16 грудня 2008 р.
№ 32/283
Вищий господарський суд України у складі: суддя Селіваненко В.П. -головуючий, судді Бенедисюк І.М. і Львов Б.Ю.,
розглянувши касаційну скаргу державного комунального підприємства "Телерадіокомпанія "Київ", м. Київ,
на рішення господарського суду міста Києва від 16.07.2008
та постанову Київського апеляційного господарського суду від 23.09.2008
зі справи № 32/283
за позовом відкритого акціонерного товариства "Центр фінансових технологій" (далі -Товариство), м. Київ,
до державного комунального підприємства "Телерадіокомпанія "Київ" (далі -Підприємство)
про визнання недостовірною інформації,
за участю представників сторін:
позивача -Гайдай М.В.,
відповідача -Гарцунова Є.Е.,
Товариство звернулося до господарського суду міста Києва з позовом про визнання недостовірною інформації щодо відношення позивача до забудови міста Києва, поширеної Підприємством 23.05.2008 в ефірі телевізійного каналу "Київ" під час трансляції передачі "Таємниці столичних забудовників" (з 19:31 до 19:54), та про зобов'язання відповідача спростувати зазначену інформацію в такий же спосіб, у який вона була поширена, шляхом повідомлення у вечірньому ефірі телеканалу "Київ" про те, що інформація стосовно відношення позивача до забудови міста Києва є недостовірною.
Рішенням названого суду від 16.07.2008 (суддя Хрипун О.О.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 23.09.2008 (колегія суддів у складі: Андрієнко В.В. -головуючий, судді Вербицька О.В., Малетич М.М.), позов задоволено.
Прийняті судові рішення мотивовано недоведенням Підприємством достовірності поширеної інформації.
У касаційній скарзі до Вищого господарського суду України Підприємство просить рішення місцевого та постанову апеляційного господарських судів зі справи скасувати внаслідок їх прийняття з неправильним застосуванням норм процесуального права та залишити позов без розгляду.
Відзив на касаційну скаргу не надходив.
Учасників судового процесу відповідно до статті 1114 Господарського процесуального кодексу України (далі -ГПК України) належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.
Перевіривши повноту встановлення попередніми судовими інстанціями обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, заслухавши представників сторін, Вищий господарський суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з урахуванням такого.
Попередніми судовими інстанціями у справі встановлено, що:
- 23.05.2008 на телеканалі "Київ", що належить відповідачеві, з 19:31 до 19:45 транслювалася передача "Таємниці столичних забудовників", у якій висвітлювалися проблеми забудови міста Києва в ракурсі руйнування історичних та архітектурних пам'яток, ліквідації зелених зон, незаконного виділення земельних ділянок під забудову та конфліктів мешканців міста з забудовниками, що виникають з цих приводів;
- під час трансляції зазначеної передачі на екрані під заголовком "Забудовники столиці" був розміщений список "будівельних магнатів" із зазначенням їх відношення до забудови столиці; в першому рядку цього списку зазначалося "Турчинов О.В. (перший віце-прем'єр-міністр України, акціонер - ВАТ "Центр фінансових технологій")", тобто Товариство у згаданій передачі було віднесено до кола забудовників міста Києва; викладене підтверджується довідкою товариства з обмеженою відповідальністю "Моніторінг телебачення України" від 27.05.2008 № 61 та записом відповідної частини телевізійної передачі;
- Товариство не є забудовником;
- "акціонерне товариство (АТ) "Центр фінансових технологій" та "відкрите акціонерне товариство (ВАТ) "Центр фінансових технологій" є назвами однієї й тієї ж юридичної особи -позивача, що підтверджується випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб -підприємців (із зазначенням ідентифікаційного коду, а.с. 20);
- відповідачем не доведено, що в згаданій передачі йшлося не про позивача, а про іншу юридичну особу, та не подано доказів на спростування зазначеного щодо фактичного змісту передачі "Таємниці столичних забудовників".
Причиною виникнення спору стало питання щодо наявності підстав для спростування поширених відповідачем відомостей.
Відповідно до частини першої статті 91 Цивільного кодексу України (далі -ЦК України) юридична особа здатна мати такі ж цивільні права та обов'язки (цивільну правоздатність), як і фізична особа, крім тих, які за своєю природою можуть належати лише людині.
Статтею 94 ЦК України передбачено, що юридична особа має право на недоторканність її ділової репутації, на таємницю кореспонденції, на інформацію та інші особисті немайнові права, які можуть їй належати.
