"10" вересня 2012 р.Справа № 5002-5/1911-2012-5017/2037/201
Господарський суд Одеської області у складі:
судді В.С. Петрова
при секретарі Л.Е. Кришиневській
за участю представників:
від позивача -не з'явився,
від відповідача -Садіч .В.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю „Торговий Дім „Дольче Віта" до Товариства з обмеженою відповідальністю „Агро-Юг" в особі філії товариства „Агро-Юг Крим" про стягнення 19765,93 грн., -
В засіданні суду 03.09.2012 р. оголошувалась перерва до 10.09.2012 р. в порядку ч. 3 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України.
Товариство з обмеженою відповідальністю „Торговий Дім „Дольче Віта" звернулось до господарського суду Автономної Республіки Крим з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю „Агро-Юг" в особі філії товариства „Агро-Юг Крим" про стягнення заборгованості за договором дистрибуції в сумі 24 765,93 грн., у т.ч. основного боргу в сумі 16 616,82 грн., пені в сумі 1151,19 грн., штрафу 17% в сумі 2824,85 грн., інфляційного збільшення в сумі 127,02 грн., 3% річних в сумі 228,98 грн., проценти за користування чужими коштами в сумі 3816,31 грн. Позовні вимоги обґрунтовані наступним.
Між ТОВ „Торговий Дім „Дольче Віта" та ТОВ „Агро-Юг" в особі філії товариства „Агро-Юг Крим" було укладено договір дистрибуції № 276/11-Д від 26.10.2011 р., у відповідності до умов якого позивач поставляв на адресу відповідача товар, зазначений в накладних, а відповідач зобов'язаний був оплачувати даний товар протягом 21 календарного дня з моменту отримання товару (п. 4.5 договору).
Так, позивач вказує, що відповідачем не оплачено товар, отриманий у відповідності до видаткових накладних № ТД-0036442 від 31.10.2011 р., № ТД-0039622 від 29.11.2011 р., строк оплати за якими настав, у зв'язку з чим у відповідача виникла заборгованість перед позивачем в сумі 16616,82 грн.
Також позивач зазначає, що у відповідності з п. 10.2 і п. 10.4 договору у разі порушення строків оплати відповідач зобов'язаний сплатити на користь позивача вартість поставленої продукції, пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості неоплаченої продукції, а також 3% річних та інфляційні, а у випадку затримки оплати більш на 30 днів -штраф у розмірі 17% від несплаченої суми. У зв'язку з тим, що відповідач, за ствердженнями позивача, порушив умови договору і своєчасно не розрахувався за отриманий товар, позивач вважає, що відповідач зобов'язаний сплатити пеню в розмірі 1151,95 грн. та штраф (17%) в сумі 2824,85 грн. станом на 25.05.2012 р.
Крім того, з огляду на несвоєчасне виконання відповідачем своїх зобов'язань щодо сплати отриманого товару позивачем відповідно до положень ст. 625 Цивільного кодексу України нараховано відповідачу інфляційні втрати в сумі 127,02 грн. та 3 % річних в сумі 228,98 грн.
Поряд із зазначеним позивач вказує, що положення п. 10.4 договору визначають процент за користування чужими коштами у розмірі 50% річних. Відтак, сума за користування чужими коштами за договором станом на 25.05.2012 р. становить 3816,31 грн.
Ухвалою господарського суду Автономної Республіки Крим від 11.06.2012 р. порушено провадження у справі № 5002-5/1911-2012 та справу призначено до розгляду в засіданні суду.
Ухвалою господарського суду Автономної Республіки Крим від 02.07.2012 р. матеріали справи № 5002-5/1911-2012 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю „Торговий Дім „Дольче Віта" до Товариства з обмеженою відповідальністю „Агро-Юг" в особі філії товариства „Агро-Юг Крим" про стягнення 24765,93 грн. направлено за територіальною підсудністю до господарського суду Одеської області.
Згідно з автоматизованим розподілом справ вказану справу № 5002-5/1911-2012 передано на розгляд судді господарського суду Одеської області Петрову В.С.
Ухвалою господарського суду Одеської області від 11.07.2012 р. вказану справу № 5002-5/1911-2012 прийнято до провадження судді Петрова В.С., присвоєно справі № 5002-5/1911-2012-5017/2037/2011 та розгляд справи призначено в засіданні суду.
