Справа № 2508/193/2012 Провадження № 22-ц/2590/2964/2012 Головуючий у I інстанції - Іванюк Т. І.
Категорія - цивільна Доповідач - Бойко О. В.
07 вересня 2012 року
АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ у складі:
головуючого - суддіБойко О.В.
суддів:Висоцької Н.В., Шитченко Н.В.
при секретарі:Зіньковець О.О.
за участю:ОСОБА_5, його представника ОСОБА_6,позивачки ОСОБА_7, представника позивачів ОСОБА_8,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні апеляційного суду в м.Чернігові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_5, ОСОБА_9 в інтересах неповнолітніх ОСОБА_10 і ОСОБА_11, за апеляційною скаргою ОСОБА_12 на рішення Козелецького районного суду від 18 липня 2012 року у справі за позовом ОСОБА_13, ОСОБА_7 до Козелецької селищної ради про скасування рішення, визнання недійсним свідоцтва про право власності, визнання прав забудовника, визнання права власності,
В січні 2012 року ОСОБА_13, ОСОБА_7 звернулись до суду з позовом до Козелецької селищної ради про скасування рішення, визнання недійсним свідоцтва про право власності, визнання прав забудовника, визнання права власності, обгрунтовуючи свої вимоги тим, що в 1985 році ОСОБА_12 зареєструвала шлюб з ОСОБА_14 (який є рідним батьком позивачів).
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_14 помер.
За час шлюбу вони побудували житловий будинок, який знаходиться по АДРЕСА_1. На день смерті ОСОБА_14 зазначений будинок в експлуатацію введений не був, права власності зареєстроване не було.
Лише 15.07.2010 року рішенням Козелецької селищної ради № 71 „Про узаконення раніш проведеного будівництва, присвоєння юридичної адреси, видачі свідоцтва на право власності та надання дозволу на виготовлення проектної документації" за ОСОБА_12 було визнано право власності на зазначений будинок та господарські споруди. 23.07.2010 року на ім"яОСОБА_12 видано свідоцтво про право власності на спірне нерухоме майно. 23.07.2010 року КП „Ніжинське міжміське бюро технічної інвентаризації" було здійснено реєстрацію за ОСОБА_12 права власності.
Отже, зазначений житловий будинок був спільною сумісною власністю ОСОБА_12 і ОСОБА_14
Оскільки ОСОБА_14 не залишив заповіту, все спадкове майно підлягало поділу за законом, в тому числі і Ѕ частина будинку, яка належала померлому, як частка в спільному майні подружжя.
Зазначали, що спірний будинок на момент смерті ОСОБА_14 не був прийнятий в експлуатацію, а тому його права, як забудовника житлового будинку, підлягали включенню до спадкового майна.
16.07.2010 року позивачі звернулись до нотаріальної контори з заявами про прийняття спадщини, але свідоцтв про право власності не отримали, оскільки дізнались, що 06.10.2010 року ОСОБА_12 продала зазначений будинок неповнолітнім ОСОБА_11 і ОСОБА_10, інтереси яких представляв їх батько ОСОБА_5.
Просили суд скасувати рішення Козелецької селищної ради № 71 від 15.07.2010 року „Про узаконення раніше проведеного будівництва, присвоєння юридичної адреси, видачі свідоцтва на право власності та надання дозволу на виготовлення проектної документації" в частині визнання за ОСОБА_12 права власності на майно, яке належало померлому ОСОБА_14, а саме Ѕ частину житлового будинку АДРЕСА_1. Визнати недійсним свідоцтво на право власності на зазначений будинок від 23.07.2010 року в частині визнання за ОСОБА_12 права власності на Ѕ частину будинку. Встановити, що Ѕ частина будинку входить до складу спадщини після смерті ОСОБА_14 і підлягає поділу в рівних частинах між спадкоємцями за законом - ОСОБА_13, ОСОБА_7, ОСОБА_12 Визнати за ОСОБА_13 і ОСОБА_7 права та обов"язки забудовника в розмірі 1/6 часток житлового будинку за кожною, а також визнати за кожною з них право власності на 1/6 частину будинку.
Рішенням Козелецького районного суду від 18 липня 2012 року позов ОСОБА_13 і ОСОБА_7 задоволений частково. Встановлено, що Ѕ частина житлового будинку АДРЕСА_1, входить до складу спадщини після смерті ОСОБА_14.
