Справа № 230/2293/12
іменем України
12 вересня 2012 року Шаргородський районний суд Вінницької області в складі:
головуючого судді - Строгого І.Л.
з участю:
секретаря Палій М.Д.
позивача ОСОБА_1
представника позивача ОСОБА_2
відповідача ОСОБА_3
представника відповідача ОСОБА_4
представника відповідача Бідюк Г.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Шаргороді в залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Рахнівсько-Лісової сільської ради та ОСОБА_3 про визнання договору дарування недійсним, -
24.04.2012 року ОСОБА_1, звернулася до суду з вказаною позовною заявою, в якій зазначила, що 02 серпня 1993 року секретарем виконкому Рахнянської сільської ради Шаргородського району Вінницької області ОСОБА_7 був посвідчений договір дарування житлового будинку по АДРЕСА_2 та зареєстровано в реєстрі за № 124. Відповідно до даного договору її покійний чоловік - ОСОБА_8 подарував, а ОСОБА_3 прийняв в дар вищевказаний будинок.
В шлюбі з своїм чоловіком вона знаходилась з 23.07.1967 року, а 02.08.1993 року чоловік без її згоди уклав договір дарування, чим порушив її майнові права.
Враховуючи, що її чоловік - ОСОБА_8 без її згоди уклав договір дарування, тим паче не мав наміру дарувати спірний житловий будинок лише ОСОБА_3, а не подружжю, тобто, ще рідній сестрі - ОСОБА_9, вважає даний правочин недійсним. Про порушення своїх прав дізналась в лютому 2012 року, коли отримала копію ухвали Вищого спеціалізованого Суду України від 01.02.2012 року про розгляд справи за позовом ОСОБА_3
Просить визнати недійсним договір дарування житлового будинку по АДРЕСА_2, посвідчений 02.08.1993 року секретарем виконкому Рахнянської сільської ради Шаргородського району ОСОБА_7 та зареєстрований в реєстрі за № 124 та стягнути з відповідачів судові витрати.
В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_2 підтримали позовні вимоги, зазначенні в позовній заяві, просили ухвалити рішення, яким визнати недійсним договір дарування житлового будинку, посвідчений 02.08.1993 року секретарем виконкому Рахнянської сільської ради Шаргородського району ОСОБА_7 та зареєстрований в реєстрі за № 124, судові витрати покласти на відповідачів. Окрім того, позивач та її представник пояснили, що про укладення спірного договору, а відтак про порушення свого права, вона дізналась у березні 2012 року, коли отримала ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01.02.2012 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_9 та ОСОБА_8 про визнання недійсним договору дарування будинку.
Відповідач - ОСОБА_3 та його представник ОСОБА_4 в судовому засіданні позов не визнали, заперечували відносно визнання договору недійсним. Зазначили, що ОСОБА_1 давала письмову згоду на укладення договору дарування, що може бути підтверджено документами, які зберігаються в архіві Рахнівсько-Лісової сільської ради та показами свідка ОСОБА_7 який працював у 1993 році секретарем сільської ради і посвідчував спірний договір. Проте така письмова згода може бути відсутня в архіві сільської ради через доведене рішенням Шаргородського районного суду Вінницької області від 20.04.2010 року втручання до архівних документів покійного ОСОБА_8 та ОСОБА_9
Окрім того, відповідач ОСОБА_3 та його представник ОСОБА_4 вважають, що позивач пропустила строк позовної давності, встановлений ст. 71 ЦК Української РСР, оскільки позивач повинна була дізнатись про порушення свого права ще у серпні 1993 року, позаяк їй було відомо про перебування її чоловіка із сім'єю ОСОБА_3 у сільській раді з приводу відчуження спірного будинку, про що вона особисто вказує у позовній заяві.
Про відчуження спірного будинку позивач могла дізнатись також у будь-який час у період з 1993 року по 2003 рік, оскільки неодноразово приїжджала із ОСОБА_8 до ОСОБА_3 у гості в с. Рахни-Лісові, ночувала у будинку та бачила, як ОСОБА_3 за вказаний період значним чином перебудував та переобладнав будинок, зокрема: переробив покрівлю та виготовив її із жесті; обклав будинок облицювальною плиткою площею біля 200 м кв.; добудував літню кухню із санвузлом; побудував літній душ; підвів водогін до будинку; огородив сіткою земельну ділянку, на якій знаходиться будинок; облаштував у будинку парове опалення та здійснив інші ремонтно-будівельні роботи.
