04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58
10.09.2012 № 32/214
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Лобаня О.І.
суддів: Тищенко О.В.
Федорчука Р.В.
за участю представників сторін відповідно до протоколу судового засідання від 10.09.2012 року,
розглянувши апеляційну скаргу приватного акціонерного товариства «Президент-Готель» на рішення господарського суду міста Києва від 22.05.2012 року,
у справі № 32/214 (головуючий суддя - Підченко Ю.О., судді - Бойко Р.В., Мандичев Д.В.)
за позовом приватного акціонерного товариства «Президент-Готель»
до товариства з обмеженою відповідальністю «Українські комп'ютерні технології»
про визнання договору недійсним
Рішенням господарського суду міста Києва від 22.05.2012 року по справі № 32/214 в задоволені позовних вимог ПрАТ «Президент-Готель» до ТОВ «Українські комп'ютерні технології» про визнання договору недійсним - відмовлено повністю.
Не погоджуючись з рішенням місцевого господарського суду від 22.05.2012 року позивач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду міста Києва від 22.05.2012 року у справі № 32/214 скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги повністю. В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач посилається на ті ж обставини, що і в позові.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 18.06.2011 року у складі колегії суддів: головуючий суддя Лобань О.І., судді - Федорчук Р.В., Ткаченко Б.О. апеляційна скарга прийнята до провадження та справа призначена до розгляду.
Розпорядженням секретаря судової палати Київського апеляційного господарського суду № 01-22/3/4 від 04.07.2012 року у зв'язку з перебуванням судді Ткаченко Б.О. у відпустці, склад колегії суддів змінено: головуючий суддя - Лобань О.І., судді - Федорчук Р.В., Яковлєв М.Л.
Розпорядженням Голови Київського апеляційного господарського суду від 06.08.2012 року у зв'язку з перебуванням судді Яковлєва М.Л. у відпустці, склад колегії суддів змінено: головуючий суддя - Лобань О.І., судді - Федорчук Р.В., Тищенко О.В.
У відзиві на апеляційну скаргу відповідач вважає подану позивачем апеляційну скаргу безпідставною та необґрунтованою, а рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим, відповідач просить суд апеляційної інстанції залишити оскаржуване рішення суду без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
У судових засіданнях 04.07.2012 року, 06.08.2012 року та 10.09.2012 року представник приватного акціонерного товариства «Президент-Готель» надав суду свої пояснення по справі в яких, просив зазначене рішення господарського суду міста Києва скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
Представник товариства з обмеженою відповідальністю «Українські комп'ютерні технології» у судових засіданнях 04.07.2012 року, 06.08.2012 року та 10.09.2012 року також надав суду свої пояснення по справі в яких поданий відзив на апеляційну скаргу підтримав в повному обсязі з доводами викладеними в ньому та заперечив проти доводів, які викладені в апеляційній скарзі. Просив апеляційну скаргу позивача залишити без задоволення, рішення господарського суду міста Києва від 22.05.2012 року залишити без змін.
У відповідності до ст. 101 ГПК України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність та обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.
Дослідивши наявні в справі матеріали, розглянувши апеляційну скаргу, заслухавши пояснення представників сторін, що з'явились в судове засідання, Київським апеляційним господарським судом встановлено наступне.
02.04.2008 року, між товариством з обмеженою відповідальністю «Українські комп'ютерні технології», (далі постачальник), та закритим акціонерним товариством «Президент - Готель», (далі покупець), правонаступником якого є приватне підприємство «Президент - Готель», було укладено договір № 07/04, (далі договір), відповідно до предмету якого постачальник узяв на себе обв'язки здійснити поставку з монтажем обладнання, проведення пусконалагоджувальних робіт на умовах договору, а покупець прийняти поставлене, змонтоване та введене до експлуатації обладнання, в тому числі монтажні роботи та сплатити їх вартість, з урахуванням строку, умов поставки, монтажу та введення в експлуатацію обладнання передбачених пунктами 8 та 9 договору в три етапи на підставі специфікацій та акту приймання-передачі по завершенню кожного етапу тощо.
ТОВ «Українські комп'ютерні технології» виконанні умови договору, здійснено постачання та монтаж обладнання, про що свідчать акти приймання-передачі вказаних робіт, підписані сторонами без зауважень та пропозицій.
