01032, м. Київ, вул. Комінтерну, 16 тел. 235-24-26
"04" жовтня 2012 р. Справа № 9/074-12
За позовом Державного підприємства «Державний резервний насіннєвий фонд України»
До Приватного сільськогосподарського підприємства «Мартусівка»
Про стягнення 144 994,67 грн.
Суддя Сокуренко Л.В.
Представники:
Від позивача Камишова К.О. (дов. № 51 від 28.08.2012 р.)
Від відповідача не з'явився
На розгляд господарського суду Київської області передані вимоги Державного підприємства «Державний резервний насіннєвий фонд України»до Приватного сільськогосподарського підприємства «Мартусівка»про стягнення 144 994, 67 грн.
Ухвалою суду від 19.07.2012 р. порушено провадження у справі № 9/074-12 та призначено розгляд справи на 04.09.2012 р.; зобов'язано позивача подати: пропозиції стосовно складу осіб, які братимуть участь у справі; оригінали установчих документів (для огляду) та їх копії (для долучення до матеріалів справи), на підставі яких діє позивач (установчий договір, статут, положення, свідоцтво про державну реєстрацію тощо), довідку з органу статистики про знаходження позивача в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України, довідку з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців про включення відповідача до ЄДРПОУ станом на час винесення даної ухвали; власне письмове підтвердження того, що у провадженні господарських судів України або іншого органу, який в межах своєї компетенції вирішує спір, нема справи зі спору між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав та нема рішення цих органів з такого спору; всі оригінали доданих до позовної заяви документів або письмові пояснення з зазначенням поважних причин їх відсутності; докази невиконання відповідачем рішення господарського суду Київської області № 354/12-04 від 04.10.2004 р.; зобов'язано відповідача подати: оригінали (для огляду) та копії (для залучення до матеріалів справи) статутних документів, копію свідоцтва про державну реєстрацію, копію довідки про включення до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України на дату винесення ухвали, відзив на позов з документальним обґрунтуванням його висновків, письмову інформацію про свої реєстраційні (банківські) рахунки із зазначенням повних банківських реквізитів, довідки з органу статистики про знаходження відповідача в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України, довідки про найменування і номери рахунків відповідача відкритих у банківських установах або органах Державного казначейства України, інші докази стосовно заявлених вимог.
У судове засідання 04.09.2012 р. представник відповідача не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином; представник позивача з'явився та надав суду пояснення по суті позовних вимог.
Ухвалою суду від 04.09.2012 р. розгляд справи відкладено на 18.09.2012 р.; зобов'язано позивача подати -оригінали документів, докази невиконання відповідачем рішення господарського суду Київської області № 354/12-04 від 04.10.2004 р.; зобов'язано відповідача подати: оригінали (для огляду) та копії (для залучення до матеріалів справи) статутних документів, копію свідоцтва про державну реєстрацію, копію довідки про включення до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України на дату винесення ухвали, відзив на позов з документальним обґрунтуванням його висновків, письмову інформацію про свої реєстраційні (банківські) рахунки із зазначенням повних банківських реквізитів, довідки з органу статистики про знаходження відповідача в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України, довідки про найменування і номери рахунків відповідача відкритих у банківських установах або органах Державного казначейства України, інші докази стосовно заявлених вимог.
У судове засідання 18.09.2012 р. представник відповідача вдруге не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином; представник позивача з'явився та подав до суду лист позивача № 138-2/1-16/142 від 06.09.2012 р до ВДВС Бориспільського МУЮ Київської області про надання інформації щодо існуючої заборгованості відповідача станом на 04.09.2012 р.; проте, відповіді від ВДВС він не отримав, про що повідомив суд.
Крім того, представником позивача подано клопотання про продовження строку розгляду спору.
Частиною третьою статті 69 Господарсько-процесуального кодексу встановлено, що у виняткових випадках за клопотанням сторони, з урахуванням особливостей розгляду спору, господарський суд ухвалою може продовжити строк розгляду спору, але не більш як на п'ятнадцять днів.
Враховуючи викладене, судом клопотання позивача про продовження строку розгляду спору розглянуто та задоволено.