Зазначені удосконалення будинку на думку відповідача та його представника, не могли бути не поміченими позивачем, а отже вона не могла залишити поза увагою факт вибуття з її власності будинку, оскільки логічним наслідком було б з'ясування питання, з яких таких причин ОСОБА_3 вкладає значні кошти в утримання, ремонт та переобладнання неналежного йому будинку.
Зазначені вище обставини можуть бути підтверджені матеріалами інвентаризаційної справи, яка зберігається у КП «Могилів-Подільське МБТІ» та фотознімками за 1993 та 2003 роки, на яких на фоні спірного будинку була сфотографована позивач із своїм покійним чоловіком.
Таким чином, позивач та його представник вважають, що навіть при доведеності факту відчуження спірного будинку по договору дарування від 02.08.1993 року без згоди позивача, позов не може бути задоволений, оскільки ОСОБА_1 пропустила трирічний строк позовної давності для захисту своїх майнових прав, а тому суд має застосувати позовну давність до даних правовідносин і відмовити в задоволенні позову саме з цих підстав.
Представник відповідача Рахнівсько-Лісової сільської ради - Бідюк Г.І. в судовому засіданні позовні вимоги визнала в повному обсязі, не заперечувала щодо визнання недійсним договору дарування від 02.08.1993 року, оскільки на думку представника відповідача при посвідченні зазначеного договору були порушені права позивача.
Суд, вислухавши пояснення позивача та її представника, пояснення відповідача, пояснення представників відповідачів, показання свідків, з'ясувавши обставини справи та перевіривши їх доказами, що є у справі встановив.
З 23 липня 1967 року позивач перебувала в шлюбі з ОСОБА_8, що підтверджується копією свідоцтва про шлюб (а.с.8).
10 травня 1974 року ОСОБА_9 на підставі договору-купівлі продажу відчужила ОСОБА_8 житловий будинок, розташований по АДРЕСА_2 Зазначений факт підтверджується Книгою запису нотаріальних дій за 1974 рік та Матеріалами по нотаріальних діях (договори купівлі-продажу будинку, дарування, довідки, заповіти) за 1974 рік по Рахнівсько-Лісовій сільській раді, оригінал яких оглянуто в судовому засіданні, а копії окремих аркушів містяться в матеріалах справи (а.с.23,24).
Набуття ОСОБА_8 у власність будинку в АДРЕСА_2 в період перебування у шлюбі з позивачем підтверджується також інвентаризаційною справою № 1735 на будинковолодіння АДРЕСА_2, оригінал якої оглянуто в судовому засіданні та копія якої міститься в матеріалах справи (а.с.137-162).
Із оглянутих в судовому засіданні погосподарських книг Рахнівсько-Лісової сільської ради: за 1971-1973 роки, за 1974-1976 роки, за 1977-1979 роки, за 1983-1985 роки, за 1986-1990 роки, за 1991-1995 роки вбачається, що в період 1971 року по травень 1974 року головою двору по АДРЕСА_2 була ОСОБА_9, а з травня 1974 року по серпень 1993 року головою двору по АДРЕСА_2 був чоловік позивача - ОСОБА_8
Крім того, факт продажу у 1974 році ОСОБА_9 будинку ОСОБА_8 визнаний в судовому засіданні, яке проводилось 10.08.2012 року позивачем та відповідачем - ОСОБА_3
02 серпня 1993 року був укладений договір дарування житлового будинку по АДРЕСА_2, між ОСОБА_8 та ОСОБА_3, відповідно до якого ОСОБА_8 подарував, а ОСОБА_3 прийняв в дар вищевказаний будинок (а.с.7).
ІНФОРМАЦІЯ_1 помер чоловік позивача - ОСОБА_8, що підтверджується свідоцтвом про смерть, виданим 10.10.2010 року (а.с.9).
Відповідно до п. 4 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України 2003 року положення зазначеного Кодексу застосовуються до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.
Оскільки правовідносини, з приводу яких виник даний спір існували до набрання чинності ЦК України 2003 року й не мають триваючого характеру, то суд при розгляді даної справи керується положеннями Цивільного кодексу Української РСР 1963 року, в редакції яка діяла на час посвідчення договору дарування (далі - ЦК УРСР), Кодексом про шлюб та сім'ю України 1969 року, в редакції яка діяла на час посвідчення договору дарування (далі - КпШС), а також іншими нормативно-правовими актами, чинними на час посвідчення оспорюваного договору.
