"03" жовтня 2012 р. м. Київ К/9991/13054/11
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:
головуючого -Смоковича М.І.,
суддів: Кравцова О.В., Масло І.В.,
розглянувши у письмовому провадженні в касаційній інстанції адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1 до Сектору громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб Рубіжанського міського відділу Управління Міністерства внутрішніх справ України в Луганській області, за участю третьої особи - ОСОБА_3, про визнання дій незаконними, визнання реєстрації місця проживання недійсною, провадження в якій відкрито
за касаційною скаргою ОСОБА_3 на постанову Луганського окружного адміністративного суду від 09 вересня 2010 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 02 лютого 2011 року,
У жовтні 2009 року ОСОБА_1 звернулась до Луганського окружного адміністративного суду з позовом до Сектору громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб Рубіжанського міського відділу Управління Міністерства внутрішніх справ України в Луганській області, за участю третьої особи - ОСОБА_3, про визнання дій незаконними, визнання реєстрації місця проживання недійсною.
Вимоги позивачка обґрунтовувала тим, що вона є громадянкою України, проживала та була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 з 1989 року.
Вона перебувала у шлюбі з ОСОБА_3, від шлюбу мають доньку. У 1998 році вся родина виїхала на постійне місце проживання до Російської Федерації. При цьому чоловік та донька знялися з реєстрації у квартирі за вищевказаною адресою. Вона залишилася єдиним наймачем квартири. У березні 2007 року за вказаною адресою відповідачем Сектором громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб Рубіжанського МВ УМВС України в Луганській області зареєстровано місце проживання ОСОБА_3. При цьому згода на реєстрацію ОСОБА_3 у вказаній квартирі вона не давала.
Просила визнати дії посадових осіб сектору громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб Рубіжанського МВ УМВС України в Луганській області щодо реєстрації місця проживання громадянина від 20 березня 2007 року ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, за адресою: АДРЕСА_1, незаконними; визнати реєстрацію місця проживання від 20 березня 2007 року громадянина ОСОБА_3 за вказаною адресою недійсною.
До початку розгляду справи по суті позивач змінив предмет позову, та просила суд визнати дії посадових осіб Сектору громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб Рубіжанського МВ УМВС України у Луганській області щодо реєстрації місця проживання громадянина від 20 березня 2007 ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, за адресою: АДРЕСА_1, протиправними; визнати реєстрацію місця проживання від 20 березня 2007 громадянина ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, за адресою: АДРЕСА_1, недійсною; зобов'язати Сектор громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб Рубіжанського МВ УМВС України у Луганській області зняти ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, з реєстрації місця проживання за адресою: АДРЕСА_1.
Постановою Луганського окружного адміністративного суду від 09 вересня 2010 року, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 02 лютого 2011 року, уточнені позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено в повному обсязі.
Визнано дії посадових осіб Сектору громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб Рубіжанського МВ УМВС України в Луганській області щодо реєстрації місця проживання громадянина ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, за адресою: АДРЕСА_1, протиправними.
Визнано реєстрацію від 20 березня 2007 року місця проживання громадянина ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, за адресою: АДРЕСА_1, недійсною.
Зобов'язано Сектор громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб Рубіжанського МВ УМВС України в Луганській області зняти ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, з реєстрації місця проживання за адресою: АДРЕСА_1.
Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
У касаційній скарзі третя особа ОСОБА_3 посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права просить скасувати їх рішення та постановити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
За приписами частини другої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.
Ознайомившись із матеріалами справи колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.
Справа адміністративної юрисдикції (адміністративна справа) -це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 1 частини першої статті 3 КАС України).
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 17 КАС України до компетенції адміністративних судів віднесено спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів або правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.
Вжитий у цій процесуальній нормі термін "суб'єкт владних повноважень" відповідно до пункту 7 частини першої статті 3 цього ж Кодексу означає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень.
Таким чином, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка правильності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), відповідно до прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій.
Як вбачається із матеріалів справи, предметом спору у даній справі є прийняття рішення та дії спрямовані щодо реєстрації місця проживання третьої особи, в межах здійснення відповідачами своїх владних управлінських повноважень, отже, спір має публічно-правовий характер і належить до адміністративної юрисдикції.
Відповідно до частини 3 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 33 Конституції України кожний, хто на законних підставах перебуває на території України, має право вільно пересуватися, вибирати місце проживання, залишати територію України. Право на свободу пересування і вибору місця проживання в межах держави як невідємне право кожної людини закріплено також Загальною декларацією прав людини 1948 року (частина перша статті 13), Міжнародним пактом про громадянські та політичні права 1966 року (стаття 12) та Протоколом N 4 до Конвенції про захист прав людини та основних свобод 1950 року (стаття 2).
Вільне пересування і вибір місця проживання є суттєвою гарантією свободи особистості, умовою її професійного і духовного розвитку. Це право, як і інші права і свободи людини, є невідчужуваним та непорушним (стаття 21 Конституції України). Водночас назване право не є абсолютним. Свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України можуть бути обмежені, але тільки законом (стаття 33 Конституції України).
Сектор громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб Рубіжанського МВ УМВС у Луганській області входить в систему Державного департаменту у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб, який є державним органом, що функціонує у системі МВС, відповідальний перед Кабінетом Міністрів України, підзвітний та підконтрольний Міністрові внутрішніх справ. Таким чином, Сектор ГІРФО Рубіжанського МВ УМВС України в Луганській області є субєктом владних повноважень і самостійно здійснює владні управлінські функції, в тому числі з питань свободи пересування, вільного вибору місця проживання, реєстрації місця проживання чи місця перебування особи відповідно та в межах, встановлених Конституцією та законами України, а також актами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актів Кабінету Міністрів України, цього Положення, наказів Міністра внутрішніх справ та інших нормативно-правових актів.
Статтею 14 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» встановлено, що рішення, дії чи бездіяльність органів державної влади, посадових та службових осіб з питань свободи пересування, вільного вибору місця проживання, реєстрації місця проживання чи місця перебування особи можуть бути оскаржені в установленому законом порядку.
Відповідно до статті 3 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» реєстрація є внесення відомостей до паспортного документа про місце проживання або місце перебування із зазначенням адреси житла особи та внесення цих даних до реєстраційного обліку відповідного органу спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань реєстрації.
Стаття 6 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» визначає, що громадянин України, а також іноземець чи особа без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, зобов'язані протягом десяти днів після прибуття до нового місця проживання зареєструвати місце проживання.
Для реєстрації особа подає письмову заяву, паспортний документ, іноземець та особа без громадянства додатково подають посвідку на постійне або тимчасове проживання, квитанцію про сплату державного мита або документ про звільнення від його сплати, два примірники талона зняття з реєстрації.
Забороняється вимагати для реєстрації місця проживання подання особою інших документів. Заява особи про реєстрацію місця проживання є єдиною підставою для реєстрації місця проживання особи.
Зразки заяви та інших документів, необхідних для реєстрації місця проживання особи, затверджуються Кабінетом Міністрів України.
Згідно зі статтею 11 вказаного Закону, реєстрація місця проживання та місця перебування особи здійснюється відповідним органом спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань реєстрації (далі орган реєстрації) в Автономній Республіці Крим, областях, містах, районах, районах у містах, а також у містах Києві та Севастополі.
Відповідно до статті 65 Житлового кодексу України наймач вправі в установленому порядку за письмовою згодою всіх членів сім'ї, які проживають разом з ним, вселити в займане ним жиле приміщення свою дружину, дітей, батьків, а також інших осіб. На вселення до батьків їх неповнолітніх дітей зазначеної згоди не потрібно.
Згідно зі статтею 156 Житлового кодексу України члени сім'ї власника будинку (квартири) вправі вселяти в займане житлове приміщення інших осіб лише за згодою власника.
Тобто, без згоди наймача чи власника будинку (квартири) вселення в займане ним житлове приміщення та реєстрація місця проживання особи, окрім неповнолітніх дітей членів сім'ї, не дозволяється.
Затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 28 липня 2004 року № 985 «Про затвердження зразків документів, необхідних для реєстрації місця проживання в Україні» зразок заяви про реєстрацію місця проживання фізичної особи також передбачає обов'язкову згоду власника чи наймача житла.
Судами попередніх інстанцій установлено, що позивачка ОСОБА_1 є громадянкою України, проживала та була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1, з 1989 року. Вона перебувала у шлюбі з третьою особою по справі ОСОБА_3, від шлюбу мають доньку ОСОБА_4 У 1998 році вся родина виїхала на постійне місце проживання до Російської Федерації. При цьому ОСОБА_3 та ОСОБА_4 знялися з реєстрації у квартирі за вищевказаною адресою. Позивачка залишилася єдиним наймачем квартири. У березні 2007 року за вказаною адресою відповідачем Сектором громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб Рубіжанського МВ УМВС України в Луганській області було зареєстровано місце проживання третьої особи ОСОБА_3, у квартирі АДРЕСА_1. При цьому згода позивачки ОСОБА_1 на реєстрацію третьої особи ОСОБА_3 у вказаній квартирі відповідачем отримана не була.
Вказані обставини підтверджуються заявою від імені третьої особи ОСОБА_3 на ім'я відповідача Сектора громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб Рубіжанського МВ УМВС України в Луганській області встановленого зразка, де підпис про згоду на реєстрацію від імені позивачки відсутній.
А тому колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що відповідачем порушено порядок проведення реєстрації третьої особи ОСОБА_3 у квартирі за адресою: АДРЕСА_1, а тому його дії по реєстрації є протиправними.
Колегія суддів також не може взяти до уваги посилання скаржника на те, що позивачем пропущено строк звернення до суду, виходячи з наступного.
За приписами статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до статті 100 Кодексу адміністративного судочинства України пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін.
Про порушене право позивачці стало відомо лише у серпні 2009 року, дані обставини підтверджуються матеріалами справи, а до суду за захистом своїх прав позивачка звернулась у жовтні 2009 року, тому строк звернення до суду з адміністративним позовом позивачем пропущено не було.
За нормами статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
Оскільки постанова Луганського окружного адміністративного суду від 09 вересня 2010 року та ухвала Донецького апеляційного адміністративного суду від 02 лютого 2011 року в частині перегляду постанови суду першої інстанції винесені законно і обґрунтовано, підстави для їх скасування відсутні.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, оскільки оскаржувані рішення судів попередніх інстанцій ухвалені з додержанням норм матеріального і процесуального права, підстави для їх скасування чи зміни відсутні, правова оцінка обставинам у справі дана правильно, а доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.
Керуючись статтями 222-224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів
Касаційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.
Постанову Луганського окружного адміністративного суду від 09 вересня 2010 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 02 лютого 2011 року в цій справі залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії сторонам у справі та оскарженню не підлягає.
Головуючий М.І. Смокович
Судді О.В. Кравцов
І.В. Масло