ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98
Справа № 5011-5/12494-2012 02.10.12
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Бриз-1"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Король-груп"
про визнання договору недійсним
Суддя Ломака В.С.
Представники сторін:
від позивача: Шаргало Р.В. - ліквідатор;
від відповідача: Матюшенко Д.В. за довіреністю б/н від 02.10.2012 р.
В судовому засіданні присутні вільні слухачі: Судаков А.А., Басовська К.О., Костенко Н.О.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Бриз-1" (далі -позивач, ТОВ "Бриз-1") в особі ліквідатора Шаргало Р.В. (призначеного постановою господарського суду міста Києва від 27.07.2012 р. у справі № 46/91-б про банкрутство ТОВ "Бриз-1") звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Король-груп" (далі - відповідач, ТОВ "Король-груп") про визнання Інвестиційного контракту, укладеного між ними 22.02.2007 р., недійсним.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказував на те, що ціна об'єкта інвестування в інвестиційному контракті є меншою від ринкової, з огляду на що він суперечить меті створення відповідача, яка полягає в отриманні прибутку. Крім того, зазначає про те, що він не отримав жодного прибутку, оскільки відповідачем не здійснено жодних платежів за контрактом. При цьому, оскільки вартість об'єкту інвестування істотно зросла за час дії контракту, позивач вказує на відсутність економічного ефекту від інвестицій, що суперечить приписам Закону України "Про інвестиційну діяльність".
Ухвалою господарського суду міста Києва від 13.09.2012 р. порушено провадження у справі № 5011-5/12494-2012 та призначено її до розгляду на 25.09.2012 р.
У судовому засіданні 25.09.2012 р. від представника позивача надійшли додаткові документи у справі.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 25.09.2012 р., у зв'язку з неявкою представника відповідача, розгляд справи було відкладено на 02.10.2012 р.
26.09.2012 р. через відділ діловодства суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого він проти позову заперечує, вказуючи на безпідставність позовних вимог. При цьому, також просить суд застосувати строк позовної давності.
У судовому засіданні 02.10.2012 р. судом проголошено вступну та резолютивну частину рішення.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -
З матеріалів справи вбачається, що 22.02.2007 р. між позивачем (замовник) та відповідачем (інвестор) було укладено Інвестиційний контракт (далі -Контракт), відповідно до п. 1.1. якого замовник зобов'язується збудувати і передати інвестору нежитлову будівлю Блок № 2 у складі готельно-офісного комплексу по вул. Фрунзе, 25-27 у Подільському районі м. Києва, а інвестор зобов'язується забезпечити необхідне сприяння замовнику, здійснити фінансування об'єкта інвестування та прийняти його у свою власність на умовах цього Контракту.
Характеристика об'єкта інвестування: район забудови: Подільський, Блок № 2, загальна проектна площа 2080 кв.м. (п. 1.4.).
Відповідно до п. 3.1. Контракту інвестор взяв на себе зобов'язання повністю оплатити об'єкт інвестування не пізніше, ніж за 3 місяці після підписання акту приймання-передачі та за умови передачі замовником інвестору оригіналів всіх документів для оформлення права власності на період необхідний для оформлення права власності, зокрема, дозвіл на виконання будівельних робіт, договір оренди земельної ділянки, акт вводу в експлуатацію; нести витрати по утриманню об'єкту інвестування з моменту підписання акту приймання-передачі.
У свою чергу, замовник зобов'язався збудувати і передати інвестору об'єкт інвестування на умовах, передбачених Інвестиційним контрактом (п. 3.4.).
Також, розділом 4 та 5 Контакту сторони визначили порядок розрахунків та відповідальність за порушення його умов.
Згідно з п. 6.1. Контракту він вступає в юридичну силу з моменту підписання і діє до повного виконання всіма сторонами.
Судом встановлено, що в серпні 2012 року відповідач звертався до господарського суду міста Києва з позовом до ТОВ "Бриз-1" про визнання права власності на нежитлову будівлю, розташовану у місті Києві по вул. Фрунзе, 25-27, літера "А", площею 1830,4 кв.м., до складу якої входить підвал площею 298,9 кв.м.; поверх І площею 283,8 кв.м.; поверх ІІ площею 332,9 кв.м.; поверх ІІІ площею 325,4 кв.м.; поверх IV площею 326,5 кв.м. та мансарда площею 262,9 кв.м.
Позовні вимоги були обґрунтовані тим, що вказаний об'єкт 08.08.2007 р. ТОВ "Бриз-1" було введено в експлуатацію, а 17.09.2009 р. передано ТОВ "Король-груп" за актом приймання-передачі, однак незважаючи на передачу об'єкта інвестування за актом, ТОВ "Бриз-1" в порушення умов Інвестиційного контракту від 22.02.2007 р. відмовлявся надати ТОВ "Король-груп" оригінали правовстановлюючих документів в тимчасове користування для оформлення за останнім як інвестором права власності на об'єкт інвестування.
