16 грудня 2008 р.
№ 17-6-10/02-6500
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого
Панової І.Ю.,
суддів
Заріцької А.О.,
Хандуріна М.І.
розглянувши касаційну скаргу
Головного управління юстиції в Одеській області
на ухвалу
та постанову
господарського суду Одеської області від 22 травня 2008 року
Одеського апеляційного господарського суду від 9 вересня 2008 року
у справі
господарського суду
№ 17-6-10/02-6500
Одеської області
за позовом
товариства з обмеженою відповідальністю зовнішньоекономічної компанії "Консул"
до
державного підприємства "Чорноморсько-Азовське виробничо-експлуатаційне управління морських шляхів"
про
стягнення 111 695, 49 грн.
за участю представників:
не з'явилися,
Рішенням господарського суду Одеської області від 6 серпня 2002 року у справі № 17-6-10/02-6500 частково задоволено позов товариства з обмеженою відповідальністю зовнішньоекономічної компанії "Консул" (далі -ТОВ ЗК "Консул"), стягнуто з державного підприємства "Чорноморсько-азовське виробничо-експлуатаційне управління морських шляхів" (далі -ДП "Чоразморшлях") на користь позивача 110 925, 79 грн. боргу, 1 227, 25 грн. судових витрат (т. 1 а.с. 36).
На виконання рішення 16 серпня 2002 року видано наказ.
Ухвалою суду від 6 лютого 2003 року було затверджено мирову угоду, укладену між сторонами по справі 25 грудня 2002 року (т. 1 а.с. 57).
У березні 2008 року позивач подав до господарського суду першої інстанції скаргу на дії відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції в Одеській області (далі -ВДВС) з вимогами поновити процесуальний строк на оскарження дій ВДВС, визнати незаконною постанову ВДВС від 5 лютого 2008 року про повернення виконавчого документа без виконання (т. 1 а.с. 60-65).
Ухвалою від 22 травня 2008 року (суддя Лєсогоров В.М.) позивачу відновлено пропущений процесуальний строк на подання скарги на підставі ст. 1212 ГПК України, постанову ВДВС від 5 лютого 2008 року визнано недійсною.
Постановою суду апеляційної інстанції від 9 вересня 2008 року (колегія суддів у складі: Михайлова М.В. -головуючий, Тофана В.М., Журавльова О.О.) оскаржувану Головним управлінням юстиції в Одеській області ухвалу суду першої інстанції від 22 травня 2008 року залишено без змін.
Не погоджуючись з прийнятими у справі ухвалою суду першої інстанції від 22 травня 2008 року та постановою суду апеляційної інстанції від 9 вересня 2008 року Головне управління юстиції в Одеській області подало до Вищого господарського суду України касаційну скаргу, в якій просить оскаржувані процесуальні рішення скасувати, скаргу позивача на дії ВДВС залишити без задоволення.
В обґрунтування касаційної скарги заявник посилається на порушення судами норм матеріального та процесуального права, а саме: ст. 1 Закону України "Про введення мораторію на примусову реалізацію майна" від 29 листопада 2001 року № 2864-III (далі -Закон № 2864-III), ст.ст. 5, 11, п. 2 ч. 1 ст. 40, ч. 5 ст. 42, ч. 5 ст. 50 Закону України "Про виконавче провадження" від 21 квітня 1999 року № 606-XIV (далі -Закон № 606-XIV) .
За розпорядженням заступника Голови Вищого господарського суду України від 15 грудня 2008 року розгляд касаційної скарги здійснено колегією суддів Вищого господарського суду України у складі: судді Панової І.Ю. -головуючого, суддів Заріцької А.О., Хандуріна М.І.
Колегія суддів, обговоривши доводи касаційної скарги, дослідивши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги виходячи з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи, 5 лютого 2008 року підрозділом примусового виконання рішень відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції в Одеській області було винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачеві на підставі п. 2 ч. 1 ст. 40 Закону № 606-XIV (т. 1 а.с. 117).
Під час розгляду поданої позивачем скарги та при перегляді прийнятої за результатами її розгляду ухвали судами встановлено наступне.
ВДВС, обґрунтовуючи постанову про повернення виконавчого документа стягувачеві, посилався на припинення провадження у справі № 2/268-05-11729 про банкрутство ДП "Чоразморшлях", про що йому стало відомо з листа Одеського апеляційного господарського суду, що надійшов на адресу ВДВС 18 січня 2008 року, а також посилався на Закон № 2864-III, яким встановлено мораторій на примусову реалізацію майна державних та господарських товариств, у статутних фондах яких частка держави становить 25%, та заборонено звернення стягнення на майно боржника за рішеннями, що підлягають виконанню ДВС, крім рішень щодо виплати заробітної плати та інших виплат, що належать працівнику у зв'язку із трудовими відносинами, оскільки боржник заснований на державній власності. Також ВДВС вказав, що коштів на рахунках боржника недостатньо для задоволення вимог черги, в якій знаходиться позивач, оскільки в першу чергу підлягають задоволенню вимоги працівників боржника, а у ВДВС перебуває на виконанні 372 рішення судів на загальну суму 8 443 680 грн.
Враховуючи вказане, в обґрунтування своїх рішень суди попередніх інстанцій послались на те, що ВДВС належно не обґрунтував оскаржувану позивачем постанову, як того вимагають приписи п. 2 ч. 1 ст. 40 Закону № 606-XIV.
Відповідно до зазначеної норми Закону № 606-XIV якщо у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернено стягнення, і здійснені державним виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними, це є однією з підстав повернення виконавчого документа, прийнятого державним виконавцем до виконання, і за яким стягнення не провадилося або було проведено частково.
Крім того, суди встановили, що ВДВС не було проведено розшуку іншого майна боржника, державним виконавцем не виносилась постанова про розшук майна боржника, що є порушенням ст. 42 та п. 2 ч. 1 ст. 40 Закону № 606-XIV.
З аналізу ч. 4 ст. 42 цього Закону вбачається, що за іншими виконавчими документами державний виконавець може звернутися до суду з поданням про розшук боржника або дитини чи винести постанову про оголошення розшуку майна боржника за наявності письмової згоди стягувача відшкодувати витрати на розшук та авансувати зазначені витрати відповідно до цього Закону. В цьому випадку стягувач має право у судовому порядку вимагати від боржника компенсації витрат, пов'язаних з проведенням розшуку.
ВДВС проти поданої скарги заперечує, та в обґрунтування касаційної скарги зазначає, що державним виконавцем вжито всіх передбачених Законом № 606-XIV заходів щодо виконання рішення у даній справі на підставі виданого наказу. Між тим, виконати рішення у повному обсязі виявилось неможливим у зв'язку з відсутністю у боржника майна, на яке може бути звернуто стягнення, що стало підставою для повернення виконавчого документу без виконання.
Під час виконання рішення у даній справі, державним виконавцем направлено запити з метою виявлення майна, на яке можливо звернути стягнення, з метою виконання рішення суду у даній справі.
З матеріалів справи вбачається, що державними виконавцем було описано та продано 340 одиниць майна відповідача у справі. Однак, кошти від реалізації майна були направлені на погашення вимог першої черги як передбачено ст.ст. 43, 44 Закону України № 606-XIV.
Крім того, заявник касаційної скарги вказує на те, що дізнався про повторне порушення справи про банкрутство боржника та введення мораторію на задоволення вимог кредиторів вже після винесення оскаржуваної позивачем постанови, а саме 6 лютого 2008 року, також послався на те, що скаржник має право повторно пред'явити виконавчий документ до виконання в строк до 5 лютого 2011 року.
Приймаючи до уваги норми процесуального права щодо меж перегляду справи у касаційній інстанції, колегія суддів не має права встановлювати нові обставини, досліджувати обставини вказані в касаційній скарзі, перевіряти докази по справі, а лише переглядаючи у касаційному порядку судові рішення на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Суд апеляційної інстанції мотивуючи постанову обґрунтовано послався на рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням 47 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України Закону України № 2864-III від 10 червня 2003 року № 11-рп/2003 у справі № 1-11/2003, в п. 3.6 якого зазначено, що рішення судів цим законом не скасовуються, вони залишаються в силі, а їх виконання призупиняється до вдосконалення механізму примусової реалізації майна.
Відтак, державний виконавець мав зупинити виконавче провадження, а не повертати виконавчий документ без виконання.
Враховуючи, що державним виконавцем не проводився розшук іншого майна боржника, на яке можливо звернути стягнення, та що проведені виконавцем заходи є недостатніми, суди дійшли правильного висновку про неправомірність дій державного виконавця щодо повернення виконавчого документа на підставі п. 2 ч. 1 ст. 40 Закону № 606-XIV.
Колегія суддів вважає, що доводи заявника касаційної скарги не спростовують висновків судів попередніх інстанцій стосовно неналежного обґрунтування ВДВС постанови про повернення виконавчого документа ТОВ ЗК "Консул", як того вимагає п. 2 ч. 1 ст. 40 Закону № 606-XIV.
За таких обставин, оскаржені ухвала суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції, колегія суддів визнає такими, що відповідають вимогам закону та обставинам справи, і підстав для їх скасування та задоволення касаційної скарги не вбачає.
З огляду на викладене та керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111, 11113 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України
Касаційну скаргу Головного управління юстиції в Одеській області залишити без задоволення.
Постанову Одеського апеляційного господарського суду від 9 вересня 2008 року та ухвалу господарського суду Одеської області від 22 травня 2008 року у справі № 17-6-10/02-6500 залишити без змін.
Головуючий І. Панова
Судді А. Заріцька
М. Хандурін