Під час розгляду справи позивачем було подано заяву про зменшення позовних вимог (а.с. 65) у зв'язку з частковою оплатою відповідачем заборгованості. Таким чином, позивач просить суд стягнути з відповідача основний борг в сумі 11 616,82 грн., пеню в сумі 1151,19 грн., штраф (17%) в сумі 2824,85 грн., інфляційне збільшення в сумі 127,02 грн., 3% річних в сумі 228,98 грн., проценти за користування чужими коштами в сумі 3816,31 грн., що разом складає 19 765,93 грн.
Відповідач у відзиві на позовну заяву (а.с. 74-76) та письмових поясненнях до відзиву (а.с. 84-87) з позовними вимогами не погоджується, посилаючись при цьому на здійснення позивачем невірних розрахунків річних, інфляційних втрат і штрафних санкцій, хоча відповідач визнає наявність основної заборгованості за поставлений товар в сумі 11616,82 грн.
Заслухавши пояснення представника відповідача, розглянувши та дослідивши всі письмові докази, які містяться в матеріалах справи, господарський суд дійшов наступних висновків.
26 жовтня 2011 року між Товариством з обмеженою відповідальністю „Торговий Дім „Дольче Віта" та Товариством з обмеженою відповідальністю „Агро-Юг" в особі філії товариства „Агро-Юг Крим" (дистриб'ютор) було укладено договір дистрибуції № 276/11-Д (а.с. 10-16).
Згідно п. 1.1. договору позивач зобов'язується передати, а відповідач як дистриб'ютор прийняти, оплатити та здійснити реалізацію продукції на умовах та в строки, передбачені договором. Ціни, асортимент та кількість продукції, що передається, зазначаються в специфікаціях та/чи накладних, що є невід'ємними частинами цього договору (п. 1.2 договору).
В п. 1.3 договору зазначено, що перехід права власності і ризиків випадкового знищення або ушкодження продукції відбувається в момент приймання-передачі продукції від позивача відповідачу, що оформлюється у порядку, визначеному діючими законодавством (підписання видаткових накладних та/або ТТН тощо).
Згідно п. 4.1 договору ціна на продукцію, що поставляється за даним договором, фіксується на кожну чергову поставку в видатковій накладній та/або ТТН. Розрахунок за продукцію відповідач зобов'язаний провести не пізніше 21 календарного дня з моменту отримання продукції. Датою отримання продукції вважається дата, зазначена в накладних, відповідно до п. 1.3 та п. 7.3 договору (п. 4.5 договору).
Відповідно до п. 5.3 договору прийом продукції за кількістю та якістю здійснюється в порядку, що визначається відповідними інструкціями Держарбітражу СРСР: Інструкцією про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання за кількістю, затвердженою постановою Держарбітражу при Раді Міністрів СРСР від 15.06.1965 року № П-6, та Інструкцією про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання за якістю, затвердженою постановою Держарбітражу при Раді Міністрів СРСР від 25.04.1966 року № П-7, у частині, що не суперечать даному договору.
Відповідно до п. 7.2 договору повноваження осіб відповідача, які одержують продукцію від позивача підтверджуються з допомогою доручень (генеральних доручень), що видаються у встановленому нормативно-правовими актами України порядку. Уповноважені особи відповідача при отриманні продукції підписують видаткові накладні та/або ТТН і ставлять відбиток печатки (штампу), якщо такі передбачені в довіреності відповідача, на видаткові накладні та/або ТТН (екземпляри для повернення позивачу і перевізникові), на підставі яких відбувається передача продукції відповідачу (п. 7.3 договору).
Контроль за виконанням вказаних пунктів договору здійснюється відповідачем самостійно (п. 7.6 договору). При цьому за умовами п. 7.6.1, 7.6.2 договору сторони визнають, що наявність відтиску печатки (штампу), якщо такі передбачені в повідомленні відповідача, і підпису відповідача на видатковій накладній та/або ТТН є доказом, що продукція прийнята належним чином і належним покупцем. Також сторони визнають, що наявність підпису на видатковій накладній та/або ТТН і дорученнях є доказом того, що продукція прийнята належним чином і належним покупцем.
