79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128
10.09.12 Справа№ 5015/2650/12
За позовом: Релігійна громада Української православної церкви у селі Баня Лисовицька Стрийського району Львівської області, с. Баня Лисовицька Стрийський район Львівська область
до відповідача: Лисовицької сільської ради Стрийського району Львівської області, с. Баня Лисовицька, Стрийський район Львівська область
про визнання права постійного користування земельною ділянкою.
Суддя Коссак С.М.
при секретарі Кміть М.Б.
Представники:
Від позивача: Дягтяренко О.О. -договір про надання юридичної допомоги від 05.07.2012р.; Путятицький В.М. -довіреність від 26.06.2012р.
Від відповідача: Магас М.І. -довіреність № б/н від 13.07.2012р.
Господарським судом Львівської області розглядається справа за позовом Релігійної громади Української православної церкви у селі Баня Лисовицька Стрийського району Львівської області до Лисовицької сільської ради Стрийського району Львівської області про визнання права постійного користування земельною ділянкою..
Ухвалою суду від 02.07.2012 р. порушено провадження у справі та призначено судовий розгляд справи на 18.07.2012 р.
В судовому засіданні 18.07.2012р представнику відповідача роз'яснено права та обов'язки передбачені статтями 20, 22 ГПК України. Заяв та клопотань про відвід судді не поступало. Представник відповідача не наполягає на фіксації судового процесу технічними засобами.
З підстав зазначених в ухвалі суду від 18.07.2012р розгляд справи відкладено на 02.08.2012р.
В судовому засіданні 02.08.2012р. представникам позивача та відповідача роз'яснено права та обов'язки передбачені статтями 20, 22 ГПК України. Заяв та клопотань про відвід судді не поступало. Представники не наполягає на фіксації судового процесу технічними засобами.
В судовому засіданні 02.08.2012р. оголошено перерву до 21.08.2012р. З підстав зазначених в ухвалі суду від 21.08.2012р. продовжено строк розгляду справи на 15 днів та відкладено на 31.08.2012р. 31.08.2012р. в судовому засіданні оголошено перерву до 10.09.2012р.
В судове засідання 10.09.2012р. представники позивача прибули, позовні вимоги підтримують повністю, просять позов задоволити повність з підстав зазначених в позовній заяві.
В судове засідання 10.09.2012р. представник відповідача прибув, проти позовних вимог заперечив, просить в задоволенні позовних вимог відмовити повністю. При цьому, просив суд припинити провадження у справі і витребувати з архіву справу № 5/252 господарського суду Львівської області.
У судовому засіданні 10.09.2012р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача та відповідача, повно, всебічно і об'єктивно з'ясувавши обставини в їх сукупності, дослідивши наявні в матеріалах докази судом встановлено таке.
Рішенням виконавчого комітету Львівської обласної ради народних депутатів від 31.07.1991р. №383 зареєстровано статут релігійної громади Української православної церкви у с.Баня Лисовицька Стрийського району Львівської області Львівської області та доручено виконкомам міських і районних Рад народних депутатів передати у власність безоплатно культові будівлі та державне майно, що знаходяться в них релігійним громадам.
У матеріалах справи є свідоцтво про реєстрацію статуту релігійної громади від 31 липня 1991 року №383/47 та свідоцтво про державну реєстрацію юридичної особи - релігійної громади Української православної церкви у с.Баня Лисовицька Стрийського району №347101, дата заміни свідоцтва -21.07.2009р.
На підставі рішення виконкому Лисовицької сільської ради Стрийського району Львівської області від 27 червня 2002 року №3 за Позивачем зареєстровано будівлю церкви на праві колективної власності та Стрийським державним комунальним міжрайонним бюро технічної інвентаризації видано свідоцтво серії АА №010835 та зроблено відповідний запис у реєстрову книгу №1 за реєстровим №66 від 18.07.2002 року.
Рішенням сесії Лисовицької сільської ради Стрийського району Львівської області від 05 грудня 2002 року №40 скасовано рішення виконкому Лисовицької сільської ради Стрийського району Львівської області від 27 червня 2002 року №3 «Про надання права власності на культову будівлю громаді УПЦ «Покрови Божої Матері»села Баня Лисовицька. Пунктом 2 цього рішення зобов'язано сільського голову звернутися із позовною заявою про скасування рішення до суду.