Скасовано рішення Козелецької селищної ради Чернігівської області № 71 від 15.07.2010 року „Про узаконення раніше проведеного будівництва, присвоєння юридичної адреси, видачу свідоцтва на право власності та надання дозволу на виготовлення проектної документації" в частині визнання за ОСОБА_12 права власності на Ѕ частину житлового зазначеного будинку.
Визнано недійсним з моменту видачі свідоцтво про право власності на нерухоме майно, видане виконавчим комітетом Козелецької селищної ради Чернігівської області 23.07.2010 року в частині визнання за ОСОБА_12 права власності на Ѕ частину вказаного житлового будинку.
Визнано за ОСОБА_13 і ОСОБА_7 права та обов"язки забудовника за кожною у розмірі по 1/6 частині житлового будинку АДРЕСА_1, в порядку спадкування після смерті ОСОБА_14
В решті вимог відмовлено.
Стягнуто з Козелецької селищної ради на користь ОСОБА_13 і ОСОБА_7 судовий збір в сумі 460 грн..
Залишена в силі ухвала суду від 05.06.2012 року про забезпечення позову шляхом накладення арешту на житловий будинок АДРЕСА_1, до набрання рішенням законної сили.
В апеляційній скарзі ОСОБА_5, ОСОБА_9 в інтересах неповнолітніх ОСОБА_10 і ОСОБА_11 просять рішення суду скасувати.
Доводи скарги зводяться до того, що рішення не відповідає нормам матеріального і процесуального права.
Апелянти посилаються на те, що суд не залучив до участі у справі районну державну адміністрацію, районну державну архітектурно-будівельну інспекцію, державного реєстратора нерухомості, з якими узгоджувалось питання про видачу свідоцтва про право власності на будинок.
Не надано було позивачами доказів про те, що вони мають право на спадковий будинок.
Не звернув уваги суд і на ту обставину, що договір купівлі-продажу від 06.10.2010 року, згідно якого ОСОБА_12 продала житловий будинок ОСОБА_11, на даний час є чинним та ніким не скасований.
Також суд, без відповідного процесуального документа, залучив до участі у справі представника третіх осіб.
Орган опіки і піклування Луцького виконавчого комітету є неналежним учасником судового розгляду, так як його юрисдикція не поширюється на територію Козелецької селищної ради.
В апеляційній скарзі ОСОБА_12 просить скасувати рішення суду, посилаючись на порушення норм закону.
Зазначає, що суд залишив поза увагою те, що рішенням Козелецького районного суду від 18.05.2011 року, залишеним в силі ухвалою апеляційного суду від 31.08.2011 року, було відмовлено ОСОБА_13 і ОСОБА_7 в позові про визнання правочину недійсним та визнання права власності на частину спадкового майна, зокрема спірного житлового будинку, було відмовлено.
Крім того, судовими рішеннями право спільної сумісної власності неповнолітніх ОСОБА_11 згідно договору купівлі-продажу, за яким вони стали власниками, було визнано законним.
Також вважає, що в статті 152 ЦПК України не передбачено накладення арешту на майно третіх осіб.
Те, що суд наклав арешт на житловий будинок, свідчить про порушення норм процесуального закону та порушення прав третіх осіб.
У судовому засіданні апелянт ОСОБА_5 та представник апелянта ОСОБА_12 - ОСОБА_6 підтримали апеляційні скарги, просили їх задовольнити.
Позивачка ОСОБА_7 та представник позивачів - ОСОБА_8 апеляційні скарги не визнали, просили в їх задоволенні відмовити.
Вислухавши суддю-доповідача, пояснення учасників судового процесу, обговоривши доводи апеляційної скарги та дослідивши матеріали справи, апеляційний суд приходить до наступного висновку.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, ОСОБА_14 і ОСОБА_12 перебували у зареєстрованому шлюбі з 24.10.1985 року.
За час перебування зазначеними особами у шлюбі, розпорядженням Козелецької районної державної адміністрації від 14.07.1994 року № 153 було надано дозвіл ОСОБА_12 на будівництво індивідуального житлового будинку на 3 кімнати, житловою площею 46,4 кв.м, в АДРЕСА_1.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_14 помер.
Зазначений будинок на час смерті ОСОБА_14 в експлуатацію введений не був, права власності ні за ким зареєстроване не було.
21.04.2010 року ОСОБА_12 звернулась до КП „Ніжинське МБТІ" із замовленням провести первинну інвентаризацію і видати технічний паспорт на будинок.
02.07.2010 року інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю у Чернігівській області було засвідчено відповідність закінченого будівництвом об"єкта - спірного житлового будинку.