Термін дії вказаного договору визначено в п. 9.1, яким визначено, що договір набирає сили з моменту його підписання і діє протягом одного року, а в частині зобов'язань -до повного їх виконання.
Так, з матеріалів справи вбачається, що позивач на підставі видаткових накладних № ТД-0036442 від 31.10.2011 р. (а.с. 17) і № ТД-0039622 від 29.11.2011 р. (а.с. 18) поставив відповідачу (дистриб'ютору) товар на загальну суму 16616,82 грн. Вказаний товар був отриманий відповідачем, про що свідчить підпис уповноваженої особи відповідача, скріплений печаткою відповідача. При цьому в ході розгляду справи відповідач підтвердив факт отримання товару від позивача. Однак, несплата відповідачем вартості поставленого позивачем та отриманого відповідачем товару, стало підставою для звернення позивача до суду із заявленим позовом про стягнення з відповідача заборгованості за вказаним договором, вказуючи на наявність у відповідача обов'язку оплатити вартість поставленого товару.
Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини.
Частиною 1 статті 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Частина 1 статті 202 ЦК України визначає, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
При цьому за правилами статті 14 Цивільного кодексу України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.
Відповідно до статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Ч. 1 ст. 173 ГК України встановлено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Частиною 1 ст. 174 ГК України встановлено, що господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Згідно з частиною 1 статті 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Так, вищевказаний договір дистрибуції за своєю суттю є договором поставки товару з подальшою його реалізацією відповідачем, в свою чергу є підставою для виникнення у сторін за цим договором господарських зобов'язань відповідно до ст.ст. 173, 174 ГК України (ст.ст. 11, 202, 509 ЦК України), і згідно ст. 629 ЦК України є обов'язковим для виконання його сторонами.
Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
В свою чергу відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
В силу ч. 1 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.
Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог -відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
У відповідності з ч. 1 ст. 664 Цивільного кодексу України обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент:
1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар;
2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.
Як вже зазначалось вище, позивачем було поставлено відповідачу продукцію на суму 16 616,82 грн., тим самим позивач виконав своє зобов'язання за укладеним з відповідачем договором.
Так, за статтею 538 Цивільного кодексу України виконання свого обов'язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов'язку, є зустрічним виконанням зобов'язання, при якому сторони повинні виконувати свої обов'язки одночасно, якщо інше не встановлено умовами договору, актами цивільного законодавства тощо.
Відтак, прийняття відповідачем товару від позивача є підставою виникнення у відповідача зобов'язання оплатити вказаний товар.
Відповідно до ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Виходячи з умов п. 4.5 договору, оплата за поставлену продукцію згідно вищевказаних видаткових накладних мала бути здійснена відповідачем не пізніше 21 календарного дня з моменту отримання продукції, тобто за видатковою накладною № ТД-0036442 від 31.10.2011 р. -не пізніше 21.11.2011 р., а за видатковою накладною № ТД-0039622 від 29.11.2011 р. -не пізніше 20.12.2011 р. Однак, як з'ясовано судом та не оспорюється відповідачем, останнім не було здійснено повну оплату товару в обумовлений договором строк, у зв'язку з чим у останнього виникла заборгованість, сума якої на день розгляду справи становить 11 616,82 грн.
Так, несплатою позивачу суму заборгованості за поставлений товар відповідач порушив умови договору, що є недопустимим згідно ст. 525 Цивільного кодексу України. Відтак, суд вважає обґрунтованими вимоги позивача про стягнення з відповідача вказаної суми заборгованості в розмірі 11 616,82 грн.
Разом з тим невиконання зобов'язання або виконання зобов'язання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) згідно ст. 610 Цивільного кодексу України є порушенням зобов'язання.
Ст. 530 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 ЦК України).
Як вже зазначалось, відповідачем не були виконані зобов'язання по оплаті товару в обумовлений договором строк, отже має місце прострочення виконання зобов'язання.
В свою чергу у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, зокрема: 1) припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; 2) зміна умов зобов'язання; 3) сплата неустойки; 4) відшкодування збитків та моральної шкоди (ст. 611 ЦК України).
Наразі п. 10.2.2 договору у випадку прострочення розрахунків за продукцію відповідач сплачує позивачу пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожний день прострочення, крім цього збитки, інфляційні та 3% річних відповідно до ст. 625 ЦК України, а у випадку затримки оплати більш, ніж на 30 днів з моменту закінчення терміну, зазначеного в п. 4.5, відповідач сплачує штраф у розмірі 17% від несплаченої за договором суми.
Як передбачено частиною 1 ст. 548 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом. В силу ч. 1 ст. 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою (штраф, пеня).
Згідно положень ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
При цьому, як передбачає частина 1 ст. 551 Цивільного кодексу України, предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно.
За приписами ч. 1 ст. 624 Цивільного кодексу України, якщо за порушення зобов'язання встановлено неустойку, то вона підлягає стягненню у повному розмірі, незалежно від відшкодування збитків.
Крім того, згідно ч. 2 ст. 193 ГК України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 229 ГК України учасник господарських відносин у разі порушення ним грошового зобов'язання не звільняється від відповідальності через неможливість виконання і зобов'язаний відшкодувати збитки, завдані невиконанням зобов'язання, а також сплатити штрафні санкції відповідно до вимог, встановлених цим Кодексом та іншими законами.
Ч. 1, 2, 4 ст. 217 ГК України передбачають, що господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції. Господарські санкції застосовуються у встановленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин.
В силу положень ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано (ч. 6 ст. 232 ГК України).
Враховуючи те, що відповідачем не були своєчасно виконані зобов'язання за вказаним договором дистрибуції щодо здійснення оплати за поставлений товар, на думку суду, позивачем правомірно нараховано відповідачу пеню та штраф за прострочення виконання зобов'язань по договору понад 30 днів з моменту закінчення терміну оплати (21 календарний день з моменту отримання продукції).
Однак, дослідивши здійснений позивачем розрахунок пені в сумі 1151,95 грн. (а.с. 66) з урахуванням заявлених позивачем виправлень щодо суми, на яку нараховувалась пеня (а.с. 78), суд зазначає наступне.
Відповідно до частини 6 статті 231 ГК України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
Згідно з частиною 2 статті 343 ГК України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Стаття 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" передбачає, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.
Стаття 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" визначає, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Таким чином, договірні правовідносини між платниками і одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань врегульовано Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань".
Отже, яким би способом не визначався в договорі розмір пені, він не може перевищувати той розмір, який установлено законом як граничний, тобто за прострочення платежу за договором може бути стягнуто лише пеню, сума якої не перевищує ту, що обчислено на підставі подвійної облікової ставки Національного банку України, а також за період у шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Так, позивач має право на сплату відповідачем пені за обрану позивачем кількість прострочених днів у періоді (180 днів) від дня, коли зобов'язання мало бути виконано, виходячи з існуючої суми боргу на момент звернення до суду та з огляду на те, що облікова ставка НБУ в період з 01.01.2012 р. по 22.03.2012 р. становила 7,75% річних (згідно з постановою Правління НБУ від 09.08.2010 р. № 377), а в період з 23.03.2012 р. по 18.06.2012 р. облікова ставка НБУ становила 7,5% річних. Таким чином, з огляду на вищенаведене судом здійснено перерахунок пені:
1) на суму боргу в розмірі 5348,34 грн. за видатковою накладною № ТД-0036442 від 31.10.2011 р. за період з 22.11.2011 р. (наступний день за останнім днем сплати) по 19.05.2012 р. (180 дн.), виходячи з того, що у період з 22.11.2011 р. -по 22.03.2012 р. (122 дн.) облікова ставка НБУ становила 7,75%, а за період з 23.03.2012 р. - по 19.05.2012 р. (58 дн.) облікова ставка НБУ -7,5%, сума пені складатиме:
5348,34 грн./100% х7,75 % х 2/365 дн.х122 дн. = 277,09 грн.
5348,34 грн./100% х7,5 % х 2/366 дн.х58 дн. = 127,13 грн., всього 404,22 грн.
