"19" вересня 2012 р. Справа № 5002-12/2074-2011
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого Козир Т.П.
суддівГольцової Л.А. Губенко Н.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Заступника прокурора Автономної Республіки Крим
на рішення та на постановуГосподарського суду Автономної Республіки Крим від 28.02.2012 Севастопольського апеляційного господарського суду від 27.06.2012
у справі№ 5002-12/2074-2011
господарського судуАвтономної Республіки Крим
за позовомПрокурора міста Ялти в інтересах держави в особі Масандрівської селищної ради
доПриватного акціонерного товариства "Джемієт"
простягнення 2 216 020,41 грн.
за участю представників сторін:
позивача: Лапченко-Врублевський О.О., дов. № 02-6/2583 від 10.12.2011;
відповідача: повідмолений, але не з'явився;
прокурора: Ступак Д.В., прокурор відділу Генеральної прокуратури України, посв. №000404 від 24.07.2012;
Прокурор міста Ялти звернувся до Господарського суду Автономної Республіки Крим з позовом в інтересах держави в особі Масандрівської селищної ради до Приватного акціонерного товариства "Джемієт" про стягнення 2 216 020,41 грн.
Рішенням Господарського суду Автономної Республіки Крим від 05.07.2011 у справі № 5002-15/2074-2011 (суддя Іщенко І.А.) в позові відмовлено.
Постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 30.08.2011 (колегія суддів у складі: головуючий суддя -Видашенко Т.С., судді -Волков К.В., Гонтар В.І.) рішення Господарського суду Автономної Республіки Крим від 05.07.2011 у справі №5002-15/2074-2011 залишено без змін.
Постановою Вищого господарського суду України від 14.12.2011 скасовано рішення Господарського суду Автономної Республіки Крим від 05.07.2011 та постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 30.08.2011 у справі №5002-15/2074-2011, справу №5002-15/2074-2011 направлено на новий розгляд до Господарського суду Автономної Республіки Крим в іншому складі суду.
За наслідками повторного розгляду справи, рішенням Господарського суду Автономної Республіки Крим від 28.02.2012 у справі № 5002-12/2074-2011 (суддя Іллічов М.М.) в позові відмовлено.
Постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 27.06.2012 (колегія суддів у складі: головуючий суддя -Рибіна С.А., судді -Латинін О.А., Сотула В.В.) рішення Господарського суду Автономної Республіки Крим від 28.02.2012 у справі № 5002-12/2074-2011 залишено без змін.
Не погоджуючись з судовими рішеннями судів попередніх інстанцій у даній справі, Заступник прокурора Автономної Республіки Крим звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить суд їх скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.
Обґрунтовуючи підстави звернення з касаційною скаргою, прокурор послався на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права.
Відзиви на касаційну скаргу не надходили, що не є перешкодою для суду касаційної інстанції переглянути в касаційному порядку оскаржувані судові рішення.
Усіх учасників судового процесу відповідно до статті 1114 ГПК України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.
Ознайомившись з матеріалами та обставинами справи на предмет надання їм судами попередніх інстанцій належної юридичної оцінки та повноти встановлення обставин справи, дотримання норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, з огляду на наступне.
Попередніми судовими інстанціями у справі встановлено, що підставою для звернення до суду із даним позовом, є відсутність державної реєстрації додаткових угод до договору оренди земельної ділянки від 14.11.2006, якими зменшено розмір орендної плати на рік, в зв'язку з чим, ці угоди є неукладеними і орендна плата має сплачуватись виходячи з розміру, встановленого п. 4.1 договору від 14.11.2006. В зв'язку з зазначеним, заборгованість відповідача по орендній платі за користування земельною ділянкою за договором від 14.11.2006 за період з 2008 по 2010 роки становить 2 216 020,41 грн.
Між Масандрівською селищною радою та Спільним українсько-російським підприємством у формі АТЗТ „Джемієт" (правонаступником якого є ПАТ "Джемієт") 14.11.2006 укладений договір оренди земельної ділянки, за умовами якого Масандрівська селищна рада надала, а відповідач прийняв в оренду земельну ділянку за адресою: смт.Восход, вул. Аврори, 3, загальною площею 11,0000 га (ділянка №1 -10,0000 га, ділянка №2 -1,0000 га), нормативна грошова оцінка якої складає: ділянка 1 -14 458 500,00 грн.; ділянка 2 -1 488 375,00 грн.
Пунктом 4.1 договору передбачено, що орендна плата становить 849 260,00 грн. на рік та вноситься відповідачем щомісячно, протягом 30 календарних днів, наступних за останнім календарним днем звітного місяця.
Зміни до нього вносяться за взаємною згодою сторін шляхом підписання додаткових угод (п. 16.2 договору).
Договір зареєстрований в Ялтинському відділенні Кримської регіональної філії Державного підприємства „Центр державного земельного кадастру", про що в Державному реєстрі земель зроблений відповідний запис від 25 липня 2007 року за №040707000110.
