ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98
Справа № 5011-5/9552-2012 25.09.12
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Ласка Лізинг"
до Фірми "Т.М.М." -Товариство з обмеженою відповідальністю
про стягнення 177 934, 05 грн.
Суддя Ломака В.С.
Представники сторін:
від позивача: Пінчук-Ніколайчук Ю.В. за довіреністю б/н від 06.06.2011 р.;
від відповідача: Случак О.О. за довіреністю б/н від 23.06.2010 р.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Ласка Лізинг" (далі -позивач) звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Фірми "Т.М.М." - Товариство з обмеженою відповідальністю (далі -відповідач) про стягнення 177 934, 05 грн., в тому числі 171 207, 26 грн. основного боргу, 5 635, 97грн. неустойки та 1 090, 82 грн. 3% річних.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказував на те, що відповідно до укладеного між сторонами договору фінансового лізингу відповідач неналежним чином виконує взяті на себе зобов'язання щодо сплати лізингових платежів, внаслідок чого у нього утворилась заборгованість перед позивачем. Враховуючи зазначене, позивач вирішив звернутись до суду за захистом своїх прав та законних інтересів.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 19.07.2012 р. порушено провадження у справі № 5011-5/9552-2012, розгляд справи призначено на 06.08.2012 р.
У судовому засіданні 06.08.2012 р. від представника відповідача надійшли додаткові документи у справі та відзив на позовну заяву, в якому він проти позову заперечує з тих підстав, що вартість предмету договору лізингу визначено в іноземній валюті -Євро, з огляду на що, на думку відповідача, у нього відсутні зобов'язання зі сплати лізингових платежів. Крім того, зазначає про те, що вказані обставини свідчать про неукладність договору, оскільки сторони не досягли домовленості щодо його усіх істотних умов. При цьому, разом з відзивом відповідачем надано суду підписаний лише відповідачем примірник Акту звірки взаємних розрахунків за період з 21.01.2012 р. по 20.06.2012 р., відповідно до якого сальдо на користь позивача складає 165 736, 92 грн., не надаючи доказів, на підставі яких визначено вказану заборгованість.
Від представника позивача у судовому засіданні 06.08.2012 р. також надійшли додаткові документи у справі.
У судовому засіданні 06.08.2012 р. судом в порядку ст. 77 ГПК України оголошено перерву до 11.09.2012 р.
У судовому засіданні 11.09.2012 р. від представника відповідача надійшло клопотання про призначення у справі судово-бухгалтерської експертизи, мотивоване виявленими розбіжностями в розрахунках, без їх конкретизації. При цьому, повторно надано суду підписаний лише відповідачем примірник Акту звірки взаємних розрахунків за період з 21.01.2012 р. по 20.06.2012 р., відповідно до якого сальдо на користь позивача складає 165 736, 92 грн.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 11.09.2012 р. продовжено строк вирішення спору на 15 днів та відкладено розгляд справи на 25.09.2012 р. Розгляд клопотання про призначення судової експертизи судом відкладено до встановлення фактичних обставин справи.
У судовому засіданні 25.09.2012 р. судом було розглянуто клопотання відповідача про призначення у справі судово-бухгалтерської експертизи та вирішено в його задоволенні відмовити.
Так, відповідно до приписів ст. ст. 41, 42 ГПК України призначення експертизи на вимогу учасників процесу не є обов'язком суду, а є його правом; висновок судового експерта для господарського суду не є обов'язковим і оцінюється господарським судом за загальними правилами, встановленими статтею 43 ГПК України.
Зокрема, суд звертає увагу на те, що судова експертиза повинна призначатися лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення даних, що входять до предмету доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування (п. 1 Інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-8/2651 від 27.11.2006 р. "Про деякі питання призначення судових експертиз").