Рішенням господарського суду міста Києва від 23.08.2012 р. у справі № 5011-75/10874-2012 за ТОВ "Король-груп" визнано право власності на нежитлову будівлю, розташовану у місті Києві по вул. Фрунзе, 25-27, літера "А" загальною площею 1764,0 кв.м. та включає в себе: підвал площею 298,1 кв.м. (приміщення з №1 по №13 групи приміщень №8: №1 площею 32,9 кв.м., №2 - 23,5 кв.м., №3 - 22,8 кв.м., №4 - 10,2 кв.м., №5 - 19,5 кв.м., №6 - 12,2 кв.м., №7 - 36,2 кв.м., №8 - 20,6 кв.м., №9 - 23,1 кв.м., №10 - 16,9 кв.м., №11 - 17,6 кв.м., №12 - 46,0 кв.м, №13 -16,6 кв.м.); поверх І площею 283,8 кв.м. (приміщення з №1 по №12 групи приміщень №1: №1 площею 4,3 кв.м., №2 - 27,7 кв.м., №3 - 14,5 кв.м., №4 - 9,5 кв.м., №5 - 10,9 кв.м., №6 - 118,3 кв.м., №7 - 33,6 кв.м., №8 - 1,7 кв.м., №9 - 2,4 кв.м., №10 - 2,5 кв.м, №11 - 2,9 кв.м., №12 - 6,5 кв.м.; приміщення з №1 по №4 групи приміщень №2: №1 - 1,4 кв.м., №2 - 14,6 кв.м., №3 - 21,7 кв.м., №4-2,2 кв.м.; приміщення групи приміщень №3: №1 - 7,8 кв.м. та місця загального користування приміщень №1-1,3 кв.м.); поверх II площею 332,8 кв.м. (приміщення з №1 по №12 групи приміщень №4: №1 -28,1 кв.м., №2 - 4,9 кв.м., №3 - 1,6 кв.м., №4 - 2,1 кв.м., №5 - 2,8 кв.м., №6 - 38,1 кв.м., №7 - 18,1 кв.м., №8 - 24,1 кв.м., №9 - 154,4 кв.м. №10 - 29,3 кв.м., №11 - 5,2 кв.м., №12- 24,1 кв.м.,); поверх III площею 325,4 кв.м. (приміщення з №1 по №13 групи приміщень №5: №1 - 18,0 кв.м., №2 - 11,2 кв.м., №3 - 5,1 кв.м., №4 - 1,7 кв.м., №5 - 2,0 кв.м., №6 - 2,9 кв.м., №7 - 34,7 кв.м., №8 - 168,9 кв.м., №9 - 14,5 кв.м., №10 - 17,1 кв.м., №11 - 23 кв.м., №12 - 15,1 кв.м., №13 - 11,2 кв.м.); поверх IV площею 263,0 кв.м. (приміщення з №1 по №13 групи приміщень №6: №1 - 28,5 кв.м., №2 - 5,0 кв.м., №3 - 1,8 кв.м., №4 - 2,1 кв.м., №5 - 2,7 кв.м., №6 -25,8 кв.м., №7 - 21,7 кв.м., №8 - 32,6 кв.м., №9 - 23,7 кв.м., №10 - 33,7 кв.м., №11 - 24,3 кв.м., №12 - 42,3 кв.м., №13 - 18,8 кв.м.,); мансарда площею 260, 9 кв.м. (приміщення з №1 по №10 групи приміщень №7: №1 - 16,2 кв.м., №2 - 6,2 кв.м., №3 - 4,2 кв.м., №4 - 1,7 кв.м., №5 - 1,8 кв.м., №6 - 4,6 кв.м., №7 - 110,2 кв.м, №8 - 84,0 кв.м., №9 - 16,1 кв.м., №10 - 15,9 кв.м.).
У даній справі позивач вирішив звернутись до суду з позовом до ТОВ "Король-груп" про визнання недійсним зазначеного Інвестиційного контракту.
Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Так, загальні підстави визнання недійсними угод і настання відповідних наслідків встановлені ст. ст. 215, 216 ЦК України.
Відповідно до ч. 1 та ч. 3 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. ч. 1-3, 5, 6 ст. 203 цього Кодексу, відповідно до яких, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Вирішуючи спори про визнання угод недійсними, господарський суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону; додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору (абз. 3 п. 1 Роз'яснення Вищого арбітражного суду України "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними" № 02-5/111 від 12.03.1999 р.).
Таким чином, для визнання недійсним у судовому порядку правочину (господарського зобов'язання) необхідно встановити, що правочин не відповідає вимогам закону, або ж його сторонами (стороною) при укладенні було порушено господарську компетенцію.
Під час розгляду даної справи судом не встановлено наявності обставин, з якими закон пов'язує недійсність правочинів, та настання відповідних наслідків.
Зокрема, суд вважає, що при укладенні оспорюваного договору не було порушено господарську компетенцію та він не суперечить положенням чинного на момент його укладення законодавства.
Так, згідно зі ст. 1 Закону України "Про інвестиційну діяльність" інвестиціями є всі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об'єкти підприємницької та інших видів діяльності, в результаті якої створюється прибуток (доход) або досягається соціальний ефект, зокрема: такими цінностями є рухоме та нерухоме майно (будинки, споруди, устаткування та інші матеріальні цінності).
