Донецький окружний адміністративний суд
про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі
05 жовтня 2012 р. Справа № 2а/0570/13279/2012
Суддя Донецького окружного адміністративного суду Бойко М.І., розглянувши позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 представника Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області про визнання дій відповідача щодо розповсюдження недостовірної інформації в тексті апеляційної скарги незаконними, зобов'язання вчинити певні дії та стягнення моральної шкоди, -
ОСОБА_1 звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до ОСОБА_2 представника Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області про визнання дій відповідача щодо розповсюдження недостовірної інформації в тексті апеляційної скарги незаконними, зобов'язання вчинити певні дії та стягнення моральної шкоди.
Дослідивши зміст позовної заяви та доданих до неї документів, суд дійшов висновку, що дану заяву не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства виходячи з наступного.
Відповідно до частини 2 статті 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.
Відповідно до статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Саме в запровадженні механізму реального захисту громадянами своїх прав у суді полягає здійснення функцій правової держави та її утвердження як такої.
Частиною другою статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом встановлений інший порядок судового вирішення.
Варто зазначити, що при визначенні судової юрисдикції щодо вирішення справи необхідно виходити з характеру спірних правовідносин, прав та інтересів, за захистом яких звернувся позивач, суб'єктного складу сторін, предмета спірних правовідносин.
Відповідно до частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.
За змістом пункту 1 частини першої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України справа адміністративної юрисдикції - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
З аналізу вказаних норм вбачається, що публічно-правовим спором за Кодексом адміністративного судочинства України є не будь-який публічно-правовий спір, а лише той, який випливає із здійснення суб'єктом владних повноважень своїх владних управлінських функцій.
Адміністративний суд, відповідно до ст. 3 Кодексу адміністративного судочинства України, є судом загальної юрисдикції, до компетенції якого цим Кодексом віднесено розгляд і вирішення адміністративних справ.
Згідно з ст. 15 Цивільно-процесуального Кодексу України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо:
1) захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин;
2) інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.
Конституцією України кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань (стаття 34).
Разом з тим відповідно до статті 68 Конституції України кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Праву на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань відповідає обов'язок не поширювати про особу недостовірну інформацію та таку, що ганьбить її гідність, честь чи ділову репутацію.
У зв'язку з цим статтею 32 Конституції України передбачено судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім'ї. Ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією.
Беручи до уваги зазначені конституційні положення, при вирішенні справ про захист гідності, честі та ділової репутації необхідно забезпечувати баланс між конституційним правом на свободу думки і слова, правом на вільне вираження своїх поглядів та переконань, з одного боку, та правом на повагу до людської гідності, судовим захистом права на спростування недостовірної інформації про особу, з іншого боку.
Вибір способу захисту особистого немайнового права, зокрема права на спростування недостовірної інформації, належить позивачеві. Разом із тим, особа, право якої порушено, може обрати як загальний, так і спеціальний способи захисту свого права, визначені законом, який регламентує конкретні цивільні правовідносини. Відповідно до статті 275 Цивільного кодексу України захист особистого немайнового права здійснюється у спосіб, встановлений главою 3 цього Кодексу, а також іншими способами відповідно до змісту цього права, способу його поширення та наслідків, що їх спричинило це порушення. До таких спеціальних способів захисту відносяться спростування недостовірної інформації та право на відповідь (стаття 277 ЦК), заборона поширення інформації, якою порушуються особисті немайнові права (стаття 278 ЦК).
Відповідно до статей 94, 277 ЦК України фізична чи юридична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації.
Інформація, зазначена у позовній заяві (ОСОБА_1 вважає, що міліція під час слідства повинна замінити йому неякісний автомобіль або сплатити компенсацію; тяганина, яка була під час дослідчої перевірки та слідства відбулась через дії самого ОСОБА_1; для проведення експертиз ОСОБА_1 відмовлявся передавати автомобіль та дати можливість оглянути його спеціалістам), викладена відповідачем ОСОБА_2 в процесуальному документі, а саме в апеляційній скарзі на рішення Куйбишевського районного суду м. Донецька від 03.08.2012 р. поданої до Апеляційного суду Донецької області у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Донецького міського управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області, Головного управління Державної казначейської служби України в Донецькій області про визнання дій незаконними та відшкодування моральної шкоди, може бути підставою для захисту права на спростування недостовірної інформації.
При розгляді даної справи варто з'ясувати, за правилами якого судочинства підлягає розгляду позовна заява. При цьому слід виходити з компетенції суду щодо розгляду цивільних справ, зазначеної в статті 15 ЦПК України, оскільки характер спірних правовідносин є цивільно-правовим (незалежно від суб'єктного складу), то всі справи зазначеної категорії підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства за винятком справ про захист ділової репутації між юридичними особами та іншими суб'єктами підприємницької діяльності у сфері господарювання та іншої підприємницької діяльності, що розглядаються в порядку господарського судочинства.
З огляду на наведене суд приходить до висновку про те, що дана справа не може розглядатися за правилами Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС), оскільки такий спір не має публічно-правового характеру, навіть якщо стороною в ньому виступає суб'єкт владних повноважень. Крім того, відповідач при розгляді цивільної справи в Апеляційному суді Донецької області за позовом ОСОБА_1 не здійснював владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі і виконання делегованих повноважень, а виступав в якості відповідача та надавав апеляційну скаргу за цивільно-правовим спором без здійснення владних управлінських функцій.
Аналогічного висновку дійшов Пленум Верховного Суду України у постанові від 27.02.2009 р. № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи».
Враховуючи наведене та вимоги законодавства спірні правовідносини не підлягають вирішенню в порядку адміністративного судочинства та підлягають розгляду місцевим загальним судом в порядку цивільного судочинства.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 109 КАС України, суд відмовляє у відкритті провадження в справі якщо заяву не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.
Згідно вимог ч. 2 ст. 109 КАС України, про відмову у відкритті провадження у справі суддя постановляє ухвалу.
На підставі викладеного, керуючись ст. 109 КАС України, суд -
Відмовити у відкритті провадження в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 представника Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області про визнання дій відповідача щодо розповсюдження недостовірної інформації в тексті апеляційної скарги незаконними, зобов'язання вчинити певні дії та стягнення моральної шкоди.
Апеляційна скарга на ухвалу суду подається до Донецького апеляційного адміністративного суду через Донецький окружний адміністративний суд з одночасним надісланням апеляційної скарги особою, яка її подає, до Донецького апеляційного адміністративного суду. Апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції подається протягом п'яти днів з дня проголошення ухвали. Якщо ухвалу було постановлено у письмовому провадженні або без виклику особи, яка її оскаржує, апеляційна скарга подається протягом п'яти днів з дня отримання копії ухвали.
Суддя Бойко М.І.