Позивач посилається на недосягнення сторонами істотної умови договору, а саме строку його укладення, що є порушенням вимог ст.ст. 638, ст.ст. 180, 181 ГК України. Таким чином позивач вважає, що існують всі правові підстави для визнання спірного договору недійсним. Щодо твердження відповідача про встановлення строку зобов'язань у додатковій угоді до договору від 05.01.2009 року то позивач вважає, що вказана угода встановлює лише технічну підтримку систем інтерактивного готельного телебачення протягом певного часу, і не впливає на кінцевий результат розрахунків за договором.
Крім того, позивач зазначив, що під час підписання договору Голова правління приватного підприємства «Президент - Готель» перевищив свої повноваження на укладення спірного договору, і уклав його без погодження з Вищим органом товариства та Спостережної ради на суму, яка перевищує 0,1 % статутного фонду товариства. Вказане відноситься ще до однієї із підстав для визнання спірного договору недійсним. Також, позивач посилається на те, що спірний договір підписано сторонами в порушення вимог Закону України «Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти», оскільки відповідно до вказаного Закону вартість предмету закупівлі не повинна перевищувати 20000 грн. для товару, послуги, а для робіт - 50000 грн. Вартість укладеного між сторонами договору складає 7986662,64 грн.
Як зазначалося вище, рішенням господарського суду міста Києва від 22.05.2012 року по справі № 32/214 в задоволені позовних вимог ПрАТ «Президент-Готель» до ТОВ «Українські комп'ютерні технології» про визнання договору недійсним - відмовлено повністю.
Колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується з даним висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України, ст.173 Господарського кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання згідно із ст.ст. 11, 509 Цивільного кодексу України, ст.174 Господарського кодексу України виникають, зокрема, з договору.
Частиною 2 статті 628 Цивільного кодексу України передбачено, що сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.
Як вірно встановлено судом першої інстанції, договір укладений між сторонами містить в собі елементи як договору підряду, так і договору поставки. Відносини сторін що виникають по договору з приводу поставки обладнання регулюються положеннями параграфу 3 глави 54 ЦК України, у главі 61 визначені положення які регулюють відносини що виникають з підряду (виконання робіт).
Згідно ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
У відповідності до ст. 265 ГК України за договором поставки одна сторона -постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. У частині 2 статті 266 ГК України визначено, що предметом поставки є визначені родовими ознаками продукція, вироби з найменуванням, зазначеним у стандартах, технічних умовах, документації до зразків (еталонів), прейскурантах чи товарознавчих довідниках.
Стаття 837 ЦК України передбачає, що за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.
Як вірно вказав суд першої інстанції у відповідності до підписаних сторонами актах приймання-передачі від 11.11.2008 року, від 16.01.2009 року,від 10.03.2009року, за листопад 2009 року, від 31.05.2009 року, мотивованої відмови від прийомки виконаних робіт з боку позивача не надходило, обсяг робіт погоджений сторонами, недоліків під час виконання робіт сторонами не виявлено.
Що стосується доводів апеляційної скарги про відсутність такої істотної умови договору, як строку, судова колегія апеляційного господарського суду вважає необґрунтованими виходячи з наступного.
Як вірно вказав суд першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, додатковою угодою до договору від 05.01.2009 року сторонами встановлено, що виконавець зобов'язується здійснювати технічну підтримку системи інтерактивного готельного телебачення протягом першого півріччя 2009 року, а замовник бере на себе обов'язки прийняти роботи по акту прийому передачі (робіт) послуг, що кореспондується з вимогами пункту першого статті 631 ЦК України, яка вказує на те, що строком діє договору є час, протягом якого сторони можуть здійснювати свої права та виконувати свої обов'язки. Крім того, приписи частини першої статті 267 ЦК України передбачають, що договір постачання продукції може бути укладений на один рік, на строк більше одного року (довгостроковий договір) або на інший строк, визначений угодою сторін. Якщо в договорі строк його дії не визначений, він вважається укладеним на один рік.
Як вбачається з прикінцевих положень спірного договору, зокрема пунктом 31 договору сторони погодили між собою та встановили, що вони домовилися з усіх істотних його умов, а тому судова колегія апеляційного господарського суду вважає, що вказаний пункт договору відповідає вимогам частині першої статті 638 ЦК України та статтям 180, 181 ГК України.
За таких обставин, колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується з висновком суду першої інстанції та вважає, що сторонами досягнуто згоди відносно усіх істотних умов правочину, різновидом якого є договір, та відносно його строку. Правочин вчинений між сторонами письмово відповідно до вимог закону, виконаний сторонами, і відповідає вимогам закону.
Що стосується доводів скаржника про те, що Голова правління товариства позивача при підписанні спірного договору перевищив свої повноваження на укладення спірного договору без погодження з Вищим органом товариства та Спостережної ради на суму, яка перевищує 0,1 % статутного фонду товариства, судова колегія вважає за необхідне вказати наступне.
Так, пунктом 5.1 статуту ПП «Президент - Готель» передбачено, що статутний фонд товариства дорівнює 94337411 грн. Пунктом 7.5.7 статуту встановлено обмеження Голови правління товариства без погодження з Вищим органом товариства або із Спостережною радою укладати договори (угоди) на суму, що перевищує 0,1% статутного фонду. Пункту 7.5.8 статуту товариства позивача передбачає, що Голова правління має право лише за попередньою згодою Вищого органу товариства або Спостережної ради, що отримана в передбаченому цим статутом порядку, здійснювати дії щодо укладення договорів, сума яких не перевищує 0,1% розміру статутного фонду товариства. Оскільки вартість договору перевищує суму 94337,41 грн., позивач зазначає, що Голова правління не мав право без погодження з Вищими органами товариства укладати спірний договір, що і є порушенням статуту.
Проте, як вірно вказав суд першої інстанції, вказані доводи позивача є марними та безпідставними. Позивач стверджує, що договір, укладений представником юридичної особи без належних повноважень та з перевищенням цих повноважень, і повинен бути визнаний недійсним як такий, що не відповідає вимогам закону.
Натомість, наступне схвалення юридичною особою договору, укладеного від її імені представником, який не мав належних повноважень, робить її дійсною з моменту укладення. Доказами такого схвалення можуть бути відповідне письмове звернення до другої сторони угоди чи до її представника (лист, телеграма, телетайпограма тощо) або вчинення дій, які свідчать про схвалення угоди (прийняття її виконання, здійснення платежу другій стороні і т.ін.). У такому випадку вимога про визнання угоди недійсною з мотивів відсутності належних повноважень представника на укладення угоди задоволенню не підлягає (п. 9.2 роз'яснень Вищого арбітражного суду України від 12.03.1999 року №02-5/111 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними»).
Судова колегія апеляційного господарського суду звертає увагу на те, що позивачем були прийняті роботи за вимогами спірного договору та додаткової угоди до нього від 05.01.2009 року. На підтвердження зазначеного в матеріалах справи містяться акти приймання-передачі від 11.11.2008 року, від 16.01.2009 року, від 10.03.2009 року, за листопад 2009 року, від 31.05.2009 року. Таким чином, доказами у справі підтверджено те, що відбулося наступне схвалення юридичною особою дій Голови правління на укладення спірного договору та фактичне погодження права на укладення спірного правочину, вартість якого перевищує статутний фонд товариства.
Відповідно до вимог статті 41 Закону України «Про господарські товариства» до компетенції загальних зборів акціонерного товариства віднесено затвердження договорів (угод), укладених на суму, що перевищує вказану в статуті товариства. Цією нормою передбачено не укладення договорів, а їх затвердження. Тому якщо судом буде з'ясовано, що установчими документами акціонерного товариства право органу цього товариства на укладення договору не обмежено, тобто такий орган підписав договір без порушення наданих йому повноважень, то сам лише факт не затвердження договору після його підписання не може бути підставою для визнання договору недійсним.
Щодо невідповідності спірного договору вимогам Закону України «Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти», де встановлено, що вартість предмету закупівлі не повинна перевищувати 20000 грн. для товару, послуги, а для робіт - 50000 грн., а укладений між сторонами договір дорівнює сумі 7986662,64 грн., то з цього приводу слід зазначити наступне.
