Дата документу Справа №
Апеляційний суд Запорізької області
Справа № 22ц -3974 / 2012 р. Головуючий у 1 інстанції: Яркіна С.В.
Суддя-доповідач: Поляков О.З.
Іменем України
06 вересня 2012 року м. Запоріжжя
Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Запорізької області у складі:
Головуючого: Бондаря М.С.
Суддів: Полякова О.З.
Кухаря С.В.
При секретарі : Семенчук О.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Запорізького районного суду Запорізької області від 07 червня 2012 року по справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3, ОСОБА_5 про усунення перешкод в користуванні власністю та за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, Орендного підприємства Запорізьке міжміське бюро технічної інвентаризації, третя особа: Приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу ОСОБА_6 про визнання договорів купівлі-продажу недійсними,-
В грудні 2007 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_5 про усунення перешкод в користуванні власністю.
В обґрунтування позову зазначав, що він на підставі договорів купівлі-продажу від 30.08.2007 року набув право власності на житлові будівлі за адресою: АДРЕСА_1. Право власності на вказані об'єкти нерухомості позивач зареєстрував в ОП ЗМБТІ, де 05.09.2007 року були внесені необхідні відомості до Державного реєстру прав власності на нерухоме майно.
Ні до, ні після придбання позивачем вказаних житлових будівель ніхто за цією адресою зареєстрований не був, що перевірялось нотаріусом та самим позивачем при укладанні договорів купівлі-продажу, а представник продавця засвідчив, що житло, яке є предметом договорів купівлі-продажу, на момент їх укладання, вільне від будь-яких прав на нього з боку третіх осіб, в тому числі за договорами найму чи оренди. При цьому сам ОСОБА_4, як власник ні з ким договорів найму, оренди, чи інших договорів, передбачаючи користування належними йому житловими будівлями не укладав.
Однак, після укладання вказаних вище договорів купівлі-продажу з'ясувалось, що у придбаних позивачем житлових будівлях мешкають відповідачі, на прохання звільнити належне йому житло відповідають категоричною відмовою, добровільно виселятися не бажають, до будівель не пускають.
Виходячи з вищевикладеного ОСОБА_7 просив суд усунути перешкоди в користуванні належними йому житловими будівлями, виселити ОСОБА_3, ОСОБА_5 із житлових будівель, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1. Судові витрати покласти на відповідачів.
10 січня 2008 року ОСОБА_3 звернувся до суду з зустрічним позовом до ОСОБА_4, ОП ЗМБТІ, третя особа: Приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу ОСОБА_6 про визнання договорів купівлі-продажу недійсними.
В обґрунтування своїх вимог зазначав, що 30.08.2007 року ОСОБА_3 за дорученням від імені ОСОБА_8 уклав договори купівлі-продажу нерухомого майна, яке складається з 41/100 частини житлового будинку літ. А по АДРЕСА_1, а також з житлового будинку літ. Г за тією ж адресою. Зазначені договори посвідчені приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу ОСОБА_6 та зареєстровані в реєстрі за №№ 2950, 2952. Вважає укладені договори недійсними з тих підстав, що вони були укладені під впливом обману.
Так, у серпні 2007 року ОСОБА_3 взяв позику у ОСОБА_4 на суму 29000 дол. США та зобов'язався повернути зазначену суму через рік. Сторони також встановили розмір процентів від суми позики, а саме 2,5 % на місяць та домовились про можливість дострокового повернення позики. Зазначена позика була потрібна ОСОБА_3 для здійснення підприємницької діяльності.
Як спосіб забезпечення виконання зобов'язання за договором позики, ОСОБА_4 вимагав від ОСОБА_3 укласти договір застави нерухомого майна, що належить батьку ОСОБА_3 - ОСОБА_8. ОСОБА_4 запевнив ОСОБА_3, що укладаючи договір купівлі-продажу, насправді він заставить будинки, що належали його батькові, тобто вчинить договір застави та при повному розрахунку за договором позики право власності буде збережене за ОСОБА_8
В силу своєю юридичної безграмотності, ОСОБА_3 не розумів, що він уклав договір купівлі-продажу і право власності на будинки перейшло до ОСОБА_4, тому вважає, що ОСОБА_4 навмисно ввів його в оману відносно правової природи правочину, прав та обов'язків сторін. Спірні будинки були продані за ціну, яка не відповідає їх реальній ринковій вартості.
Виходячи з вищевикладеного ОСОБА_3 просив суд визнати недійсним договір купівлі-продажу 41/100 житлового будинку АДРЕСА_1, укладений 30.08.2007 року між ОСОБА_8 та ОСОБА_4; визнати недійсним договір купівлі-продажу 41/100 житлового будинку АДРЕСА_1, укладений 30.08.2007 року між ОСОБА_8 та ОСОБА_4; зобов'язати ОП ЗМБТІ скасувати реєстрацію права власності за ОСОБА_4 на 41/100 частину житлового будинку АДРЕСА_1 та житловий будинок АДРЕСА_1.
Рішенням Запорізького районного суду Запорізької області від 07 червня 2012 року первісний позов ОСОБА_4 до ОСОБА_3, ОСОБА_5 про усунення перешкод в користуванні власністю - задоволено.