2) на суму боргу в розмірі 11268,48 грн. за видатковою накладною № ТД-0039622 від 29.11.2011 р. за період з 21.12.2011 р. (наступний день за останнім днем сплати) по 17.06.2012 р. (180 дн.), виходячи з того, що у період з 21.12.2011 р. -по 22.03.2012 р. (93 дн.) облікова ставка НБУ становила 7,75%, а за період з 23.03.2012 р. - по 17.06.2012 р. (87 дн.) облікова ставка НБУ -7,5%, сума пені складатиме:
11268,48 грн./100% х7,75 % х 2/365 дн.х93 дн. = 445,03 грн.
11268,48 грн./100% х7,5 % х 2/366 дн.х87 дн. =401,79 грн., всього 846,81 грн.
Таким чином, загальна сума пені за договором складає 1251,03 грн. В свою чергу оскільки заявлена до стягнення сума пені є меншою, ніж вище розрахована судом, та з огляду на те, що суд не може виходити за межі позовних вимог, відповідно підлягає стягненню сума пені, яка заявлена позивачем 1151,95 грн. Адже за приписами п. 2 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України суд має право виходити за межі позовних вимог, якщо це необхідно для захисту прав і законних інтересів позивачів або третіх осіб з самостійними вимогами на предмет спору, лише у разі наявності про це клопотання заінтересованої сторони. Так, в процесі розгляду позивачем не уточнювались та не змінювались позовні вимоги, також клопотання про застосування п. 2 ст. 83 ГПК позивачем не заявлялось.
Щодо суми нарахованого позивачем штрафу в сумі 2824,85 грн. (5348,34 грн.* 17% + 11268,48грн.*17%) за прострочення виконання зобов'язань по договору понад 30 календарних днів, слід зазначити, що позивачем здійснено правильний розрахунок, та заявлені позивачем вимоги про стягнення штрафу є цілком обґрунтованими. Між тим в ході розгляду справи відповідач просив суд зменшити розмір штрафних санкцій, які підлягають стягненню з відповідача за прострочення оплати товару з урахуванням обставин справи щодо часткового погашення суми боргу.
Так, пунктом 3 статті 83 ГПК України передбачено, що господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшити у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.
Згідно ч. 1 ст. 233 ГК України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
У відповідності з ч. 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Так, враховуючи наведене та ступінь виконання відповідачем своїх зобов'язань щодо оплати поставленої позивачем продукції, з урахуванням майнового стану сторін, суд вважає за можливе відповідно до п. 3 ст. 83 ГПК України зменшити розмір штрафу до 500,00 грн.
До того ж згідно ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Вказані положення ЦК наведені в п. 10.2.1 договору.
Разом з тим слід зазначити, що інфляційні збитки є наслідком інфляційних процесів в економіці, а тому вони є складовою частиною основного боргу. Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції є способом захисту його майнового права та інтересу, суть якого полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів в державі.
Офіційний індекс інфляції, що розраховується Державним комітетом статистики України, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України, тобто зменшення купівельної спроможності гривні.
Приймаючи до уваги вищезазначене, суд вважає правомірним нарахування позивачем інфляційних втрат на суму боргу в розмірі 5348,34 грн. за видатковою накладною № ТД-0036442 від 31.10.2011 р. за період з 22.11.2011 р. (наступний день за останнім днем сплати) по 25.05.2012 р., а також на суму боргу в розмірі 11268,48 грн. за видатковою накладною № ТД-0039622 від 29.11.2011 р. за період з 21.12.2011 р. (наступний день за останнім днем сплати) по 25.05.2012 р.
Щодо порядку здійснення розрахунку суми інфляційних суд зазначає, що при здійсненні розрахунку інфляційних має врахуватися сукупний індекс інфляції. Такі рекомендації щодо порядку розрахунку інфляційних були надані Верховним Судом України в листі від 03.04.1997 р. № 62-97 „Про рекомендації відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ". Так, у наданому позивачем розрахунку інфляційних втрат (а.с. 66) не зазначено, який саме був врахований сукупний індекс інфляції за обраний позивачем період, у зв'язку з чим судом здійснено перерахунок інфляційних втрат:
1) на суму боргу в розмірі 5348,34 грн. за видатковою накладною № ТД-0036442 від 31.10.2011 р. за обраний позивачем період з урахуванням сукупного індексу інфляції 100,6% сума інфляційних втрат складає: (5348,34 грн./100% х100,6 %) - 5348,34 грн. = 32,09 грн.;
2) на суму боргу в розмірі 11268,48 грн. за видатковою накладною № ТД-0039622 від 29.11.2011 р. за обраний позивачем період з урахуванням сукупного індексу інфляції 100,4% сума інфляційних втрат складає: (11268,48 грн./100% х100,4 %) -11268,48 грн. = 45,07 грн.