Відповідачем у своєму клопотанні не наведено обставин, які, враховуючи предмет спору, потребують з'ясування із застосуванням спеціальних знань в сфері бухгалтерського обліку. Так, розбіжності в сумах заборгованості, визначених позивачем та відповідачем, суд може перевірити на підставі первинних бухгалтерських документів, що підтверджують сплату відповідачем позивачу відповідних платежів, без залучення спеціаліста. Однак, так таких документів до матеріалів справи відповідачем не надано, як і не обґрунтовано складності у їх дослідженні.
У судовому засіданні 25.09.2012 р. судом проголошено вступну та резолютивну частину рішення.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -
21.12.2007 р. між позивачем (лізингодавець) та відповідачем (лізингоодержувач) було укладено Договір фінансового лізингу № 1137/12/2007 (надалі -Договір).
Відповідно до п. 1.1. Договору лізингодавець зобов'язується придбати в свою власність техніку у відповідності з встановленою лізингоодержувачем специфікацією та передати його без надання послуг по управлінню та технічній експлуатації лізингоодержувачу в якості предмету лізингу в тимчасове володіння та користування за плату, а лізингоодержувач зобов'язується прийняти його на умовах даного договору.
Відповідно до того ж пункту Договору предметом лізингу є автопричіп 4-х осьовий Мултимакс Multi-N-AUM-18AT-9.20-17.5-2.54, 2008 р.в. з пробігом до 300 км.
В пункті 7.1. Договору сторони визначили, що валютою договору є умовна одиниця. Під умовною одиницею розуміється сума, виражена в гривнях України та дорівнює одному Євро по курсу згідно до п. 7.1.1. Договору.
Згідно з п. 7.1.1. Договору для цілей даного договору вводяться поняття: "Курс 1" -курс, встановлений НБУ для одного Євро на 20.05.2008 р. "Курс 2" -курс, встановлений НБУ для одного Євро на дату, встановлену для проведення чергового лізингового платежу згідно графіку внесення платежів (Додаток №1) до даного договору.
Вартість майна, що передається лізингодавцем лізингоодержувачу складає суму еквівалентну 135 000,00 "у.е", в тому числі ПДВ в розмірі 20% - 22 500,00 "у.е", виражена в гривнях України.
Вартість майна (враховуючи ПДВ), що передається лізингодавцем лізингоодержувачу, в гривнях складає суму авансу, внесеного у відповідності з п. 7.4. Договору, загальну суму платежів в погашення вартості майна, вказану в графі 4 графіка внесення платежів по курсу 1 та викупну вартість, вказану в додатку №1 до договору по курсу 1 (п. 2.3. Договору).
Відповідно до п. 7.3 Договору загальна сума лізингових платежів, що підлягає сплаті лізиногоодержувачем лізингодавцю, складає: 168 026,85 "у.е", враховуючи ПДВ в розмірі 20% від суми, що відноситься в погашення вартості майна 22 166,67 "у.е".
Згідно з п. 3.1 Договору передача лізингодавцем майна, а також необхідного приладдя та документів, що є невід'ємною частиною майна, та прийняття його лізингоодержувачем на правах володіння та користування здійснюється шляхом підписання акту здачі-приймання майна. Приймання майна лізингоодержувачем повинне бути здійснене протягом п'яти робочих днів після отримання повідомлення лізингодавця про готовність майна до передачі, про що лізингодавець повідомляє лізиногоодержувача шляхом направлення відповідного повідомлення по факсу.
Сторонами одночасно з підписанням Договору було погоджено та підписано графік внесення лізингових платежів (Додаток №1 до Договору).
11.06.2008 р. на підставі видаткової накладної №РН-0000205 позивач передав, а відповідач в особі Розпорня О.П., що діяв на підставі довіреності НПЛ № 614663 від 09.06.2008 р. прийняв предмет лізингу: напівпричіп Мултимакс у кількості однієї одиниці.
30.07.2009 р. сторони підписало Додаткову угоду до Договору, якою виклали Графік внесення платежів у новій редакції.
