"18" вересня 2012 р. Справа № 5016/947/2012(4/34)
Позивач ОСОБА_1 особа-підприємець ОСОБА_2
АДРЕСА_1, 54056
Третя особа, яка ОСОБА_1 особа-підприємець ОСОБА_3
не заявляє самостійних АДРЕСА_3,
вимог на стороні АР Крим,
позивача
Відповідач-1 Товариство з обмеженою відповідальністю «Українська
поштова група»
вул. Либідівська,буд. 1, Голосіївський район, м. Київ, 01032
Відповідач-2 ОСОБА_1 особа -підприємець ОСОБА_4
АДРЕСА_2, 54001
Суддя Дубова Т. М.
Від позивача - ОСОБА_5 -договір від 19.03.2012р.
Від третьої особи - не з'явився
Від відповідача-1 - не з'явився
Від відповідача-2: - ОСОБА_6 -договір від 15.06.2012р.
СУТЬ СПОРУ : стягнення солідарно завданих збитків в сумі 88 326,00 грн.
Відповідач-1 про час судового засідання був повідомлений належним чином, відповідно до ст. 64 ГПК України, що підтверджується поштовим повідомленням (арк. спр. 138,139, 150,151), але відзив та витребувані судом документи не надав.
Розглянувши матеріали справи за наявними матеріалами, згідно ст. 75 ГПК України, заслухавши пояснення представника позивача та відповідача-2, суд -
Позивач звернувся до господарського суду Миколаївської області з позовом і просить стягнути з відповідачів солідарно суму 88 326,00 грн. збитків , з яких : 28326грн. вартість втраченого товару та 60000грн. штрафу за непоставку товару (оплаченого в сумі 30000грн., а 30000грн. позивач повинен оплатити 5.09.12 а.с.84), посилаючись на те, що між ним та третьою особою було укладено договір купівлі-продажу №040 , згідно якого ФОП ОСОБА_3 зобов'язався передати у власність позивачу товар: диски для коліс для легкових транспортних засобів, загальною вартістю 28326 грн.
3 особа уклала з відповідачем-1 договір від 23.01.2012р. транспортної експедиції на доставку вантажу та передала товар для передачі позивачу.
Відповідач-1 доручив відповідачу-2, на підставі раніше укладеного договору №3-02/11 від 14.02.11р. про перевезення вантажу автомобільним транспортом на внутрішніх (міських) сполученнях, перевезти товар з м.Сімферопіль до м.Миколаїв, разом з іншим товаром.
Однак, відповідач-2 не виконав свої договірні зобов'язання перед відповідачем-1, та привласнив товар, який є власністю позивача, посилаючись на наявність господарського спору з відповідачем-1 та наявність дебіторської заборгованості.
Оскільки, позивач не отримав оплачений товар вартістю 28326 грн., він просить стягнути цю суму з відповідачів в солідарному порядку.
Крім того, позивачем було сплачено штраф в сумі 30000грн. за непоставку товару за договором купівлі-продажу від 20.01.2012р., а ще 30000грн. він повинен сплатити до 5.09.12, які він теж просить стягнути з відповідачів солідарно.
Свої вимоги позивач обгрунтував ст.ст. 22, 321, 525, 526, 543, ч.2 ст.919, 923, 934 ЦК України, ст.ст.196, 224, 225 ГК України.
Відповідач-1 позов та витребувані судом документи не надав.
Відповідач-2 проти позову заперечив , надав відзив, згідно якого зазначив, що позивачем не надано жодного документу, який би вказував на наявність будь-яких правовідносин між відповідачем-2 та позивачем.
Крім того, у позові зазначено, що відповідач-2 не виконав свої зобов'язання перед відповідачем-1, що послужило, на думку позивача, причиною його залучення до справи у якості співвідповідача. Тому, відповідач-2 вважає, що його взаємовідносини з відповідачем-1 ніяким чином не свідчать про наявність правовідносин з позивачем.
14 лютого 2011 року між відповідачем-1 та відповідачем-2 був укладений договір перевезення вантажу автомобільним транспортом на внутрішніх (міжміських) сполученнях за № 3-02/11, за умовами якого відповідач-2 - перевізник зобов'язувався здійснювати перевезення ввіреного йому відправником - відповідачем-1 збірного вантажу згідно товарно - транспортної накладної в транзитні та кінцеві пункті призначення (пункт 1.1. договору).