В матеріалах справи є лист начальника Стрийського державного комунального міжрайонного бюро технічної інвентаризації від 05.03.03. №161 сільському голові с.Лисовичі про повідомлення Позивача про необхідність, у зв'язку з прийняттям рішення сесії від 05 грудня 2002 року №40, повернення виданого свідоцтва про право власності на культову споруду.
Рішенням сесії Лисовицької сільської ради Стрийського району Львівської області №36 від 19 липня 2002 року Позивачу надано дозвіл на інвентаризацію земельної ділянки без змін цільового призначення, на якій розташована церква по вул..Курортній,17 с.Баня Лисовицька.
26 жовтня 2006 року Позивач звернувся до Відповідача про затвердження на сесії ради технічної документації з інвентаризації земельної ділянки площею 0,1335га та укласти відповідний договір оренди.
Листом від 09.02.07р.№12 Відповідач повідомив позивача про перенесення розгляду цього питання на наступну сесію 24 січня 2007 року у зв'язку з тим, що депутати не були ознайомлені з матеріалами технічної документації.
Рішенням сесії Лисовицької сільської ради від 28 березня 2008 року №614, враховуючи передумови виникнення конфлікту між конфесіями та невиконання пунктів рішення від 11.09.2003р.(п.1.2.;1.3.) Позивачу відмовлено у затвердженні технічної документації та наданні в оренду земельної ділянки на 49 років.
Рішенням сесії Лисовицької сільської ради від 27 березня 2009 року №921 Позивачу відмовлено в передані земельної ділянки площею 0,1335га в постійне користування для будівництва та обслуговування культової споруди.
У матеріалах справи є:
- ухвала судового засідання Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 10 грудня 2009 року у справі №2а-3692/09 про закриття провадження у адміністративній справі за позовом Позивача до Відповідача про визнання незаконним рішення сільської ради та визнання права постійного користування земельною ділянкою і зустрічним позовом Відповідача до Позивача про скасування свідоцтва про право власності на культову будівлю.
- ухвала господарського суду Львівської області від 01.10.2010р. у справі №5/252 про припинення провадження у справі за позовом Позивача до Відповідача про визнання незаконним рішення сільської ради (уточнена вимога в судовому засіданні) від 27 травня 2009 року №921 та визнання права постійного користування земельною ділянкою і зустрічним позовом Відповідача до Позивача про скасування свідоцтва про знесення самочинного будівництва у зв'язку з непідвідомчістю справи господарським судам.
Витребувавши справу № 5/252 господарського суду Львівської області для ознайомлення, суд дійшов висновку, що підстав для припинення провадження у даній справі не має, виходячи із змісту та мотивів згаданої вище ухвали від 01.10.2010р. по справі № 5/252.
02 листопада 2011 року Позивач звернувся до Відповідача про затвердження технічної документації з інвентаризації земельної ділянки площею 0,1335га, яка знаходиться в користуванні громади та прийняти рішення про оформлення Державного акту права постійного користування.
Рішенням сесії Лисовицької сільської ради від 01 грудня 2011 року №264 позивачу відмовлено у затвердженні технічної документації з інвентаризації земельної ділянки площею 0,1335га і в наданні її у постійне користування.
Це рішення Відповідачем не оскаржувалося.
Позивач стверджує, що право на спірну земельну ділянку в нього виникло на підставі договору форми №7 від 22 травня 1990 року, укладеного між представниками -фізичними особами релігійної громади села Баня Лисовицька та виконкомом Стрийської районної ради народних депутатів про надання дерев'яної молитовної споруди з дерев'яним парканом (надалі-договір).
При прийнятті рішення суд виходив з такого.
Відповідно до статті 16 Цивільного кодексу України, статті 20 Господарського кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Відповідно до статті 152 Земельного кодексу України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, в тому числі, шляхом визнання прав.
