Справа № 2504/748/12
Провадження № 2/2504/158/12
(ЗАОЧНЕ)
21 вересня 2012 року смт. Варва
Варвинський районний суд Чернігівської області
в складі: головуючого-судді - Павлов В.Г.,
секретаря - Чичоти В.О.,
позивача - ОСОБА_1,
розглянув у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду смт. Варва Чернігівської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю "УСП-Україна" про визнання договору недійсним, стягнення грошових коштів та відшкодування моральної шкоди, -
01.08.2012 року позивач звернувся до Варвинського районного суду з позовом до ТОВ "УСП-Україна" про визнання договору про надання послуг від 17.03.2010 року № 009590, укладеним між ОСОБА_1 та "УСП-Україна", недійсним, стягнення з відповідача на його користь 49 293 грн 03 к. сплачених ним за договором про надання послуг та 4000 грн в рахунок відшкодування моральних витрат.
В обґрунтування своїх позовних вимог, позивач зазначив, що договір про надання послуг має бути визнаний недійсним через те, що фактично надання коштів на придбання товарів здійснюється виключно за рахунок щомісячних платежів Учасників, що є прямим порушенням Закону України «Про захист прав споживачів»і є нечесною підприємницькою практикою, що вводить споживача в оману. Умови укладеного договору позивач вважає несправедливими.
В судовому засіданні позивач заявлені позовні вимоги підтримав, з підстав викладених в цивільному позові, та наполягав на їх задоволенні, шляхом визнання недійсним договору № 009590 про надання послуг від 17.03.2010 року та стягнення витрат на задоволення моральної шкоди.
Незважаючи на неодноразові спроби Варвинського районного суду повідомити відповідача по справі ТОВ "УСП-Україна" за адресою, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб -підприємців, щодо наявного позову та розгляду справи в суді, всі поштові повідомлення повернулись з довідкою «за закінченням терміну зберігання»/а.с.59,63,64-65,67,70-72,73/.
Положенням ст.93 ЦК України визначено, що місцезнаходженням юридичної особи є фактичне місце ведення діяльності чи розташування офісу, з якого проводиться щоденне керування діяльністю юридичної особи (переважно знаходиться керівництво) та здійснення управління і обліку.
Згідно із абз.5 ч.1 ст.6 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб -підприємців" (далі -Закон про реєстрацію), місцезнаходження юридичної особи -це адреса органу або особи, які відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступають від її імені.
Відповідно до статті 18 Закону про реєстрацію, якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців (далі -ЄДР), були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Як вбачається з витягу ЄДР, наявного в матеріалах справи, місцезнаходження ТОВ «УСП-Україна»: 14000 м. Чернігів, пр-т Перемоги 95.
Чинним законодавством не передбачено дії суду або судді у випадку неотримання юридичною особою судових повісток, а тому відповідно до положень ч.8 ст.8 ЦПК України (аналогія закону), підлягають застосуванню положення ч.1 ст.77 ЦПК України якими регулюються подібні правовідносини, а саме судова повістка надсилається на останню відому судові адресу і вважається доставленою, навіть якщо особа за цією адресою більше не проживає або не знаходиться.
Враховуючи вище викладене, суд, за згодою позивача, керуючись ст.ст.224-226 ЦПК України, визнав можливим справу розглянути у відсутності відповідача за наявними доказами в матеріалах справи про права та взаємовідносини сторін в порядку заочного розгляду.
Заслухавши пояснення позивача, вивчивши та дослідивши докази по справі, повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються заявлені вимоги у їх сукупності та взаємозв'язку, об'єктивно оцінивши усі наявні докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення її по суті, суд приходить до висновку, що позов підлягає задоволенню частково з наступних підстав.
У відповідності до ст.10,11 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Згідно п.3 ст.3 ЦПК принцип свободи договору є одним із фундаментальних принципів приватноправових відносин в Україні. Проте згідно п.6 цієї ж статті ЦПК межі дії цього принципу визначаються критеріями справедливості, добросовісності та розумності.
