Україна ДОНЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
26 вересня 2012 р. Справа № 2а/0570/11591/2012
приміщення суду за адресою: 83052, м.Донецьк, вул. 50-ої Гвардейської дивізії, 17
за участю:
прокурора Брильова М.О.,
позивача не з'явився,
представника відповідача не з'явився,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду за адресою: м. Донецьк-52, вул. 50-ї Гвардійської дивізії, 17, адміністративну справу за позовом Донецького прокурора з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері Південного регіону України в інтересах ОСОБА_1 до Військової частини 3037 про визнання дій неправомірними, зобов'язання вчинити певні дії, -
Донецький прокурор з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері Південного регіону України звернувся з позовною заявою в інтересах ОСОБА_1 до Військової частини 3037 про визнання неправомірними дій, зобов'язання вчинити певні дії.
В обґрунтування позову прокурор посилається на норми Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Прокурор зазначив, що майор запасу ОСОБА_1 проходив службу у військовій частині 3037 на посаді начальника зв'язку штабу, де і знаходився на всіх видах забезпечення.
Наказом командувача внутрішніх військ МВС України від 25.05.2012 року № 50 о/с ОСОБА_1 звільнений у запас Збройних Сил України без права носіння військової форми одягу за ст. 26 п. 6 «А» Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» (у зв'язку із закінченням строку контракту), а наказом командира військової частини 3037 № 160 від 03.07.2009 року - виключений зі списків особового складу.
Прокурор вказує, що згідно вимог ст. 9-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та п. п. 10, 14, 28 постанови Кабінету Міністрів України від 28.10.2004 року № 1444 «Про речове забезпечення військовослужбовців Збройних Сил та інших військових формувань у мирний час», військова частина 3037 зобов'язана була виплатити ОСОБА_1 при його звільнені грошову компенсацію замість неотриманого речового майна, чи за згодою останнього - видати неотримане речове майно. В порушення вимог закону, відповідачем ОСОБА_1 нараховану компенсацію за неотримане речове майно у сумі 4 109, 63 грн. виплачено не було.
На підставі зазначеного, прокурор просить визнати неправомірними дії командування військової частини 3037 щодо невиплати лейтенанту запасу ОСОБА_1 компенсації за неотримане речове майно в сумі 4 109, 63 грн. та зобов'язати військову частину 3037 виплатити лейтенанту запасу ОСОБА_1 компенсацію за неотримане речове майно в сумі 4 109, 63 грн.
В судовому засіданні прокурор надав пояснення, аналогічні викладеним в позовній заяві, просив задовольнити позовні вимоги.
Позивач у судове засідання не з'явився, надіслав заяву про розгляд справи за його відсутністю.
Враховуючи наведене, суд вважає за можливе розглянути справу у відсутність позивача.
Представник відповідача у судове засідання не з'явився, надіслав заперечення на позовну заяву, в яких зазначив наступне.
Військова частина 3037 є державною організацією і входить до складу внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України.
У відповідності до ст. 1 Закону України «Про внутрішні війська МВС України» від 26 березня 1992 року, внутрішні війська входять до системи Міністерства внутрішніх справ України. Статтями 6, 7 зазначеного Закону України визначено, що внутрішні війська підпорядковуються Міністру внутрішніх справ України та складаються з військових частин і підрозділів по охороні важливих державних об'єктів, зокрема атомних електростанцій, і установ виконання покарань, по супроводженню спеціальних вантажів і конвоюванню заарештованих і засуджених, із військових частин спеціального призначення та спеціальних моторизованих військових частин міліції, підрозділів зв'язку, військових установ, навчальних закладів та учбових частин.
Статтею 12 Закону України «Про внутрішні війська МВС України» визначено, що внутрішні війська забезпечуються матеріально-технічними засобами та продовольством в порядку централізованого постачання в системі Міністерства внутрішніх справ України.