Згідно рішення виконавчого комітету Козелецької селищної ради від 15.07.2010 року № 71 ОСОБА_12 отримала свідоцтво на право власності на житловий будинок.
Згідно договору купівлі-продажу від 06.10.2010 року ОСОБА_12 продала спірний будинок у рівних частках по Ѕ частці неповнолітнім ОСОБА_11 і ОСОБА_10
Відповідно до ст.ст. 22, 28 КпШС України (які діяли на час будівництва будинку) майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Подружжя користується рівними правами на майно. Також, розмір часток майна дружини та чоловіка при поділі майна, що є об"єктом права спільної сумісної власності, є рівними.
Статтею 1218 ЦК України передбачено, що до складу спадщини входять усі права та обов"язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Суд вірно встановив, що ОСОБА_12 і ОСОБА_14 побудували спірний житловий будинок у період перебування у шлюбі, а отже, цей будинок є спільною сумісною власністю подружжя, частки у спільному майні є рівними.
Отже, після смерті ОСОБА_14 ІНФОРМАЦІЯ_1 відкрилася спадщина, до складу якої входить Ѕ частина житлового будинку АДРЕСА_1. Але, оскільки будинок на момент відкриття спадщини не був прийнятий в експлуатацію, право ОСОБА_14, як забудовника житлового будинку підлягають включенню до спадкового майна.
Оскільки спадкоємцями майна померлого за законом також є його діти - ОСОБА_13 і ОСОБА_7, вони мають право на спадщину у вигляді 1/6 частки кожна на права і обов"язки забудовника.
Таким чином, суд першої інстанції прийшов до вірного висновку про необхідність скасування рішення виконкому Козелецької селищної ради від 15.07.2010 року в частині визнання за ОСОБА_12 права власності на Ѕ частину спірного будинку, визнання недійсним свідоцтва на право власності в частині визнання за ОСОБА_12 права власності на Ѕ частину будинку та визнання за позивачами прав та обов"язків забудовника за кожною у розмірі 1/6 частини, в порядку спадкування, після смерті ОСОБА_14
Посилання апелянтів на те, що спірне рішення приймав виконавчий комітет, а суд не залучив його до участі в справі, не може бути взяте судом до уваги, оскільки юридичною особою у даному випадку є селищна рада, яка правомірно є відповідачем по справі, а виконавчий комітет є її виконавчим органом та не є юридичною особою. Допущена судом 1 інстанції описка в резолютивній частині рішення в частині скасування рішення селищної може бути виправлена судом 1 інстанції відповідно до вимог ст.219 ЦПК України.
Посилання апелянтів в апеляційних скаргах на чинність договору купівлі-продажу від 06.10.2010 року, згідно якого ОСОБА_12 продала житловий будинок неповнолітнім ОСОБА_10, не можуть бути взяті судом до уваги, оскільки вони не спростовують правильності вирішення даного спору та визнання за позивачами їх законного права на спадщину.
Рішення Козелецького районного суду від 18 травня 2011 року, на яке посилаються апелянти та яким відмовлено позивачам у визнанні договору купівлі-продажу недійсним, не впливає на вирішення даного питання, оскільки підставою для відмови в задоволенні позовних вимог були зовсім інші підстави.
Доводи стосовно допущення судом процесуальних порушень, які полягали у залученні або незалученні до справи третіх осіб, також не впливають на законність судового рішення і не є підставою для його скасування.
Отже, рішення суду в частині часткового задоволення позову відповідає нормам матеріального закону.
Проте, рішення суду підлягає зміні шляхом виключення з його резолютивної частини абзацу про залишення в силі ухвали суду від 05.06.2012 року про забезпечення позову шляхом накладення арешту на житловий будинок до набрання рішенням законної сили, оскільки це суперечить положенням ст. 154 ЦПК України та не є компетенцією суду 1 інстанції.
Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 313-315, 317, 319, 325 Цивільного процесуального кодексу України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_5, ОСОБА_9 в інтересах неповнолітніх ОСОБА_10 і ОСОБА_11, апеляційну скаргу ОСОБА_12 задовольнити частково.
Рішення Козелецького районного суду від 18 липня 2012 року змінити, виключивши з його резолютивної частини наступний абзац : „Залишити в силі ухвалу суду від 5 червня 2012 року про забезпечення позову шляхом накладення арешту на житловий будинок за адресою АДРЕСА_1 до набрання рішенням законної сили".
В іншій частині рішення суду залишити без зміни.
Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, може бути оскаржено в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Головуючий:Судді: