33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59
"10" вересня 2012 р. Справа № 18/5007/41/12
Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:
Головуючого судді Тимошенко О.М.
судді Огороднік К.М. ,
судді Коломис В.В.
при секретарі Саган І.О.
за участю представників сторін:
від органу прокуратури - не з'явився
від позивача - Вонсович В.С., Поліщук В.В.
від відповідача - Павлішина Т.В., Тимошенко А. Г.
від третьої особи - Павлішина Т.В., Тимошенко А. Г.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Рівненського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача Виконавчого комітету Бердичівської міської ради на рішення господарського суду Житомирської області від 05.07.12 р. у справі № 18/5007/41/12
за позовом Прокурор м. Бердичева в інтересах держави в особі Територіальної громади сіл, селищ Бердичівського району в особі Бердичівської районної ради
до Виконавчий комітет Бердичівської міської ради
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Бердичівська міська рада
про визнання протиправним та скасування рішення виконавчого комітету Бердичівської міської ради №340 від 14.07.2005р. та визнання права власності
Рішенням господарського суду Житомирської області від 05.07.2012 року у справі № 18/5007/41/12 (суддя Соловей Л.А.) позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано рішення виконавчого комітету Бердичівської міської ради №340 від 14.07.2005р. про оформлення права власності на приміщення по вул.Садовій, 3 в м.Бердичеві за Територіальною громадою міста Бердичева в особі Бердичівської міської ради. Визнано за Територіальною громадою сіл та селищ Бердичівського району в особі Бердичівської районної ради (13313, м.Бердичів, пл.Соборна, 23, код 13577014) право власності на адміністративну трьохповерхову цегляну будівлю загальною площею 714,1 кв.м., балансовою вартістю 194606,00грн., що знаходиться за адресою: м.Бердичів, вул.Садова, 3.
Присуджено стягнути з Виконавчого комітету Бердичівської міської ради (13300, м.Бердичів, пл.Жовтнева, 1, код 04053602)
- в дохід Державного бюджету України 1073,00грн. судового збору за вимогу немайнового характеру;
- в дохід Державного бюджету України 3892,12грн. судового збору за вимогу майнового характеру (про визнання права власності).
Не погоджуючись з рішенням місцевого господарського суду, відповідач подав апеляційну скаргу в якій просить останнє скасувати з викладених в апеляційній скарзі та додаткових поясненнях до неї підстав та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог. Зокрема зазначає, що доказом належності предмета спору до власності територіальної громади міста Бердичева спірного приміщення є Рішення виконавчого комітету від 07.06.76 р. № 370 "Про передачу приміщення Бердичівського міськвиконкому виконкому Бердичівської районної Ради депутатів трудящих" в якому було зазначено, що виконком вирішив існуюче приміщення виконкому міської ради депутатів трудящих по вул. Садовій, 3....передати на баланс виконкому Бердичівської районної Ради депутатів трудящих. Також стверджує, що доказом належності об'єкта спору територіальній громаді міста, є факт перебування його на земельній ділянці, яка знаходиться в розпорядженні Бердичівської міської ради на землях житлової та громадської забудови згідно даних відділу Держкомзему у м. Бердичеві.
В судовому засіданні представники апелянта підтримали доводи викладені в апеляційній скарзі та просить її задоволити.
Позивач у відзиві на апеляційну скаргу з доводами відповідача не погоджується та вважає рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим. Відзначає, що Цивільний кодекс УРСР (1963р.) не передбачав такої форми власності як комунальна власність. Також зазначає, що відповідачем не надано доказів передачі спірної будівлі по вул. Садовій, 3 до комунальної власності міської ради при проведенні розмежування державного майна. Стверджує, що у апелянта відсутні законодавчі підстави для набуття права власності на спірний об'єкт. Просить відмовити в задоволенні скарги, а рішення місцевого господарського суду залишити без змін.
В судовому засіданні представники позивача підтримали викладені у відзиві заперечення.
Розглянувши матеріали справи, апеляційну скаргу, відзив на неї, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Рівненського апеляційного господарського суду вважає, що у задоволенні апеляційної скарги слід відмовити, а рішення господарського суду Житомирської області від 05.07.2012 року у справі № 18/5007/41/12 залишити без змін виходячи з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи, 22.02.1992 року рішенням виконкому Житомирської обласної Ради народних депутатів №30 "Про розмежування майна комунальної власності між власністю обласної Ради і власністю районних та міських, міст обласного підпорядкування Рад народних депутатів" затверджено перелік майна комунальної власності районних і міських Рад народних депутатів, наведеного в додатку №2 до рішення, і зобов'язано обласні відділи, управління, об'єднання, які здійснюють управління майном, переданим до комунальної власності адміністративно-територіальних одиниць області, здійснити до 15 квітня 1992р. передачу майна що перебуває у їх віданні, до комунальної власності районів та міст. Приймання-передачу оформити актами передачі (а.с.6-8).
Відповідно до акту передачі від 31.03.1992р., складеного на підставі даного рішення, у комунальну власність Бердичівського райвиконкому передане майно підприємств, установ та організацій комунальної власності, що були у підпорядкуванні обласного відділу народної освіти. До числа переданих об'єктів увійшло адміністративне приміщення, що знаходиться за адресою: м.Бердичів, вул. Садова, 3 (а.с.13).
Поряд з тим, 14.07.2005р. виконавчим комітетом Бердичівської міської ради прийнято рішення №340 про оформлення права власності на вказаний об'єкт за територіальною громадою міста Бердичева в особі Бердичівської міської ради (а.с.24-26).
Вважаючи, що даним рішення порушені права та інтереси територіальної громади сіл та селищ Бердичівського району в особі Бердичівської районної ради щодо володіння, користування та розпорядження вказаними об'єктами нерухомості, прокурор звернувся до суду з позовом за відновленням порушеного права.
З огляду на вищевикладене колегія суддів зазначає наступне.
Законом України від 21.05.1997р. №280/97-ВР "Про місцеве самоврядування в Україні" визначено систему та гарантії місцевого самоврядування в Україні, засади організації та діяльності, правового статусу і відповідальності органів та посадових осіб місцевого самоврядування.
До прийняття вказаного Закону засади місцевого самоврядування визначалися Законом Верховної Ради УРСР від 07.12.1990р. №533-XII "Про місцеві Ради народних депутатів та місцеве і регіональне самоврядування".
Частинами 1,2 ст.1 Закону УРСР "Про місцеві Ради народних депутатів та місцеве і регіональне самоврядування" визначено, що місцеве самоврядування здійснюється в межах відповідних адміністративно-територіальних одиниць Української РСР. Територіальну основу місцевого самоврядування становлять сільрада, селище, район, місто, район у місті, область.
Як встановлено в ч.1 ст.21 даного Закону, Ради народних депутатів є правомочними розглядати і вирішувати будь-які питання, віднесені законодавством Української РСР до відання місцевого самоврядування, а також утворюваних ними органів (виконавчих, розпорядчих та інших органів).
Згідно з постановами Верховної Ради УРСР від 8 грудня 1990р. "Про порядок введення в дію Закону Української РСР "Про місцеві Ради народних депутатів Української РСР та місцеве самоврядування", від 26 березня 1991р. "Про введення в дію Закону Української РСР "Про власність" 5 листопада 1991р. Кабінет Міністрів України прийняв постанову за №311 "Про розмежування державного майна України між загальнодержавною (республіканською) власністю і власністю адміністративно-територіальних одиниць (комунальною) власністю", якою затвердив перелік державного майна України, яке передається до власності адміністративно-територіальних одиниць (комунальної власності), і зобов'язав міністерства і відомства України, органи, уповноважені управляти державним майном, здійснити до 1 січня 1992р. передачу державного майна, яке перебуває у їх віданні, до комунальної власності згідно із затвердженим цією постановою переліком (а.с.151-157).
До затвердженого Кабінетом Міністрів України переліку державного майна України, що передається до власності адміністративно-територіальних одиниць (комунальної власності), увійшли, зокрема заклади народної освіти (дошкільні виховні та позашкільні навчально-виховні заклади, середні загальноосвітні навчально-виховні заклади, педагогічні училища, школи-інтернати, міжшкільні навчально-виробничі комбінати, будинки учителя, інститути удосконалення вчителів, методичні кабінети, фільмотеки, підрозділи по господарському обслуговуванню установ і закладів народної освіти, крім тих, що перебувають у відомчому підпорядкуванні).
Пунктом 3 вищевказаної постанови КМУ передбачено, що розмежування майна між власністю областей, міст Києва та Севастополя і власністю районів, міст обласного підпорядкування, районів міст Києва та Севастополя провадиться облвиконкомами, Київським і Севастопольським міськвиконкомами з участю виконкомів нижчестоящих Рад народних депутатів; розмежування майна між власністю районів, міст обласного підпорядкування та власністю інших адміністративно-територіальних одиниць провадиться виконкомами районних і міських Рад народних депутатів з участю виконкомів районних у містах, міських районного підпорядкування, селищних і сільських Рад народних депутатів.
Згідно постанови Кабінету Міністрів України від 05.11.1991р. №311 "Про розмежування державного майна України між загальнодержавною (республіканською) власністю і власністю адміністративно-територіальних одиниць (комунальною) власністю", Закону України від 20 грудня 1991 року №2004-XII "Про обернення майна Компартії України та КПРС на державну власність", рішень облвиконкому від 20.11.1991р. №322 "Про організацію роботи по формуванню комунальної власності та її розмежуванню між адміністративно-територіальними одиницями області", від 23.12.1991р. №339 "Про розмежування державного майна України між загальнодержавною (республіканською) власністю і власністю адміністративно-територіальних одиниць (комунальною) власністю" (а.с.158-161), на основі протоколів засідань обласної узгоджувальної комісії 22.02.1992р. виконавчий комітет обласної Ради народних депутатів прийняв рішення за №30 "Про розмежування майна комунальної власності між власністю обласної Ради і власністю районних та міських, міст обласного підпорядкування Рад народних депутатів" (а.с.6-8), яким затвердив перелік майна комунальної власності обласної Ради народних депутатів (додаток №1) та перелік майна комунальної власності районних і міських Рад народних депутатів (додаток №2), яке їм передається відповідно до цього рішення, а також зобов'язав обласні відділи, управління, об'єднання, які здійснюють управління майном, переданим до комунальної власності адміністративно-територіальних одиниць області, здійснити до 15 квітня 1992 року передачу майна, що перебуває у їх віданні, до комунальної власності районів та міст згідно із затвердженим переліком з оформленням приймання-передачі актами (додаток №3).
Як зазначено в ч. 4 ст.140 Конституції України та ч.2 ст.10 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", обласні та районні ради є органами місцевого самоврядування, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст, у межах повноважень, визначених Конституцією України, цим та іншими законами, а також повноважень, переданих їм сільськими, селищними, міськими радами.
Пунктом 10 Прикінцевих та перехідних положень Закону визначено, що майно, передане до комунальної власності областей і районів, а також набуте на інших законних підставах, є спільною власністю територіальних громад сіл, селищ, міст, управління яким відповідно до Конституції України здійснюють районні та обласні ради або уповноважені ними органи.
Із затвердженого обласним виконавчим комітетом переліку (витяг з додатку №2 до рішення виконкому Житомирської обласної Ради народних депутатів №30 від 22.02.1992р.) вбачається, що до комунальної власності Бердичівського району увійшли, зокрема, загальноосвітні та вечірні школи, позашкільні установи системи народної освіти, заклади охорони здоров'я і соціального забезпечення, культури, побутового господарства, майно житлово-комунального господарства, виконкомів місцевих Рад народних депутатів (а.с.9).
Перелік об'єктів державного майна, переданого до комунальної власності Бердичівського району та перелік майна комунальної власності районної Ради народних депутатів міститься також в додатках №№ 1 і 2 до розпорядження Представника Президента України Бердичівської райдержадміністрації від 03.07.1992р. №101 "Про формування комунальної власності адміністративно-територіальних одиниць району" (а.с.48-57).
По акту, затвердженому заступником голови облвиконкому в 1992р., у комунальну власність Бердичівського райвиконкому передано підприємства, установи та організації комунальної власності, що були у підпорядкуванні обласного відділу народної освіти, обласного відділу соціального забезпечення, обласного управління культури, зокрема: районний відділ народної освіти, відділ соціального забезпечення, районний відділ культури по вул.Садовій,3 що у м.Бердичеві (а.с.10-11, 68).
Таким чином, суд першої інстанції вірно зазначив, що відповідно до вищевказаних нормативних актів та актів органу місцевого самоврядування у комунальну власність Бердичівського райвиконкому відповідно до встановленого порядку передано майно, що було державною власністю, а саме майно, що знаходиться за адресою м.Бердичів, вул.Садова,3.
Згідно ст.321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
Суб'єктами права власності є Український народ та інші учасники цивільних відносин, визначені статтею 2 цього Кодексу, в тому числі територіальні громади.
Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.
Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (ст.328 цього Кодексу).
Відповідно до п.4 ст.60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" районні та обласні ради від імені територіальних громад сіл, селищ, міст здійснюють управління об'єктами їхньої спільної власності, що задовольняють спільні потреби територіальних громад.
Як вбачається з матеріалів справи, у спірному приміщенні знаходяться об'єкти, що задовольняють потреби територіальної громади району, зокрема відділ освіти Бердичівської райдержадміністрації, управління праці та соціального захисту населення Бердичівської райдержадміністрації, районна бібліотека (а.с.107-110).
Крім того, відповідно до рішення Виконавчого комітету Бердичівської міської Ради депутатів трудящих №370 від 07.06.1976р. (архівна копія якого знаходиться в матеріалах справи, а.с.43), приміщення по вул.Садовій, 3 у м.Бердичеві з 1976 року перебуває на балансі виконкому Бердичівської районної Ради депутатів трудящих.
Здійснюючи управління об'єктом комунальної власності, на підставі рішення Бердичівської міської ради народних депутатів №780 від 31.12.1982р. (архівна копія долучена до матеріалів справи, т.1 а.с.44) Бердичівським районним відділом народної освіти проводилась реконструкція адміністративного будинку районних організацій по вул.Садовій, 3 з перебудовою третього поверху.
Для проведення поточного ремонту приміщення відділу соцзахисту населення Бердичівська районна рада виділяла кошти, про що свідчать наявні в матеріалах справи архівні копії розпорядження голови Бердичівської районної Ради народних депутатів №4 від 29.07.1994р., та рішення Бердичівської районної Ради народних депутатів від 26.10.1994р. про затвердження даного розпорядження (а.с.132-134). Матеріали справи містять докази про понесені затрати на утримання, ремонт, обслуговування даного адмінприміщення за рахунок коштів районного бюджету (а.с.107-134).
03.06.1993р. Бердичівська районна Рада народних депутатів прийняла рішення "Про програму приватизації майна підприємств і організацій комунальної власності Бердичівської районної Ради народних депутатів на 1993 рік", яким затвердила перелік об'єктів комунальної власності Бердичівської районної Ради, що не підлягають приватизації в 1993 році, і до цього переліку, зокрема, увійшли й районний відділ соціального забезпечення, центральна районна бібліотека, районний відділ освіти, інші адміністративні нежитлові будівлі, споруди та приміщення, в яких знаходяться управління райдержадміністрації та районної Ради народних депутатів (а.с.60).
Вищенаведене свідчить про те, що Бердичівська районна рада, як власник, який набув право власності з підстав, встановлених чинним законодавством, здійснювала управління нерухомим майном, віднесеним до комунальної власності району, зокрема, адміністративною будівлею по вул.Садовій, 3 в м. Бердичеві.
З метою оформлення права власності на зазначений об'єкт нерухомості, та вважаючи себе фактичним його власником, позивач у березні 2004 року звернувся до Бердичівської міської ради з відповідною заявою.
Проте у 2005 році виконавчий комітет Бердичівської міської ради оформив право власності на вищевказану будівлю за Бердичівською міською радою згідно рішення №340 від 14.07.2005р. "Про оформлення права власності юридичній особі на об'єкти нерухомого майна" (а.с.24-27).
В оскаржуваному рішенні, відповідач керується Тимчасовим положенням про порядок реєстрації права власності на нерухоме майно, затверджене наказом Міністерства юстиції України від 07.02.02р. №7/5 (в редакції наказу Міністерства юстиції України від 28.01.03 №6/5), а також на підпункт 10 пункту "б" статті 30 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", яким виконавчі органи міських рад уповноважено здійснювати облік та реєстрацію відповідно до закону об'єктів нерухомого майна незалежно від форм власності, та частину 2 статті 60 цього ж Закону України, яка передбачає, що підставою для набуття права комунальної власності є передача майна територіальним громадам безоплатно державою, іншими суб'єктами права власності, а також майнових прав, створення, придбання майна органами місцевого самоврядування в порядку, встановленому законом.
