"01" жовтня 2012 р.Справа № 5017/2296/2012
Позивач: товариство з обмеженою відповідальністю "Барза Неагра" (Латвійська Республіка)
Відповідачі: 1) товариство з обмеженою відповідальністю "Винконцерн"
2) відкрите акціонерне товариство "Октябрський"
про визнання угоди недійсною та зобов'язання виконати певні дії
Суддя Цісельський О.В.
За участю представників сторін:
від позивача: Малофеєв Ю.М. -довіреність від 24.04.2012р.
від відповідача 1: не з'явився
від відповідача 2: не з'явився
СУТЬ СПОРУ: Позивач, товариство з обмеженою відповідальністю "Барза Неагра" (Латвійська Республіка) (надалі -ТОВ "Барза Неагра"), звернувся до господарського суду Одеської області із позовом до відповідачів - товариства з обмеженою відповідальністю "Винконцерн" (далі по тексту -ТОВ "Винконцерн") та відкритого акціонерного товариства "Октябрський" (надалі -ВТ "Октябрський"), в якому просить визнати недійсною угоду від 03.07.2009р., згідно якої ТОВ "Винконцерн" повернув ВАТ "Октябрський" виноматеріал у кількості 500 тон на загальну суму 135328,20 грн. та зобов'язати ВАТ "Октябрський" повернути ТОВ "Винконцерн" виноматеріал у кількості 500 тон на загальну суму 135328,20 грн.
Ухвалою господарського суду Одеської області від 06.08.2012р. позовну заяву № 3468/2012 прийнято до розгляду, порушено провадження у справі та розгляд справи призначено в засіданні суду.
Представник позивача позовні вимоги підтримує в повному обсязі, просить суд їх задовольнити.
Відповідачі про час та місце судових засідань повідомлялися своєчасно за юридичними адресами, зазначеними позивачем у позові, що підтверджується наявними в матеріалах справи рекомендованими повідомленнями про вручення поштового відправлення, проте їх представники в судові засідання не прибули, про поважність неявки суд не повідомили, позиції щодо позову суду не навели, своїм правом на захист не скористалися.
Згідно п. 4 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 02.06.2006р. № 01-8\1228 та п.11 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2007р. №01-8\123 до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій, тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи. В процесі розгляду справи представниками сторін надані додаткові матеріали, які оглянути судом та залучені до матеріалів справи.
Відповідно до п.3.9.1. Постанови Пленуму ВГСУ України № 18 від 26.12.2011р., зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.
Справа розглядається в порядку ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, за наявними в ній матеріалами.
Відповідно до ст.85 ГПК України в судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Дослідивши в відкритому судовому засіданні матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, суд встановив:
01.08.2005р. між ТОВ "Винконцерн" (покупець) та ВАТ "Октябрський" (продавець) було укладено договір № 213 купівлі-продажу виноматеріалів, за умовами п.1.1. якого продавець зобов'язується передати у власність покупця виноматеріали, а покупець зобов'язується прийняти виноматеріали та оплатити їх вартість на умовах цього договору.
Відповідно до п. 13.2. договору строк його дії сторонами встановлено до 01.08.2006р.
Докази продовження зазначеного договору в матеріалах справи відсутні.
03.07.2009р. за накладними на повернення (а.с.33-58) ТОВ "Винконцерн" повернув ВАТ "Октябрський" виноматеріалу у загальній кількості 38732,21 дал на загальну суму 1257570,64 грн. в т.ч. ПДВ 20%.
01.08. 2009р. між ТОВ "Винконцерн" та ВАТ "Октябрський" було складено Акт звірки взаєморозрахунків, відповідно до якого встановлено, що за ВАТ "Октябрський" на користь ТОВ "Винконцерн" рахується борг у сумі 2052794,92 грн.
10.08.2009р. між ТОВ "Винконцерн" та ВАТ "Октябрський" було укладено акти прийому-передачі (а.с. 62-65), відповідно до яких ВАТ "Октябрський" (векселедатель) передав, а ТОВ "Винконцерн" (векселеотримувач) прийняв прості векселі серії АА за № № 1607638, 1607639, 1607640,1607641 на загальну суму 2051527,44 грн.
17.08.2009р. між ТОВ "Винконцерн" та ТОВ "Мортехсервіс" було укладено акти прийому-передачі (а.с. 66-69), відповідно до яких ТОВ "Винконцерн" (векселетримач) передав, а ТОВ "Мортехсервіс" (векселеотримувач)прийняв прості векселі серії АА за № № 1607638, 1607639, 1607640,1607641 на загальну суму 2051527,44 грн.
