Ухвала
іменем україни
Колегія суддів судової палати у кримінальних справах
Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:
головуючого Пойди М.Ф.,
суддів: Орлової С.О., Кульбаби В.М.,
за участю прокурора Сорокіної О.А.,
розглянула в судовому засіданні в м. Києві 26 липня 2012 року кримінальну справу за касаційною скаргою першого заступника прокурора Сумської області на вирок Лебединського районного суду Сумської області від 01 листопада 2011 року.
Цим вироком
ОСОБА_1,
ІНФОРМАЦІЯ_1,
громадянку України, раніше судиму:
· 23 березня 2011 року Лебединським районним
судом за ч. 3 ст. 185, з застосуванням ст. 69. КК
до 240 год. громадських робіт,
засуджено за ч. 2 ст. 389 КК України до покарання у виді обмеження волі на строк 1 рік.
На підставі ст. 71 КК України до покарання, призначеного за даним вироком, частково приєднано невідбуте покарання за вироком Лебединського районного суду від 23 березня 2011 року й остаточно призначено до відбуття 1 рік 5 днів обмеження волі.
На підставі ст. 75 КК України засуджену звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 1 рік та згідно зі ст. 76 КК України покладено на неї обов'язок не виїжджати за межі України на постійне проживання без дозволу органів кримінально-виконавчої системи й повідомляти ці органи про зміну місця проживання.
В апеляційному порядку справа не переглядалася.
Згідно з вироком суду ОСОБА_1 визнано винною й засуджено за вчинення злочину за наступних обставин.
Будучи засудженою вироком Лебединського районного суду Сумської області від 23 березня 2011 року за ч. 3 ст. 185 КК України, з застосуванням ст. 69 КК України, до покарання в виді громадських робіт на строк 240 годин, ОСОБА_1 19 квітня 2011 року була взята на облік в Лебединському районному відділі КВІ, а 4 травня цього ж року їй було роз'яснено порядок та умови відбування покарання, встановлено дні реєстрації в органі КВІ й видано направлення для відпрацювання громадських робіт у Ворожбянській сільській раді Лебединського району Сумської області, де складено графік її роботи.
Проте засуджена умисно ухилилася від відбування покарання, а саме: нерегулярно з'являлася на роботу; 26 липня відпрацювала лише 2 години, після чого вжила спиртні напої на робочому місці, 27-29 липня, 12-31 серпня, 1-2 вересня 2011 року не з'явилася на роботу без поважних причин, не відпрацювала 74 години робіт, незважаючи на попередження про можливість притягнення до кримінальної відповідальності.
Крім цього, 12 вересня 2011 року об 11 год. ОСОБА_1 з'явилася на роботи у стані алкогольного сп'яніння, за що була притягнута до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 178 КУпАП.
У касаційній скарзі перший заступник прокурора Сумської області ставить питання про скасування судового рішення й повернення справи на новий судовий розгляд у зв'язку з неправильним застосуванням кримінального закону. При цьому посилається на те, що суд призначив ОСОБА_1 покарання в виді обмеження волі всупереч вимогам ст. 61 КК України, оскільки засуджена має дитину, 2001 року народження, тобто віком молодше 14 років. Також, на думку прокурора, суд безпідставно й необґрунтовано застосував ст. 75 цього Кодексу, звільнивши засуджену від відбування покарання, остаточно призначеного за сукупністю вироків, незважаючи на те, що попереднім і новим вироком їй було призначено реальну міру покарання. Зазначає, що мотивувальна й резолютивна частина вироку містять протиріччя, оскільки в мотивувальній його частині вказано, що необхідним і достатнім для виправлення й перевиховання засудженої є покарання в виді позбавлення волі.
Заслухавши доповідь судді, думку прокурора на підтримання касаційної скарги, перевіривши матеріали справи та обговоривши наведені у скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Висновки суду щодо правильності встановлених фактичних обставин справи і кваліфікації дій ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 389 КК України в касаційній скарзі не оспорюються.