Однак, в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження того, що Виконавчий комітет Бердичівської міської ради (за наявності рішення за №30 "Про розмежування майна комунальної власності між власністю обласної Ради і власністю районних та міських, міст обласного підпорядкування Рад народних депутатів", за яким передано спірне приміщення до комунальної власності Бердичівського району), був наділений повноваженнями щодо передачі приміщення по вул.Садовій,3 у м.Бердичеві у власність територіальної громади міста.
Не містять матеріали справи й належних та допустимих доказів, на підставі яких виконавчим комітетом Бердичівської міської ради провадилось оформлення права власності на вказаний об'єкт.
Посилання апелянта на те, що згідно архівних даних володільцем спірної будівлі з 1924 року був Комунхоз, який на той час був структурним підрозділом міської ради та його виконавчого комітету і забезпечував утримання всієї інфраструктури міста в тому числі будівель і споруд, є недоречним, оскільки приміщення по вул.Садовій, 3 в м.Бердичеві до 1991 року не перебувало у власності адміністративно-територіальної одиниці (міста) або міської ради чи її виконавчого комітету, а також територіальної громади, а було державним майном, єдиним власником якого була держава.
Зазначене передбачалось ЦК УРСР (1963р.), що діяв на час прийняття рішення №370 від 07.06.1976р.
Суд зазначає, що в процесі здійснення розмежування державного майна та передачі його у власність адміністративно-територіальних одиниць (комунальну власність), проводилась передача саме майна, а не установ. Відтак, твердження апелянта в цій частині є необгрунтованим.
Перелік майна та його передача підтверджується прийнятими рішеннями виконкому обласної ради народних депутатів №339 від 23.12.1991 року та №30 від 22.02.1992 року, копії яких містяться в матеріалах справи.
Приписами ч.2 ст.19 Конституції України та ч.3 ст.24 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" передбачено, що органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Невідповідність актів органів та посадових осіб місцевого самоврядування Конституції або законам України, як встановлено ч.10 ст.59 цього Закону, є підставою для визнання їх незаконними в судовому порядку.
Частина 4 ст.71 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" надає органам та посадовим особам місцевого самоврядування право звертатися до суду щодо визнання незаконними актів місцевих органів виконавчої влади, інших органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, які обмежують права територіальних громад, повноваження органів та посадових осіб місцевого самоврядування.
Відповідно до ст.392 ЦК України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що прокурор правомірно звернувся до господарського суду з даним позовом. Як зазначено вище, судом першої інстанції під час розгляду даної справи встановлено, що відповідно до вищевказаних нормативних актів та актів органу місцевого самоврядування у комунальну власність Бердичівського райвиконкому відповідно до встановленого порядку передано майно, що було державною власністю, а саме майно, що знаходиться за адресою м.Бердичів, вул.Садова,3.
Поряд з цим, суд вважає безпідставним твердження апелянта, що скасовуючи рішення виконавчого комітету від 14.07.2005 р. № 340, судом першої інстанції порушено права інших осіб, оскільки даним рішенням було оформлено право власності також на інші об'єкти комунальної власності. Як вбачається з резолютивної частини рішення, місцевим господарським судом скасовано рішення виконавчого комітету Бердичівської міської ради № 340 від 14.07.2005 р. "про оформлення права власності на приміщення по вул. Садовій, 3 в м. Бердичеві за Територіальною громадою міста Бердичева в особі Бердичівської міської ради". Тобто, рішення № 340 від 14.07.2005 р. скасовано лише в частині, яка стосується предмету спору.
Отже, з огляду на викладене вище, колегія суддів Рівненського апеляційного господарського суду вважає, що рішення господарського суду Житомирської області від 05.07.2012 року відповідає матеріалам справи, ґрунтується на чинному законодавстві і підстав для його скасування немає. Зазначені в апеляційній скарзі доводи скаржника не обґрунтовані та не спростовують висновків суду першої інстанції, а тому не можуть бути підставою для скасування чи зміни оскаржуваного рішення.
Керуючись ст..ст. 99, 101, 103, 105 ГПК України, суд-
1. Апеляційну скаргу Виконавчого комітету Бердичівської міської ради №23/1844 від 12.07.2012 р. залишити без задоволення.
2. Рішення господарського суду Житомирської області від 05.07.2012 року у справі № 18/5007/41/12 залишити без змін.
3. Постанову може бути оскаржено в касаційному порядку.
Головуючий суддя Тимошенко О.М.
Суддя Огороднік К.М.
Суддя Коломис В.В.