07 вересня 2012 р. Справа № 2а/0470/5758/12
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Конєвої С.О.
при секретарі судового засідання Шрамко Я.В.
розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпропетровську адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Дніпровський автобусний завод»до Заводського відділу державної виконавчої служби Дніпродзержинського міського управління юстиції про визнання протиправними дій відповідача та зобов'язання вчинити певні дії, -
24.05.2012р. Товариство з обмеженою відповідальністю «Дніпровський автобусний завод» звернулося з позовом до Заводського відділу державної виконавчої служби Дніпродзержинського міського управління юстиції та, з урахуванням уточненої позовної заяви від 11.06.2012р., просить:
- визнати протиправними дії Заводського відділу державної виконавчої служби Дніпродзержинського міського управління юстиції щодо передачі стягувачам майна ТОВ «ДАЗ»: автобус ДАЗ 320 1996р.в. АЕ 3994АА за вартістю 60600,00 грн.; автомобіль JАС НFС 1040К 2005р.в. АЕ 7309 СР за вартістю 42420,00 грн.; автобус ІКАRUS 260 1981р.в. АЕ 4640АА за вартістю 34100,00 грн.; автомобіль ГАЗ 330210 1995р.в. за вартістю 29700,00 грн.; стапель передній за вартістю 1274500,00 грн., визначеній в звітах суб'єкта оціночної діяльності незалежного оцінювача ОСОБА_2 від 20.06.2011р., що втратив чинність 20.12.2011р.;
- зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень провести повторну оцінку майна ТОВ «ДАЗ»: автобус ДАЗ 320 1996р.в. АЕ 3994АА; автомобіль JАС НFС 1040К 2005р.в. АЕ 7309 СР; автобус ІКАRUS 260 1981р.в. АЕ 4640АА; автомобіль ГАЗ 330210 1995р.в.; стапель передній.
Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що він є боржником за зведеним виконавчим провадженням щодо стягнення з нього коштів за рішеннями Заводського районного суду м. Дніпродзержинська та за іншими виконавчими документами на користь фізичних та юридичних осіб. 22.10.2009р. державним виконавцем було проведено опис та арешт майна, перелік якого позивач добровільно визначив та вказав, що саме на це майно може бути звернено стягнення. У ході виконавчих дій суб'єктом оціночної діяльності ОСОБА_2 20.06.2011р. було складено звіти про оцінку описаного майна та в подальшому відповідачем укладено договори на його реалізацію з торгівельними організаціями шляхом проведення прилюдних торгів. Однак, реалізація зазначеного вище майна не була здійснена та торги не відбулися з причин неявки покупців. 23.05.2012р. позивач дізнався від стягувачів про те, що ними отримані пропозиції відповідача залишити за собою нереалізоване на торгах майно позивача за ціною, що була визначена суб'єктом оціночної діяльності та зазначена у його звітах від 20.06.2011р. про що свідчить звернення до позивача комірника ОСОБА_3, яка отримала відповідну пропозицію. Позивач зазначає у позові, що підставою для оскарження дій відповідача є той факт, що відповідачем пропонується стягувачам залишити за собою майно позивача за цінами, які зазначені в звіті експерта від 20.06.2011р., який втратив чинність з 20.12.2011р., а передача на реалізацію відбулась зі спливом шести місяців від цієї дати, у зв'язку з чим позивач вважає, що дії відповідача з передачі майна стягувачам за ціною, вказаною у звітах від 20.06.2011р. є протиправною, оскільки відповідно до вимог ст.ст. 58, 62 Закону України «Про виконавче провадження» оцінка майна після 20.12.2011р. має проводитись повторно. При цьому, позивач зазначає, що передача майна на сьогоднішній день не відбулася, а тому просить зобов'язати відповідача провести повторну оцінку майна ТОВ «ДАЗ».
Представник позивача в судове засідання не з'явився 05.09.2012р. без поважної причини, в судове засідання 07.09.2012р. також представник відповідача не з'явився, однак факсом на адресу суду надіслав клопотання про проведення розгляду справи без участі представника позивача, при цьому, у вказаному клопотанні зазначив про те, що позивач позовні вимоги підтримує в повному обсязі та просить їх задовольнити (а.с.49).
Відповідач в судове засідання не з'явився ні 22.06.2012р., ні 05.09.2012р., ні 07.09.2012р., незважаючи на належне повідомлення його про дату, час і місце розгляду справи, що підтверджується наявними в матеріалах справи поштовими повідомленнями та звітами про направлення факсу(а.с.30, 40,42).
При цьому, як вбачається з наявних в матеріалах справи клопотань відповідача, останній постійно надсилав на адресу суду клопотання про перенесення розгляду справи посилаючись на відсутність можливості підготуватися представнику відповідача до судового засідання, та вимагаючи надіслати йому копію позову, яка отримана ним була ще 26.06.2012р., що підтверджується наявним в матеріалах справи поштовим повідомленням (а.с.40). Також, відповідачем повністю було проігноровано норму ч.4 ст. 181 Кодексу адміністративного судочинства України, якою визначено, що про подання позовної заяви суд повідомляє відповідача за допомогою кур'єра, телефону, факсу, електронної пошти чи іншого технічного засобу зв'язку не пізніше наступного дня після відкриття провадження у справі. Протягом одного дня з дня одержання такого повідомлення відповідач зобов'язаний отримати в суді копію позовної заяви та доданих до неї документів.
Як вбачається з наявного в матеріалах звіту про отримання факсу, відповідач отримав повідомлення про призначення справи на 22.06.2012р. - 19.06.2012р., однак будь-яких дій, визначених ч.4 ст. 181 Кодексу адміністративного судочинства України щодо отримання в суді копії позову та доданих до нього документів не здійснив(а.с.30).
Також, і в судове засідання 07.09.2012р. відповідач свого представника не направив, факсом 06.09.2012р. надіслав чергове клопотання про перенесення розгляду справи у зв'язку з перебуванням представника ДВС у судовому засіданні у Баглійському районному суді (а.с. 48).
Розглянувши зазначене клопотання відповідача щодо перенесення розгляду справи, суд не находить підстав для його задоволення, оскільки доказів на підтвердження участі представника відповідача в іншому судовому засіданні адміністративному суду не надано, крім того, відповідач зобов'язаний був направити іншого представника для забезпечення участі в даному судовому засіданні та відповідач - як суб'єкт владних повноважень повинен дотримуватися вимог суду щодо забезпечення обов'язкової участі в судовому засіданні його представника.
За таких обставин, аналізуючи кількість поданих відповідачем клопотань про відкладення розгляду справи, суд приходить до висновку про те, що відповідач, зловживаючи своїм процесуальним правом на участь у судовому засіданні, у такий спосіб намагається затягнути строк розгляду справи, встановлений ч.5 ст. 181 Кодексу адміністративного судочинства України, вимог ухвали суду щодо обов'язкової участі в судовому засіданні його представника та надання необхідних для розгляду справи документів не виконав, що свідчить про грубе порушення відповідачем, як суб'єктом владних повноважень норм чинного Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до ч.4 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України, особа, яка бере участь у справі, має право заявити клопотання про розгляд справи за її відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі особи, які беруть участь у справі, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Частинами 4 та 6 ст. 128 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у разі неприбуття відповідача, належним чином повідомленого про дату, час і місце судового розгляду, без поважних причин розгляд справи може не відкладатися і справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів. Якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.
Враховуючи наведене, подане позивачем клопотання про розгляд справи без участі його представника, належне повідомлення відповідача про дату, час і місце розгляду справи, строк розгляду і вирішення справи, встановлений ч. 5 ст. 181 Кодексу адміністративного судочинства України, зловживання відповідачем своїм процесуальним правом на участь у судовому засіданні, суд вважає за необхідне розглядати справу за відсутності позивача та відповідача відповідно до вимог ч.4, ч. 6 ст. 128 Кодексу адміністративного судочинства України за наявними у справі доказами та у письмовому провадженні.
У ході судового розгляду справи, судом встановлено наступне.
З 14.09.2009р. Товариство з обмеженою відповідальністю «Дніпровський автобусний завод» є боржником у зведеному виконавчому провадженні № 495 щодо стягнення з останнього на користь юридичних та фізичних осіб сум заборгованості за рішеннями Заводського районного суду та інших судів у справах № 2н-276/09, № 2-950/09, №14735/10/0470 ( а.с. 11-12, 24-25).
Державним виконавцем на виконання вищевказаного зведеного виконавчого провадження, 22.10.2009р. було проведено опис і арешт майна, перелік якого добровільно був визначений ТОВ «Дніпровський автобусний завод», та за результатами такого опису був складений акт опису і арешту майна у присутності представників позивача та понятих (а.с.11-12).
20.06.2011р. суб'єктом оціночної діяльності ОСОБА_2 здійснено оцінку автотранспорту, що належить позивачу та складено відповідні звіти про незалежну оцінку вартості майна, а саме:
- автобус ДАЗ 320 1996р.в. АЕ 3994АА за вартістю 60600,00 грн.;
- автомобіль JАС НFС 1040К 2005р.в. АЕ 7309 СР за вартістю 42420,00 грн.;
- автобус ІКАRUS 260 1981р.в. АЕ 4640АА за вартістю 34100,00 грн.;
- автомобіль ГАЗ 330210 1995р.в. за вартістю 29700,00 грн.;
- стапель передній за вартістю 1274500,00 грн. (а.с.9-10).