Відповідно до ст. 9 Закону України "Про інвестиційну діяльність" основним правовим документом, який регулює взаємовідносини між суб'єктами інвестиційної діяльності, є договір (угода). Укладення договорів, вибір партнерів, визначення зобов'язань, будь-яких інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України, є виключною компетенцією суб'єктів інвестиційної діяльності. Втручання державних органів та посадових осіб у реалізацію договірних відносин між суб'єктами інвестиційної діяльності зверх своєї компетенції не допускається.
За своєю суттю інвестиційний договір є угодою двох або більше учасників інвестиційної діяльності, змістом якої є взаємні права та обов'язки, спрямовані на реалізацію інвестицій з метою одержання прибутку або досягнення соціального ефекту.
Інвестиціями можуть виступати більшість об'єктів цивільних прав, перелічених в ст. 177 ЦК України, за винятком певних особистих немайнових благ.
Юридична природа інвестиційного договору полягає в тому, що він являє собою договір простого товариства, оскільки всі істотні умови останнього знаходять своє відображення в ньому: 1) наявність об'єднання вкладів (грошові кошти першої сторони та послуги другої сторони); 2) наявність спільної мети у сторін, наприклад, мети, яка полягає у будівництві об'єкта нерухомості; 3) відповідно мають місце загальні спільні дії сторін.
За договором простого товариства сторони (учасники) зобов'язуються поєднати свої вклади та спільно діяти без утворення юридичної особи для отримання прибутку або досягнення іншої мети, яка не суперечить закону (ст. 1132 ЦК України). Істотними виступають наступні умови договору: про об'єднання вкладів, про спільні дії учасників, про спільну мету, заради якої здійснюються ці дії. Основні права учасників договору простого товариства полягають у правах на участь в управлінні спільними справами, на частку в праві на спільне майно та на отримання прибутку.
Як вбачається зі змісту оспорюваного Інвестиційного договору, при його укладенні сторони погодили істотні умови, зокрема, визначили дії кожного з учасників, спрямовані на досягнення визначеної договором мети -будівництво нежитлової будівлі Блок № 2 у складі готельно-офісного комплексу по вул. Фрунзе, 25-27 у Подільському районі м. Києва.
Враховуючи правову природу укладеного між відповідачами договору та приписи чинного законодавства, що регулюються спірні правовідносини, суд вважає помилковими доводи позивача відносно того, що оспорюваний договір суперечить чинному законодавству в силу зміни вартості об'єкта інвестування та у зв'язку з неотриманням ним прибутку при виконанні цього договору.
Так, як зазначалось вище, для визнання договору недійсним, важливим є встановлення факту його невідповідності законодавству на момент укладення або порушення сторонами господарської компетенції, проте як виконання чи невиконання зобов'язань сторонами не може впливати на його дійсність.
Зокрема, суд враховує те, що як зазначено в пункті 7 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" № 9 від 06.11.2009, виконання чи невиконання сторонами зобов'язань, які виникли з правочину, має значення лише для визначення наслідків його недійсності, а не для визнання правочину недійсним.
Позивач не позбавлений права, в тому числі в судовому порядку, вимагати від свого контрагента виконання взятих останнім на себе зобов'язань, проте у суду немає правових підстав, враховуючи вказані обставини, визнавати договір недійсним.
Також, до уваги судом не приймаються доводи щодо зміни вартості інвестиційного об'єкту та відсутності економічного ефекту від інвестицій, якими позивач обґрунтовує заявлені у даній справі позовні вимоги, оскільки вказані обставини можуть бути оцінені як такі, що дають підстави для розірвання договору в порядку ст. 652 ЦК України, однак не визнання договору недійсним.
Відповідно до ст. ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Позивачем не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження наявності підстав для визнання недійсним оспорюваного договору.
Вимоги позивача позбавлені фактичного та правового обґрунтування, не відповідають як матеріалам справи, так і нормам чинного законодавства, у зв'язку з ненаданням належних доказів в підтвердження обставин, викладених у відповідних поясненнях та позовній заяві.
Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. "Про судове рішення" рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.
Оскільки, як зазначалось вище, судом встановлено необґрунтованість позовних вимог, вони задоволенню не підлягають.
При цьому, що стосується посилань відповідача на сплив строку позовної давності, суд зазначає наступне.
В позові може бути відмовлено як з підстав пропуску строку звернення до суду, так й за безпідставністю позовних вимог. Тому суд має з'ясовувати не лише причини пропуску строку, а й усі обставини справи, права та обов'язки сторін, оскільки відмова в позові з мотивів пропуску позовної давності можлива лише за умови наявності у позивача суб'єктивного права, про захист якого він просить, факту його порушення відповідачем та пропущення позивачем позовної давності без поважних причин.
Якщо судом встановлено, що суб'єктивне право позивача відповідачем не порушено, в позові необхідно відмовити саме з підстав необґрунтованості, а не пропуску строку позовної давності.
З урахуванням зазначеного, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на позивача.
Керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва, -
1. В позові відмовити повністю.
2. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Повне рішення складено 05.10.2012 р.
Суддя В.С. Ломака