Спір у даній справі виник у зв'язку із невиконанням, на думку позивача, відповідачем грошових зобов'язань за Договором.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково з наступних підстав.
Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
За своєю правовою природою укладений між сторонами Договір є договором фінансового лізингу, а тому правове регулювання спірних правовідносин здійснюється в т.ч. положеннями § 1 глави 58 Цивільного кодексу України, ст. 292 Господарського кодексу України та Закону України "Про фінансовий лізинг".
Відповідно до ч. 1 статті 292 ГК України лізинг -це господарська діяльність, спрямована на інвестування власних чи залучених фінансових коштів, яка полягає в наданні за договором лізингу однією стороною (лізингодавцем) у виключне користування другій стороні (лізингоодержувачу) на визначений строк майна, що належить лізингодавцю або набувається ним у власність (господарське відання) за дорученням чи погодженням лізингоодержувача у відповідного постачальника (продавця) майна, за умови сплати лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів.
Згідно з ст. 806 ЦК України за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі). До договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.
Частина 2 ст. 1 Закону України "Про фінансовий лізинг" передбачає, що за договором фінансового лізингу лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).
Факт виконання позивачем своїх зобов'язань по Договору та передачі майна у лізинг підтверджується матеріалами справи.
Відповідно до ч. 1 ст. 16 Закону України "Про фінансовий лізинг" сплата лізингових платежів здійснюється в порядку, встановленому договором, а пунктом 3 ч. 2 ст. 11 Закону України "Про фінансовий лізинг" передбачено, що лізингоодержувач зобов'язаний своєчасно сплачувати лізингові платежі.
Статтею 627 ЦК України передбачено, що, відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч. 1 ст. 628 ЦК України).
Відповідно до ст. 16 Закону України "Про фінансовий лізинг" лізингові платежі можуть включати: суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу; платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; компенсацію процентів за кредитом; інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу.
Стаття 524 ЦК України визначає, що зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.
Згідно зі ст. 533 ЦК України, грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Отже, положення чинного законодавства, хоч і визначають національну валюту України як єдиний законний платіжний засіб на території України, однак не містять заборони на встановлення в договорі грошових зобов'язань в іноземній валюті, визначення грошового еквівалента зобов'язання в іноземній валюті, а також на здійснення перерахунку грошового зобов'язання у випадку зміни НБУ курсу національної валюти України по відношенню до іноземної валюти.
Таким чином, положення Договору фінансового лізингу узгоджуються з вимогами чинного законодавства та не суперечать їм.
Враховуючи зазначене, доводи відповідача, наведені ним у відзиві, в тому числі щодо не погодження усіх істотних умов договору -відхиляються як необґрунтовані.
Згідно графіку внесення лізингових платежів (в редакції Додаткової угоди від 30.07.2009 р.) відповідач у період з 20.02.2012 р. по 20.06.2012 р. зобов'язаний був сплатити на користь позивача грошові кошти у розмірі 171 207, 26 грн.
Відповідачем доказів на спростування вказаної заборгованості та доказів її погашення не надано.
Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Згідно зі ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання -відповідно до вимог, що у певних випадках ставляться.
Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.
Оскільки відповідач не виконує взяті на себе за укладеним з позивачем договором фінансового лізингу зобов'язання зі сплати лізингових платежів, відповідний борг має бути стягнутий з нього в судовому порядку.
Згідно зі ст. 216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Одним із різновидів господарських санкцій, які застосовуються до правопорушника у сфері господарювання, є штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойки, штрафу, пені), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (ст. 230 ГК України).
Поняттям "штраф" та "пеня" дано визначення ч. ч. 2, 3 ст. 549 ЦК України.
Відповідно до зазначеної норми, штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання; пенею - неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Згідно з ч. 2 ст. 343 ГК України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Приписи даної статті також кореспондуються з положеннями ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань".
Пунктом 8.5 Договору сторони передбачили, що у разі якщо лізингоодержувач у встановлені Договором строки не здійснює оплати встановлених договором платежів, то лізингодавець має право вимагати оплати неустойки в розмірі 0,25% від суми простроченого платежу за кожний день прострочки платежу в перші п'ять днів прострочки та 0,5% від суми простроченого платежу за кожний день прострочки платежу, починаючи з шостого дня прострочки, а лізингоодержувач зобов'язаний її сплатити.
Зі змісту зазначеного пункту Договору вбачається, що за своєю правовою природою неустойка, яку визначили як штрафну санкцію сторони, є пенею.
Позивачем з урахуванням приписів Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" нараховано відповідачу неустойку у розмірі 5 635, 97 грн., розрахунок якої є невірним, оскільки ним не враховано, що починаючи з 23.03.2012 р. ставка НБУ склала 7, 5 %.
В силу приписів п. 18 Інформаційного листа Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2004 році" № 01-8/344 від 11.04.2005 р. з огляду на вимоги частини 1 статті 47 ГПК України щодо прийняття судового рішення за результатами обговорення усіх обставин справи та частини 1 статті 43 ГПК України стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд повинен перевірити обґрунтованість і правильність здійсненого нарахування сум штрафних санкцій, річних, збитків від інфляції, і в разі, якщо їх обчислення помилкове -зобов'язати позивача здійснити перерахунок відповідно до закону чи договору або зробити це самостійно.
Судом здійснено перерахунок пені та встановлено, що вона має становити 5 483, 68 грн.
Згідно зі статтею 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку ст. 625 ЦК України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. (Відповідної правової позиції дотримується Вищий господарський суд України у постанові № 48/23 від 18.10.2011 р. та Верховний Суд України у постанові № 3-12г10 від 08.11.2010 р.).
Позивач нарахував відповідачу 1 090, 82 грн. 3% річних.
При цьому, їх розрахунок є арифметично невірним.
Відповідно до вірного розрахунку, здійсненого судом 3 % річних мають складати 1 102, 13 грн.
Однак, оскільки позивачем не заявлено клопотання про вихід за межі позивних вимог, суд задовольняє позов в частині 3 % річних в розмірі, визначеному позивачем.
Відповідно до ст. ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження відсутності основного боргу.
Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. "Про судове рішення" рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.
Оскільки, як зазначалось вище, судом встановлено, що відповідач неналежним чином виконував взяті на себе за договором обов'язки щодо сплати лізингових платежів, позовні вимоги підлягають задоволенню частково з урахуванням вищенаведеного.
При цьому, суд відмічає, що висновки, викладені у даній справі, відповідають правовій позиції Вищого господарського суду України у справах аналогічної категорії спору: постанова від 18.07.2012 р. у справі № 5011-30/1155-2012, від 18.07.2012 р. у справі № 4/299, від 17.07.2012 р. у справі № 5011-4/1154-2012, від 19.06.2012 р. у справі № 5011-4/1157-2012.
Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва, -
1. Позовні вимоги задовольнити частково.
2. Стягнути з Фірми "Т.М.М." -Товариство з обмеженою відповідальністю (03146, м. Київ, Святошинський район, вулиця Чаадаєва, будинок 2-Б, код ЄДРПОУ 14073675) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Ласка Лізинг" (03150, м. Київ, Печерський район, вулиця Димитрова, будинок 5, корпус 2, код ЄДРПОУ 33104543) 171 207 (сто сімдесят одну тисячу двісті сім) грн. 26 коп. основного боргу, 5 483 (п'ять тисяч чотириста вісімдесят три) грн. 68 коп. неустойки, 1 090 (одну тисячу дев'яносто) грн. 82 коп. 3 % річних та 3 555 (три тисячі п'ятсот п'ятдесят п'ять) грн. 86 коп. витрат по сплаті судового збору.
3. В іншій частині позову відмовити.
4. Після вступу рішення в законну силу видати наказ.
5. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Повне рішення складено 01.10.2012 р.
Суддя В.С. Ломака