Частиною 4 ст. 65 ГПК України встановлено, що з метою забезпечення правильного і своєчасного вирішення господарського спору суддя вчиняє в необхідних випадках такі дії по підготовці справи до розгляду: зобов'язує сторони, інші підприємства, установи, організації, державні та інші органи, їх посадових осіб виконати певні дії (звірити розрахунки, провести огляд доказів у місці їх знаходження, тощо); витребує у них документи, відомості, висновки, необхідні для вирішення спору, чи знайомиться з такими матеріалами безпосередньо в місці їх знаходження.
Враховуючи необхідність суду встановлення факту виконання (невиконання) рішення суду № 354/12-04 від 04.10.2004 р., господарський суд Київської області вирішив зобов'язати ВДВС надати зазначену інформацію до суду.
Ухвалою суду від 18.09.2012 р. продовжено строк розгляду спору; розгляд справи відкладено на 04.10.2012 р.; зобов'язано позивача подати -оригінали документів; зобов'язано відповідача подати: оригінали (для огляду) та копії (для залучення до матеріалів справи) статутних документів, копію свідоцтва про державну реєстрацію, копію довідки про включення до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України на дату винесення ухвали, відзив на позов з документальним обґрунтуванням його висновків, письмову інформацію про свої реєстраційні (банківські) рахунки із зазначенням повних банківських реквізитів, довідки з органу статистики про знаходження відповідача в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України, довідки про найменування і номери рахунків відповідача відкритих у банківських установах або органах Державного казначейства України, інші докази стосовно заявлених вимог; зобов'язано Відділ державної виконавчої служби Бориспільського міськрайонного управління юстиції Київської області надати інформацію з надання доказів чи виконано рішення господарського суду Київської області № 354/12-04 від 04.10.2004 р., якщо виконано, то в якій частині.
03.10.2012 р. через канцелярію господарського суду Київської області від Відділу державної виконавчої служби Бориспільського міськрайонного управління юстиції Київської області надійшов лист вих. № 57953 від 28.09.2012 р. в якому зазначено, що 25.12.2009 р. державним виконавцем винесено постанову про повернення виконавчого документа у справі № 354/12-04 стягувачу, в зв'язку з відсутністю у боржника майна, на яке можливо звернути стягнення. Станом на 27.09.2012 р. виконавчий документ до відділу повторно стягувачем не пред'являвся.
У судове засідання 04.10.2012 р. представник відповідача втретє не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином; представник позивача з'явився та подав до суду відповідь Відділу державної виконавчої служби Бориспільського міськрайонного управління юстиції Київської області на заяву № 138-2/1-16/142 від 06.09.2012 р., в якій зазначено, що 25.12.2009 р. державним виконавцем винесено постанову про повернення виконавчого документа у справі № 354/12-04 стягувачу. Станом на 17.09.2012 р. виконавчий документ до відділу повторно стягувачем не пред'являвся.
Відповідно до частини 1 статті 93 Цивільного кодексу України місцезнаходження юридичної особи визначається місцем її державної реєстрації, якщо інше не встановлено законом.
До повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв'язку з позначками «адресат вибув», «адресат відсутній»і т. п., з урахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання господарським судом обов'язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій (п. 4 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 02.06.2006 р. № 01-8/1228 «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році»).
Відповідно до п. 2 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2010 р. № 01-08/140 «Про деякі питання запобігання зловживанню процесуальними правами у господарському судочинстві»особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною у позовній заяві. У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.
Господарський процесуальний кодекс України, не зобов'язує сторону у справі, зокрема позивача, з'ясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її місцезнаходженням, визначеним згідно із згаданою статтею 93 Цивільного кодексу України) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.
В разі коли фактичне місцезнаходження юридичної особи - учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.
Враховуючи те, що ухвали суду були направлені на адреси сторін, зазначених у позовній заяві та довідках ЄДРПОУ, то суд дійшов висновку, що учасники процесу були належним чином повідомлені про час та місце розгляду справи.
Враховуючи те, що учасники процесу про час і місце судового засідання були повідомлені належним чином, відповідно до ст. 75 ГПК України справа розглядається за наявними в ній матеріалами.
Розглянувши подані документи та матеріали, заслухавши пояснення сторін, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд Київської області, -
16.10.2001 р. між Державним підприємством «Державний резервний насіннєвий фонд України»(далі - позивач) та Приватним сільськогосподарським підприємством «Мартусівка»(далі -відповідач) було укладено договір № 277 про надання послуг по вирощуванню.
