ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД 79018, м. Львів, вул. Чоловського, 2
13 вересня 2012 р. № 2а-3722/12/1370
18 год. 08 хв.
Львівський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді - Качур Р.П.,
за участю секретаря судового засідання - Подібки М. З.
представника позивача Якиміва А. В., представника відповідача Пилип'юка А. М. розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Хліб-Трейд»до Державної податкової інспекції у Пустомитівському районі Львівської області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення -рішення, -
27 квітня 2012 року на розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява товариства з обмеженою відповідальністю «Хліб-Трейд»до Державної податкової інспекції у Пустомитівському районі Львівської області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення -рішення № 0000113540 від 19.04.2012 року.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оскаржуване податкове повідомлення -рішення прийнято з порушенням норм законодавства, оскільки правильність сплати податку на додану вартість підтверджується усіма необхідними первинними документами, а висновки відповідача стосовно безтоварності господарських операцій із контрагентом ТзОВ «Алтваінвест»є необґрунтованими та не підтвердженими доказами. На підтвердження розміру податкового кредиту з податку на додану вартість позивачем під час проведення перевірки були надані всі первинні документи, які відповідачем не були взяті до уваги. Відтак позивач вважає оскаржуване податкове повідомлення -рішення протиправним та таким, що підлягає скасуванню.
Представник позивача в судовому засіданні позов підтримав, просив задовольнити у повному обсязі.
Позиція відповідача викладена в запереченні проти позову, від 23.05.2012 року (вх. № 21930), де вказано, що під час проведення перевірки позивачем не доведена реальність операцій з контрагентом ТзОВ «Алтваінвест», господарські операції вчинені без мети настання економічного ефекту, угоди позивача із вказаним контрагентом є безтоварними та нікчемними, відтак позивачем завищено податковий кредит з податку на додану вартість в сумі 508746 грн. Відповідач вважає, що при формуванні даних податкового обліку не повинні враховуватись первинні документи, які вказують на проведення господарських операцій із контрагентом ТзОВ «Алтваінвест».
Представник відповідача в судовому засіданні проти позову заперечив з підстав, викладених у запереченні, просив у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
Дослідивши надані суду докази в межах заявлених вимог, суд встановив наступні факти та відповідні їм правовідносини.
Товариство з обмеженою відповідальністю «Хліб-Трейд»зареєстровано Виконавчим комітетом Львівської міської ради 28.02.2005 року. Позивача взято на облік як платника податків в органах ДПС 25.03.2005 року за № 23192, що підтверджено довідкою № 91 від 16.05.2012 року.
У період з 12.03.2012 року по 06.04.2012 року Державною податковою інспекцією у Пустомитівському районі Львівської області проведено планову виїзну перевірку товариства з обмеженою відповідальністю «Хліб-Трейд», про що складено Акт № 118/2200/33419760 від 11.04.2012 року про результати планової виїзної перевірки з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2011 року по 31.12.2011 року. Перевіркою встановлено порушення позивачем вимог п. 198.3., п. 198.6. ст. 198, п. 200.1., п. 200.2. ст. 200 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податкове зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 508746 грн.
19.04.2012 року відповідачем на підставі акта перевірки № 118/2200/33419760 від 11.04.2012 року прийнято податкове повідомлення -рішення форми «Р»№ 0000113540, яким відповідно до п. п. 198.3., п. 198.6. ст. 198, п. 200.1., п. 200.2. ст. 200 Податкового кодексу України збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість в сумі 635691 грн., у тому числі основний платіж 508746 грн., штрафні (фінансові) санкції 126945 грн.
Приймаючи рішення суд виходив з наступного.
Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, добросовісно.
Згідно з п. п. 14.1.179. п. 14.1. ст. 14 Податкового кодексу України податкове зобов'язання для цілей розділу V цього Кодексу - загальна сума податку на додану вартість, одержана (нарахована) платником податку в звітному (податковому) періоді.