Спеціальним нормативно-правовим актом, що регламентує діяльність спеціальних моторизованих військових частин міліції внутрішніх військ МВС України є «Положення про спеціальні моторизовані військові частини міліції військ внутрішньої та конвойної охорони», затверджене Постановою Кабінету Міністрів України від 05.05.1995 року №319.
У відповідності до п.12 «Положення про спеціальні моторизовані військові частини міліції військ внутрішньої та конвойної охорони», матеріально-технічне забезпечення та утримання військовослужбовців спеціальних моторизованих військових частин міліції здійснюється згідно із штатом, табелями, нормами і в порядку, затверджуваними Міністром внутрішніх справ України.
Забезпечення речовим майном особового складу цих військових частин здійснюється за встановленими для них нормами постачання, а постільною білизною та спеціальним одягом - відповідно до норм, встановлених для військ внутрішньої та конвойної охорони.
Таким чином, речове забезпечення військовослужбовців внутрішніх військ МВС України здійснюється на підставі нормативних актів МВС України.
З метою реалізації норм Закону України «Про міліцію», які стосуються матеріального забезпечення правоохоронних органів, до складу яких входить і наша військова частина, Постановою Кабінету Міністрів України від 17 листопада 2001 року № 1515 «Про формений одяг осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, військовослужбовців спеціальних моторизованих військових частин міліції внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ та осіб начальницького складу податкової міліції» визначено Міністерству внутрішніх справ розробити та затвердити: норми забезпечення форменим одягом (у мирний час) осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, військовослужбовців спеціальних моторизованих військових частин міліції внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ та осіб начальницького складу податкової міліції та правил носіння форменого одягу.
Виконуючи вимоги постанови Кабінету Міністрів України № 1515 від 17 листопада 2001 року, наказом Міністра внутрішніх Справ України від 15.02.2002 року № 148 «Про заходи щодо виконання постанови Кабінету Міністрів України «Про формений одяг осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, військовослужбовців спеціальних моторизованих військових частин міліції внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ та осіб начальницького складу податкової міліції» від 17 листопада 2001 року № 1515, який був погоджений з Міністром фінансів України та Міністром економіки та з питань європейської Інтеграції України, було затверджено норми забезпечення (1-9) форменим одягом (у мирний час) осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, військовослужбовців спеціальних моторизованих військових частин міліції внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ та осіб начальницького складу податкової міліції. За цими нормами забезпечуються військовослужбовці внутрішніх військ МВС України.
Таким чином, на думку представника відповідача, вимога позивача щодо проведення виплати зазначеної грошової компенсації не ґрунтується на вимогах чинного законодавства.
Як зазначає представник відповідача, військова частина є бюджетною організацією, яка фінансується Держбюджетом України. Кошти на погашення заборгованості щодо форменого обмундирування за відповідною статтею видатків (КЕКВ 1131) в періоді, що розглядається, військовій частині 3037 не виділялись.
Відповідно до п.п. 5, 6 ст.51 Бюджетного Кодексу України розпорядники бюджетних коштів провадять видатки тільки в межах бюджетних асигнувань, встановлених кошторисами.
Тому представник відповідача просить суд у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.
Вивчивши матеріали справи, заслухавши пояснення прокурора, дослідивши та оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, суд встановив наступне.
Відповідно до наказу військової частини 3037 № 120 від 21.062012 року майора ОСОБА_1 було виключено із списків особового складу частини та всіх видів забезпечення, звільненого відповідно до п. «А» ч. 6 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» з військової служби наказом командувача внутрішніх військ МВС України від 25.05.2012 року № 50 о/с у запас Збройних Сил України у зв'язку із закінченням строку контракту без права носіння військової форми одягу (а.с. 9).
Як вбачається з матеріалів справи, згідно довідки на виплату грошової компенсації замість неотриманого речового майна № 13, сума, яка призначена до виплати позивачу за невидане речове забезпечення складає 4 109, 63 грн. (а.с.10).