Свої зобов'язання за умовами даного договору відповідачем-2 були виконані у повному обсязі. Відповідач-1 виконав свої зобов'язання по оплаті послуг автоперевезення тільки частково - у зв'язку з чим на початку 2012 року його заборгованість перед відповідачем-2 складала 48 тис. 808 грн.00 коп. 24 січня 2012 року (строк дії договору був продовжений строком на 1 рік відповідно до умов пункту 9.1). Відповідачем-2 було здійснено надання автотранспортних послуг по маршруту Миколаїв - Сімферополь -Миколаїв на суму 1 тис.800 грн.00 коп., згідно ТТН б/н від 24.01.2012 року.
У зв'язку з відмовою відповідача-1 від повного погашення існуючої заборгованості, відповідачем-2, на підставі ст. 594, ч.4 ст.916 ЦК України, було здійснено притримання товару, який був ним одержаний 24.01.2012 року у Сімферопольському представництві відповідача-1, про що йому було негайно сповіщено у повідомлені про притримання товару від 25.01.2012 року за вих. № 1.
При цьому, у товарно-транспортної накладної б/н від 24.01.2012 року замовником, вантажовідправником та вантажоодержувачем значиться відповідач-1, товар повинен був бути доставлений за адресою відповідача-1, а ні безпосереднє позивачу. Таким чином, відповідач-2, здійснюючи притримування товару, об'єктивно вважав, що він належить відповідачу-1.
Відповідач-2 вважає, що позивач повинен мати усі претензії до особи, яка взяла на себе зобов'язання на умовах договору по перевезенню та доставці його товару - тобто до відповідача-1.
Третя особа надала пояснення, згідно яких вважає, що власником вантажу є позивач на підставі квитанції № 000037597 від 23.01.12 та накладної № 000003350 від 23.01.12. Оскільки, вантаж позивачу не виданий він вправі пред'являти вимоги до відповідачів.(детальніше викладено а.с.115,116).
Розглянувши матеріали справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги не обґрунтовані та не підлягають задоволенню , виходячи з наступного:
Як зазначено в позові, 01.01.2012р. між позивачем та ФОП ОСОБА_3 (далі-3 особа) було укладено договір купівлі-продажу №040, відповідно до умов якого 3 особа зобов'язалась передати у власність позивача товар: диски для коліс для легкових транспортних засобів, загальною вартістю 28326 грн. 27.01.2012р. позивач оплатив товар, шляхом перерахування 3 особі суми 28265 три.
Відповідно до ст. 638 ЦК України, ст. 180 ГК України договір вважається укладеним, коли між сторонами в потрібній у належних випадках формі досягнуто згоди по всіх істотних умовах. Істотними є ті умови, які визначені такими за законом або необхідні для договорів даного виду, а також всі ті умови, щодо яких за заявою однієї із сторін повинно бути досягнуто згоди. При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.
За змістом глави 54 ЦК України істотними умовами договору купівлі-продажу є зокрема, умови щодо його предмету, ціни , кількості, асортименту, якості та комплектності товару іт.і.
Натомість, договір купівлі-продажу №040 від 01.01.12 не містить жодної з визначених істотних умов, а тому не може вважатись укладеним.
Посилання позивача на накладну № 000003350 від 23.01.12 та повідомленням про одержання переказу фізичної особи №08768528 від 27.01.12 теж не може бути прийнято як доказ виконання позивачем умов договору купівлі-продажу №040 від 01.01.12, оскільки зазначена накладна не містить будь-яких посилань на цей договір, а оплата ОСОБА_7 коштів в сумі 28326 грн. як доказ розрахунків позивача. До того ж, позивачем не доведено будь-яким чином хто-саме взагалі ця особа ОСОБА_7 і , з яких підстав він виконував оплату, а переказ не містить підстави переказу.
За змістом ст. 929, 933 ЦК України договір транспортного експедирування є двостороннім, згідно якого одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу.