Відповідно до ст.16 Земельного кодексу Української РСР від 08.07.1970р., який діяв на момент укладення зазначеного вище договору, відведення земельних ділянок провадилось на підставі постанови Ради Міністрів УРСР або рішення виконавчих комітетів обласної, районної, міської, селищної і сільської рад народних депутатів в порядку, встановлюваному законодавством Союзу РСР і Української РСР. У постановах або рішеннях про надання земельних ділянок вказується мета, для якої вони надаються, і основні умови користування землею.
Відповідно до статті 13 земля в Українській РСР надавалася в користування:
- колгоспам, радгоспам, іншим сільськогосподарським державним, кооперативним, громадським підприємствам, організаціям і установам;
- промисловим, транспортним, іншим несільськогосподарським державним, кооперативним, громадським підприємствам, організаціям і установам;
- громадянам СРСР.
У випадках, передбачених законодавством Союзу РСР, земля може надаватися в користування і іншим організаціям та особам.
Відповідно до статті 15 земля надається в безстрокове або тимчасове користування.
Безстроковим (постійним) визнається землекористування без заздалегідь встановленого строку.
Земля, яку займають колгоспи, закріплюється за ними в безстрокове користування.
Тимчасове користування землею може бути короткостроковим -до трьох років і довгостроковим - від трьох до десяти років. У разі виробничої необхідності ці строки можуть бути продовжені на період, що не перевищує відповідно строків короткострокового або довгострокового тимчасового користування.
Відповідно до ст. 7 Земельного кодексу України від 18.12.1990р., що діяв після укладення договору, у постійне користування земля надається Радами народних депутатів із земель, що перебувають у державній власності, зокрема, релігійним організаціям.
Відповідно до статті 17 Закону УРСР «Про свободу совісті та релігійні організації»від 23 квітня 1991 року (в редакції на час виникнення спірних відносин) володіння і користування землею релігійні організації здійснюють у порядку, встановленому Земельним кодексом Української РСР та іншими законодавчими актами Української РСР.
Згідно положень ст. 19 Земельного кодексу України від 18.12.1990р. надання земельних ділянок здійснюється за проектами відведення цих ділянок. Розробку проектів відведення земельних ділянок, перенесення їх меж у натуру (на місцевість) і виготовлення документів, що посвідчують право користування землею, здійснюють державні та інші землевпорядні організації. Замовниками виконання вказаних робіт є відповідні місцеві Ради народних депутатів, підприємства, установи і організації.
Надання земельних ділянок здійснюється за проектами відведення цих ділянок.
Розробку проектів відведення земельних ділянок, перенесення їх меж у натуру (на місцевість) і виготовлення документів, що посвідчують право користування землею, здійснюють державні та інші землевпорядні організації.
Замовниками виконання вказаних робіт є відповідні місцеві Ради народних депутатів, підприємства, установи і організації.
Умови і строки розробки проектів відведення земельних ділянок і перенесення їх меж у натуру (на місцевість) визначаються договором, укладеним замовником з виконавцем цих робіт. Підприємство, установа, організація та громадяни, заінтересовані в одержанні земельних ділянок, звертаються з відповідним клопотанням (громадянин з заявою) до місцевої Ради народних депутатів, яка має право надавати земельні ділянки. Клопотання про відведення ділянок, що надаються Верховною Радою України, подаються до обласної, Київської, Севастопольської міської Ради народних депутатів.
До клопотання додаються: копія генерального плану будівництва або інші графічні матеріали, що обгрунтовують розмір намічуваної для відведення площі, титульний список або довідка про фінансування будівництва, проект рекультивації земель, інші матеріали.
За приписами ст.ст. 99, 100 Земельного кодексу України від 18.12.1990р. землеустрій передбачає, зокрема, складання проектів відведення земельних ділянок у користування. Основні положення землеустрою визначаються Кабінетом Міністрів України.
Проте, Порядок розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок було затверджено лише 26.05.2004р. постановою Кабінету Міністрів України №677, прийнятою згідно ст. 50 Закону України від 22.05.2003р. «Про землеустрій».
Водночас, в п. 1.10. Інструкції про порядок складання, видачі, реєстрації і зберігання державних актів на право власності на землю і право постійного користування землею, договорів на право тимчасового користування землею (в тому числі на умовах оренди), затвердженої наказом Державного комітету України по земельних ресурсах №28 від 15.04.1993р., яка була чинна, встановлено, що технічна документація при складанні державних актів на право постійного користування землею, що видаються підприємствам, установам і організаціям на земельні ділянки, якими вони користуються включає: виписку з рішення відповідного органу про надання земельної ділянки; журнали і абриси геодезичних вимірювань; каталог координат окружної межі землекористування; план земельної ділянки; відомість обчислення площ; експлікацію земельних угідь; матеріали погодження меж земельної ділянки з суміжними власниками землі і землекористувачами.
Таким чином, посилання Позивача на договір від 22 травня 1990р., укладеного між представниками -фізичними особами релігійної громади села Баня Лисовицька та виконкомом Стрийської районної ради народних депутатів як на підставу надання земельної ділянки у безоплатне користування не відповідає дійсності виходячи з аналізу його змісту, суперечить і не відповідає приписам земельного законодавства, чинного на час укладення цього договору стосовно порядку надання земель. Право набуття у користування, зокрема постійне, земельної ділянки виникло у релігійних організацій після 18.12.1990р. у встановленому порядку. Належних та допустимих доказів, які б свідчили про прийняття відповідного рішення уповноваженим суб»єктом про передачу земельної ділянки у користування саме Позивачу суду не надано.
Необгрунтованим є в цьому випадку і посилання Позивача на довідку від 09 травня 2012 року, видану Архієпископом Львівським і Галицьким про те, що релігійна громада УПЦ у с.Баня Лисовицька Стрийського району Львівської області є правонаступником релігійної громади с.Баня Лисовицька, що зареєстрована в установленому порядку 07 квітня 1990 року. Рішення про реєстрацію цієї громади позивачем не подано, у відповідних актах про реєстрацію релігійної громади УПЦ про правонаступництво не зазначено.
В подальшому відповідно до статті 92 Земельного кодексу України від 25 жовтня 2001р. право постійного користування земельною ділянкою за релігійною організацією передбачено не було. Внаслідок змін та доповнень до цієї статті від 15.01.2009р., та доповнень до статті 17 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації»релігійні організації України, статути (положення) яких зареєстровано у встановленому законом порядку, набули право постійного користування земельною ділянкою виключно для будівництва і обслуговування культових та інших будівель, необхідних для забезпечення їх діяльності.
В пункті 6 розділу X "Перехідні положення" Земельного кодексу України від 25.10.2001р. визначено, що юридичні особи, які мають у постійному користуванні земельні ділянки, але за цим Кодексом не можуть мати їх на такому праві, повинні до 1 січня 2008 року переоформити у встановленому порядку право власності або право оренди на них.
Згідно з рішенням Конституційного Суду України №5-рп/2005 від 22.09.2005р. положення зазначеного пункту Перехідних положень Земельного кодексу України №2768-III від 25.10.2001р. щодо зобов'язання переоформити право постійного користування земельною ділянкою на право власності або право оренди без відповідного законодавчого, організаційного та фінансового забезпечення визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним).
При цьому, Конституційний Суд України вказав на те, що юридичні особи на цій підставі не можуть втрачати раніше наданого їм права постійного користування земельною ділянкою.
Позивач не надав суду доказів того, що йому належало право постійного користування спірною земельною ділянкою. Однак просить суд визнати за ним право постійного користування спірною земельною ділянкою. Проте належних і допустимих доказів не підтвердження цього права суду не надано
Визнання права є способом захисту з метою усунення невизначеності у взаємовідносинах суб'єктів, створення необхідних умов для його реалізації і запобігання дій з боку третіх осіб, що перешкоджають його нормальному здійсненню.
У матеріалах справи є рішенням сесії Лисовицької сільської ради Стрийського району Львівської області №36 від 19 липня 2002 року, яким Позивачу надано дозвіл на інвентаризацію земельної ділянки без змін цільового призначення, на якій розташована церква по вул..Курортній,17 с. Баня Лисовицька.
Нормативно-правовим документом, яким встановлювалися основні вимоги до виконання робіт по земельно-кадастровій інвентаризації земель населених пунктів (міст, селищ, сіл), як невід'ємної частини вхідної інформації для ведення державного земельного кадастру було Положення про земельно -кадастрову інвентаризацію земель населених пунктів, затвердженого Державним комітетом України по земельних ресурсах від 26.08.97р. №85, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 31 жовтня 1997 року за №522/2326.
Положенням передбачено, що Замовниками робіт по інвентаризації земель є виконавчі органи міських, селищних рад, а Виконавцями робіт по інвентаризації земель є госпрозрахункові підрозділи при міських управліннях та районних відділах земельних ресурсів або інші організації, які мають дозволи (ліцензії) на здійснення топографо-геодезичних та землевпорядних робіт (далі - підрядчик).
Відповідно до статті 123 Земельного кодексу України надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування. Рішення зазначених органів приймається на підставі проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у разі надання у користування земельних ділянок, межі яких не встановлені в натурі (на місцевості).
Надання у користування земельної ділянки, межі якої встановлені в натурі (на місцевості), без зміни її цільового призначення здійснюється на підставі технічної документації із землеустрою щодо складання документа, що посвідчує право
користування земельною ділянкою.
Після звернення з відповідним клопотанням відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування в межах їх повноважень у місячний строк розглядає
клопотання і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, а також генеральних планів населених пунктів, іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних утворень, проектів землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Умови і строки розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок визначаються договором, укладеним замовником з виконавцем цих робіт відповідно до типового договору. Типовий договір на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки затверджується Кабінетом Міністрів України.
Розроблений проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки подається Комісії з розгляду питань, пов'язаних з погодженням документації із землеустрою.
Комісія протягом трьох тижнів з дня одержання проекту надає відповідному органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування свій висновок щодо погодження проекту або відмови у його погодженні. У разі відмови у погодженні проекту він повертається заявнику у зазначений у цій частині строк.
Відмова органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у наданні земельної ділянки у користування або залишення клопотання без розгляду можуть бути оскаржені до суду.
Рішенням сесії Лисовицької сільської ради від 01 грудня 2011 року №264 позивачу відмовлено у затвердженні технічної документації з інвентаризації земельної ділянки площею 0,1335га і в наданні її у постійне користування, яке не було оскаржене до суду.
Згідно з приписами Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності, зокрема, за рішеннями органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом (частина перша статті 116).
Відповідно до статті 12 Земельного кодексу України до повноважень сільських, селищних,міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить: а) розпорядження землями територіальних громад; б) передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу; в) надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу.
Пункт 34 статті 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»відносить вирішення відповідно до закону питань земельних відносин до виключної компетенції сільських, селищних рад, причому зазначені питання вирішуються виключно на пленарних засіданнях такої ради.
Водночас згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади (до яких згідно із статтею 6 Конституції України належать і органи судової влади), їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Системний аналіз наведених законодавчих приписів свідчить про те, що господарський суд не вправі перебирати на себе виключні повноваження та функції сільської ради (у складі її пленарного засідання) стосовно вирішення питання про передачу земельної ділянки в постійне користування чи вчинення інших дій.
За відсутності рішення органу виконавчої влади або місцевого самоврядування про надання земельної ділянки у власність або в користування юридична особа або фізична особа не має права використовувати земельну ділянку державної або комунальної форми власності.
Відповідно до п.2.1.постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.05.2011р. №6 «Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних питань»підстави набуття прав на землю визначені розділом IV Земельного кодексу України. Після прийняття органом державної влади або місцевого самоврядування рішення про надання земельної ділянки у власність або в користування, особа має право на одержання земельної ділянки у власність або в користування і право вимагати оформлення документів, що посвідчують право власності або право користування земельною ділянкою.
Право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав (стаття 125 ЗК України).
Відповідно до п.2.14. Постанови за наслідками розгляду справ за позовами до органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування щодо оскарження (визнання незаконними) прийнятих ними актів з питань, пов'язаних з наданням земельних ділянок у власність чи в користування суб'єктам господарської діяльності (про відмову у передачі земельної ділянки у власність чи в користування, у продажу земельної ділянки, у наданні дозволу і вимог на розроблення проекту відведення земельної ділянки тощо)господарський суд залежно від характеру спору може зобов'язати названі органи виконати певні дії, як цього вимагають приписи чинного законодавства,зокрема розглянути в установленому для даного органу порядку питання, яке стосується предмета спору.
Водночас суд не вправі приймати рішення з питань, віднесених до виключної компетенції цих органів, наприклад, про надання земельних ділянок у власність або в користування, укладення договорів купівлі-продажу або оренди земельних ділянок, а також зазначати, яке конкретно рішення повинно бути прийнято.
Позивач не оскаржує акти сільської ради, прийняті з питань надання земельної ділянки, а тому суд немає підстав зобов'язувати сільську раду виконати певні дії, як цього вимагають приписи чинного законодавства,зокрема розглянути в установленому для даного органу порядку питання, яке стосується предмета спору.
Не може бути взято до уваги й посилання Позивача на те, що внаслідок придбання Позивачем культової споруди право користування відповідною земельною ділянкою перейшло до нього в силу закону, а саме приписів статті 377 Цивільного кодексу України.
Адже, право користування земельною ділянкою оформлене відповідно до закону не було, а тому неіснуюче право не може перейти до будь-кого та з будь-яких підстав.
Відповідно до статті 1 Закону України від 19 червня 2003 року «Про державний контроль за використанням та охороною земель»статей 124, 125, 126 Земельного кодексу України обов'язковою умовою фактичного використання земельної ділянки є наявність у особи, що її використовує, правовстановлюючих документів на цю земельну ділянку, а відсутність у неї таких документів є самовільним заняттям земельної ділянки (постанова ВСУ від 22.11.2010 №4/254-35/572 ( п.9 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2011р. №01-06/249 «Про постанови Верховного Суду України, прийняті за результатами перегляду судових рішень господарських судів»).
У судовому засіданні представник Відповідача надав розробку по формі №6-зем (гектарів) земель, які входять до адміністративно-територіальних одиниць, зокрема с.Лисиничі. Відповідно до зазначеної інформації станом на 01.01.2002р та 01.01.2003р. за релігійними організаціями УГКЦ передбачено 1,7500га, за УПЦ МП 0,06 га земельних ділянок.
Довідки форми №6-зем на момент розгляду справи на вимогу суду сторонами не надано.
У матеріалах справи є лист начальника управління Держкомзему у Стрийському районі Львівської області від 03.12.2009р. №01-07/4-737 (оригінал у матеріалах справи господарського суду Львівської області №5/22) про те, що даних про закріплення земельної ділянки площею 0,1335га за позивачем та про передачу землі у 1991 році громаді УПЦ «Покрови Божої Матері» немає. Згідно облікових документів (форми 6-зем), станом на 01.01.2003р. за громадою Свято-Покровської Церкви с. Баня Лисовецька числилося 0,06га землі.
Актом перевірки дотримання земельного законодавства від 20 травня 2002 року №9, складеним державним інспектором по використані і охороні земель Стрийського району встановлено, що відсутність документів на право користування земельною ділянкою розміром 0,06га для обслуговування церкви є порушенням ст.126 Земельного кодексу України.
З врахуванням вище наведеного, Позивач не довів суду права постійного користування земельною ділянкою площею 0,1335 га , тому позовні вимоги не підлягають задоволенню.
Відповідно до статей 33, 38 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Сторона або прокурор у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування господарським судом доказів.
Зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 43 Господарського процесуального кодексу України. Згідно з положеннями цієї статті судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.
Враховуючи наведене та керуючись ст.ст. 6, 19 Конституції України; ст. 50 Закону України «Про землеустрій»; ст.ст. 6, 19 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель»; ст.17 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації»; ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»; ст.20 Господарського кодексу України; ст.ст. 16, 20, 377 Цивільного кодексу України; ст.ст. 12, 18, 92, 123, 125, 126, 152 Земельного кодексу України; статтями 1, 33, 38, 43, 49, 82, 83, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд -
У задоволенні позову відмовити повністю.
Рішення набирає законної сили відповідно до статті 85 Господарського процесуального кодексу України, може бути оскаржене до Львівського апеляційного господарського суду в порядку і строки, передбачені статтями 91-93 Господарського процесуального кодексу України.
Повне рішення складено 14.09.2012 р.
Суддя Коссак С.М.