Справа № 2523/1022/2012 провадження № 11/2590/671/2012 Головуючий у І інстанції Криворученко Д.П.
Категорія - ч.1 ст. 129 КК Доповідач Антипець В. М.
04 жовтня 2012 року колегія суддів судової палати у кримінальних справах апеляційного суду Чернігівської області в складі:
Головуючого-суддіАнтипець В. М.
суддів: Борисенка І.П. Оседача М.М.
з участю прокурора Шимка Є. М.
потерпілого ОСОБА_2
засудженого ОСОБА_3
Розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Чернігові кримінальну справу за апеляцією засудженого ОСОБА_3 на вирок Чернігівського районного суду Чернігівської області від 07 серпня 2012 року,
Цим вироком
ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженець с. Льгівка Чернігівського району Чернігівської області, громадянин Російської Федерації, з вищою освітою, неодружений, не працюючий, зареєстрований проживаючим по АДРЕСА_1, раніше не судимий.
Засуджений за ч. 1 ст. 129 КК України на два місяці арешту.
Як встановив суд, 26 лютого 2012 року, близько 11 години, ОСОБА_3, перебуваючи біля господарства по АДРЕСА_2, під час сварки із ОСОБА_2, погрожував вбивством останньому, приставляючи до тулуба ОСОБА_2 господарські вила гострою частиною.
В апеляції засуджений ОСОБА_3 просить вирок суду скасувати та виправдати його за обвинуваченням у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 129 КК України, а у разі незадоволення першої вимоги змінити вирок, застосувати ст. 75 КК України та звільнити його від відбуття покарання з випробуванням.
Доводи апеляції обґрунтовані тим, що висновки суду про винуватість в погрозі вбивством не відповідають фактичним обставинам справи. Очевидців події погрози вбивством по справі не встановлено. Свідки обвинувачення надавали показання зі слів самого потерпілого ОСОБА_2 Показання свідка ОСОБА_5 носять суперечливий характер. Свідок бачила як він тримав в лівій руці вила, чула крик потерпілого, з чого зробила висновок про погрозу вбивством. Дружина потерпілого - свідок ОСОБА_6 є упередженою особою і свідчила на користь свого чоловіка. Знаряддя злочину - господарські вила, не були вилучені та оглянуті на предмет можливості вбити ними людину. Між ним і сім'ю потерпілого тривалий час існують конфліктні відносини з приводу зведеного біля двору навісу для ремонту автомобілів, що і послужило підставою для написання заяви про погрозу вбивством.
На думку засудженого, при обранні покарання у виді арешту на строк два місяці, суд не врахував характер злочину та особу винного, обставини справи, і призначив явно суворе покарання. Зокрема не враховано, що він раніше не судимий, є особою похилого віку, весь час займався суспільно-корисною працею, має заохочення, неодноразово просив вибачення у потерпілого, який не просив про суворе покарання.
Заслухавши доповідача, засудженого, який в поясненнях, у судових дебатах та в останньому слові просив задовольнити апеляцію частково, зважити на його вік, те що він повністю визнає свою провину, кається, вибачається перед потерпілим та просить не піддавати його арешту, потерпілого, який заперечував проти апеляції засудженого, вказуючи на його негідну поведінку протягом тривалого часу, прокурора, який вважав вирок суду законним та обґрунтованим, а призначене засудженому покарання справедливим, вивчивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляції, колегія суддів вважає апеляцію засудженого задовольнити частково.
З об'єктивної сторони, злочин передбачений ч.1 ст. 129 КК України, виявляється у залякуванні потерпілого позбавленням життя. Таке залякування може бути виражене у будь - якій формі: усно, письмово, шляхом демонстрації зброї чи предметів. При визначенні реальності погрози значення має з'ясування форми, характеру, місця, часу, обстановки її висловлення, характеру попередніх взаємовідносин між винним і потерпілим.
Як убачається з матеріалів справи, 26 лютого 2012 року потерпілий ОСОБА_2 повертався від зупинки тролейбуса до себе додому, як прямо на вулиці, з господарськими металевими вилами, на нього накинувся сусід ОСОБА_3, який погрожував убивством, виказуючи потерпілому, що він своєю смертю не помре. ОСОБА_2 відступив до паркану та став кричати про порятунок, після чого ОСОБА_3 відступився та опустив вила.
Сам засуджений не заперечує наявність неприязних відносин між ним та потерпілим. Сусідка - свідок ОСОБА_5 випускала на подвір'я кота, коли побачила як ОСОБА_3 біжить по вулиці з металевими господарськими вилами в напрямку кінцевої зупинки тролейбуса та щось викрикує. Спостерігаючи за поведінкою ОСОБА_3, вона побачила, що той направив вила в груди потерпілого ОСОБА_2, який повертався додому. Потерпілий голосно кричав, а тому вона зателефонувала його дружині та сказала, що її чоловіка убивають.
Свідок ОСОБА_6 підтвердила, що їй телефонувала сусідка ОСОБА_5 та повідомила про напад на її чоловіка ОСОБА_3 Вона відразу побігла на вулицю, де побачила, ОСОБА_3, який повертався додому з вилами в руках. Згодом, додому повернувся її чоловік, який був переляканий в стресовому стані і тільки після відпочинку, розповів про обставини погрози вбивством.
Потерпілий ОСОБА_2, 1934 року народження, як під час досудового слідства, так і в судовому засіданні наполягав, що 26 лютого 2012 року, близько 11 години, коли він повертався від зупинки громадського транспорту до себе додому, до нього підбіг сусід ОСОБА_3, який тримаючи в руках вила, заявив, що він своєю смертю не помре. Йому вдалося відійти до магазину, де стояли люди. ОСОБА_3 розвернувся та пішов в сторону свого дому. Після цього він також пішов додому, проте дорогою, на вулиці, до нього знову підбіг ОСОБА_3 наставив йому в груди металеві господарські вила і став наступати, а він відходити до забору та кричати про порятунок. ОСОБА_3, наставляючи вила, казав : „Все одно я тебе вб'ю" Вила ОСОБА_3 опустив, коли почув ще чиїсь крики.
Незважаючи на денний час, потерпілий та засуджений перебували на вулиці одні. Між ними тривалий час існують конфліктні стосунки. Засуджений конкретно заявив про свої наміри та направив металеві господарські вила прямо на потерпілого, у якого були реальні підстави побоюватися здійснення погроз.
Отже, доводи засудженого про суперечності в показаннях свідків та потерпілого, не відповідають дійсності. По-перше, потерпілий надав показання про погрозу вбивством спочатку і до закінчення подій. По-друге, свідок ОСОБА_5 вийшла на подвір'я, коли ОСОБА_3 вдруге повернувся до ОСОБА_2 та наставив вила. Дружина потерпілого вибігла на вулицю з криками про порятунок після того, як їй зателефонувала сусідка ОСОБА_5 та повідомила про погрози з боку ОСОБА_3 господарськими вилами.
Свідок ОСОБА_7 26 лютого 2012 року бачив як вибігла свідок ОСОБА_6 та кричала: "Хлопці допоможіть убивають діда!" Він вибіг на вулицю, де побачив як швидко повертався до свого господарства ОСОБА_3, який ніс в руках господарські вила. На питання свідка, що трапилося, ОСОБА_3 відповів, що свідок ОСОБА_6 хвора. Через деякий час прийшов до себе додому ОСОБА_2, який був блідим та переляканим, його всього трясло.
Збудженого ОСОБА_3, який 26 лютого 2012 року повертався до свого подвір'я з господарськими вилами в руках, бачив і свідок ОСОБА_8 Крім того, свідок чув, як вийшов ОСОБА_3 на вулицю та попередив дружину ОСОБА_2 - ОСОБА_9, що це було останнє попередження.
Версія ОСОБА_3, що в нього були пластмасові господарські вила, які він привіз з Москви і цими вилами він виносив дохлу курку, виглядає невірогідною. Окрім потерпілого, є ряд свідків очевидців, які вказують, що ОСОБА_3 26 лютого 2012 року був з металевими господарськими вилами, а не з пластмасовими, погрожував ОСОБА_2 убивством як словесно, так і шляхом наставляння вил в область грудей потерпілого.
В якості речового доказу вила не вилучали, так як засуджений ОСОБА_3 заявив про їх зникнення.
При погрозі вбивством не має значення, чи збирався винний здійснити свою погрозу в дійсності чи ні. Достатньо, щоб у потерпілого були реальні підстави побоюватися здійснення цієї погрози.
Таким чином, суд належно оцінив усі розглянуті докази і обґрунтовано визнав ОСОБА_3 винним в погрозі вбивством ОСОБА_2, у якого були реальні підстави побоюватися здійснення цієї погрози, і правильно кваліфікував його дії за ч. 1 ст. 129 КК України.
Разом з тим, вирок суду підлягає зміні в частині призначеного покарання.
При призначенні покарання в кожному конкретному випадку і щодо кожного підсудного, який визнається винним у вчиненні злочину, суди мають суворо додержуватися вимог ст. 65 КК України, виходити із принципів законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.
Засуджений ОСОБА_3 вчинив злочин, який згідно положень ст. 12 ч.2 КК України, відноситься до категорії невеликої тяжкості, судиться вперше, має позитивні характеристики, визнав свою провину, попросив вибачення у потерпілого та запевнив, що причина конфлікту, на його наполегливі прохання, сином та зятем усунута.
Мотивація злочину, відсутність негативних наслідків, усвідомлення самим засудженим протиправної поведінки, позиція потерпілого, який в питанні призначення покарання покладався на суд першої інстанції, вказують на те, що засуджений ОСОБА_3, як особа, похилого віку, з позитивними характеристиками та соціальними зв'язками: проживає з сім'єю, не зловживає спиртними напоями чи наркотичними засобами, займається суспільно корисною працею, може виправитися без тримання його в ізоляції.
З урахуванням декількох обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості злочину, особи винного, який раніше до кримінальної відповідальності не притягувався, є особою похилого віку, шкодує з приводу своєї поведінки, колегія суддів вважає необхідним застосувати ст. 69 КК України та призначити покарання у виді штрафу на користь держави.
Враховуючи наведене та керуючись ст. ст. 365, 366 КПК України, колегія суддів,
Апеляцію засудженого ОСОБА_3 задовольнити частково.
Вирок Чернігівського районного суду Чернігівської області від 07 серпня 2012 року щодо ОСОБА_3 в частині призначеного покарання змінити, пом'якшити вид покарання.
ОСОБА_3 за ч. 1 ст. 129 КК України. із застосуванням ст. 69 КК України, призначити покарання у виді штрафу в розмірі 5 000 ( п'яти тисяч)грн. на користь держави.
В решті цей же вирок залишити без змін.
БОРИСЕНКО І. П. АНТИПЕЦЬ В. М. ОСЕДАЧ М. М.