Правовідносини, з приводу яких виник спір, регулюються Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та Положенням про порядок речового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил та інших військових формувань у мирний час, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28 жовтня 2004 року № 1444.
Так, відповідно до ч. 1 ст. 1-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» законодавство про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей базується на Конституції України і складаються з цього Закону та інших нормативно-правових актів.
Згідно з ч. 1 ст. 9 зазначеного Закону держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 9-1 вказаного Закону продовольче та речове забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що встановлюються Кабінетом Міністрів України.
Порядок речового забезпечення військовослужбовців, військовозобов'язаних, резервістів Збройних Сил та інших військових формувань, а також військових ліцеїстів у мирний час визначає Положення про порядок речового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил та інших військових формувань у мирний час, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28 жовтня 2004 року № 1444.
Так, згідно п. 2 зазначеного вище Положення метою речового забезпечення є задоволення потреб військовослужбовців в обмундируванні, взутті, натільній білизні, теплих і постільних речах, спорядженні, спеціальному одязі, предметах індивідуального захисту, тканинах, нагрудних та нарукавних знаках і знаках розрізнення, санітарно-господарському майні, спортивному інвентарі та лазнево-пральному обслуговуванні особового складу.
Відповідно до п. 10 вказаного Положення військовослужбовці забезпечуються речовим майном та отримують лазнево-пральні послуги за рахунок військового формування, в якому проходять військову службу.
Таким чином, відповідач повинен був забезпечити речовим майном позивача за рахунок Міноборони та у встановлених нормах.
Відповідно до п. 28 Положення про порядок речового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил та інших військових формувань у мирний час, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28 жовтня 2004 року № 1444, військовослужбовцям, які звільняються у запас або відставку без права носіння військової форми одягу, виплачується грошова компенсація за нестримане речове майно або за їх згодою видається речове майно на суму грошової компенсації пропорційно часу, що минув з дня виникнення права на отримання речового майна до дати підписання наказу про звільнення або закінчення контракту..
Рішенням Конституційного Суду України від 01.12.2004 року № 20рп-/2004 по справі № 1-27/2004 за конституційним поданням Народних Депутатів України щодо відповідності Конституції України /конституційності/ положень ст.ст. 44, 47, 78, 80 Закону України «Про бюджет України на 2004 рік…» визначено правову позицію даного суду з питань обмеження гарантій та компенсацій військовослужбовцям. Згідно з нею, комплекс організаційно-правових та економічних заходів, спрямованих на забезпечення соціального захисту останніх, зумовлений особливістю їх професійних обов'язків. Здійснення, таких заходів не залежить від наявності фінансування з бюджету, а має безумовний характер.
На підставі викладеного, суд задовольняє позов у повному обсязі.
Керуючись ст.ст.2-15, 17-18, 33-35, 41-42, 47-51, 56-59, 69-71, 79, 86, 87, 94, 99, 104-107, 110-111,112, 121, 122-143, 151-154, 158, 162, 163, 167, 185-186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позов Донецького прокурора з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері Південного регіону України в інтересах ОСОБА_1 до Військової частини 3037 про визнання дій неправомірними, зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити повністю.
Визнати неправомірними дії командування військової частини 3037 щодо невиплати лейтенанту запасу ОСОБА_1 компенсацію за неотримане речове майно у сумі 4 109, 63 грн. (чотири тисячі сто дев'ять гривень шістдесят три копійки).
Зобов'язати військову частину 3037 виплатити лейтенанту запасу ОСОБА_1 компенсацію за неотримане речове майно у сумі 4 109, 63 грн. (чотири тисячі сто дев'ять гривень шістдесят три копійки).
Постанова прийнята у нарадчій кімнаті та проголошена її вступна та резолютивна частина у судовому засіданні 26 вересня 2012 року. Постанову у повному обсязі виготовлено 01 жовтня 2012 року.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого КАС України, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу - протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.
Суддя Голуб В. А.