Відтак, загальна сума інфляційних втрат, що підлягають стягненню з відповідача складає 77,16 грн., а не 127,02 грн., як зазначено позивачем у розрахунку.
Щодо заявлених позивачем вимог про стягнення 3% річних суд зазначає наступне.
Згідно положень ЦК проценти річних є самостійною формою цивільно-правової відповідальності за порушення грошових зобов'язань та можуть стягуватися поряд із пенею. Так, розмір таких процентів річних може бути визначений сторонами в договорі. Так, в п. 10.2.1 договору № 276/11-Д сторони визначили, що у випадку прострочення розрахунків за продукцію відповідач сплачує позивачу 3% річних від простроченої суми за весь час прострочення.
Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням процентів, поряд з інфляційними втратами, є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає в отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Враховуючи вищенаведене та несвоєчасне виконання відповідачем зобов'язання щодо оплати товару, суд вважає, що позивачем цілком правомірно нараховано відповідачу 3% річних на суму боргу за кожною видатковою накладною.
Між тим, дослідивши наданий позивачем розрахунок 3% річних в розмірі 228,98 грн., що заявлені до стягнення, судом виявлено неправильність такого розрахунку та здійснено перерахунок 3% річних. Відтак, з огляду на зазначене та виходячи із зазначеного позивачем у розрахунку кінцевого строку нарахування річних, сума 3% річних складатиме:
- за період з 22.11.2011 р. по 25.05.2012 р. на суму боргу згідно видаткової накладної № ТД-0036442 від 31.10.2011 р. в розмірі 81,76 грн. (5348,34 грн./100% * 3%:365 дн.* 186 дн.);
- за період з 21.12.2011 р. по 25.05.2012 р. на суму боргу згідно видаткової накладної накладною № ТД-0039622 від 29.11.2011 р. в розмірі 145,41 грн. (11268,48 грн./100% х 3% /365 дн. х 157 дн.).
Таким чином, загальна сума 3% річних за договором, що підлягають стягненню з відповідача складають 227,17 грн.
Стосовно вимоги про стягнення 3816,31 грн. -50% річних процентів за користування чужими коштами згідно п. 10.4 договору дистрибуції слід зазначити наступне.
Так, в п. 10.4 вказаного договору визначено, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти відповідно до ч. 1 ст. 536 ЦК України у розмірі 50% річних.
Наразі відповідач вважає, що вказані відсотки за своєю правовою природою є однорідними з передбаченою договором пенею, а тому відповідач не може бути притягнутий двічі до відповідальності, про що зазначено ВСУ в постанові від 12.12.2011 р. у справі № 07/238-10.
Однак, вказані доводи відповідача до уваги суду не приймаються, адже ст. 204 Цивільного кодексу України регламентовано принцип презумпції правомірності правочину, та, зокрема, визначено, що правочин є правомірним, якщо він не визнаний судом недійсним. Водночас, суд звертає увагу на те, що в установленому законом порядку п. 10.4 договору, на підставі якого у межах даної справи заявлено до стягнення грошову суму, недійсним не визнавався.
Виходячи зі змісту п. 10.4 договору, суд вважає, що встановлення зобов'язання щодо сплати боржником 50% річних без вказівки щодо суми боргу та періоду нарахування за своєю природою підпадає під сплату іншого відсотку річних, ніж той, що встановлено п. 10.2.1 договору і ст. 625 ЦК України.
В розумінні ст. 625 Цивільного кодексу України три проценти річних є платою за користування коштами, що не були своєчасно сплачені боржником.
При цьому, вказана правова норма носить загальний характер, а встановлений нею обов'язок боржника сплатити три проценти річних поширюється на правовідносини, які виникають з різних підстав, але пов'язані з виконанням саме грошового зобов'язання.