Отже, встановленим судом фактам відповідають цивільні правовідносини, які виникають на підставі договору дарування майна, що є у спільній сумісній власності подружжя та регулюються, зокрема, нормами ЦК УРСР, КпШС та Інструкцією про порядок вчинення нотаріальних дій виконавчими комітетами міських, селищних, сільських Рад депутатів трудящих, затвердженою наказом Міністра юстиції УРСР 19.01.1976 року № 1/5, чинною на час посвідчення оспорюваного договору (далі - Інструкція).
Згідно ст. 22 КпШС - майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном.
Статтею 23 КпШС передбачено, що майном, нажитим за час шлюбу, подружжя розпоряджається за спільною згодою. Для укладення угод по відчуженню спільного майна подружжя, що потребують обов'язкового нотаріального засвідчення, згода другого з подружжя повинна бути висловлена у письмовій формі.
Частиною 2 ст. 244 ЦК УРСР - до договору дарування будинків незалежно від суми договору, застосовуються, зокрема правила статті 227 цього Кодексу.
Згідно ч. 1 ст. 227 ЦК УРСР - якщо хоча б однією зі сторін є громадянин, договір дарування житлового будинку повинен бути нотаріально посвідчений.
Згідно пункту 35 Інструкції - угоди про відчуження або заставу спільного майна подружжя, які потребують обов'язкового нотаріального посвідчення, можуть бути посвідчені лише при наявності згоди другого з подружжя, висловленої у письмовій формі, та з додержанням інших правил, викладених у пункті 50 цієї Інструкції.
Пунктом 50 Інструкції встановлено, що договори про відчуження жилого будинку, які набуті після реєстрації шлюбу і є спільною сумісною власністю подружжя, можуть бути посвідчені лише при наявності письмової згоди другого з подружжя на відчуження будинку (частини будинку), квартири.
Справжність підпису на заяві другого з подружжя про згоду на відчуження жилого будинку, коли він особисто не може з'явитися до виконавчого комітету Ради депутатів трудящих, який вчиняє нотаріальну дію, повинна бути засвідчена або в нотаріальному порядку (державною нотаріальною конторою, виконавчим комітетом місцевої Ради депутатів трудящих), або організацією, в якій другий з подружжя працює або навчається, житлово-експлуатаційною конторою (управлінням будинками), правлінням житлово-будівельного кооперативу, де другий з подружжя проживає, чи адміністрацією стаціонарного лікувального закладу, в якому він знаходиться на лікуванні.
Засвідчення справжності підпису другого з подружжя не потрібне, якщо він прийде до виконавчого комітету і особисто подасть службовій особі, яка вчиняє нотаріальну дію, заяву про згоду на відчуження. У цьому випадку службова особа виконавчого комітету встановлює особу, що подала заяву, і перевіряє справжність її підпису, про що робить на заяві напис: "Особу заявника встановлено". Якщо в заяві відчужувача вказується, що він не одружений чи інше, то робиться такий напис: "Цей факт перевірено", зазначається найменування документа, на підставі якого встановлено особу чи перевірено факт, який підтверджується, номер документа, дата видачі та найменування установи, яка видала документ. У тому разі, коли така заява викладена на примірнику угоди, який залишається у виконавчому комітеті, такий напис робиться на цій угоді після підпису заявника і підписується службовою особою виконавчого комітету та проставляється дата.
Договір про відчуження будинку може бути посвідчений без витребування згоди другого з подружжя, якщо з правовстановлюючого документа і свідоцтва про шлюб чи інших документів видно, що будинок (квартира) є не спільною, а особистою власністю одного з подружжя (набутий до шлюбу, шляхом спадкування, дарування або раніш проведено поділ будинку, набутого під час шлюбу). Про перевірку цієї обставини службова особа виконавчого комітету робить відмітку на примірнику договору, що залишається у виконавчому комітеті, з посиланням на реквізити відповідних документів, якщо останні не приєднуються до договору.
Договір про відчуження будинку може бути посвідчений без згоди другого з подружжя також у випадках, коли останній не проживає за місцем знаходження будинку і місце його проживання невідоме. На ствердження цієї обставини повинна бути подана копія рішення суду, яке вступило в законну силу, про визнання другого з подружжя безвісно відсутнім.