Згідно з п. п. 14.1.181. п. 14.1. ст. 14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу
Згідно з п. п. 54.3.2. п. 54.3. ст. 54 ПК України контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму грошових зобов'язань, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення (збільшення) від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, передбачених цим Кодексом або іншим законодавством, якщо дані перевірок результатів діяльності платника податків свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов'язань, суми бюджетного відшкодування та/або від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, заявлених у податкових (митних) деклараціях, уточнюючих розрахунках.
Згідно з п. 57.3. ст. 57 ПК України у разі визначення грошового зобов'язання контролюючим органом за підставами, зазначеними у підпунктах 54.3.1 - 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, платник податків зобов'язаний сплатити нараховану суму грошового зобов'язання протягом 10 календарних днів, що настають за днем отримання податкового повідомлення-рішення, крім випадків, коли протягом такого строку такий платник податків розпочинає процедуру оскарження рішення контролюючого органу.
У разі оскарження рішення контролюючого органу про нараховану суму грошового зобов'язання платник податків зобов'язаний самостійно погасити узгоджену суму, а також пеню та штрафні санкції за їх наявності протягом 10 календарних днів, наступних за днем такого узгодження.
Згідно з п. 123.1. ст. 123 ПК України у разі якщо контролюючий орган самостійно визначає суму податкового зобов'язання, зменшення суми бюджетного відшкодування та/або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків на підставах, визначених підпунктами 54.3.1, 54.3.2, 54.3.4, 54.3.5, 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, - тягне за собою накладення на платника податків штрафу в розмірі 25 відсотків суми визначеного податкового зобов'язання, завищеної суми бюджетного відшкодування.
Згідно з п. 185.1. ст. 185 ПК України об'єктом оподаткування є операції платників податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю.
Згідно з п. 188.1. ст. 188 ПК України база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб'єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів, крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів, і збору на обов'язкове державне пенсійне страхування на послуги стільникового рухомого зв'язку).
Згідно з п. 198.1. ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:
а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;
б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);
в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;
г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.
Згідно з п. 198.2. ст. 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:
- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;
- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
Згідно з п. 198.3. ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:
- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;
- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Згідно з п. 198.4. ст. 198 ПК України якщо платник податку придбає (виготовляє) товари/послуги та необоротні активи, які призначаються для їх використання в операціях, що не є об'єктом оподаткування або звільняються від оподаткування, то суми податку, сплачені (нараховані) у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не відносяться до податкового кредиту зазначеного платника.
Згідно з п. 198.6. ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.
Згідно з п. 200.1. та п.200.2 ст. 201 ПК України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.
При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом.
Згідно з п. 201.1. ст. 201 ПК України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити:
а) порядковий номер податкової накладної;
б) дата виписування податкової накладної;
в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг;
г) податковий номер платника податку (продавця та покупця);
ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку;
д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг;
е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг;
є) ціна постачання без урахування податку;
ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні;
з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку;
и) вид цивільно-правового договору;
і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України).
Згідно з п. 201.4. ст. 201 ПК України податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.
Згідно з п. 201.6. ст. 201 ПК України податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.
Органи державної податкової служби за даними реєстрів виданих та отриманих податкових накладних, наданих в електронному вигляді, повідомляють платника податку про наявність у такому реєстрі розбіжностей з даними контрагентів. При цьому платник податку протягом 10 днів після отримання такого повідомлення має право уточнити податкові зобов'язання без застосування штрафних санкцій, передбачених розділом II цього Кодексу.
Згідно з п. 201.7. ст. 201 ПК України податкова накладна виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).
Згідно з п. 201.10. ст. 201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.
