"24" вересня 2012 р. м. Київ К-5135/10
Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:
головуючого судді Пилипчук Н.Г.
суддів Ланченко Л.В.
Нечитайла О.М.
розглянувши у попередньому судовому засіданні
касаційну скаргу Жовтневої міжрайонної державної податкової інспекції міста Маріуполя
на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 22.09.2009
та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 23.12.2009
у справі № 2-а-6680/09/0570
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Квітень»
до Жовтневої міжрайонної державної податкової інспекції міста Маріуполя
про визнання дій протиправними та визнання недійсними податкових повідомлень-рішень, -
Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 22.09.2009, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 23.12.2009, позов задоволено. Визнано недійсним податкове повідомлення-рішення Жовтневої МДПІ м.Маріуполя № 0000882310/0 про визначення податкового зобов'язання з податку на додану вартість у загальній сумі 72687 грн., № 0000892310/0 про зменшення бюджетного відшкодування з податку на додану вартість в сумі 642801 грн. Стягнуто з Державного бюджету України на користь позивача судові витрати у сумі 3,40 грн.
Жовтнева МДПІ подала касаційну скаргу, якою просить скасувати вказані судові рішення та прийняти нове про відмову у позові. Посилається на порушення судами норм матеріального права: ст. 4 Закону України «Про інвестиційну діяльність»від 18.09.1991 № 1560-XII, ст. 2 Закону України «Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю»від 19.06.2003 № 978-IV, ст.ст. 215, 203, 629 Цивільного кодексу України, п.п. 7.4.1 п. 7.4, п.п.7.7.1, п.п. 7.7.2, п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість».
Заслухавши доповідь судді-доповідача про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення судом касаційної інстанції, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, судові рішення, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.
Судами попередніх інстанцій встановлено такі обставини.
Підставою для визначення позивачеві спірними податковими повідомленнями-рішеннями податкового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 72687,00 грн., в тому числі 48458,00 грн. основного платежу та 24229,00 грн. штрафних (фінансових) санкцій, та зменшення бюджетного відшкодування на суму 642801 грн. слугували висновки перевірки, викладені в акті 25.03.2009 № 672/23-2/31132432, про порушення позивачем вимог п. 1.8 ст. 1, п.п. 7.4.1 п. 7.4, п.п. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 № 168/97-ВР.
Податковий орган вважає, що позивач не має права на податковий кредит та бюджетне відшкодування за наслідками господарських операцій з будівництва житлового комплексу з об'єктами громадського призначення по пр. Будівельників, 141а в м.Маріуполі за договором від 16.05.2007 № 14, укладеним позивачем (замовник) з ТОВ «Майстер-Буд-Південь»(генпідрядник), оскільки такий правочин є нікчемним, а понесені витрати не пов'язані з господарською діяльністю позивача. Нікчемність правочину обґрунтована невідповідністю його вимогам ст. 629 Цивільного кодексу України, ст. 4 Закону України «Про інвестиційну діяльність»від 18.09.1991 № 1560-ХІІ та ст. 2 Закону України «Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю»від 19.06.2003 № 978-IV. Зокрема, податковий орган вважає, що договір від 16.05.2007 № 14 виходить за рамки договору фінансування будівництва від 05.07.2007 № 1-ФОН/577, укладеного позивачем (забудовник) та ТОВ «Майстер-Фінанс»(управитель), оскільки виконання позивачем зобов'язань за договором від 16.05.2007 № 14 зі сплати вартості послуг здійснюється в порушення умов договору від 05.07.2007 № 1-ФОН/577, за яким управитель повинен здійснювати фінансування спорудження об'єкту будівництва, однак такого фінансування не здійснює. Сплата вартості послуг за договором від 16.05.2007 № 14 суперечить ст. 4 Закону України «Про інвестиційну діяльність»від 18.09.1991 № 1560-ХІІ, яким передбачено інвестування та фінансування будівництва таких об'єктів може здійснюватись виключно через фонди фінансування будівництва, фонди операцій з нерухомістю тощо, які створені та діють відповідно до законодавства, а також через випуск безпроцентних (цільових) облігацій.
При цьому податковий орган фактично не заперечує факту виконання договору від 16.05.2007 № 14, зокрема факту надання будівельно-монтажних робіт та їх сплати. Про фактичне виконання цього договору вказує і у касаційній скарзі.
Суд касаційної інстанції не вбачає порушень судами попередніх інстанцій норм матеріального права, на які посилається податкова інспекція у касаційній скарзі, та вважає, що суди повно встановили обставини у справі та надали їм правову оцінку на підставі норм законів, що підлягали застосуванню до спірних відносин.
Відповідно до ч. 3 ст. 4 Закону України «Про інвестиційну діяльність»від 18.09.1991 № 1560-XII об'єктами інвестиційної діяльності не можуть бути об'єкти житлового будівництва, фінансування спорудження яких здійснюється з використанням недержавних коштів, залучених від фізичних та юридичних осіб, у тому числі в управління.
Враховуючи наведене, суди дійшли правильних висновків про те, що дія Закону України «Про інвестиційну діяльність»від 18.09.1991 № 1560-XII не поширюється на випадки фінансування об'єктів житлового будівництва шляхом залучення коштів від фізичних та юридичних осіб, у тому числі в управління. Відтак, підстави вважати здійснення позивачем господарських операцій, за наслідками яких сформовано спірний податковий кредит, не у межах його господарської діяльності, відсутні.
Порядок та підстави формування платником податку податкового кредиту та бюджетного відшкодування регламентується приписами п. 7.4, п. 7.5, п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»від 03.04.1997 № 168/97-ВР, якого платник податків зобов'язаний дотримуватися, і виключно за умови порушення якого, формування податкового кредиту та бюджетного відшкодування може бути визнано неправомірним.
При реальному здійсненні господарської операції, яка призвела до об'єктивної зміни складу активів платника податків -покупця (замовника), що в даному випадку має місце, такий платник податку не може бути позбавлений права на податковий кредит та бюджетне відшкодування.
Необхідними умовами для визнання правочину нікчемним в силу вимог ст. 228 Цивільного кодексу України є його вчинення з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства. При цьому необхідно встановлювати, у чому конкретно виявилась завідомо суперечна інтересам держави і суспільства мета укладення правочину, і хто з його учасників мав намір на досягнення цієї мети.
Висновок про наявність протиправної мети при вчиненні правочину може ґрунтуватись на належних та допустимих доказах і не може ґрунтуватись на припущеннях. При цьому допущені сторонами (господарюючими суб'єктами) при вчинення правочину порушення вимог цивільного законодавства чи правил ведення господарської діяльності, зокрема невідповідність його певним вимогам цивільного та господарського законодавства, само по собі не може свідчити про наявність протиправної мети на настання відповідних протиправних наслідків, оскільки недотримання вимог такого законодавства є підставою для оспорення таких правочинів їх сторонами в господарському суді.
Зважаючи на встановлену судами попередніх інстанцій обставину щодо фактичного виконання сторонами господарських операцій, за наслідками яких сформовано спірний податковий кредит та бюджетне відшкодування, на дотримання позивачем вимог п. 7.4, п. 7.5, п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», придбання позивачем робіт у межах господарської діяльності, висновки судів щодо протиправності прийнятих податкових повідомлень-рішень є обґрунтованими.
Підстав для задоволення касаційної скарги та скасування оскаржуваних судових рішень не вбачається.
Керуючись ст. ст. 220, 2201, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції, -
Касаційну скаргу Жовтневої міжрайонної державної податкової інспекції міста Маріуполя залишити без задоволення, а постанову Донецького окружного адміністративного суду від 22.09.2009 та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 23.12.2009 -без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, за заявою про перегляд даної ухвали, поданою через Вищий адміністративний суд України у порядку, встановленому статтями 236-2391 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя Н.Г. Пилипчук
Судді Л.В. Ланченко
О.М. Нечитайло