Як вірно вказав суд першої інстанції, процедура проведення тендеру (аукціону) та укладення за його наслідками правочинів, різновидом яких є договори, угоди тощо, передбачає обов'язкове дослідження судом етапів його проведення та можливе визнання їх недійсними у випадках порушення Закону. Тендери за державні кошти передбачають наявність потенційного учасника торгів, їх оприлюднення, наявності тендерної документації, тендерних пропозицій, акцепту (відмови) пропозиції укласти договір, існування замовника, і в решті решт - наявністю переможця торгів. Судова колегія апеляційного господарського суду звертає увагу на те, що ні під час розгляду справи у суду першої інстанції, ні під час розгляду справи у суді апеляційної інстанції позивачем не було надано суду таких доказів.
Підставою для визнання правочину недійсним є недодержання в момент вчинення правочину стороною вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 ЦК України (ч.1 статті 215 ЦК України).
Вирішуючи спори про визнання угод недійсними, суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону; додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Судова колегія зазначає, що при розгляді даної справи як в суді першої інстанції, так і в суді апеляційної інстанції не встановлено обставин, з якими закон пов'язує визнання правочину недійсним.
Колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що позивачем не доведені правові підстави за законом для визнання спірного договору недійсним. Як встановлено судом, умови спірного договору виконанні позивачем, про що свідчать первинні документи на відображення факту проведення між сторонами господарських операцій.
Крім того, судова колегія апеляційного господарського суду погоджується з висновком місцевого суду щодо пропуску позивачем строку позовної давності без поважних причин. Так, як вбачається з матеріалів справи, оспорюваний договір № 07/04 був укладений 02.04.2008 року, а отже останнім днем коли міг бути пред'явлений позов про визнання договору недійсним є - 03.04.2011 року. З даним позовом позивач звернувся до суду - 29.11.2011 року, тобто з пропуском строку позовної давності. Доказів поважності пропуску строку позовної давності ні під час розгляду справи у суді першої інстанції, ні під час розгляду справи у суді апеляційної інстанції позивачем надано не було. Отже, господарський суд міста Києва правомірно відмовив у задоволенні позову.
Відповідно до ст. 22 ГПК України сторони користуються рівними процесуальними правами. Сторони мають право подавати докази, брати участь у дослідженні доказів.
Відповідно до ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких грунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.
Відповідно до ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Отже, виходячи з вищевикладеного, як в суді першої інстанції так і в суді апеляційної інстанції позивачем не було подано належних та переконливих доказів в обґрунтування заявленого позову. Судова колегія звертає увагу, що доводи та заперечення викладені у апеляційній скарзі приватного акціонерного товариства «Президент-Готель», на рішення суду першої інстанції не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи судом апеляційної інстанції.
Колегія суддів апеляційного господарського суду вважає, що рішення господарського суду міста Києва від 22.05.2012 року, прийняте після повного з'ясування обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими, а також у зв'язку з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, є таким що відповідає нормам закону.
Відповідно до ст. 103 ГПК України апеляційна інстанція за результатами розгляду апеляційної скарги має право: 1) залишити рішення місцевого господарського суду без змін, а скаргу без задоволення; 2) скасувати рішення повністю або частково і прийняти нове рішення; 3) скасувати рішення повністю або частково і припинити провадження у справі або залишити позов без розгляду повністю або частково; 4) змінити рішення.
Таким чином, в задоволенні апеляційної скарги приватного акціонерного товариства «Президент-Готель», слід відмовити, а оскаржуване рішення господарського суду міста Києва від 22.05.2012 року залишити без змін.
Судові витрати розподіляються відповідно до вимог ст. 49 ГПК України.
Враховуючи наведене вище та керуючись статтями 99, 101-105 ГПК України, господарський апеляційний суд, -
1. Апеляційну скаргу приватного акціонерного товариства «Президент-Готель» на рішення господарського суду міста Києва від 22.05.2012 року у справі № 32/214 залишити без задоволення.
2. Рішення господарського суду міста Києва від 22.05.2012 року у справі № 32/214 залишити без змін.
3. Матеріали справи № 32/214 повернути до господарського суду міста Києва.
Головуючий суддя Лобань О.І.
Судді Тищенко О.В.
Федорчук Р.В.