Клієнт зобов'язаний надати експедиторові документи та іншу інформацію про властивості вантажу, умови його перевезення, а також інформацію, необхідну для виконання експедитором обов'язків, встановлених договором. Експедитор повинен повідомити клієнта про виявлені недоліки одержаної інформації, а в разі її неповноти - вимагати у клієнта необхідну додаткову інформацію. У разі ненадання клієнтом документів та необхідної інформації експедитор має право відкласти виконання своїх обов'язків за договором транспортного експедирування до надання документів та інформації в повному обсязі.
Клієнт відповідає за збитки, завдані експедиторові у зв'язку з порушенням обов'язку щодо надання документів та інформації, визначених частиною першою цієї статті.
Проте, в договорі транспортної експедиції на доставку вантажу без номера і дати (а.с.87) відсутні підписи та печатки експедитора та клієнта, хоча згідно п.14 договору визначено, що договір набуває чинності з моменту його підписання. За цим же договором 3-я особа повинна була надати повне найменування вантажоодержувача та повну його адресу (населений пункт, вулицю, будинок, контактний телефон), а порядок видачі вантажу передбачений при пред'явленні паспорту, довіреності і т.і.
Разом з тим, квитанція № 000037597 від 23.01.2012р., яка зазначена як додаток до договору транспортної експедиції не містить паспортних даних, ім'я по батькові, повну адресу, телефон, коди вантажовідправника та вантажоодержувача, тобто ознак, за якими можливо ідентифікувати позивача та третю особу та інформацію, необхідну для виконання експедитором обов'язків, встановлених договором(в разі його належного укладення).
До того ж, заявлена цінність товару визначена в сумі 100 грн., а на квитанції відсутній підпис експедитора -відповідача-1.
Як доказ невидачі товару позивачем надано копію довідки від 22.02.12 з печаткою № 6 ТОВ «Українська поштова група»м.Київ, підписаною особою, посадовий стан якої не визначено.
Проте, у витягу з ЄДРЮОФОП відсутні будь-які відомості про наявність підрозділів у відповідача-1. Ухвали суду, які надсилались за визначеною позивачем адресою відповідача-1 в особі відокремленого підрозділу дільниці № 6 повертались до суду з відміткою поштової установи про її відсутність.
Статтею 334 Цивільного кодексу України встановлено, що право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом. Переданням майна вважається вручення його набувачеві або перевізникові, організації зв'язку тощо для відправлення, пересилання набувачеві майна, відчуженого без зобов'язання доставки.
Згідно статей 316 Господарського кодексу України та 929 Цивільного кодексу України за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу. Договором транспортного експедирування може бути встановлений обов'язок експедитора організувати перевезення вантажу транспортом і за маршрутом, вибраним експедитором або клієнтом, укладати від свого імені або від імені клієнта договір перевезення вантажу, забезпечувати відправку і одержання вантажу, а також виконання інших зобов'язань, пов'язаних із перевезенням.
Статтею 932 Цивільного кодексу України встановлено, що експедитор має право залучити до виконання своїх обов'язків інших осіб. У разі залучення експедитором до виконання своїх обов'язків за договором транспортного експедирування інших осіб експедитор відповідає перед клієнтом за порушення договору.
Згідно ст. 934 Цивільного кодексу України за порушення обов'язків за договором транспортного експедирування експедитор відповідає перед клієнтом відповідно до глави 51 Цивільного кодексу України.
За змістом ст. ст. 32, 34 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює
наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими і речовими доказами, висновками судових експертів; поясненнями представників сторін та інших осіб, які беруть
участь в судовому процесі. В необхідних випадках на вимогу судді пояснення представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі, мають бути викладені письмово.
Господарський суд приймає тільки ті докази,які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
З огляду на викладене, зазначені в позові документи:договір № 040, накладна № 000003350 від 23.01.12 , повідомлення про одержання переказу фізичної особи №08768528 від 27.01.12, довідка без номера від 22.02.12, постанова слідчих органів від 06.04.12, письмові пояснення 3-ї особи, а також пояснення фізичних осіб (а.с.148, 149), повноваження яких будь-якими документами не підтверджено, не можуть бути визнані судом, у розумінні ст.ст.32, 34, 35 ГПК України, доказами права власності позивача на диски для коліс легкових транспортних засобів, загальною вартістю 28326 грн., доказами належної передачі 3-ю особою відповідачу-1 для відвантаження саме цих коліс позивачу та невидачі їх позивачу, а також привласнення їх відповідачем-2.