В подальшому, у грудні 2011р. відповідачем були укладені договори з торгівельними організаціями на реалізацію вищевказаного майна на прилюдних торгах. Однак реалізація арештованого майна не відбулася з причин неявки покупців про що позивач зазначає у своєму позові. (а.с. 24-25).
Надалі, 23.05.2012р. до позивача звернулася комірник ОСОБА_3, яка є однією із стягувачів за зведеним виконавчим провадженням, та повідомила про отримання нею пропозиції від відповідача залишити за собою нереалізоване на торгах майно позивача та просила надати майно до огляду (а.с.26).
Позивач вважає, що дії відповідача щодо пропозиції стягувачам залишити за собою майно позивача за цінами, які зазначені в звіті експерта від 20.06.2011р., який втратив чинність з 20.12.2011р., та дії відповідача щодо передачі стягувачам майна позивача, є протиправними, оскільки у відповідності до вимог ст.ст. 58, 62 Закону України «Про виконавче провадження», після 20.12.2011р. оцінка майна має проводитись повторно та просить зобов'язати відповідача провести повторну оцінку майна позивача.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позову, виходячи з наступного.
Як встановлено судом та підтверджується наявними в матеріалах справи документами, позивач є боржником за зведеним виконавчим провадженням № 495 про стягнення з останнього коштів за виконавчими документами, виданими на користь стягувачів юридичних та фізичних осіб судами різних юрисдикцій.
У відповідності до п.3 Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду від 21.05.2012р. № 5 «Про практику застосування адміністративними судами законодавства у справах із приводу оскарження рішень, дій чи бездіяльності державної виконавчої служби» всі справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності органів державної виконавчої служби, прийнятих (вчинених, допущених) з метою виконання зведеного виконавчого провадження, у якому об'єднано виконавчі провадження щодо виконання рішень судів різних юрисдикцій та/чи рішень інших органів (посадових осіб), належать до юрисдикції адміністративних судів, навіть у разі, коли у зведеному виконавчому провадженні відсутнє виконавче провадження з примусового виконання рішення адміністративного суду.
За таких обставин, суд приходить до висновку, що дана справи підсудна даному адміністративному суду.
Згідно зі ст.19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Порядок примусового виконання рішень судів встановлений Законом України «Про виконавче провадження».
Статтею 58 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено визначення вартості, оцінка майна боржника.
Згідно ч.1,2, 5 ст. 58 вказаного Закону, визначення вартості майна боржника проводиться державним виконавцем за ринковими цінами, що діють на день визначення вартості майна. Для оцінки за регульованими цінами, оцінки нерухомого майна, транспортних засобів, повітряних, морських та річкових суден державний виконавець залучає суб'єкта оціночної діяльності - суб'єкта господарювання, який провадить свою діяльність відповідно до Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні". У разі якщо визначити вартість майна (окремих предметів) складно або якщо боржник чи стягувач заперечує проти передачі арештованого майна боржника для реалізації за ціною, визначеною державним виконавцем, державний виконавець залучає суб'єкта оціночної діяльності - суб'єкта господарювання для проведення оцінки майна. Звіт про оцінку майна у виконавчому провадженні вважається чинним протягом шести місяців з дня його підписання суб'єктом оціночної діяльності - суб'єктом господарювання. Після закінчення цього строку оцінка майна проводиться повторно.
Нормами ст. 62 вказаного вище Закону встановлено порядок реалізації майна на яке звернене стягнення.
Так, ч.1, ч.3, ч. 6, ч. 9 ст. 62 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що реалізація арештованого майна, крім майна, вилученого з обігу згідно із законом, та майна, зазначеного в частині восьмій статті 57 цього Закону, здійснюється шляхом його продажу на прилюдних торгах, аукціонах або на комісійних умовах. Майно передається на реалізацію за ціною та в порядку, визначеними статтею 58 цього Закону.
У разі якщо в місячний строк з дня проведення повторної уцінки майно не реалізовано на прилюдних торгах, аукціонах або на комісійних умовах, державний виконавець повідомляє про це стягувачу і пропонує йому вирішити питання про залишення за собою нереалізованого майна, крім майна, конфіскованого за рішенням суду.
Майно передається стягувачу за ціною, що дорівнює початковій вартості майна, за якою воно передавалося на реалізацію. Про передачу майна стягувачу в рахунок погашення боргу державний виконавець виносить постанову, яка затверджується начальником відділу, якому він безпосередньо підпорядкований. За фактом такої передачі державний виконавець складає акт. Постанова та акт є підставами для подальшого оформлення стягувачем права власності на це майно.
Отже, з аналізу вищенаведених норм Закону України «Про виконавче провадження» можна дійти висновку про те, що у разі, якщо майно не буде реалізовано на прилюдних торгах, то державний виконавець пропонує стягувачу вирішити питання про залишення за собою нереалізоване майна, при цьому, визначено, що майно передається стягувачеві за ціною, що дорівнює початковій вартості майна, за якою воно передавалося на реалізацію.
Як вбачається з наявних в матеріалах справи документів, наданих позивачем, реалізація майна за ціною, визначеною експертом від 20.06.2011р. не відбулася про що позивач зазначив у своєму позові. В подальшому, державний виконавець запропонував стягувачам залишити нереалізоване майно позивача за собою за ціною, що дорівнює початковій вартості майна, за якою воно передавалося на реалізацію у відповідності до вимог ч.3, ч. 6, ч. 9 ст. 62 Закону України «Про виконавче провадження».
Таким чином, суд дійшов висновку про те, що за нормами ч.9 ст. 62 Закону України «Про виконавче провадження» передача майна стягувачу, яке не було реалізовано на прилюдних торгах здійснюється без повторного проведення оцінки вартості майна боржника за ціною, що дорівнює початковій вартості майна, за якою воно передавалося на реалізацію , а саме: за вартістю майна, визначеною у звіті про оцінку від 20.06.2011р.
Відповідно до ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій ч бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення, своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Частина 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України встановлює, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а ч. 2 ст. 71 КАС України визначає, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідно до ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Позивачем не надано жодних доказів та не наведено жодних підстав щодо порушенням відповідачем вимог Закону України «Про виконавче провадження» та порушення відповідачем прав і інтересів позивача у ході проведення дій щодо повідомлення стягувачів і пропозиції наданої державним виконавцем стягувачам по вирішенню питання про залишення за собою нереалізованого майна позивача.
Як встановлено судом, зазначена пропозиція зроблена державним виконавцем у порядку та у спосіб, що передбачений Законом України «Про виконавче провадження».
При цьому, позовні вимоги про визнання дій відповідача протиправними щодо передачі стягувачам майна відповідача також не підлягають задоволенню, оскільки, як встановлено судом, а також і підтверджується позивачем у позові і не спростовано будь-якими іншими доказами, передача державним виконавцем спірного майна стягувачам не відбулася, відповідний акт та постанова у відповідності до вимог ч. 9 ст. 62 Закону України «Про виконавче провадження» державним виконавцем не приймалися, а тому такі позовні вимоги позивача є передчасними та необґрунтованими.
Приймаючи до уваги, те, що дії відповідача щодо надання стягувачам пропозиції залишити нереалізоване майно за собою за ціною, що дорівнює початковій вартості майна, за якою воно передавалося на реалізацію, є правомірними та законними, а тому не можуть бути задоволені і позовні вимоги позивача про зобов'язання відповідача провести повторну оцінку майна позивача.
Таким чином, суд приходить до висновку, що відповідач діяв на підставі, у межах наданих йому повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та Законом України «Про виконавче провадження», його дії у ході виконання зведеного виконавчого провадження щодо стягнення з позивача коштів за виконавчими документами є правомірними та законними, а тому позовні вимоги позивача є необґрунтованими, недоведеними належними та допустимими доказами у зв'язку з чим не підлягають задоволенню.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить із того, що відповідно до ч.2 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони - суб'єкта владних повноважень, суд присуджує з іншої сторони всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати, пов'язані із залученням свідків та проведенням судових експертиз.
Керуючись ст.ст. 2-10, 11, 12, 71,86, 94, 122, 128, 160, 161, 162, 163,167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
В задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Дніпровський автобусний завод» до Заводського відділу державної виконавчої служби Дніпродзержинського міського управління юстиції про визнання протиправними дій відповідача та зобов'язання вчинити певні дії - відмовити повністю.
Постанова може бути оскаржена до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд шляхом подання апеляційної скарги до суду першої інстанції з одночасним направленням копії апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня проголошення постанови або протягом десяти днів з моменту отримання копії постанови відповідно до вимог ст. 186 Кодексу адміністративного судочинства України.
Постанова суду набирає законної сили у порядку та у строки, визначені ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України.
Повний текст постанови складений 12.09.2012р.
Суддя С.О. Конєва