Дата документу 13.09.2012 Справа №22-ц-4968/12
Справа № 22-4968/12р. Головуючий у 1-й інстанції: Картофлицький Г.В.
Суддя-доповідач: Забіяко Ю.Г.
13 вересня 2012 року м. Запоріжжя
Колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Запорізької області у складі:
головуючого: Бєлка В.Ю.
суддів:Забіяко Ю.Г.
Глазкової О.Г.
при секретарі:Бурима В.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_5 на рішення Приморського районного суду Запорізької області від 31 липня 2012 року у справі за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_5 про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, -
В квітні 2012 року ОСОБА_6 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_5 про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням.
В обґрунтування позову зазначала, що відповідач з березня 1997 року не проживає в будинку АДРЕСА_1, який належить позивачу, але по цей час зареєстрована за цією адресою.
ОСОБА_6 звернулась до СГІРФО Приморського РВ ГУ МВС України в Запорізькій області, для того щоб зняти відповідача з реєстраційного обліку, проте їй повідомили, що для цього потрібна письмова заява ОСОБА_5
Позивач зверталась до ОСОБА_7 з питанням щодо добровільного вирішення питання та зняття з реєстраційного обліку, проте остання жодних дій не вчинила.
Рішенням Приморського районного суду Запорізької області від 31 липня 2012 року позов задоволено.
Визнано ОСОБА_5 такою, що втратила право користування житловим будинком АДРЕСА_1. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Не погоджуючись з рішенням суду ОСОБА_5 подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права просить рішення суду скасувати, ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.
Заслухавши у судовому засіданні суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Відповідно до ст.308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.
Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач, як колишній член сім'ї власника будинку, втратила право користування ним, оскільки більше десяти років не проживає в ньому.
Такі висновки суду відповідають встановленим обставинам по справі.
З матеріалів справи вбачається, що суд з дотриманням вимог ст.ст.212-215 ЦПК України належно оцінив надані сторонами докази, виконав всі вимоги цивільного судочинства і вирішив справу згідно з законом, вирішивши питання наявності обставин, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, суті правовідносин, що випливають із встановлених обставин, правильно застосував правові норми до цих правовідносин і дійшов вірного висновку про задоволення позову.
Вирішуючи спір, суд першої інстанції правильно виходив з вимог ст.ст.10, 60 ЦПК України, за якими кожна сторона зобов'язана надати належні, допустимі та переконливі докази на підтвердження свої вимог або заперечень.
Відповідач, не заперечуючи проти того, що вона дійсно не проживає в спірному будинку більш ніж десять років, в апеляційній скарзі вказує на те, що між нею та позивачем наявна домовленість щодо її реєстрації в цьому будинку, тому в силу ч.2 ст.405 ЦК України вона не втратила право користування ним.
Відповідно до ч.ч.3 і 4 ст.10 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджає про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.
Згідно з ч.1 ст.11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Відповідно до ч.4 ст.60 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Отже, відповідач, не надав ніяких доказів на підтвердження своїх заперечень, тому суд відповідно до вимог ст.ст.212, 213 ЦПК України ухвалив рішення на підставі наявних у справі доказів, оскільки відповідач у порушення вимог ст.ст.10, 60 ЦПК України ухилився від доведення обставин, на які посилався.
Відповідно до ч.4 ст.41 Конституції України, ст.319, ч.ч.1, 2 ст.321 ЦК України власник не може бути протиправно позбавлений права власності або обмежений у цьому праві.
Відповідно до ч.1 ст.319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Згідно із ч.1 ст.321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. При цьому відповідно до ст.391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
За змістом ч.1 ст.16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Аналіз наведених вище норм цивільного законодавства України дає підстави для висновку про те, що у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, у тому числі шляхом звернення до суду за захистом свого майнового права, зокрема, із позовом про усунення перешкод у користуванні власністю.
Водночас відповідно до ст.7 Закону України від 11 грудня 2003 року "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" зняття з реєстрації місця проживання здійснюється протягом семи днів на підставі заяви особи, запиту органу реєстрації за новим місцем проживання особи, остаточного рішення суду (про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, визнання особи безвісно відсутньою або померлою), свідоцтва про смерть.
Таким чином, як випливає із указаної норми, зняття з реєстрації місця проживання може бути здійснено на підставі рішення суду виключно про: 1) позбавлення права власності на житлове приміщення; 2) позбавлення права користування житловим приміщенням; 3) визнання особи безвісно відсутньою; 4) оголошення фізичної особи померлою.
Виходячи з того, що Закон України від 11 грудня 2003 року "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" є спеціальним нормативно-правовим актом, який регулює правовідносини, пов'язані із зняттям з реєстрації місця проживання, вбачається, що положення ст.7 цього Закону підлягають застосуванню до усіх правовідносин, виникнення, зміна чи припинення яких пов'язані з юридичним фактом зняття з реєстрації місця проживання.
Отже, у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном, власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, зокрема, шляхом зняття особи з реєстрації місця проживання, пред'явивши разом з тим одну із таких вимог: 1) про позбавлення права власності на житлове приміщення; 2) про позбавлення права користування житловим приміщенням; 3) про визнання особи безвісно відсутньою; 4) про оголошення фізичної особи померлою.
Таким чином вирішення питання про зняття особи з реєстраційного обліку залежить, зокрема, від вирішення питання про право користування такої особи жилим приміщенням відповідно до норм житлового та цивільного законодавства (ст.ст.71, 72, 116, 156 ЖК України; ст.405 ЦК України).
Таким чином, при розгляді справи щодо визнання таким, що втратив право користування житловим приміщенням члена сім'ї власника житла, мають встановлюватися наступні факти: чи є спірне приміщення житлом, чи є воно власністю позивача, чи відсутній відповідач у спірному приміщені понад один рік, чи є причини відсутності поважними та чи не було між власником та відповідачем будь якої іншої домовленості щодо користування житлом або збереження права на користування житлом на час відсутності.
Доводи апеляційної скарги про розгляд справи з порушенням норм права є безпідставними. Зі справи видно, що суд розглянув справу у відповідності ст.ст.10, 11, 60 ЦПК України, дотримавшись вимог закону щодо змагальності сторін, диспозитивності цивільного судочинства, обов'язку сторін довести обставини, на які вони посилаються, заборони ґрунтувати рішення суду на припущеннях.
Таким чином, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.
Керуючись ст.ст.303, 307, 308, 313-15, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_5 -відхилити.
Рішення Приморського районного суду Запорізької області від 31 липня 2012 року по цій справі залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Головуючий:
Судді: