від 11.01.2010р. право державної власності Державі Україна в особі Міністерства оборони України на нежитлову будівлю Концерну "Військторгсервіс", яка розташована за адресою: м. Одеса, вул. Велика Арнаутська, 80 площею 1178,6 м2 було зареєстровано за № 595 в книзі: 93неж-65.
01.01.2012р. між Концерном "Військторгсервіс" в особі філії "Одеське управління військової торгівлі" Концерну "Військторгсервіс" (Виконавець) та фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 (Замовник) було укладено договір №10/р про надання послуг щодо обладнання та технічного забезпечення робочого місця продавця-консультанта (далі - Договір).
Відповідно до п.1.1. зазначеного договору виконавець зобов'язується надати замовнику за плату та за його замовленням послугу з підготовки робочого місця продавця-консультанта, що розташоване у приміщені виконавця, яке знаходиться за адресою: м. Одеса, вул. Велика Арнаутська, 80 у приміщені виконавця, обладнати його необхідним устаткуванням, здійснювати його технічне забезпечення на протязі дії цього договору з метою здійснення замовником професійної діяльності по наданню населенню послуг з реалізації спортивно-сувенірного товару.
Згідно з п.2.1.1. договору "робоче місце продавця-консультанта" -місце тимчасового знаходження особи протягом робочого часу (з 8.00 год. до 18.00 год. у робочі дні та й при необхідності у вихідні дні) у процесі професійної діяльності по наданню послуг з реалізації спортивно-сувенірного товару, обладнане обладнанням (прилавок -1 шт., стілець -3 шт., також замовник має право використовувати своє обладнання) забезпечене освітленням, електроенергією для технологічних потреб.
Відповідно до приписів п.4.1. договору виконавець зобов'язувався, зокрема, передати замовнику робоче місце продавця-консультанта для здійснення професійної діяльності по наданню населенню послуг з реалізації спортивно-сувенірного товару.
Згідно з п.5.2. договору розмір плати складає 200 грн. на місяць у т.ч. ПДВ 20%.
Замовник сплачує виконавцю кошти за користування електричною енергією за окремими рахунками, що надаються замовнику щомісячно (щоквартально), згідно показникам лічильників електроенергії (п.5.4. договору).
У період з 08.12.2011р. по 30.12.2011р. та з 10.01.2012р. по 30.01.2012р. фахівцями Контрольно-ревізійного департаменту МОУ було проведено документальну ревізію фінансово-господарської діяльності Філії "Одеське управління військової торгівлі" Концерну "Військторгсервіс" за період з 01.04.2009р. по 30.09.2011р.
В ході ревізії фахівцями КРУ МОУ звернуто увагу на невідповідність укладених Філією із суб'єктами господарювання договорів на обладнання та технічного забезпечення робочого місяця меті їх укладення та чинному законодавству України та рекомендовано провести роботу щодо укладання господарських договорів у відповідності до вимог законодавства України.
29.05.2012р. військовою прокуратурою Одеського гарнізону було проведено перевірку додержання піднаглядними військовими об'єктами вимог законодавства про збереження державного майна. В ході перевірки було оглянуто двоповерхову будівлю, розташовану за адресою: м. Одеса, вул. Велика Арнаутська, 80.
Як вбачається із протоколу огляду приміщень (а.с.19), складеного 29.05.2012р. військовою прокуратурою було встановлено використання частини приміщення оглянутої будівлі ФОП ОСОБА_1 для продажу спецодягу, який зберігався у стекля них шафах. Площа яку займає робоче місце ФОП ОСОБА_1 у будинку військової торгівлі складає приблизно 7 м2.
Як вбачається із письмових пояснень (а.с.17-18) помічника начальника по організації та веденню договірної діяльності Філії "Одеське управління військової торгівлі" Концерну "Військторгсервіс" наданих представнику військової прокуратури Одеського гарнізону 31.05.2012р., договори на обладнання та технічного забезпечення робочого місяця, які укладалися Філією із суб'єктами господарювання мали своєю ціллю найбільш ефективніше використання будівель та споруд, які знаходяться у господарському віданні Концерну "Військторгсервіс", які не використовуються самим концерном та іншими господарюючими суб'єктами, у зв'язку з тим, що ФДМУ зазначені об'єкти не виставляє в оренду, з метою покриття амортизаційних витрат на утримання цих об'єктів.
30.08.2012р. між ФОП ОСОБА_1 та Концерном "ВТС" було укладено додаткову угоду до договору № 10/р від 01.01.2012р. про дострокове розірвання договору № 10/р від 01.01.2012р. за згодою сторін.
Як зазначає прокурор, на його думку оспорюваний договір укладений з метою приховати дійсні правовідносини з оренди державного майна, порушує чинне законодавство України та порушує права та охоронювані законом інтереси держави в особі МОУ що й стало підставою для звернення заступника військового прокурора Одеського гарнізону до господарського суду Одеської області з відповідним позовом.
Проаналізувавши матеріали справи, вислухавши доводи та заперечення прокурора та представників сторін, суд дійшов наступних висновків:
Відповідно до приписів ст.ст.13, 41 Конституції України від імені Українського народу права власності здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією, і усі суб'єкти права власності рівні перед законом. Кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю.
Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: зокрема, визнання правочину недійсним.
Відповідно до Указу Президента України "Про затвердження положень про Міністерство оборони України та Генеральний штаб Збройних Сил України" від 21.08.1997р. Міністерство оборони України є центральним органом виконавчої влади і військового управління, у підпорядкуванні якого перебувають Збройні Сили України.
Відповідно до Закону України "Про Збройні Сили України" організаційно Збройні Сили України складаються з органів військового управління, об'єднань, з'єднань, військових частин, військових навчальних закладів, установ та організацій.
Концерн "Військторгсервіс" є установою Міністерства оборони України, майно якого відповідно до ст. ст. 73, 74 Господарського кодексу України перебуває у державній власності та закріплене за ним на праві оперативного управління.
До державного майна у сфері господарювання належать цілісні майнові комплекси державних підприємств або їх структурних підрозділів, нерухоме майно, інше окреме індивідуально визначене майно державних підприємств (п. 1 ст. 141 ГК України).
Відповідно до ст. 326 ЦК України у державній власності є майно, у тому числі грошові кошти, які належать державі Україна. Від імені та в інтересах держави Україна право власності здійснюють відповідно органи державної влади.
Відповідно до покладених на Міністерство оборони України завдань, останнє здійснює державне управління в галузі Збройних Сил України та згідно положень ст.ст. 73, 136 ГК України є представником власника і виконує його функції щодо контролю за використанням, збереженням та ефективним використанням державного майна, закріпленого за Концерном "Військторгсервіс" та його відокремленими структурними підрозділами.
Як вбачається з матеріалів справи, 01.01.2012р. між Концерном "Військторгсервіс" в особі філії "Одеське управління військової торгівлі" Концерну "Військторгсервіс" (Виконавець) та фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 (Замовник) було укладено договір №10/р про надання послуг щодо обладнання та технічного забезпечення робочого місця продавця-консультанта.
Відповідно до ст. 29 Кодексу законів про працю України до початку роботи за укладеним трудовим договором власник або уповноважений ним орган зобов'язаний, зокрема, роз'яснити працівникові його права і обов'язки та проінформувати під розписку про умови праці, наявність на робочому місці, де він буде працювати, небезпечних і шкідливих виробничих факторів, які ще не усунуто, та можливі наслідки їх впливу на здоров'я, його права на пільги і компенсації за роботу в таких умовах відповідно до чинного законодавства і колективного договору; визначити працівникові робоче місце, забезпечити його необхідними для роботи засобами.
Згідно додатку № 1 до "Методичними рекомендаціями для проведення атестації робочих місць за умовами праці" затвердженої наказом Мінпраці України від 01.09.1992р. № 41 під терміном "робоче місце" розуміють місце постійного або тимчасового перебування працівника в процесі трудової діяльності (ГОСТ 12.1.005-88).
Матеріали справи не містять будь-яких доказів того, що відповідач 2 знаходився із відповідачем 1 у трудових відносинах, натомість судом встановлено, що правовідносини що виникли між відповідачами носили господарський характер.
Стаття 627 ЦК України визначає, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до ст. 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди).
Згідно з ст. 760 ЦК України предметом договору найму може бути річ, яка визначена індивідуальними ознаками і яка зберігає свій первісний вигляд при неодноразовому використанні (неспоживна річ). Законом можуть бути встановлені види майна, що не можуть бути предметом договору найму. Предметом договору найму можуть бути майнові права. Особливості найму окремих видів майна встановлюються цим Кодексом та іншим законом.
Стаття 901 ЦК України встановлює, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов'язання.
З системно-правового аналізу оспорюваного договору, суд дійшов до висновку, що метою зазначеного договору було надання відповідачем 1 можливості здійснювати відповідачем 2 господарської діяльності із роздрібної торгівлі у приміщенні, яке перебуває в оперативному управлінні відповідача 1 та знаходиться у державної власності.
Судом встановлено, що відповідачем 2 частина приміщення, яке розташоване в будівлі за адресою: м. Одеса, вул. Велика Арнаутська, 80, на підставі оспорюваного договору фактично використовуються для здійснення підприємницької діяльності із роздрібної торгівлі.
Відповідно до ч.1 ст.283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.
Відповідно до ч.1 ст.1 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" цей Закон регулює організаційні відносини, пов'язані з передачею в оренду майна державних підприємств та організацій, підприємств, заснованих на майні, що належить Автономній Республіці Крим або перебуває у комунальній власності, їх структурних підрозділів, майнові відносини між орендодавцями та орендарями щодо господарського використання державного майна, майна, що належить Автономній Республіці Крим або перебуває у комунальній власності.
Згідно ст.2 вказаного Закону, орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності. Державну політику у сфері оренди здійснюють: Кабінет Міністрів України, а також Фонд державного майна України, його регіональні відділення та представництва -щодо державного майна; органи, уповноважені Верховною радою Автономної Республіки Крим; органи місцевого самоврядування - щодо майна, яке перебуває в комунальній власності.
Статтею 3 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", відносини щодо оренди державного майна, майна, що належить Автономній Республіці Крим або перебуває у комунальній власності, регулюються договором оренди, цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.
Відповідно до п.3 ч.1 ст.4 зазначеного Закону об'єктами оренди за цим Законом є нерухоме майно (будівлі, споруди, приміщення) та інше окреме індивідуально визначене майно підприємств.
Пунктом 2 ст.5 Закону орендодавцями є органи, уповноважені Верховною радою Автономної Республіки Крим та органами місцевого самоврядування управляти майном щодо цілісних майнових комплексів підприємств, їх структурних підрозділів та нерухомого майна, яке відповідно належить Автономній Республіці Крим або перебуває у комунальній власності.
Також, згідно п.3 вказаної статті Закону, орендодавцями можуть виступати підприємства щодо окремого індивідуально визначеного майна та нерухомого майна, загальна площа яких не перевищує 200кв.м. на одне підприємство, а з дозволу органів, зазначених в абзацах другому та третьому цієї статті, - також щодо структурних підрозділів підприємства (філій, цехів, дільниць) та нерухомого майна, що перевищує площу 200кв.м.
Проте, в матеріалах справи відсутні будь-які докази передачі, у встановленому законом порядку державного майна, у користування відповідачу 2 для будь-яких цілей (у тому числі для надання послуг) які є предметом оспорюваного договору.
Вищенаведене дає підстави суду дійти висновків, щодо відсутності між сторонами за оспорюваним договором правовідносин із надання послуг, та, більше того, про відсутність намірів сторін при його укладенні на встановлення таких правовідносин, оскільки протягом часу дії договору зміст правовідносин зводився до регулювання взаємовідносин сторін щодо користування частиною приміщення, яке є державним майном.
У відповідності до ст.11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: 1) договори та інші правочини.
Стаття 13 ЦК України встановлює, що цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства.
При здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. При здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства. Не допускаються використання цивільних прав з метою неправомірного обмеження конкуренції, зловживання монопольним становищем на ринку, а також недобросовісна конкуренція.
У разі недодержання особою при здійсненні своїх прав вимог, які встановлені частинами другою - п'ятою цієї статті, суд може зобов'язати її припинити зловживання своїми правами, а також застосувати інші наслідки, встановлені законом.
Частина 1 ст. 202 ЦК України встановлює, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Частинами. 1, 2, 5 ст. 203 Цивільного кодексу України встановлює, що зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Недодержання в момент вчинення правочину вказаних вимог є підставою недійсності правочин (ст. 215 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ст. 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.
Нікчемний правочин, або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення, (ст. 236 Цивільного кодексу України).
Крім того, згідно ст. 235 Цивільного кодексу України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховування іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховування іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.
Згідно з роз'ясненнями, викладеними в п.25 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" від 06.11.09р. №9, за удаваним правочином сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. За удаваним правочином права та обов'язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину. Встановивши під час розгляду справи, що правочин вчинено з метою приховати інший правочин, суд на підставі ст.235 Цивільного кодексу України має визнати, що сторонами вчинено саме цей правочин, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин. Якщо правочин, який насправді вчинено, суперечить закону, суд ухвалює рішення про встановлення його нікчемності або про визнання його недійсним. До удаваних правочинів наслідки недійсності, передбачені ст.216 Цивільного кодексу України, можуть застосовуватися тільки у випадку, коли правочин, який сторони насправді вчинили, є нікчемним або суд визнає його недійсним як оспорюваний.
Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Статтею 32 Господарського процесуального кодексу України визначено, що доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Судом не приймаються до уваги заперечення відповідача 1 -Концерну "ВТС" так як вони зведені тільки до порівняльного аналізу договору оренди та договору про надання послуг й взагалі не стосуються суті спірних правовідносин.
Згідно зі ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
З огляду на вищевикладене та враховуючи наявні в матеріалах справи докази, суд дійшов висновку що позовні вимоги заступника військового прокурора Одеського гарнізону підтверджуються матеріалами справи, є обґрунтованими та законним, а тому підлягають задоволенню.
Згідно статей 44, 49 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору слід покласти на відповідачів у розмірі 536,50 грн. з кожного.
Керуючись ст.ст. 32, 33, 44, 49, 75, 82-85 ГПК України, суд,-
1. Позов задовольнити - повністю.
2. Визнати недійсним договір №10/р від 01.01.2012р. про надання послуг щодо обладнання та технічного забезпечення робочого місця продавця-консультанта.
3. Стягнути з Концерна "Військторгсервіс" (03151, м. Київ, вул. Молодогвардійська, 28-А, код ЄДРПОУ 33689922) на Державного бюджету України (п/р 31210206783008 в ГУ ДКСУ у Одеській області, банк одержувача ГУДКУ у Одеській області, МФО 828011, код ЄДРПОУ 37607526, код класифікації: 22030001, Код ЄДРПОУ господарського суду Одеської області 03499997) витрати по сплаті судового збору в сумі -536,50 грн.
4. Стягнути з фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, ідент. код НОМЕР_1) до Державного бюджету України (п/р 31210206783008 в ГУ ДКСУ у Одеській області, банк одержувача ГУДКУ у Одеській області, МФО 828011, код ЄДРПОУ 37607526, код класифікації: 22030001, Код ЄДРПОУ господарського суду Одеської області 03499997) витрати по сплаті судового збору в сумі -536,50 грн.
Рішення господарського суду Одеської області набирає чинності у порядку ст.85 ГПК України.
Накази видати в порядку ст.116 ГПК України.
Повний текст рішення виготовлено 08.10.2012р.
Суддя Цісельський О.В.