В судовому засіданні на підставі належних та достовірних доказів встановлено, що 17.03.2010 року між ОСОБА_1 та ТОВ "УСП-Україна" було укладено договір про надання послуг, за яким товариство зобов'язалося надавати учаснику послуги, спрямовані на придбання транспортного засобу орієнтовною вартістю 128 340,00 грн через українську соціальну програму, організовану товариством, базуючись на принципі взаємодопомоги учасників програми /а.с.8-9/.
Позивачем сплачено відповідачеві комісійну плату та чергові платежі по договору в розмірі 49 293 грн 03 коп., що підтверджується копіями квитанцій в матеріалах справи і правильність підрахунку яких, сторонами не оспорюється /а.с.14-54/.
Відповідно до п.7 ч.3 ст.19 Закону України "Про захист прав споживачів" забороняються як такі, що вводять в оману утворення, експлуатація або сприяння розвитку пірамідальних схем, коли споживач сплачує за можливість одержання компенсації, яка надається за рахунок залучення інших споживачів до такої схеми, а не за рахунок продажу або споживання продукції.
Враховуючи беззаперечний факт того, що фонд групи учасників програми формується за рахунок внесків інших учасників системи, без залучення коштів товариства, а розподіл коштів цього фонду між учасниками являє собою реалізацію діяльності пірамідальної схеми, суд приходить до висновку щодо наявності в укладеному договорі між сторонами по справі ознак нечесної підприємницької діяльності та несправедливих умов, а відтак, спірний договір, відповідно до вимог ч.6 ст.19 Закону України "Про захист прав споживачів" є недійсним.
Згідно із п.7 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.
У разі якщо під час розгляду спору про визнання правочину недійсним як оспорюваного та застосування наслідків його недійсності буде встановлено наявність підстав, передбачених законодавством, вважати такий правочин нікчемним, суд, вказуючи про нікчемність такого правочину, одночасно застосовує наслідки недійсності нікчемного правочину.
Відповідно до ч.6 ст.19 Закону України "Про захист прав споживачів" правочини, здійснені з використанням нечесної підприємницької практики, є недійсними.
Частиною 2 ст.215 ЦК України встановлено, що недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Таким чином суд приходить до висновку, що договір про надання послуг 17.03.2010 року № 009590, що укладений між ТОВ «УСП-Україна»та ОСОБА_1 є нікчемним, внаслідок того, що його недійсність передбачена законом.
Оскільки за змістом ст.216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю, а кожна із сторін такого правочину зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, тому суд вважає за необхідне стягнути з ТОВ «УСП-Україна»на користь позивача 49 293 грн 03 к., сплачених за спірним договором.
Що стосується частини позовних вимог про стягнення моральної шкоди у розмірі 4 000 грн., слід зазначити, що відповідно до ст.4 Закону України «Про захист прав споживачів»в редакції, що діяла на час укладення договору між сторонами, передбачала право споживача на відшкодування моральної шкоди лише у випадках, коли така заподіяна небезпечною для життя і здоров'я людей продукцією, а тому у її стягненні слід відмовити.
Відповідно до вимог ч.3 ст.88 ЦПК України, з відповідача на користь держави слід стягнути судовий збір, пов'язаний з розглядом даної справи, у розмірі 492,93 грн.
Керуючись ст.ст.10,11,60,208,209,213-215, 218 ЦПК України, ст.215 ЦПК України, ст.19 Закону України "Про захист прав споживачів" суд,-
Позовні вимоги ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «УСП - України»про визнання договору недійсним та стягнення коштів - задовольнити частково.
Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «УСП - Україна»на користь ОСОБА_1 49 293 грн 03 к. /сорок дев'ять тисяч двісті дев'яносто три гривні/ 03 к. коштів, сплачених за договором про надання послуг від 17.03.2010 року за № 009590.
В іншій частині позовних вимог - відмовити.
Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «УСП Україна»на користь держави судовий збір в сумі 492 грн 93 к. /чотириста дев'яносто дві гривні дев'яносто три копійки/.
Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом десяти днів з дня отримання його копії.
Апеляційна скарга на заочне рішення Варвинського районного суду може бути подано позивачем до апеляційного суду Чернігівської області через Варвинський районний суд м. Чернігова протягом десяти днів з дня його проголошення.
У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене відповідачем в апеляційному порядку.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Суддя Варвинського районного суду
Чернігівської області В.Г. Павлов