Згідно з статтею 200 ЦК України інформацією є документовані або публічно оголошені відомості про події та явища, що мали або мають місце у суспільстві, державі та навколишньому середовищі. Суб'єкт відносин у сфері інформації може вимагати усунення порушень його права та відшкодування майнової і моральної шкоди, завданої такими правопорушеннями.
Частиною четвертою статті 14 Закону України "Про інформацію" передбачено, що поширення інформації -це розповсюдження, обнародування, реалізація у встановленому законом порядку документованої або публічно оголошуваної інформації.
Відповідно до частин першої та другої статті 47 цього Закону порушення законодавства України про інформацію тягне за собою дисциплінарну, цивільно-правову, адміністративну або кримінальну відповідальність згідно з законодавством України; відповідальність за порушення законодавства про інформацію несуть особи, винні у вчиненні таких порушень, як, зокрема, поширення відомостей, що не відповідають дійсності, ганьблять честь і гідність особи.
Згідно з частинами першою, четвертою, шостою та сьомою статті 277 ЦК України фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім'ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації; спростування недостовірної інформації здійснюється особою, яка поширила інформацію; фізична особа, особисті немайнові права якої порушено у друкованих або інших засобах масової інформації, має право на відповідь, а також на спростування недостовірної інформації у тому ж засобі масової інформації в порядку, встановленому законом; спростування недостовірної інформації здійснюється у такий же спосіб, у який вона була поширена.
Відповідно до частини третьої статті 277 ЦК України негативна інформація, поширена про особу, вважається недостовірною, якщо особа, яка її поширила, не доведе протилежного.
За приписами частин першої та тринадцятої статті 64 Закону України "Про телебачення і радіомовлення" громадянин або юридична особа мають право вимагати від телерадіоорганізації спростування поширених у її програмі чи передачі відомостей, які не відповідають дійсності та/або принижують честь і гідність особи; у разі винесення судом рішення про спростування текст спростування поширюється телерадіоорганізацією в порядку, визначеному цим Законом.
У пункті 17 постанови Пленуму Верховного Суду України від 28.09.1990 № 7 "Про застосування судами законодавства, що регулює захист честі, гідності і ділової репутації громадян та організацій" зазначено, що саме відповідач повинен довести, що поширені ним відомості відповідають дійсності. На позивача ж покладається обов'язок довести лише факт поширення відомостей, які його порочать, особою, до якої пред'явлений позов. Проте позивач має право й подати докази невідповідності дійсності таких відомостей.
Отже, місцевий та апеляційний господарські суди, встановивши факт поширення Підприємством відомостей, що принижують ділову репутацію Товариства та не відповідають дійсності, дійшли обґрунтованого висновку щодо необхідності задоволення позову.
Водночас доводи скаржника щодо неналежного визначення юридичної особи, про яку йшлося в згаданій передачі, та неналежність доказів, що походять від товариства з обмеженою відповідальністю "Моніторінг телебачення України", не можуть бути підставами для задоволення касаційної скарги з огляду на:
- загальне поняття доказів, наведене в статті 32 ГПК України (будь-які фактичні дані);
- недоведеність відповідачем того, що в передачі йшлося не про позивача, а про іншу юридичну особу;
- відсутність доказів щодо іншого фактичного змісту передачі "Таємниці столичних забудовників".
Посилання скаржника на безпідставність відхилення судом апеляційної інстанції його клопотання про зупинення провадження у справі до вирішення пов'язаної з нею справи № 18/286 (щодо захисту авторських прав Підприємства) не може бути підставою для скасування судових рішень зі справи, оскільки питання захисту авторських та/або суміжних прав відповідача перебуває поза межами даного позову, а матеріали справи не містять відомостей щодо обмеження Підприємства в наданні будь-яких доказів на підтвердження власних доводів та заперечень по суті спору (зокрема, з приводу фактичного змісту оспорюваної інформації).
Водночас відповідно до статті 1117 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права; касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.
Отже, рішення місцевого та постанова апеляційного господарських судів зі справи відповідають встановленим ними фактичним обставинам, прийняті з дотриманням норм матеріального та процесуального права і передбачені законом підстави для їх скасування відсутні.
Керуючись статтями 1117, 1119-11111 ГПК України, Вищий господарський суд України
Рішення господарського суду міста Києва від 16.07.2008 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 23.09.2008 зі справи № 32/283 залишити без змін, а касаційну скаргу державного комунального підприємства "Телерадіокомпанія "Київ" -без задоволення.
Суддя В.Селіваненко
Суддя І.Бенедисюк
Суддя Б.Львов