Доводи прокурора про неправильне застосування судом кримінального закону є слушними.
Як вбачається з копії свідоцтва про народження, ОСОБА_1 має неповнолітнього сина ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_3(а.с.70) Призначаючи засудженій покарання за ч. 2 ст. 389 КК України і на підставі ст. 71 цього Кодексу за сукупністю вироків в виді обмеження волі, суд порушив вимоги ч. 3 ст. 61 КК України, згідно з якими покарання даного виду не застосовується до жінок, які мають дітей віком до 14 років.
При цьому в мотивувальній частині вироку суд допустився протиріч із резолютивною, зазначивши, що вважає необхідним і достатнім для виправлення засудженої призначити їй покарання в виді позбавлення волі.
Відповідно до ч.1,4 ст.71 КК України якщо засуджений після постановлення вироку, але до повного відбуття покарання вчинив новий злочин, суд до покарання, призначеного за новим вироком, повністю або частково приєднує невідбуту частину покарання за попереднім вироком. Остаточне покарання за сукупністю вироків має бути більшим від покарання, призначеного за новий злочин, а також від невідбутої частини покарання за попереднім вироком. Виходячи з того , що невідбуту частину покарання за попереднім вироком для ОСОБА_1 становили громадські роботи, призначені до реального відбуття, суд, при призначенні покарання за сукупністю вироків, безпідставно і всупереч вимогам ч. 4 ст. 71 КК України застосував ст. 75 КК України, звільнивши засуджену від відбування покарання з випробуванням.
Згідно з ч. 1 ст. 334 КПК України мотивувальна частина вироку повинна містити формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, та в ній поряд з іншими даними мають бути наведені докази, на яких ґрунтується висновок суду щодо кожного підсудного.
Відповідно до ч. 3 ст. 299 КПК України суд вправі, якщо проти цього не заперечують учасники судового розгляду, визнати недоцільним дослідження доказів стосовно тих фактичних обставин справи та розміру цивільного позову, які ніким не оспорюються. При цьому суд з'ясовує, чи правильно розуміють підсудний та інші учасники судового розгляду зміст цих обставин, чи немає сумніву в добровільності та істинності їх позиції, а також роз'яснює їм, що у такому випадку вони будуть позбавлені права оспорювати ці фактичні обставини справи та розмір цивільного позову в апеляційному порядку.
Виходячи із системного аналізу цих вимог, у разі проведення судового слідства в порядку, визначеному ч. 3 ст. 299 КПК України, в мотивувальній частині вироку має бути зазначено про застосування такої процедури й дотримання встановленого для цього порядку.
Як вбачається із протоколу судового засідання, розгляд справи проводився з дослідженням доказів в порядку, визначеному ч. 3 ст. 299 КПК України. Проте мотивувальна частина вироку не містить вказівки про застосування такого порядку дослідження доказів у справі, так само як і висновків суду щодо доведеності винуватості засудженої у вчиненні злочину.
Вказані порушення кримінально-процесуального закону перешкодили суду повно й усебічно розглянути справу й постановити законний, обґрунтований і справедливий вирок, а тому є істотними.
За таких обставин, на підставі пунктів 1, 2 ч. 1 ст. 398 КПК України, вирок суду підлягає скасуванню з поверненням справи на новий судовий розгляд.
Під час нового судового розгляду необхідно усунути зазначені порушення, розглянути справу з дотриманням вимог чинного кримінально-процесуального і кримінального законодавства та постановити законне й обґрунтоване рішення.
Керуючись статтями 395, 396, 398 КПК України, колегія суддів
Касаційну скаргу першого заступника прокурора Сумської області задовольнити.
Вирок Лебединського районного суду Сумської області від 01 листопада 2011 року щодо ОСОБА_1 скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд.
Судді:
______________ ________________ __________________
М.Ф. Пойда С.О. Орлова В.М. Кульбаба