На підтвердження дотримання вимог п. 198.3. ст. 198 Податкового кодексу України позивачем надано копії:
- договору купівлі-продажу товару № 23-05/1/2011 від 23.05.2011 року, укладеного між ТзОВ «Алтваінвест»(продавець) та ТзОВ «Хліб-Трейд»(покупець);
- податкових накладних № 8 від 29.07.2011 року на суму 598559,18 грн., № 9 від 29.07.2011 року на суму 595233,37 грн., № 10 від 29.07.2011 року на суму 597540,18 грн., № 11 від 29.07.2011 року на суму 598377,89 грн., № 12 від 29.07.2011 року на суму 591469,94 грн., № 13 від 29.07.2011 року на суму 65472,30 грн.;
- видаткових накладних № РН-0000057 від 29.07.2011 року на суму 598559,18 грн., № РН-0000058 від 29.07.2011 року на суму 595233,37 грн., № РН-0000057 від 29.07.2011 року на суму 597540,18 грн., № РН-0000060 від 29.07.2011 року на суму 598377,89 грн., № РН-0000061 від 29.07.2011 року на суму 591469,94 грн., № РН-0000062 від 29.07.2011 року на суму 65472,30 грн.;
- платіжних доручень за листопад 2011 року - січень 2012 року про оплату товарно-матеріальних цінностей, придбаних за договором № 23-05/1/2011 від 23.05.2011 року на загальну суму 407203,34 грн.;
- виписок з банківського рахунку за жовтень та грудень 2011 року про оплату товарно-матеріальних цінностей, придбаних за договором № 23-05/1/2011 від 23.05.2011 року на загальну суму 2639989,52 грн.;
- договору зберігання № 30/06-2011 від 30.06.2011 року, укладеного між ТзОВ «Алтваінвест»(зберігач) та ТзОВ «Хліб-Трейд»(поклажодавець) про зберігання майна відповідно до актів прийому-передачі;
- актів приймання-передачі майна від 29.07.2011 року та від 09.08.2011 року до договору № 30/06-2011 від 30.06.2011 року;
- податкової накладної № 45 від 31.08.2011 року на суму 540 грн.;
- акта здачі-прийняття робіт № ОУ-0000009 від 31.08.2011 року щодо надання послуг зберігання товару на суму 450 грн.;
- акта звірки взаєморозрахунків ТзОВ «Алтваінвест»та ТзОВ «Хліб-Трейд»за період з 01.01.2011 року по 31.01.2012 року.
Надані сторонами докази вказують на відсутність порушень позивачем п. 198.3. ст. 198 Податкового кодексу України. Позивачем представлено Суду всі відповідні первинні документи, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку та які вказують на товарність господарських операцій, їх відповідність основній меті господарської діяльності контрагентів. Зазначеними доказами спростовуються порушення, встановлені у Акті № 118/2200/33419760 від 11.04.2012 року.
Відповідно до ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
У ст. 203 ЦК України наведено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину:
1. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
2. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.
3. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
4. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.
5. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
6. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Законом закріплено презумпцію правомірності правочину: правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ст. 204 ЦК). З наведеного випливає, що правочин (договір) є правомірним, а отже й дійсним. Неправомірність (недійсність) правочину повинна бути прямо передбачена законом або встановлена рішенням суду, що набрало законної сили.
Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. У цій же статті розмежовується два види недійсних правочинів: нікчемні та оспорювані. Нікчемним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом. У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Оспорюваним є правочин, якщо його недійсність прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом. Такий правочин може бути визнаний недійсним судом.
У Постанові Пленуму від 06.11.2009 р. № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»Верховний Суд України розтлумачив, що нікчемний правочин є недійсним через невідповідність його вимогам закону та не потребує визнання його таким судом. Оспорюваний правочин може бути визнаний недійсним лише за рішенням суду (п. 4 Постанови). Виконання чи невиконання сторонами зобов'язань, які виникли з правочину, має значення лише для визначення наслідків його недійсності, а не для визнання правочину недійсним. У разі якщо правочин ще не виконаний, він є таким, що не створює жодних юридичних наслідків (ч. 1 ст. 216 ЦК України ) (п. 7 Постанови).
Перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений ст. 228 ЦК України:
1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина;
2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.
Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (ст. 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.
Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за ст. 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо (п. 18 Постанови Пленуму від 06.11.2009 р. № 9).
Висновки податкового органу про нікчемність правочинів між ТзОВ «Хліб-Трейд»та контрагентом ТзОВ «Алтаінвест»ґрунтуються на тому, що під час їх вчинення не було дотримано ч. 5 ст. 203 ЦК України і ці правочини не спрямовані на реальне настання наслідків, що обумовлені ними.
Такий висновок є помилковим. Відповідно до ст. 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Саме таку кваліфікацію правочинів було надано податковим органом в акті перевірки від 11.04.2012 року.
У п. 24 Постанови Пленуму від 06.11.2009 р. № 9 Верховний Суд України відзначив, що для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. Судам необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У разі якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний.
Під час перевірки податковий орган не встановив обставин, які б свідчили про умисел ТзОВ «Хліб-Трейд»на укладення договору із ТзОВ «Алтаінвест»без наміру створити наслідки, які передбачені цим договором. Не надано цих доказів і під час судового розгляду справи. Навпаки, документально доведено виконання зобов'язань щодо придбання товарів. Це підтверджується не лише документами, але й реальними діями ТзОВ «Хліб-Трейд»щодо оплати придбаних товарів. Зазначені обставини були встановлені податковим органом під час перевірки і залишились не спростованими. Відтак, протиправного умислу сторін, зокрема ТзОВ «Хліб-Трейд», на укладення фіктивного правочину не встановлено, що виключає його кваліфікацію як недійсного. З огляду на відсутність доказів умислу сторін, вищезгаданий правочин не може вважатися нікчемним як такий, що порушує публічний порядок за ст. 228 ЦК України.
Суд звертає увагу також і на те, що відповідно до ч. 2 ст. 234 ЦК України фіктивний правочин визнається судом недійсним. Отже, цей вид недійсних правочинів належить до оспорюваних правочинів. З огляду на цю норму, жоден інший орган, окрім суду, не може робити висновок про недійсність фіктивного правочину.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Окремо Суд бере до уваги, що викладені в акті перевірки судження суб'єкта владних повноважень про порушення позивачем вимог ст.ст. 203, 215, 216, 228 ЦК України зроблені з перевищенням компетенції органів державної податкової служби України та не підтверджуються дослідженими судом доказами.
Проаналізувавши положення Податкового кодексу України та Закону України «Про державну податкову службу в Україні»від 04.12.1990 року (з наступними змінами і доповненнями), Суд доходить висновку, що податкові органи не наділені законодавцем компетенцією на встановлення фактів порушення платниками податків норм актів цивільного або господарського законодавства та не мають повноважень визнавати правочини нікчемними або такими, що не відповідають закону.
Так, відповідно до п. 11 ст. 10 Закону України «Про державну податкову службу в Україні»державні податкові інспекції в районах, містах без районного поділу, районах у містах, міжрайонні та об'єднані спеціалізовані державні податкові інспекції виконують, зокрема, такі функції: подають до судів позови до підприємств, установ, організацій та громадян про визнання угод недійсними і стягнення в доход держави коштів, одержаних ними за такими угодами, а в інших випадках - коштів, одержаних без установлених законом підстав, а також про стягнення заборгованості перед бюджетом і державними цільовими фондами за рахунок їх майна; звертаються до суду в інших випадках, передбачених законом.
Відтак, встановивши правочин, який має ознаки фіктивного, податковий орган, діючи в межах своїх повноважень, повинен звернутися до суду з позовом про визнання цього правочину недійсним. До набрання рішенням суду законної сили правочин вважається дійсним, оскільки саме це є змістом презумпції, яка наведена у ст. 204 ЦК України. До цього часу податковий орган не може застосовувати наслідки недійсності правочину, зокрема й корегувати податкові зобов'язання, навіть якщо б у нього і були відповідні переконання. Здійснення таких дій не відповідає повноваженням податкового органу та способу їх реалізації, свідчить про перевищення компетенції та безпідставне втручання в приватні правовідносини, порушує принцип офіційності.
З огляду на приписи наведених вище норм права, Суд доходить висновку, що до набуття законної сили рішенням суду про визнання недійсним правочину, за яким платником податків було сформовано податковий кредит та податкове зобов'язання з податку на додану вартість, податковий орган не має правових підстав для відображення в акті перевірки судження про вчинення таким платником порушення податкового законодавства щодо правильності та повноти справляння податків за цим правочином.
Підстави нікчемності правочину встановлюються законом, а не актами податкових перевірок. Вказані в актах перевірки недоліки, допущені суб'єктом господарювання при укладенні та виконанні договорів, не є підставою для визнання правочинів нікчемними, оскільки законодавство не встановлює таких підстав нікчемності правочину. Аналогічне тлумачення повноважень органів державної податкової служби наведене в листі Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва від 16.09.2011 року.
Суд дійшов висновку, що твердження відповідача про нікчемність правочину, укладеного між позивачем та його контрагентом ТзОВ «Алтаінвест», безтоварність господарських операцій, а також висновки про заниження податкового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 507775 грн. не обґрунтовані належними та допустимими доказами.
Позивачем долучено до матеріалів справи копії первинних документів на підтвердження придбання товару (краст) контрагентом позивача ТзОВ «Алтаінвест»(а. с. 125-152), а також на підтвердження реалізації товару (краст), придбаного у ТзОВ «Алтаінвест», відповідно до договору комісії № 009/2011 від 23.05.2011 року, укладеного позивачем з контрагентом ТзОВ «Західресурс»( а. с. 153-171). Вказані письмові докази свідчать про використання позивачем в оподатковуваних операціях у межах своєї господарської діяльності товарно-матеріальних цінностей, придбаних у контрагента ТзОВ «Алтаінвест»та спростовують твердження відповідача про безтоварність господарських операцій із вказаним контрагентом.
Судом не беруться до уваги посилання відповідача на Акт податкової перевірки ТзОВ «Алтваінвест»№ 136/23-3/36997677 від 11.01.2012 року, складений посадовими особами ДПІ у м. Івано-Франківську стосовно того, що контрагент позивача ТзОВ «Алтваінвест»підпадає під критерії відбору суб'єктів господарювання, що мають ризик здійснення нереальних (удаваних) операцій з наданням послуг із безпідставного формування податкового кредиту третім особам. Згідно з п. 110.1 ст. 110 Податкового кодексу України платники податків, податкові агенти та/або їх посадові особи несуть відповідальність у разі вчинення порушень, визначених законами з питань оподаткування та іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи. Із наведеного випливає, що сама по собі несплата податку продавцем (у тому числі внаслідок ухилення від сплати) в разі фактичного здійснення господарської операції не впливає на формування податкового кредиту покупцем та суму бюджетного відшкодування чи податкового кредиту.
Також Суд не бере до уваги долучені відповідачем Постанови Пустомитівського районного суду Львівської області від 2 липня 2012 року про визнання винними у вчиненні адміністративного правопорушення головного бухгалтера ОСОБА_5 та від 27 червня 2012 року про визнання винним у вчиненні адміністративного правопорушення ОСОБА_6, як докази, що підтверджують факт заниження позивачем податку на додану вартість, виходячи з наступного.
За наслідками перевірками відповідачем встановлено і відображено в акті перевірки безтоварність операцій ТзОВ «Хліб-Трейд» із ТзОВ «Алтаінвест»і зроблено висновок про те, що договір купівлі-продажу є нікчемним і таким, що не створює юридичних наслідків відповідно до ч. 1 ст. 216 ЦК України.
Частиною 1 ст. 216 Цивільного кодексу України визначено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.
Відповідно до пункту 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними", при кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.
Згідно з частиною 4 статті 70 КАС України обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.
Відповідач, встановлюючи факти нікчемності укладеного правочину між ТзОВ Хліб-Трейд»і ТзОВ «Алтаінвест» фактично керувався лише припущенням щодо його фіктивності (нікчемністі), у зв'язку із чим вбачається, необ'єктивність посилань з боку податкового органу, оскільки доказів щодо існування вироку відносно посадових осіб ТзОВ «Хліб-Трейд» суду не надано.
Обставини щодо правомірності включення позивачем до складу податкового кредиту суми 507775 грн. відповідачем належними та допустимими доказами не спростовані.
Крім того, згідно з практикою Європейського суду з прав людини у справі «БУЛВЕС»АД проти Болгарії»(заява № 3991/03) Європейський суд з прав людини у своєму рішенні від 22.01.2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ вдруге. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.
Вказана правова позиція викладена у Постанові Верховного Суду України від 31 січня 2011 року справа №21-47а10.
Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Докази подані позивачем переконують у підставності позовних вимог.
Стосовно встановленого відповідачем порушення позивачем п. 200.1, п. 200.2 ст. 200 Податкового кодексу України Судом встановлено, що до початку проведення податкової перевірки ТзОВ «Хліб-Трейд»було подано уточнюючі розрахунки податкових зобов'язань з податку на додану вартість у зв'язку із виправленням самостійно виявлених помилок, однак помилково не відображено дані відповідно до уточнюючих декларацій у рядку 25 «Сума податку на додану вартість, яка підлягає нарахуванню та сплаті в бюджет за підсумками поточного звітного (податкового) періоду, з урахуванням залишку від'ємного значення попереднього звітного (податкового) періоду (рядок 18-рядок 21.1-рядок 21.2)», в результаті чого підприємством занижено податок на додану вартість на загальну суму 971 грн. Позивачем не подано доказів на підтвердження позовних вимог у цій частині, відтак Суд дійшов висновку про порушення позивачем п. 200.1., п. 200.2. ст. 200 Податкового кодексу України та про відмову у задоволенні позовних вимог у цій частині.
Згідно з ч. 2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідно до ст. 49, 70 КАС України, сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, а відтак зобов'язані обґрунтовувати належність та допустимість доказів для підтвердження своїх вимог або заперечень, що відповідачем зроблено не було.
Таким чином, з урахуванням змісту ст. 162 КАС України, податкове повідомлення -рішення Державної податкової інспекції у Пустомитівському районі Львівської області № 0000113540 від 19.04.2012 року є протиправним і підлягає скасуванню в частині збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 634477,25 грн., у тому числі основний платіж 507775 грн., штрафні (фінансові) санкції (штрафи) 126702,25 грн., оскільки судом встановлено відсутність порушень позивачем вимог п. 198.3., п. 198.6. ст. 198 Податкового кодексу України.
Суд присуджує з Державного бюджету України, у відповідності до вимог ч. 1 ст. 94 КАС України, всі здійснені стороною, яка не є суб'єктом владних повноважень, та документально підтверджені судові витрати, на користь якої ухвалене судове рішення.
Керуючись ст.ст. 17-19, 94, 160-163, 167 КАС України, суд -
1. Позов задовольнити.
2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Пустомитівському районі Львівської області № 0000113540 від 19.04.2012 року в частині збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 634477,25 грн., у тому числі основний платіж 507775 грн., штрафні (фінансові) санкції (штрафи) 126702,25 грн.
3. Стягнути з Державного бюджету України на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Хліб-Трейд»(ЄДРПОУ 33419760, вул. Львівська Бічна, буд. 4, с. Сокільники, Пустомитівський район, Львівська область) 2141 (дві тисячі сто сорок одна) грн. 91 коп. сплаченого судового збору.
Постанова суду набирає законної сили у порядку, встановленому ст. 254 КАС України.
Постанова може бути оскаржена в порядку і строки, встановлені ст. 186 КАС України.
Повний текст постанови складено та підписано 18 вересня 2012 року.
Суддя Качур Р.П.