Позивач, вважая, що господарська діяльність відповідача 1, засновником якого є позивач, завдала йому значні збитки, що передача відповідачем 1 відповідачу 2 виноматеріалів порушує права та охоронювані законом інтереси позивача, звернувся з відповідним позовом до господарського суду Одеської області.
Розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи, проаналізувавши наявні у справі докази у сукупності та надавши їм відповідну правову оцінку, суд дійшов наступних висновків:
Відповідно до ч. 1 ст. 1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
У відповідності до ст.11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: 1) договори та інші правочини; 4) інші юридичні факти. Цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування
Стаття 13 ЦК України встановлює, що цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства. При здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. При здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства. Не допускаються використання цивільних прав з метою неправомірного обмеження конкуренції, зловживання монопольним становищем на ринку, а також недобросовісна конкуренція. У разі недодержання особою при здійсненні своїх прав вимог, які встановлені частинами другою - п'ятою цієї статті, суд може зобов'язати її припинити зловживання своїми правами, а також застосувати інші наслідки, встановлені законом.
Стаття 15 ЦК України встановлює, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Відповідно до приписів ст. 16. ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. Суд може відмовити у захисті цивільного права та інтересу особи в разі порушення нею положень частин другої - п'ятої статті 13 цього Кодексу.
Як встановлено судом, підставою для звернення позивача до господарського суду Одеської області стало те, що на думку позивача, договір, укладений між відповідачами є незаконним та у зв'язку із укладанням оспорюваного договору між відповідачами, позивач поніс значні збитки, при цьому позивач посилається на ст. 23 ЦК України (Відшкодування моральної шкоди) та на ст. 1166 ЦК України (Загальні підстави відповідальності за завдану майнову шкоду).
З приводу цього суд вважає за доцільне зазначити наступне.
Згідно зі ст. 80 ЦК України юридичною особою є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку. Юридична особа наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю, може бути позивачем та відповідачем у суді.
Відповідно до ст. 91 ЦК України юридична особа здатна мати такі ж цивільні права та обов'язки (цивільну правоздатність), як і фізична особа, крім тих, які за своєю природою можуть належати лише людині. Цивільна правоздатність юридичної особи може бути обмежена лише за рішенням суду. Юридична особа може здійснювати окремі види діяльності, перелік яких встановлюється законом, після одержання нею спеціального дозволу (ліцензії). Цивільна правоздатність юридичної особи виникає з моменту її створення і припиняється з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.
Стаття 92 ЦК України визначає, що юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону.
Порядок створення органів юридичної особи встановлюється установчими документами та законом. У випадках, встановлених законом, юридична особа може набувати цивільних прав та обов'язків і здійснювати їх через своїх учасників. Орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень. У відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження. Якщо члени органу юридичної особи та інші особи, які відповідно до закону чи установчих документів виступають від імені юридичної особи, порушують свої обов'язки щодо представництва, вони несуть солідарну відповідальність за збитки, завдані ними юридичній особі.
Стаття 113 ЦК України встановлює, що господарським товариством є юридична особа, статутний (складений) капітал якої поділений на частки між учасниками. Господарські товариства можуть бути створені у формі повного товариства, командитного товариства, товариства з обмеженою або додатковою відповідальністю, акціонерного товариства.
За приписами ст. 114 ЦК України учасником господарського товариства може бути фізична або юридична особа. Обмеження щодо участі у господарських товариствах може бути встановлено законом. Господарське товариство, крім повного і командитного товариств, може бути створене однією особою, яка стає його єдиним учасником.
Відповідно до ст. 115 ЦК України господарське товариство є власником: 1) майна, переданого йому учасниками товариства у власність як вклад до статутного (складеного) капіталу; 2) продукції, виробленої товариством у результаті господарської діяльності; 3) одержаних доходів; 4) іншого майна, набутого на підставах, що не заборонені законом. Вкладом до статутного (складеного) капіталу господарського товариства можуть бути гроші, цінні папери, інші речі або майнові чи інші відчужувані права, що мають грошову оцінку, якщо інше не встановлено законом. Грошова оцінка вкладу учасника господарського товариства здійснюється за згодою учасників товариства, а у випадках, встановлених законом, вона підлягає незалежній експертній перевірці.
Як встановлено судом з матеріалів справи, а саме з статуту ТОВ "Винконцерн", позивач є учасником ТОВ "Винконцерн" із вкладом до статутного фонду у розмірі 6444049,17 грн. (п.8.4. статуту).
Згідно із ст. 116 ЦК України учасники господарського товариства мають право у порядку, встановленому установчим документом товариства та законом: 1) брати участь в управлінні товариством у порядку, визначеному в установчому документі, крім випадків, встановлених законом; 2) брати участь у розподілі прибутку товариства і одержувати його частину (дивіденди); 3) вийти у встановленому порядку з товариства; 4) здійснити відчуження часток у статутному (складеному) капіталі товариства, цінних паперів, що засвідчують участь у товаристві, у порядку, встановленому законом; 5) одержувати інформацію про діяльність товариства у порядку, встановленому установчим документом. Учасники господарського товариства можуть також мати інші права, встановлені установчим документом товариства та законом.
Із статуту ТОВ ""Винконцерн" судом встановлено, що виконавчим органом товариства, що здійснює поточне керівництво товариством є Дирекція, яка очолюється Генеральним директором, який, в свою чергу, у разі не створення дирекції, виконує всі повноваження дирекції (п.14.1. статуту).
Відповідно до п.п.3 п.14.4. статуту генеральний директор має право без довіреності виконувати дії від імені товариства, у тому числі укладати правочини від імені товариства.
Відповідно до приписів ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є одностороннім, якщо одна сторона бере на себе обов'язок перед другою стороною вчинити певні дії або утриматися від них, а друга сторона наділяється лише правом вимоги, без виникнення зустрічного обов'язку щодо першої сторони. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. До договорів, що укладаються більш як двома сторонами (багатосторонні договори), застосовуються загальні положення про договір, якщо це не суперечить багатосторонньому характеру цих договорів. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із суті договору.
Згідно ст. 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Стаття 629 ЦК України визначає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Як зазначає позивач неправомірними діями керівника ТОВ "Винконцерн" йому було нанесено значні збитки, так як ТОВ "Винконцерн", засновником якого є позивач Білгород-Дністровською ОДПІ були нараховані штрафні санкції у розмірі 400 000 грн.; переданий ТОВ "Винконцерн" ЗАТ "Октябрський" виноматеріал був особистою приватною власністю засновників ТОВ "Винконцерн", а тому оскільки позивач володіє 50% статутного капіталу відповідача 1 то, за розрахунком позивача, йому нанесено збитків на суму 1 025 763,72 грн. (вартість половини переданого виноматеріалу). .
Отже враховуючи вищенаведене, суд вважає за доцільне звернути увагу на наступне.
Приписами статті 203 Цивільного кодексу України визначені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, а саме: 1) зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; 2) особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; 3) волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; 4) правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; 5) правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Відповідно до п. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до п. 1 ст. 181 ГК України (далі -ГК України) господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладання господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладання даного виду договорів.
Частиною першою статті 215 Цивільного кодексу України встановлено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 Цивільного кодексу.
Зазначене цілком кореспондується зі ст. 207 ГК України, відповідно до якої господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.
Отже, відповідність змісту правочину Цивільному та Господарському кодексам України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства є однією з необхідних умов визнання останнього дійсним, натомість його суперечність зазначеним вимогам і є підставою для визнання такого договору недійсним.
Загальні способи захисту права власності визначені частиною другою статті 16 ЦК України та ч.2 ст. 20 ГК України, серед яких, зокрема, передбачено визнання правочину недійсним та зобов'язання вчинити певні дії .
Як зазначено у п. 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009р. № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" відповідно до статей 215 та 216 ЦК вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину..
Відповідно до вимог ст.ст. 32, 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. При цьому, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Позивачем не надано суду жодного належного та припустимого доказу порушення оспорюваною угодою його прав та законних інтересів як учасника ТОВ "Винконцерн", не надано суду жодного доказу на підтвердження права власності на виноматеріал, який як зазначив позивач є його особистою приватною власністю, крім того позивачем не наведено доказів понесення збитків.
Всі перелічені доводи позивача ніяким чином не є підставою для застосування приписів ст.203,215 Цивільного кодексу України до укладеного між відповідачами договору № 213 купівлі-продажу виноматеріалів від 01.08.2005р.
Згідно зі ст.43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Підсумовуючи вищенаведене, суд дійшов до висновку, що позовні вимоги ТОВ "Барза Неагра" не обґрунтовані, не законні, спростовуються матеріалами справи, а тому задоволенню не підлягають.
Керуючись ст.ст. 32, 33, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
1. У задоволені позову - відмовити повністю.
Рішення господарського суду Одеської області набирає чинності у порядку ст.85 ГПК України.
Повний текст рішення складено 08.10.2012р.
.
Суддя Цісельський О.В.