01010, м. Київ, вул. Московська, 8
Іменем України
09 серпня 2006 р. Справа № А-6/239
К-6776/06
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
головуючого судді:Нечитайла О.М.,
суддів: Костенко М.І.,
Конюшко К.В.,
Гордійчук М.П.,
Пилипчук Н.Г.
при секретарі Буряк І.В.
за участю представників:
позивача- не з'явився
відповідача - Зіняк М.М., дов.від 12.05.2006р. від 12.05.2006р.
№4073/3/10
розглянувши касаційну скаргу малого підприємства «Трансбудсервіс»
на постанову Львівського апеляційного господарського суду від 05.01.2005р.
у справі № А-6/239
за позовомМалого підприємства «Трансбудсервіс»
доДержавної податкової інспекції у Богородчанському районі Івано - Франківської області
провизнання недійсним податкового повідомлення - рішення
Мале підприємство «Трансбудсервіс» (далі по тексту - позивач, МП «Трансбудсервіс») звернулось до господарського суду Івано - Франківської області з позовом до державної податкової інспекції в Богородчанському районі Івано - Франківської області (далі по тексту - відповідач, Інспекція) про визнання недійсним податкового повідомлення - рішення №0000332301/0 від 13 травня 2003р.
Рішенням господарського суду Івано - Франківської області від 30 березня 2004 року позов МП «Трансбудсервіс» задоволено, визнано недійсним податкове повідомлення - рішення Інспекції №0000332301/0 від 13 травня 2003року.
Судове рішення мотивоване тим, що законодавець не передбачає відповідальності покупця за неправомірне складання продавцем податкової накладної.
Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 05 січня 2005 року рішення господарського суду Івано - Франківської області від 30.03.2004р. скасовано та відмовлено МП «Трансбудсервіс» в позові.
Апеляційний господарський суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції, виходив з того, МП «Трансбудсервіс» не вправі включати до податкового кредиту за квітень 2001р. витрати зі сплати податку на додану вартість, що підтверджені податковою накладною, заповненою особою не зареєстрованою в податковому органі як платник податку на додану вартість.
МП «Трансбудсервіс», не погоджуючись з постановою апеляційного господарського суду, подало касаційну скаргу, в якій просить постанову Львівського апеляційного господарського суду від 05.01.2005р. скасувати та прийняти нове рішення по справі.
В касаційній скарзі позивач стверджує, що апеляційний господарський суд необґрунтовано застосував норму п. п. 7.2.4 п.7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», оскільки ця норма дає право, а не встановлює обов'язок зареєстрованому у встановленому порядку платникові нараховувати і сплачувати податок.
Окрім того, позивач, посилаючись на ст..9 Закону України «Про податок на додану вартість», п. 10.2 ст. 10 Закону України «Про податок на додану вартість» та ст.. 2 Закону України «Про державну податкову службу України» стверджує, що суб'єкти підприємницької діяльності контролюючих функцій не мають, а тому не можуть нести відповідальність за шахрайські дії контрагента за договором.
Інспекцією подано заперечення на касаційну скаргу та заявлено прохання відмовити МП «Трансбудсервіс» в задоволенні касаційної скарги.
Заслухавши доповідь судді - доповідача, розглянувши доводи касаційної скарги, заперечень відповідача, дослідивши матеріали справи, суд касаційної інстанції дійшов висновку про те, що касаційна скарга задоволенню не підлягає через наступне.
Статтею 220 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Місцевим та апеляційним господарськими судами встановлено наступне.
З 07.05.2003р. по 08.05.2003р. Інспекцією було проведено додаткову перевірку позивача з питань правильності обчислення і своєчасності внесення до бюджету суми податку на додану вартість при проведенні взаєморозрахунків з ЗАТ» Скло монтаж» за квітень 2001р., за результатами якої було складено акт перевірки №14/23/105/22183998 від 08.05.2003р.
Перевіркою встановлено, що відповідно до п. п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податок на додану вартість, вказаний у податковій накладній від 27.03.2001р. не підлягає віднесенню МП «Трансбудсервіс» до податкового кредиту за квітень 2001р. в сумі ПДВ 9 464, 43 грн. через те. що особа, яка виписала податкову накладну не зареєстрована платником податку на додану вартість у встановленому порядку.
13 травня 2003р. Інспекцією, на підставі висновків казаного акту перевірки, прийнято податкове повідомлення - рішення №0000332301/0, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 14 196, 65грн. (9 464, 43грн. - основний платіж, 4 732, 22 - штрафні санкції).
Контролюючим органом встановлено, що за договором купівлі - продажу №24 від 27.12.2000р., на підставі накладної б/н від 27.03.2001р., на підставі довіреності від 27.03.2001р., позивачем придбано у ЗАТ «Скломонтаж» барвник на суму 56 786,56грн.
За результатами вказаної господарської операції контрагентом позивача було виписано податкову накладну від 27.03.2001р. на суму 56 786, 56грн., включаючи 9 464, 43грн. податку на додану вартість.
Перевіркою встановлено, що ЗАТ «Скломонтаж» зареєстроване у державній податків інспекції у Шевченківському районі м. Києва платником єдиного податку за ставкою 10% та не має права виписувати податкові накладні, оскільки не є платником податку на додану вартість.
Підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» визначено, що податковий кредит складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відносяться до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.
Підпунктом 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» встановлено, що не дозволяється включення до податкового кредиту будь - яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) - актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг).
Підпунктом 7.2.4 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» встановлено, що право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.
Враховуючи, що ЗАТ «Скломонтаж» не було зареєстроване як платник податку на додану вартість на час виконання договору купівлі - продажу №24 від 27.12.2000р. та виписування податкової накладної від 27.03.2001р., відповідно до п.п. 7.2.4 п.7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», Вищий адміністративний суд України погоджується з висновком апеляційного господарського суду про те, що МП «Трансбудсервіс» не мало права включати до податкового кредиту за квітень 2001р. витрати по сплаті податку на додану вартість, виписаною не платником податку на додану вартість - ЗАТ «Скломонтаж».
На підставі викладеного, судова колегія Вищого адміністративного суду України приходить до висновку про те, що апеляційний господарський суд повно з'ясував обставини справи і дав їм правильну юридичну оцінку. Порушень чи неправильного застосування норм матеріального чи процесуального права, які потягли б за собою скасування чи зміну оскаржуваного судового рішення, судовою колегією не встановлено.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 220, 223, 229, 230, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України ,-
ухвалив :
Касаційну скаргу Малого підприємства «Трансбудсервіс» залишити без задоволення.
Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 05 січня 2005р. по справі №А-6/239 залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та не може бути оскаржена, крім випадків передбачених, статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України .
Головуючий суддя: Нечитайло О.М.,
Судді: Костенко М.І.,
Конюшко К.В.,
Гордійчук М.П.,
Пилипчук Н.Г.
З оригіналом вірно
Суддя Нечитайло О.М