В подальшому, сторонами 13.09.2007 підписано дві додаткові угоди до вказаного договору, якими розмір орендної плати за користування земельними ділянками №1 та №2 зменшений відповідно до сум 205 300,00 грн. та 21 130,00 грн. на рік, які підлягають сплаті щомісячно, протягом 30 календарних днів, наступних за останнім календарним днем звітного місяця. Додаткові угоди набувають чинності після підписання їх сторонами.
Вищий господарський суд України, скасовуючи прийняті у даній справі судові рішення (рішення Господарського суду Автономної Республіки Крим від 05.07.2011 та постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 30.08.2011) та направляючи справу на новий розгляд, зазначив, що судами попередніх інстанцій не враховано, що при зміні договорів, що підлягають обов'язковій державній реєстрації, відповідні дані щодо їх зміни повинні бути внесені до державного реєстру, а оскільки відповідно до ст. 20 Закону України "Про оренду землі" укладений договір оренди землі підлягає державній реєстрації, то зміни, які вносяться шляхом укладення додаткової угоди до договору оренди землі, набувають чинності після їх державної реєстрації.
З огляду на викладене, при новому розгляді даної справи, судам необхідно було з'ясувати дотримання сторонами вимог законодавчих норм, які регулюють правовідносини з оренди земельних ділянок, зокрема, укладення та дійсність спірних додаткових угод до договору від 14.11.2006, а в разі недотримання певних вимог -наявність або відсутність підстав та обставин, якими обґрунтований позов прокурора.
На стадії нового розгляду справи, відповідач звернувся до суду першої інстанції із заявою про застосування до позовних вимог строку позовної давності.
Приймаючи рішення у даній справі про відмову в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний господарський суд, зазначив, що законодавчо закріплена обов'язкова реєстрація лише договору оренди землі, а не додаткових угод до нього; спірні додаткові угоди фактично виконуються сторонами в зв'язку з чим, посилання прокурора на їх неукладеність не відповідає обставинам справи.
На відміну від апеляційного господарського суду, місцевий суд також застосував до даних правовідносин строк позовної давності, зокрема, до вимог про стягнення заборгованості з орендної плати, заявленої в позовній заяві, зазначивши, при цьому, на відсутність в матеріалах справи клопотання про поновлення строку позовної давності.
Суд апеляційної інстанції щодо застосування строку позовної давності зазначив, що оскільки судом встановлено відсутність порушення відповідачем прав позивача, то клопотання про застосування строку позовної давності не підлягає розгляду.
Згідно зі ст. 11112 ГПК України вказівки, що містяться у постанові касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи.
В порушення зазначеної норми закону при новому розгляді справи господарські суди не виконали вказівок Вищого господарського суду України, що містяться в постанові від 14.12.2011.
Відповідно абзацу 2 п. 1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 "Про судове рішення" рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.
Рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору (п.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6).
Статтями 13, 15 Закону України "Про оренду землі" визначено, що договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства. Істотними умовами договору оренди землі є, зокрема, орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату.
Відповідно до ст. 18 Закону України "Про оренду землі", ст. ст. 640, 654 ЦК України, п. 17 постанови Кабінету Міністрів України від 25.12.1998 № 2073 "Про затвердження Порядку державної реєстрації договорів оренди землі" (була чинна на моменту укладення додаткових угод від 13.09.2007) договір оренди набуває чинності після його державної реєстрації. У разі внесення змін до договору оренди він підлягає перереєстрації.
Згідно зі ст. 6 ЦК України сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.
Частиною 1 ст. 652 ЦК України передбачено, що у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов'язання. Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах.
Статтею 654 ЦК України встановлено, що зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.
В силу ст. 640 ЦК України договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або державній реєстрації, є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення або державної реєстрації, а в разі необхідності і нотаріального посвідчення, і державної реєстрації - з моменту державної реєстрації.
Слід зазначити, що при зміні договорів, що підлягають обов'язковій державній реєстрації, відповідні дані щодо їх зміни повинні бути внесені до державного реєстру.
Вказані вимоги щодо оформлення договору оренди землі також кореспондуються й з приписами діючого законодавства на час укладення спірних додаткових угод.
Відмовляючи в позові, суди попередніх інстанцій встановили, що додаткові угоди від 13.09.2007 до договору оренди земельної ділянки від 14.11.2006 не пройшли державну реєстрацію; спеціальними нормами чинного законодавства: Законом України "Про оренду землі", ЗК України, ЦК України та ГК України не встановлено, що додаткові угоди до вже зареєстрованих договорів оренди землі підлягають державній реєстрації; законодавчо встановлено необхідність реєстрації тільки договорів оренди землі та державних актів про право власності чи право постійного користування землею.
Колегія суддів Вищого господарського суду України вважає за необхідне зазначити, що при вирішенні спору у даній справі слід враховувати, що додаткові угоди від 13.09.2007 до договору оренди земельної ділянки від 14.11.2006 носять характер змін та доповнень, а відтак, в силу ст. 640 ЦК України та ст. 20 Закону України "Про оренду землі" підлягають обов'язковій державній реєстрації.
Доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору (ст. 32 ГПК України).
Статтею 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом (ч. 1 ст. 43 ГПК України).
Відповідно до п.2.23 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин" від 17.05.2011 № 6, доводи про наявність заборгованості з орендної плати мають підтверджуватися належними доказами, наприклад, довідкою, виданою державною податковою інспекцією про наявність (або відсутність) заборгованості за земельним податком та орендною платою.
Розглядаючи спір в частині позовних вимог про стягнення суми боргу, суди попередніх інстанцій виходили з наявної в матеріалах справи довідки ДПІ у м. Ялта від 27.01.2012 № 529/9/10-0, в якій зазначено, що згідно наданих податкових декларацій по орендній платі за 2008-2010 роки та даних особистої картки платника орендної плати ПАТ "Джемієт" за кодом платежу 13050200 (орендна плата за користування земельною ділянкою), станом на 31.12.2010 заборгованість складала 107 321,06 грн., однак станом на 27.01.2012 вказана заборгованість погашена.
Оскільки встановлення наявності або відсутності суми заборгованості в межах даних позовних вимог є похідною обставиною від з'ясування питання укладеності спірних додаткових угод, то судам, першочергово, необхідно дослідити дотримання сторонами вимог вказаного вище законодавства щодо відповідності спірних додаткових угод положенням, зокрема, ст.ст. 640, 654 ЦК України, ст.ст. 18, 20 Закону України "Про оренду землі" та п. 17 постанови Кабінету Міністрів України від 25.12.1998 № 2073 "Про затвердження Порядку державної реєстрації договорів оренди землі" (була чинна на моменту укладення додаткових угод від 13.09.2007).
Судами попередніх інстанцій не взято до уваги, що у зазначеній вище довідці від 27.01.2012 № 529/9/10-0 відсутня інформація щодо якої заборгованості йде мова, тобто, за яким договором оренди земельної ділянки виникла та погашена заборгованість в сумі 107321,06 грн., яка, як зазначає ДПІ, існувала у ПАТ "Джемієт" за 2008-2010 роки.
До того ж, поза увагою судів залишились відомості ДПІ, зазначені в цій довідці, що відповідач всупереч ст. 21 Закону України "Про оренду землі" згідно з договором оренди (ДПІ знову не зазначає за яким договором оренди) застосовує коефіцієнт -2, що призвело до втрат бюджету Масандрівської селищної ради.
За приписами процесуального законодавства, предмет позову - це певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, яка кореспондується зі способами захисту права, які визначені, наприклад, у ст. 16 ЦК України.
Підстава позову - це фактичні обставини, на яких ґрунтується вимога позивача.
За таких обставин, судам попередніх інстанцій слід надати правову оцінку позовним вимогам з урахуванням вищенаведених приписів процесуального законодавства.
Враховуючи, що при новому розгляді справи вивчення матеріалів справи, в т.ч. позовної заяви, дослідження та встановлення обставин справи починається заново, то суд першої інстанції у відповідності до положень ст. 65 ГПК України здійснює дії по підготовці справи до розгляду, зокрема, витребує від сторін, інших підприємств, установ, організацій, державних та інших органів, їх посадових осіб документи, відомості, висновки, необхідні для вирішення спору.
Отже, як місцевий, так і апеляційний господарські суди припустились неправильного застосування приписів ч. 1 ст. 47 ГПК України щодо прийняття судового рішення суддею за результатами обговорення усіх обставин справи та ч. 1 ст. 43 цього Кодексу стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, що відповідно до ч. 1 ст. 11110 ГПК України є підставою для скасування судових рішень у справі.
Касаційна ж інстанція відповідно до ч. 2 ст. 1117 ГПК України не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.
З огляду на наведене, а також враховуючи, що встановлення обставин, що входять до предмета доказування у цій справі не були з'ясовані при прийнятті рішення та постанови господарськими судами, справа має бути передана на новий розгляд до суду першої інстанції, під час якого слід врахувати викладене, всебічно і повно перевірити доводи, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін, і в залежності від встановлених обставин, вирішити спір у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.
Керуючись ст. ст. 108, 1115, 1117, 1119 - 11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,-
Касаційну скаргу Заступника прокурора Автономної Республіки Крим задовольнити частково.
Рішення Господарського суду Автономної Республіки Крим від 28.02.2012 та постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 27.06.2012 у справі №5002-12/2074-2011 скасувати.
Справу № 5002-12/2074-2011 направити на новий розгляд до Господарського суду Автономної Республіки Крим.
Головуючий суддя Т.П. КОЗИР
Судді Л.А. ГОЛЬЦОВА
Н.М. ГУБЕНКО