З огляду на неналежне виконання ПСП «Мартусівка»зобов'язань відповідно до умов договору № 277 про надання послуг по вирощуванню від 16.10.2001 р. ДП «Державний резервний фонд України»звернулось до господарського суду Київської області з позовом про стягнення 57 975,80 грн. вартості насіння озимої пшениці другої репродукції сорту «Миронівська 61»у кількості 45,4 т., 33 585,10 грн. вартості насіння озимої пшениці другої репродукції сорту «Поліська 90»у кількості 26,3 т. та 3 329,92 грн. пені.
Рішенням господарського суду Київської області у справі № 354/12-04 від 04.10.2004 р. (суддя Писана Т.О.) позовні вимоги Державного підприємства «Державний резервний насіннєвий фонд України»задоволено повністю; стягнуто з Приватного сільськогосподарського підприємства «Мартусівка»на користь Державного підприємства «Державний резервний насіннєвий фонд України»91 560,90 грн. основного боргу; 3 329,92 грн. пені; 948,91 грн. державного мита та 118 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
Таким чином, рішенням господарського суду Київської області у справі № 354/12-04 від 04.10.2004 р. (суддя Писана Т.О.) було задоволено позовні вимоги ДП «Державний резервний насіннєвий фонд»щодо стягнення з ПСП «Мартусівка»суми основного боргу та пені. Вимоги щодо стягнення з ПСП «Мартусівка»інфляційних втрат та 3% річних позивачем не заявлялися та не були предметом розгляду по вказаній справі.
На виконання вищезазначеного рішення, 14.10.2004 р. господарським судом Київської області було видано наказ № 354/12-04 про стягнення з ПСП «Мартусівка»заборгованості у розмірі 95 957,73 грн., на підставі якого державним виконавцем Відділу державної виконавчої служби Бориспільського міськрайонного управління юстиції Київської області було відкрито виконавче провадження.
Зі змісту листа Відділу державної виконавчої служби Бориспільського міськрайонного управління юстиції Київської області вих. № 57953 від 28.09.2012 р. вбачається, що 25.12.2009 р. державним виконавцем винесено постанову про повернення виконавчого документа у справі № 354/12-04 стягувачу, в зв'язку з відсутністю у боржника майна, на яке можливо звернути стягнення. Станом на 27.09.2012 р. виконавчий документ до відділу повторно стягувачем не пред'являвся.
Таким чином, господарським судом встановлено, що на момент звернення позивача до суду, рішення господарського суду Київської області у справі № 354/12-04 від 04.10.2004 р. ні в добровільному, ні в примусовому порядку відповідачем виконано не було.
Статтею 115 ГПК України встановлено, що рішення, ухвали, постанови господарського суду, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України і виконуються у порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження".
З огляду на вищевикладене, 15.05.2012 р. позивач направив на адресу відповідача лист-вимогу № 138-3/2-14/17 від 11.05.2012 р., яким зобов'язав ПСП «Мартусівка»перерахувати у семиденний термін на розрахунковий рахунок ДП «Державний резервний насіннєвий фонд»129 009,31 грн. інфляційних втрат та 20 890,94 грн. 3% річних.
Проте, відповідач відповіді на вказаний лист не надав, вимогу позивача щодо перерахування суми інфляційних втрат та 3% річних не виконав.
У пункті 3 Інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-06/928/2012 від 17.07.2012 р. «Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права»зазначено, що відповідно до статті 202 ГК України господарське зобов'язання припиняється: виконанням, проведеним належним чином; зарахуванням зустрічної однорідної вимоги або страхового зобов'язання; у разі поєднання управненої та зобов'язаної сторін в одній особі; за згодою сторін; через неможливість виконання та в інших випадках, передбачених цим Кодексом або іншими законами. Господарське зобов'язання припиняється також у разі його розірвання або визнання недійсним за рішенням суду. До відносин щодо припинення господарських зобов'язань застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Згідно з частиною першою статті 598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом, зокрема, виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 цього Кодексу).
Отже, чинне законодавство не пов'язує припинення зобов'язання з прийняттям судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов'язань боржника та не виключає його відповідальності за порушення строків розрахунків (постанова Вищого господарського суду України від 31.08.2011 N 16/587-22/430).
Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно ст. 173 ЦК України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Частиною 1, 7 статті 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.
В силу ст. ст. 525, 526 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ст. 598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.
Згідно ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Частиною 1 статті 625 ЦК України встановлено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Таким чином, відповідно до положень вищезазначених статтей, рішення суду про стягнення боргу не є підставою для припинення грошового зобов'язання.
З огляду на вищевикладене, ДП «Державний резервний насіннєвий фонд»звернулося до господарського суду Київської області з позовом про стягнення з ПСП «Мартусівка»3% річних та інфляційних втрат за період прострочення виконання грошового зобов'язання.
Так, позивачем заявлена вимога щодо стягнення з відповідача інфляційних втрат у розмірі 123 697,56 грн. за період з листопада 2004 р. по травень 2012 р.
Статтею 612 ЦК України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Згідно ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення.
Господарський суд зазначає, що вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції є правом позивача, яке він може реалізувати, а може від нього відмовитися. Якщо позивач приймає рішення вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції, він має враховувати індекс інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якійсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція), а отже сума боргу в цьому періоді зменшується.
Аналогічна правова позиція міститься у Інформаційному листі Вищого господарського суду України від 17.07.2012 № 01-06/928/2012 «Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права»в якому зазначено, що сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція). При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця.
Перевіривши наданий позивачем розрахунок інфляційних втрат, суд встановив, що він є обґрунтованим та арифметично вірним.
Таким чином, враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги ДП «Державний резервний насіннєвий фонд»щодо стягнення з ПСП «Мартусівка»інфляційних втрат підлягають задоволенню.
Крім того, позивачем заявлено вимогу щодо стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 21 297,11 грн. за період з 05.10.2004 р. по 04.07.2012 р.
Статтею 625 ЦК України передбачено можливість стягувати за прострочення виконання грошового зобов'язання проценти річних. Розмір процентів річних визначається сторонами в договорі. Якщо сторони в договорі не передбачили сплату процентів річних та їх розмір, підлягають сплаті три проценти річних від простроченої суми за весь час прострочення. Проценти річних, передбачені коментованою статтею, є самостійною формою цивільно-правової відповідальності за порушення грошових зобов'язань та можуть стягуватися поряд із пенею.
Так, відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Перевіривши наданий позивачем розрахунок 3% річних, суд встановив, що він є обґрунтованим та арифметично вірним.
Таким чином, враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги ДП «Державний резервний насіннєвий фонд»щодо стягнення з ПСП «Мартусівка»3% річних підлягають задоволенню.
В повній мірі дослідивши обставини справи, наявні в матеріалах справи докази та заслухавши пояснення сторін, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги ДП «Державний резервний насіннєвий фонд»щодо стягнення з ПСП «Мартусівка»заборгованості підлягають задоволенню у повному обсязі.
Відповідно до ст. 49 ГПК України стороні, на користь якої відбулося рішення, господарський суд відшкодовує мито за рахунок другої сторони і в тому разі, коли друга сторона звільнена від сплати судового збору.
Враховуючи вищевикладене, керуючись: ст.ст. 22, 33, 43, 49, 82-84 ГПК України, господарський суд Київської області, -
1. Позов задовольнити повністю.
2. Стягнути з Приватного сільськогосподарського підприємства «Мартусівка»(08343, Київська область, Бориспільський р-н, с. Мартусівка, вул. Мойсеєва, буд. 60, ідентифікаційний код 24881123) на користь Державного підприємства «Державний резервний насіннєвий фонд»(01133, м. Київ, Печерський р-н, вул. Саксаганського, буд. 1, ідентифікаційний код 30518866) інфляційні втрати у розмірі 123 697 (сто двадцять три тисячі шістсот дев'яносто сім) грн. 56 коп., 3% річних у розмірі 21 297 (двадцять одна тисяча двісті дев'яносто сім) грн. 11 коп. та судовий збір у розмірі 2 899 (дві тисячі вісімсот дев'яносто дев'ять) грн. 89 коп.
Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.
Дане рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його належного оформлення та підписання, і може бути оскаржено в апеляційному порядку.
Суддя Л. В. Сокуренко
Рішення суду підписано 09.10.2012 р.