Усунуто перешкоди в користуванні ОСОБА_4 належними йому житловими будівлями, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 шляхом виселення із житлових будівель ОСОБА_3, ОСОБА_5; стягнуто солідарно з ОСОБА_3, ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 витрати на ІТЗ 7,50 грн. та 8,50 державного мита;
В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОП ЗМБТІ, третя особа: Приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу ОСОБА_6 про визнання договорів купівлі-продажу недійсними відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням суду, ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення скасувати, та постановити нове, яким в задоволенні первісного позову відмовити, а зустрічні позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю - доповідача, пояснення учасників апеляційного розгляду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.
Відповідно до ст.308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін,якщо визнає,що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.
Як вбачається з матеріалів справи позивач ОСОБА_4 на підставі договорів купівлі-продажу від 30.08.2007 року набув право власності на житлові будівлі за адресою: АДРЕСА_1. Право власності на вказані об'єкти нерухомості ним зареєструвано в ОП ЗМБТІ, де 05.09.2007 року були внесені необхідні відомості до Державного реєстру прав власності на нерухоме майно.
Ні до, ні після придбання позивачем вказаних житлових будівель ніхто за цією адресою зареєстрований не був, що перевірялось нотаріусом та самим позивачем при укладанні договорів купівлі-продажу, а представник продавця засвідчив, що житло, яке є предметом договорів купівлі-продажу, на момент їх укладання, вільне від будь-яких прав на нього з боку третіх осіб, в тому числі за договорами найму чи оренди. При цьому сам ОСОБА_4, як власник ні з ким договорів найму, оренди, чи інших договорів, передбачаючи користування належними йому житловими будівлями не укладав.
Після укладання вказаних вище договорів купівлі-продажу з'ясувалось, що у придбаних позивачем житлових будівлях мешкають відповідачі, на прохання звільнити належне йому житло відповідають категоричною відмовою, добровільно виселятися не бажають, до будівель не пускають.
Згідно до вимог ч.1 ст.317 ЦК України ,власникові належать права володіння, користування та розпорядження майном.
Статтею 391 ЦК України передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження майном, і тому суд першої інстанції обґрунтовано задовольнив позовні вимоги ОСОБА_4.
Позивач за зустрічним позовом ОСОБА_3 зазначав, що 30.08.2007 року ОСОБА_3 за дорученням від імені ОСОБА_8 уклав договори купівлі-продажу нерухомого майна, яке складається з 41/100 частини житлового будинку літ. А по АДРЕСА_1, а також з житлового будинку літ. Г за тією ж адресою з ОСОБА_4. Зазначені договори посвідчені приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу ОСОБА_6 та зареєстровані в реєстрі за №№ 2950, 2952. Вважає укладені договори недійсними з тих підстав, що вони були укладені під впливом обману.
Так, у серпні 2007 року ОСОБА_3 взяв позику у ОСОБА_4 на суму 29000 дол. США та зобов'язався повернути зазначену суму через рік. Сторони також встановили розмір процентів від суми позики, а саме 2,5 % на місяць та домовились про можливість дострокового повернення позики. Зазначена позика була потрібна ОСОБА_3 для здійснення підприємницької діяльності.
Як спосіб забезпечення виконання зобов'язання за договором позики, ОСОБА_4 вимагав від ОСОБА_3 укласти договір застави нерухомого майна, що належить батьку ОСОБА_3 - ОСОБА_8. ОСОБА_4 запевнив ОСОБА_3, що укладаючи договір купівлі-продажу, насправді він заставить будинки, що належали його батькові, тобто вчинить договір застави та при повному розрахунку за договором позики право власності буде збережене за ОСОБА_8
В силу своєю юридичної безграмотності, ОСОБА_3 не розумів, що він уклав договір купівлі-продажу і право власності на будинки перейшло до ОСОБА_4, тому вважає, що ОСОБА_4 навмисно ввів його в оману відносно правової природи правочину, прав та обов'язків сторін. Спірні будинки були продані за ціну, яка не відповідає їх реальній ринковій вартості.
За умовами ст..1000 ЦК України за договором доручення одна сторона \ повірений \ зобов"язується вчинити від імені та за рахунок другої сторони \ довірителя \ певні юридичні дії. Правочин, вчинений повіреним, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов"язки довірителя.
Згідно до вимог ч.1 ст.1004 ЦК України повірений зобов"язаний вчиняти дії відповідно до змісту даного йому доручення.
Відповідно до ч.1 ст.230 ЦК України ,якщо одна із сторін право чину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин ,які мають істотне значення \ частина перша ст..229 цього Кодексу, такий правочин визнається судом недійсним.
Отже, одна із сторін право чину або інша заінтересована особа повинна довести навмисне цілеспрямоване введення іншої сторони в оману щодо фактів, які впливають на укладення право чину.
Довіреність є одностороннім право чином.
У свої Постанові № 9 від 06.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання право чинів недійсними»Верховний суд зазначив, що норми ст..230 ЦК України не застосовуються щодо односторонніх право чинів.
Крім цього у зустрічній позовній заяві ОСОБА_3 зазначає ,що він взяв у позику у ОСОБА_4 кошти у розмірі 29000 доларів США.
Разом з тим, у якості доказів цього ним надані дві копії розписок про те ,що саме у нього якісь сторонні особи позичали грошові кошти.
На підставі вищенаведеного, судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.
Керуючись ст. ст.307,308,317 ЦПК України ,судова колегія
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 -відхилити.
Рішення Запорізького районного суду Запорізької області від 07 червня 2012 року по цій справі -залишити без зміни.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржене до Вищого спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Головуючий:
Судді: