Справа № 1570/3233/2012
02 жовтня 2012 року
Одеський окружний адміністративний суд в складі:
головуючого судді Колесниченка О.В.,
при секретарі Бобровській О.Ю.
розглянувши в відкритому судовому засіданні в м. Одесі адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ГУМВС України в Одеській області, начальника ГУМВС України в Одеській області про визнання неправомірними наказів про звільнення, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, -
ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до ГУМВС України в Одеській області, начальника ГУМВС України в Одеській області, в якому позивач просить суд визнати неправомірним накази начальника УМВС України в Одеській області від 30.11.2005 року № 100 і від 16.12.2005 року № 599 о/с в частині звільнення з ОВС оперуповноваженого відділу боротьби зі злочинами пов'язаними з торгівлею людьми УМВС України в Одеській області ОСОБА_1 та зобов'язати начальника ГУМВС України в Одеській області скасувати їх; зобов'язати начальника ГУМВС України в Одеській області поновити ОСОБА_1 на посаді рівнозначній тій посаді яку обіймав на час звільнення; допустити негайне виконання рішення суду в частині звільнення поновлення ОСОБА_1 на посаді рівнозначній тій яку обіймав на час звільнення.
Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що відповідачем були порушені його права шляхом незаконного звільнення з займаної посади, у зв'язку з тим що підстав для звільнення не існувало.
Представник позивача в процесі розгляду справи підтримав позовні вимоги та просив їх задовольнити.
Представник відповідачів в судовому засіданні проти позову заперечив, суду пояснив, що доводи позивача є надуманими, безпідставними, не ґрунтуються на вимогах законодавства та дійсних обставинах справи, а тому не підлягають задоволенню. Вважає, що звільнення позивача проведено у відповідності до норм чинного законодавства.
Розглянувши матеріали позовної заяви, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши та оцінивши подані докази, суд прийшов до висновку, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.
Статтею 43 Конституції України кожному гарантовано право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку він вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.
Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
Частиною другою статті 19 Конституції України зобов'язано органи державної влади та їх посадових осіб діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та Законами України.
Відповідно до пункту 15 частини першої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України публічна служба -це діяльність на державних політичних посадах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, дипломатична служба, інша державна служба, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.
Спірні відносини публічної служби з приводу прийняття громадян на службу в органи внутрішніх справ, її проходження та звільнення з неї урегульовані спеціальним законодавством, до якого належать Закон України «Про міліцію»від 20.12.1992р. №565, Закон України «Про дисциплінарний статут органів внутрішніх справ України» від 22.02.2006р., №3460, Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затверджене Постановою Кабінету Міністрів України від 29.07.1991р. за №114, Етичний кодекс працівника органів внутрішніх справ України, схвалений колегією МВС України 05.10.2000р. №7км/8, Кодекс честі працівника органів внутрішніх справ України, затверджений наказом МВС України від 11.01.1996р. №18, Присяга працівника органів внутрішніх справ України, затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.1991р. за №382, Інструкція про порядок проведення службових розслідувань в органах внутрішніх справ, затверджена наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06.12.1991р. № 552.
Відповідно до Закону України «Про міліцію», міліція в Україні -державний озброєний орган виконавчої влади, який захищає життя, здоров'я, права і свободи громадян, власність, природне середовище, інтереси суспільства і держави від протиправних посягань.
Діяльність міліції, відповідно до ст. 3 цього Закону, будується на принципах законності, гуманізму, поваги до особи, соціальної справедливості, взаємодії з трудовими колективами, громадськими організаціями й населенням.
Стаття 4 Закону України «Про міліцію»зазначає, що правовою основою діяльності міліції є: Конституція України, цей Закон, інші законодавчі акти України, постанови Верховної Ради України, укази Президента України, постанови Кабінету Міністрів України, нормативні акти Міністерства внутрішніх справ України, Загальна декларація прав людини, міжнародні правові норми, ратифіковані у встановленому порядку.
Відповідно до ст. 7 Закону України «Про міліцію»права і обов'язки, організація роботи та структура підрозділів міліції визначаються положеннями, які затверджуються Міністром внутрішніх справ України відповідно до цього Закону. У своїй діяльності міліція підпорядковується Міністерству внутрішніх справ України. В областях, містах, районах міліцією, крім транспортної, керують відповідно начальники головних управлінь, управлінь Міністерства внутрішніх справ України в області, місті, начальники міських і районних відділів (управлінь) головних управлінь, управлінь Міністерства внутрішніх справ України в області, місті.
Судом встановлено, що 30.11.2005 року наказом начальника головного управління МВС України в Одеській області полковника міліції М.І. Вершняк №1000 «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності співробітників УМВС України в Одеській області»за грубі порушення вимог п. 2 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України, Кодексу честі працівника ОВС України та вчинення проступку, який дискредитує звання працівника міліції, що виразилилось у вчиненні неправомірних дій у відношенні гр. ОСОБА_4 та ОСОБА_3, заступника начальника боротьби зі злочинами, пов'язаними з торгівлею людьми управління боротьби зі злочинами, пов'язаними з торгівлею людьми УМВС України в Одеській області, майора міліції ОСОБА_6, оперуповноваженого відділу боротьби зі злочинами, пов'язаним з торгівлею УМВС України в Одеській області старшого лейтенанта ОСОБА_7 та заступника начальника Чорноморського ВМ Київського РВ ОМУ УМВС України в Одеській області капітана міліції ОСОБА_8 з органів внутрішніх справ за ст. 66 (дискредитацію) Положення про проходження служби кожного.
Наказом начальника ГУМВС України в Одеській області генерал-майором міліції М.І. Вершняк № 599 о/с від 16 грудня 2005 у відповідності до Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ України було звільнено у запас Збройних Сил за п. 66 (за дискредитацію) старшого лейтенанта міліції ОСОБА_1 (М-106908), оперуповноваженого відділу боротьби зі злочинами, пов'язаними з торгівлею людьми управління по боротьбі зі злочинами, пов'язаними з торгівлею людьми УМВС України області з 20 грудня 2005 року.
Відповідно до ст. 1 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України, затвердженого Законом України від 22.02.2006 року «Про Дисциплінарний статут органів внутрішніх справ»службова дисципліна -дотримання особами рядового і начальницького складу Конституції і законів України, актів Президента України і Кабінету Міністрів України, наказів та інших нормативно-правових актів Міністерства внутрішніх справ України, підпорядкованих йому органів і підрозділів та Присяги працівника органів внутрішніх справ України.
Стаття 2 Дисциплінарного Статуту визначає поняття дисциплінарного проступку, яким є невиконання чи неналежне виконання особою рядового або начальницького складу службової дисципліни.
Відповідно до ст. 5 Дисциплінарного Статуту за вчинення дисциплінарних проступків особи рядового і начальницького складу несуть дисциплінарну відповідальність згідно з цим Статутом.
Відповідно до ст. 7 Дисциплінарного Статуту службова дисципліна базується на високій свідомості та зобов'язує кожну особу рядового і начальницького складу: дотримуватися законодавства, неухильно виконувати вимоги Присяги працівника органів внутрішніх справ України, статутів і наказів начальників; захищати і охороняти від протиправних посягань життя, здоров'я, права та свободи громадян, власність, довкілля, інтереси суспільства і держави; поважати людську гідність, виявляти турботу про громадян і бути готовим у будь-який час надати їм допомогу.
Статтею 12 Дисциплінарного Статуту затверджений перелік видів дисциплінарних стягнень, серед яких звільнення з органів внутрішніх справ.
При визначенні виду дисциплінарного стягнення мають враховуватися тяжкість проступку, обставини, за яких його скоєно, заподіяна шкода, попередня поведінка особи та визнання нею своєї вини, її ставлення до виконання службових обов'язків, рівень кваліфікації тощо.
Звільнення осіб рядового і начальницького складу з органів внутрішніх справ як вид стягнення є крайнім заходом дисциплінарного впливу.
Відповідно до ст. 14 Дисциплінарного Статуту з метою з'ясування всіх обставин дисциплінарного проступку, учиненого особою рядового або начальницького складу, начальник призначає службове розслідування.
Судом встановлено, що відділом боротьби з особовим складом УРП УМВС в Одеській області проведено службову перевірку по факту порушення кримінальної справи у відношенні працівників УМВС України в Одеській області ОСОБА_6, ОСОБА_1 та ОСОБА_8 (а.с. 26-27).
За результатами службового розслідування 30.11.2011 року прийнятий висновок, затверджений начальником ВРОС УРП УМВС України в Одеській області, підполковником міліції Е.В. Стреблянський, начальником міліції УРП УМВС України в Одеській області, підполковником міліції Т.П. Порхуном, яким рекомендовано звільнити позивача з органів внутрішніх справ за ст. 66 (за дискредитацію) Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ.
Суд зазначає, що визначальним при прийнятті рішення про звільнення позивача є факт порушення ним службової дисципліни, встановлення якого повинно здійснюватися у нормативно визначеному порядку.
Разом з тим, проведеною перевіркою не були у повній мірі встановлені факт правопорушення, причини та умови, що сприяли його вчиненню, ступінь вини, розмір заподіяної матеріальної шкоди та інші обставини.
Слід зауважити, що підстави, які встановлювались при проведенні службового розслідування у відношенні позивача та які слугували підставою для його звільнення за п. 66 (за дискредитацію) «Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ», були досліджені в ході вирішення питання про порушення кримінальної справи у відношенні позивача за зазначеними фактами. Проте як було встановлено судом, на момент прийнятті оскаржуваних наказів постанова в кримінальній справі порушеній за обвинуваченням позивача, прийнята не була.
Також суд зазначає, що посилання в наказі про звільнення на порушення позивача Кодексу честі працівника органів внутрішніх справ України та зобов'язання, наданого ним при прийнятті на службу до органів внутрішніх справ України, суд вважає безпідставними, так як чинним законодавством не передбачено відповідальність особи за порушення вказаного Кодексу та зобов'язання.
Отже, висновок службового розслідування та наказ про звільнення не містять законних підстав для притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності через відсутність встановленого факту свідомого порушення позивачем службової дисципліни, або його недбалого ставлення до виконання своїх службових обов'язків. За таких умов, у відповідачів були відсутні і підстави для видання наказів від 30.11.2005 року № 100 і від 16.12.2005 року № 599 о/с в частині звільнення з ОВС оперуповноваженого відділу боротьби зі злочинами пов'язаними з торгівлею людьми УМВС України в Одеській області ОСОБА_1
Суд дійшов висновку, що відповідачі залишили поза увагою особисті та службові якості позивача, який за час проходження служби має заохочення та нагороди. Вислуга років на день звільнення у календарному обчисленні становить 07 років 20 днів, у пільговому обчисленні - 08 років 10 місяців 14 днів.
За таких умов, застосування до позивача дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення з органів внутрішніх справ без врахування його особистих та службових якостей є прямим порушенням приписів ст. 14 Дисциплінарного статуту.
Службове розслідування по своїй суті повинно сприяти дотриманню законності, викоріненню випадків її порушення, вихованню особового складу органів внутрішніх справ в дусі точного і безумовного дотримання чинного законодавства.
При проведенні службового розслідування повному, об'єктивному і всесторонньому дослідженню підлягають подія порушення (час, місце, спосіб і інші обставини), наявність вини працівника органів внутрішніх справ в скоєнні порушення, мета та мотиви порушення, обставини, що впливають на ступінь і характер відповідальності порушника як пом'якшуючі, так і обтяжуючі його відповідальність, характеристика особи, що скоїла порушення (відношення до служби, поведінка до порушення), причини та умови, що сприяли скоєнню порушення, характер та розмір нанесених порушенням збитків.
Отже, з аналізу ст.ст. 4, 14 Дисциплінарного статуту та положень згадуваної Інструкції керівник має видати наказ про проведення службового розслідування з метою з'ясування всіх обставин дисциплінарного проступку, встановити терміни проведення, визначити відповідальну особу та здійснювати контроль проведення такого розслідування шляхом затвердження плану намічених заходів.
Аналізуючи законодавство щодо порядку притягнення службовців до відповідальності за дисциплінарні проступки суд дійшов висновку, що дисциплінарне провадження передбачає порушення дисциплінарної справи, розслідування обставин проступку, розгляд справи компетентним органом (посадовою особою), прийняття рішення за наслідками розгляду.
Зокрема, висновок службового розслідування повинен містити привід для призначення службового розслідування, посаду, звання і прізвище працівника, що проводив службове розслідування, посаду, звання, прізвище, ім'я та по батькові, рік народження, освіту, час служби в органах внутрішніх справ і в займаній посаді особи, у відношенні якої проведено службове розслідування, суть встановленого порушення та його наслідки, чим підтверджується чи виключається вина працівника, обставини, що пом'якшують і посилюють його відповідальність, причини та умови, що сприяли порушенню, прийняті або запропоновані заходи по їх усуненню, пропозиції про застосування конкретного виду дисциплінарного стягнення або міри громадського впливу, направлення матеріалів в слідчі органи або про припинення службового розслідування, що в даному випадку дотримано не було.
Проте в ході судового розгляду було встановлено, що під час проведення службового розслідування з метою встановлення причини та умови, що сприяли порушенню, прийняті або запропоновані заходи по їх усуненню, наявності вини позивача, у ОСОБА_1 не було відібрано письмових пояснень.
Внаслідок цього відбулося неправомірне звуження та порушення прав позивача як під час проведення розслідування, так і під час реалізації його результатів.
Заслуговує на увагу і той факт, що зі змісту наказів про звільнення, позивача було звільнено з органів внутрішніх справ за дискредитацію, тобто за позбавлення довіри, підривання авторитету, звання працівника органів внутрішніх справ.
