ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98
Справа № 5011-54/11216-2012 02.10.12
Господарський суд м. Києва у складі судді Шкурдової Л.М. розглянувши у відкритому судовому засіданні справу
за позовом Київської міської організації Української народної партії, м. Київ
до 1. Комунального підприємства «Київжитлоексплуатація», м. Київ
2. Головного управління комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), м. Київ
про зобов'язання вчинити дії
при секретарі судового засідання Наумкіній П.В.
представники:
від позивача -Яковлюк Н.Д. (дов. № 61 від 12.07.2012 р.);
від відповідачів -1. Жидейкіна Н.Д. (дов. № 155/1/03-19 від 03.01.2012 р.);
2. Пірогова О.Б. (дов. № 042/18/1-3800 від 08.11.2010 р.), Семенюк Н.М. (дов. № 042/1/8-7477 від 12.06.2012 р.)
Київська міська організація Української народної партії (далі-позивач) звернулася до господарського суду м. Києва з позовом до 1. Комунального підприємства «Київжитлоексплуатація»(далі-відповідач 1), 2. Головного управління комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (далі-відповідач 2) про визнання Договору оренди від 16 квітня 2008 року нежитлового приміщення продовженим з 17 квітня 2009 року по 16 квітня 2010 року та з 17 квітня 2010 року по 16 квітня 2011 року; зобов'язання здійснити перерахунок та відшкодувати зайво сплачені грошові кошти.
Вимоги позивача обґрунтовані фактичним користуванням нежитловим приміщенням, загальною площею 167 кв.м., розташованим за адресою: м. Київ, вул. Пушкінська, 32 А,А', після закінчення строку дії Договору № 10/3085 від 16 серпня 2008 року.
Представник позивача в судових засіданнях підтримав позов.
Представники відповідачів в судових засіданнях заперечували проти позову з підстав, викладених у відзивах, а саме посилають на відсутність рішення Київської міської ради, що, відповідно до Договору, є підставою його пролонгації або укладення Договору на новий строк та невідповідність заявленого позову способам захисту порушених прав, визначеним ст. 16 Цивільного кодексу України та ст. 20 Господарського кодексу України.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши докази та оцінивши їх в сукупності, суд
16 квітня 2008 року між комунальним підприємством «Київжитлоспецексплуатація»(Орендодавець) та Київською міською організацією Української народної партії (Орендар) укладено Договір № 10/3085 про передачу майна комунальної власності територіальної громади м. Києва, в оренду, відповідно до умов якого Орендодавець на підставі рішення Київської міської ради від 21 грудня 2006 р. № 526/583-1 додаток 2 пункт 102 передає, а Орендар приймає в оренду нерухоме майно (нежитлові приміщення), далі - об'єкт оренди, за адресою: м. Київ, вул. Пушкінська, 32 А,А'. Згідно з п. 9.1. Договору від 16 квітня 2008 року цей Договір вступає в силу з моменту підписання його Сторонами і діє з 16 квітня 2008 р. по 16 квітня 2009 р. Пунктом 9.3. Договору від 16 квітня 2009 року встановлено, що після закінчення строку дії цього Договору його дія може бути продовжена на підставі рішення Київської міської ради.
Відповідно до ч. 6 ст. 283 Господарського кодексу України до відносин оренди застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Частиною 2 ст. 291 Господарського кодексу України встановлено, що договір оренди припиняється у разі: закінчення строку, на який його було укладено; викупу (приватизації) об'єкта оренди; ліквідації суб'єкта господарювання -орендаря; загибелі (знищення) об'єкта оренди.
Таким чином, відповідно до приписів ч. 2 ст. 291 ГК України Договір № 10/3085 від 16 квітня 2008 року про передачу майна комунальної власності територіальної громади м. Києва в оренду припинено, оскільки строк його дії закінчився 16 квітня 2009 року.
Позивач звернувся до суду з позовом про визнання продовженим Договору оренди від 16 квітня 2008 року з 17 квітня 2009 року по 16 квітня 2010 року та з 17 квітня 2010 року по 16 квітня 2011 року як на підставу позову посилаючись на фактичне користування орендованим приміщенням до 26 серпня 2011 року.
Як вбачається з матеріалів справи, 26 серпня 2011 року між позивачем та відповідачем 1 підписано акт приймання-передачі за яким позивачем передано, а відповідачем 1прийнято нежитлові приміщення, загальною площею 167 кв.м., розташоване за адресою: м. Київ, вул. Пушкінська, 32 А,А'.
Примусовий порядок укладення господарських договорів за рішенням суду регулюється ст. 187 Господарського кодексу України та ст. 649 Цивільного кодексу України, виходячи зі змісту яких і принципу свободи укладення договору, переддоговірні спори поділяються на спори про спонукання до укладення договору, якщо одна з сторін ухиляється від його укладення, та на спори з умов договору, коли сторони не врегулювали розбіжності щодо умов договору.
Правила укладання господарських договорів встановлені главою 20 Господарського кодексу України.
Частиною 3 ст. 179 Господарського кодексу України передбачено, що укладення господарського договору є обов'язковим для сторін, якщо він заснований на державному замовленні, виконання якого є обов'язком для суб'єкта господарювання у випадках, передбачених законом, або існує пряма вказівка закону щодо обов'язковості укладення договору для певних категорій суб'єктів господарювання чи органів державної влади або органів місцевого самоврядування.
Згідно приписів ч. 2 ст. 181 ГК України проект договору може бути запропонований будь-якою з сторін; якщо проект договору викладено як єдиний документ, він надається другій стороні у двох примірниках. Згідно з ч. 4 цієї норми, у разі наявності заперечень щодо окремих умов договору сторона, яка одержала проект договору, складає протокол розбіжностей, про що робиться застереження у договорі, та у двадцятиденний строк надсилає другій стороні два примірники протоколу розбіжностей разом з підписаним договором.
Відповідно до частин 5, 7 статті 181 Господарського кодексу України сторона, яка одержала протокол розбіжностей до договору, зобов'язана протягом двадцяти днів розглянути його, в цей же строк вжити заходів для врегулювання розбіжностей з другою стороною та включити до договору всі прийняті пропозиції, а ті розбіжності, що залишились неврегульованими, передати в цей же строк до суду, якщо на це є згода другої сторони; в тому разі, якщо сторона, яка одержала протокол розбіжностей щодо умов договору, заснованого на державному замовленні або такого, укладення якого є обов'язковим для сторін на підставі закону, або сторона - виконавець за договором, що в установленому порядку визнаний монополістом на певному ринку товарів (робіт, послуг), яка одержала протокол розбіжностей, не передасть у зазначений двадцятиденний строк до суду розбіжності, що залишилися неврегульованими, то пропозиції другої сторони вважаються прийнятими.
Сторонами не надано суду доказів того, що вказаний договір заснований на державному замовленні і його укладення є обов'язковим для сторін чи існує пряма вказівка закону щодо обов'язковості укладення такого договору.
Пунктом 9.3. Договору від 16 квітня 2008 року сторони передбачили, що після закінчення строку дії цього Договору його дія може бути продовжена на підставі рішення Київської міської ради.
Згідно з ч. 1 ст. 140 Конституції України та ст. 71 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» територіальні громади, органи та посадові особи місцевого самоврядування самостійно реалізують надані їм повноваження.
У відповідності зі ст.ст. 5, 6, 26, 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»Київська міська рада, яка діє на території міста Києва як суб'єкт права власності, від імені та в інтересах територіальної громади здійснює правомочності щодо володіння, користування й розпорядження об'єктами права комунальної власності.
Частиною 5 статті 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», визначено, що до компетенції органів місцевого самоврядування належить здійснення правомочностей щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону.
Рішення органів місцевого самоврядування, прийняті в межах повноважень, визначених законом, є обов'язковими до виконання на відповідній території, що закріплено в ч. 1 ст. 144 Конституції України, ст. 73 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні».
На сьогодні волевиявлення Київради на укладення договору оренди приміщення по вул. Пушкінська, 32, літ А,А'з позивачем, яке відповідно до ст.ст. 5, 6, 26, 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»має виражатися у відповідному рішенні ради, відсутнє.
Відповідно до ст. 1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.
За приписами ст.ст. 11, 15 Цивільного кодексу України цивільні права й обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства. Кожна особа має право на судовий захист.
Захист же цивільних прав - це передбаченні законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.
Під способами захисту суб'єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника. Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів дається в ст. 16 Цивільного кодексу України.
Статтею 16 цього Кодексу передбачені способи захисту цивільних прав та інтересів. Дана норма кореспондується з положеннями статті 20 Господарського кодексу України, якими визначено, що держава забезпечує захист прав та законних інтересів суб'єктів господарювання та споживачів у спосіб та порядок, що визначається цим Кодексом та іншими законами України. Права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються шляхом: визнання наявності або відсутності прав; визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб'єктів, що суперечать законодавству, ущемляють права та законні інтереси суб'єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом; відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб'єктів господарювання; припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення; присудження до виконання обов'язку в натурі; відшкодування збитків; застосування штрафних санкцій; застосування оперативно-господарських санкцій; застосування адміністративно-господарських санкцій; установлення, зміни і припинення господарських правовідносин; іншими способами, передбаченими законом.
Як правило, особа, чиї права порушені може скористатися не будь - яким, а цілком конкретним способом захисту свого права. Частіше за все спосіб захисту порушеного права прямо визначається спеціальним законом, який регламентує конкретні цивільні правовідносини.
При цьому, предметом позову може бути матеріально-правова чи немайнова вимога позивача до відповідача, відносно якої суд повинен прийняти рішення, а вимога про визнання Договору оренди продовженим на минуле за наявності факту передачі майна з оренди не призводить до поновлення порушеного права позивача.
Визнання договору продовженим не відповідає визначеним ст. 16 Цивільного кодексу України та ст. 20 Господарського кодексу України способам захисту порушених прав та визначеному цивільним законодавством принципу погодження сторонами всіх істотних умов договору та обов'язковості додержання порядку при укладенні господарського договору, оскільки є встановленням факту. Тому в частині визнання Договору № 10/3085 від 16 квітня 2008 року про передачу майна комунальної власності територіальної громади м. Києва в оренду продовженим, позов задоволенню не підлягає.
Щодо вимог позивача про зобов'язання здійснити перерахунок орендної плати та відшкодувати зайво сплачені грошові кошти за договором оренди, то оскільки вказані вимоги є похідними від вимоги про визнання Договору № 10/3085 від 16 квітня 2008 року продовженим, в задоволенні якої позивачеві відмовлено, позов в цій частині також задоволенню не підлягає.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог позивача.
Згідно з ст. 49 ГПК України судові витрати покладаються судом на позивача у справі.
Враховуючи викладене, керуючись ст. 124 Конституції України, ст. ст. 49, 82-85 ГПК України, суд
вирішив:
В позові відмовити.
Повне рішення складене 08.10.2012 р..
Суддя Л.М. Шкурдова