Посилання позивача на необхідність застосування солідарної відповідальності до відповідачів не заслуговують на увагу з огляду на те, що згідно ст.541 ЦК України
солідарний обов'язок або солідарна вимога виникають у випадках, встановлених договором або законом, зокрема у разі неподільності предмета зобов'язання.
В даному випадку ні діючим цивільним законодавством, ні договорами, на які посилається позивач, не передбачені як солідарний обов'язок так і солідарна вимога . Тим більш, відсутній неподільний предмет зобов'язання.
Вимоги позивача щодо стягнення збитків в сумі 88 326,00 грн. підлягають розгляду щодо кожного з відповідачів окремо.
Проте, в будь-якому випадку відповідальність за втрату вантажу не може бути покладена на відповідача-2 на підставі ст. 932 ЦК України, а позивач не був клієнтом відповідача-1 у розумінні ст.929 ЦК України .
Таким чином, позивачем не доведено належними та допустимими доказами, що його було позбавлено права власності на товар, за який перераховано суму 28265 грн . та вина кожного з відповідачів.
Статтею 611 ЦК України встановлено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, відшкодування збитків.
У відповідності до ч.ч.1-2 ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Частиною 2 ст. 224 ГК України встановлено, що під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.
Відповідно до ст. 225 ГК України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.
Частиною 4 ст. 623 ЦК України встановлено, що при визначенні неодержаних доходів (упущеної вигоди) враховуються заходи, вжиті кредитором щодо їх одержання.
Отже, для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: 1) протиправної поведінки; 2) збитків; 3) причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками; 4) вини та встановлення заходів, вжитих стороною для зменшення збитків.
Враховуючи, що позивачем не доведено належними доказами порушення його цивільного права, протиправної поведінки кожного з відповідачів та їх вини, причинного зв'язку між протиправною поведінкою кожного з відповідачів та збитками, суд також не вбачає підстав для віднесення штрафу у розмірі 60000грн. на відповідачів, з яких 30000грн. сплачених позивачем та ще 30000грн. він мав сплатити до 5.09.12 за договором купівлі-продажу від 20.01.12.
Також, суд вважає за необхідне зазначити, що збиткки у вигляді штрафу в сумі 60000грн. не можуть бути віднесені за рахунок відповідачів, оскільки у позивача були відсутні підстави сплати штрафу, т.я. договір купівлі-продажу від 20.01.12 позивача з ТОВ «Олімп маркет»не може вважатись укладеним згідно до ст. 638 ЦК України, ст. 180 ГК України, оскільки протокол № 1 узгодження договірної ціни не містить найменування товару та його ціни (а.с.13,97). При цьому, видаткові касові ордери від 18-20, квитанції до прибуткового касового ордеру №№ 71-76 від 9-14 квітня 2012р. свідчать, що позивач утримував аванс від ТОВ «Олімп маркет» в сумі 30000грн., повертав його та сплачував штраф за договором № 18/01 від 18.01.12, а не за договором купівлі-продажу без номеру від 20.01.12.
Тому, посилання позивача що згідно п.7.1. договору від 20.01.2012р. ТОВ «Олімп маркет»оплатило позивачу завдаток в сумі 30000 грн. за поставку товару, а в зв'язку з невиконанням зобов'язання за цим договором, позивач зобов'язаний сплатити ТОВ «Олімп маркет»штраф в сумі 20% від суми договору в сумі 100000 грн. не заслуговують на увагу.
Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як підставу своїх вимог або заперечень. Позивач не довів належним чином свої вимоги, тому позов задоволенню не підлягає, судові витрати слід віднести за рахунок позивача.
Керуючись ст.ст. 49, 82-85 ГПК України, господарський суд -
В позові відмовити повністю.
Рішення може бути оскаржене у 10-дений строк.
Рішення оформлено у відповідності зі ст. 84 ГПК України та підписано суддею 24.09.2012р.
Суддя Т.М.Дубова