Разом з тим, жодних обґрунтувань щодо розкриття змісту вчиненого позивачем дискредитаційного поступку на час винесення оскаржуваних наказів матеріали справи не містять.
Таким чином, враховуючи все вищевикладене суд вважає, що накази було видано передчасно, з порушенням діючого законодавства, що потягло за собою незаконне звільнення позивача з посади, а саме: накладення на позивача крайнього виду дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення без урахування ступені важкості вчиненого проступку та вини.
Із зазначених доводів позивача, не спростованих відповідачами, суд дійшов висновку про необґрунтованість та надмірну суворість застосованого до позивача дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення з органів внутрішніх справ.
За таких обставин суд вважає, що при звільненні позивача відповідачами не було дотримано вимог Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України, що є вагомою підставою вважати накази від 30.11.2005 року № 100 і від 16.12.2005 року № 599 о/с в частині звільнення з ОВС оперуповноваженого відділу боротьби зі злочинами пов'язаними з торгівлею людьми УМВС України в Одеській області ОСОБА_1, є протиправними та такими, що підлягають скасуванню.
Крім того, суд вважає необхідним зазначити, що згідно довідки щодо реорганізації відділу боротьби зі злочинами, пов'язаними з торгівлею людьми відділ боротьби зі злочинами, пов'язаними з торгівлею людьми Управління МВС України в Одеській області з грудня 2005 року, в якому працював ОСОБА_1, реорганізувався, таким чином суд вважає, що поновити позивача на посаді на якій він працював не є можливим, у зв'язку позовна вимога щодо зобов'язання начальника ГУМВС України в Одеській області поновити ОСОБА_1 на посаді рівнозначній тій посаді яку обіймав на час звільнення, підлягає задоволенню.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.256 КАС України негайно виконуються постанови суду про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів -у межах суми стягнення за один місяць, а також негайно виконуються постанови суду про поновлення на посаді у відносинах публічної служби.
Відповідно до зазначеної норми суд вважає необхідним застосувати негайне виконання постанови суду в частині поновлення на посаді позивача.
Згідно ч.3 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації, пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення.
З аналізу вказаної правової норми випливає, що рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень повинні бути прийняті чи здійснені в межах компетенції відповідного органу та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, не порушувати інтересів держави, прав та інтересів фізичних та юридичних осіб, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), відповідати вимогам діючого законодавства.
Встановлення невідповідності діяльності суб'єкта владних повноважень хоча б одному із з зазначених критеріїв для оцінювання його рішень, дій та бездіяльності може бути підставою для задоволення адміністративного позову, однак лише за умови, що встановлено порушення прав, свобод та інтересів позивача.
Згідно з ч. 1 ст. 69 та ч. 1 ст. 70 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування.
Відповідно до ст. 86 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Частиною 1 ст.71 КАСУкраїни передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Згідно зі ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до ст.43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
Відповідно до ст.8 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визначаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Враховуючи вищезазначене, суд дійшов висновку, що головним управлінням міністерства внутрішніх справ України в Одеській області не виконано у повному обсязі покладених на нього прав та обов'язків передбачених чинним законодавством України при звільнені позивача, відтак позовні вимоги, є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
З урахуванням зазначеного, на підставі встановлених в судовому засіданні фактів та обставин, враховуючи, що мотивація та докази, наведені відповідачами у запереченнях на позов, не дають адміністративному суду підстав для постановлення висновків, які б спростовували правову позицію позивача, а позивачем доведено суду обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, відтак, такі позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Керуючись ст.ст. 2, 7, 8, 9, 11, 86, 159 - 164, 167, 254 КАС України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 до ГУМВС України в Одеській області, начальника ГУМВС України в Одеській області про визнання неправомірними наказів про звільнення, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу -задовольнити частково.
Визнати неправомірним та скасувати накази начальника УМВС України в Одеській області від 30.11.2005 року № 1000 та від 16.12.2005 року № 599 о/с в частині звільнення з ОВС оперуповноваженого відділу боротьби зі злочини пов'язаними з торгівлею людьми УМВС України в Одеській області ОСОБА_1.
Зобов'язати начальника ГУМВС України в Одеській області поновити ОСОБА_1 на рівнозначній тій посаді яку він обіймав на час звільнення.
Постанову суду в частині поновлення ОСОБА_1 на рівнозначній тій посаді яку він обіймав на час звільнення звернути до негайного виконання.
В іншій частині позову відмовити.
Постанову може бути оскаржено до Одеського апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Повний текст постанови виготовлено та підписано суддею 05 жовтня 2012 року року.
Суддя О.В. Колесниченко м.Одеса
.