Поряд з цим суд зазначає, що спір у даний справі виник з причин несплати відповідачем вартості поставленої за договором дистрибуції продукції. Відповідно саме за такі дії відповідача позивачем нараховані штрафні санкції, інфляційні та 3% річних, саме така відповідальність відповідача визначена в п. 10.2.1 договору.
Наразі п. 10.4 договору не визначає конкретного випадку, з яким пов'язаний момент нарахування, та відповідну особу, яка має сплачувати проценти, тобто носить загальний характер. При цьому проценти у розумінні зазначеної умови договору застосовується тільки у випадку користування чужими, тобто залученими на певний строк, коштами за відсутності прострочення виконання грошового зобов'язання або при умові про відстрочення чи розстрочення оплати за отриманий товар. Тому на відповідача не може бути покладена відповідальність у вигляді сплати, крім 3% річних, також 50% річних за користування чужими коштами.
Отже, не можуть бути одночасно задоволені вимоги позивача про стягнення 3% річних, і вимога про стягнення процентів за користування чужими грошовими коштами, оскільки за своєю правовою природою вони є одним і тим же видом відповідальності, проте за прострочення виконання зобов'язання з оплати товару умовами п. 10.2.1 договору вже встановлена відповідальність.
Відтак, загальна сума заборгованості відповідача, що підлягає стягненню на користь позивача, становить 13 573,10 грн. (11616,82 грн. основного боргу + 1151,95 грн. пені + 500 грн. штрафу + 77,16 грн. інфляційних втрат + 227,17 грн. 3% річних).
Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.
Згідно зі ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно положень ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
Вказані положення ЦК кореспондуються з положеннями ст. 20 ГК України.
Оцінюючи надані сторонами докази в сукупності, суд вважає, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю „Торговий Дім „Дольче Віта" про стягнення з відповідача суми заборгованості в розмірі 19765,93 грн. частково обґрунтовані, відповідають фактичним обставинам справи та вимогам чинного законодавства, тому підлягають частковому задоволенню.
У зв'язку з тим, що спір виник внаслідок неправомірних дій відповідача, та рішення відбулось на користь позивача, відповідно до ст.ст. 44, 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору, понесені позивачем при подачі позову, слід віднести за рахунок відповідача пропорційно задоволеним вимогам, виходячи із заявленої до стягнення суми.
Керуючись ст. ст. 32, 33, 43, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю „Торговий Дім „Дольче Віта" до Товариства з обмеженою відповідальністю „Агро-Юг" в особі філії товариства „Агро-Юг Крим" про стягнення 19765,93 грн. задовольнити частково.
2. СТЯГНУТИ з Товариства з обмеженою відповідальністю „Агро-Юг" (68534, Одеська область, Тарутинський район, с. Ламбрівка; код ЄДРПОУ 20952731) в особі філії товариства „Агро-Юг Крим" (95493, м. Сімферополь, вул. Монтажна, буд. 12; код 37650461; р/р 26002000854204 в ПАТ «Універсал Банк», МФО 322001) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „Торговий Дім „Дольче Віта" (02099, м. Київ, Бориспільске шосе, 7Б; код ЄДРПОУ 33631780; р/р 2600403255 в АБ «Кліринговий дім», МФО 300647) борг в сумі11616/одинадцять тисяч шістсот шістнадцять/грн. 382 коп., пеню в сумі 1151/одна тисяча сто п'ятдесят одна/ грн. 95 коп., штраф в сумі 500/п'ятсот/грн. 00 коп., інфляційні втрати в розмірі 77/сімдесят сім/грн. 16 коп., 3 % річних в розмірі 227/двісті двадцять сім/грн. 17коп., витрати по сплаті судового збору в розмірі 1105/одна тисяча сто п'ять/грн. 23 коп.
3. В задоволенні решти частини позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю „Торговий Дім „Дольче Віта»відмовити.
Рішення господарського суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Одеського апеляційного господарського суду, яка подається через місцевий господарський суд протягом 10-денного строку з моменту складення та підписання повного тексту рішення.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги, якщо не буде подано апеляційну скаргу. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Повний текст рішення складено та підписано 17.09.2012 р.
Суддя Петров В.С.