У тому випадку, коли з правовстановлюючого документа, виданого на жилий будинок, що знаходиться у населеному пункті, який раніше відносився до сільської місцевості, неможливо встановити час і підстави його придбання, а другий з подружжя ухиляється від дачі письмової згоди на відчуження жилого будинку (частини будинку) тим з подружжя, на ім'я якого зареєстровано будинок (частину будинку), то останнім йому може бути передано, в порядку статті 66 Закону Української РСР "Про державний нотаріат", заяву з пропозицією з'явитися у виконавчий комітет місцевої Ради депутатів трудящих для дачі згоди чи заперечення на відчуження жилого будинку (частини будинку). Якщо другий з подружжя не з'явиться у виконавчий комітет у визначений строк і не надішле протягом одного місяця після одержання заяви своїх заперечень, службова особа виконавчого комітету може посвідчити від імені того з подружжя, за яким по правовстановлюючому документу значиться жилий будинок (частина будинку), договір про відчуження будинку (частини будинку).
Якщо особа, яка відчужує будинок подасть письмову заяву про відсутність у нього дружини (неодружений, вдівець), службова особа виконавчого комітету доводить це до відома другого учасника угоди, який на доказ того, що ця обставина йому відома, підписується на заяві. Вказана заява повинна виходити особисто від особи, яка відчужує будинок, а у випадку вчинення угоди через представника - від представника, якщо відчужувач надав йому право при оформленні угоди подавати від його імені різні заяви.
Пунктом 6 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про деякі питання, що виникли в судовій практиці по застосуванню Кодексу про шлюб та сім'ю України» № 6 від 15.06.1973 року, чинної на час посвідчення оспорюваного договору, судам роз'яснено, що відповідно до ст. 22 КпШС спільною сумісною власністю подружжя є лише майно, нажите ними під час шлюбу, зокрема, речі домашнього вжитку, будівлі, грошові суми, а також вклади, внесені в кредитні установи, паєнагромадження в житлово-будівельному, дачно-будівельному і гаражно-будівельному кооперативі, цільові внески в садівницькі товариства, а у разі повного внесення пайового внеску - квартира, дача, гараж, інша відповідна будівля або приміщення, страхова або викупна сума і страхові внески, що їх одержав або вправі одержати страхувальник за договорами особистого страхування, які оплачувались за рахунок спільних коштів подружжя, та викупна сума, що належала б йому у разі дострокового розірвання договору змішаного страхування життя на час припинення шлюбних відносин, і належні подружжю грошові суми та майно за іншими зобов'язальними правовідносинами (квартира, викуплена (придбана) у будинку державного чи громадського житлового фонду).
Таким чином, договір дарування від 03.08.1993 року житлового будинку, розташованого по АДРЕСА_2 Вінницької області мав бути посвідчений посадовою особою Рахнянської сільської ради лише за наявності письмової згоди на це іншого подружжя, тобто ОСОБА_1, оскільки як було встановлено судом будинок був придбаний під час шлюбу, а відтак був спільною сумісною власністю подружжя.
В судовому засіданні був допитаний як свідок ОСОБА_7, який у 1993 році працював секретарем Рахнянської сільської ради та посвідчив оспорюваний договір.
Свідок ОСОБА_7 суду показав, що у серпні 1993 року він на прохання ОСОБА_8 посвідчував договір дарування будинку по АДРЕСА_2. Перед посвідченням договору він запитав у ОСОБА_8 про те, чи він одружений, на що останній відповів, що так. ОСОБА_7 також показав, що дружину ОСОБА_8 - ОСОБА_1 він взагалі не знає. Під час посвідчення договору дарування були присутні лише ОСОБА_8 та ОСОБА_3, а ОСОБА_1 присутня не була. На запитання суду про те чи одержувалась згода іншого подружжя, тобто ОСОБА_1 на відчуження будинку, свідок ОСОБА_7 відповів, що згоду він не одержував, хоча і повинен був. Причиною не одержання згоди ОСОБА_1 на оформлення договору дарування свідок ОСОБА_7 показав що він добре знав родину ОСОБА_3 та не приділив уваги належному оформленню договору, а тому не свідомо але допустив порушення закону.
Крім того, допитана в судовому засіданні як свідок позивач - ОСОБА_1, зокрема показала, що вона жодного разу не була в Рахнівсько-Лісовій сільській раді, в тому числі і під час посвідчення договору дарування 02.08.1993 року. Ні усної ні письмової згоди на відчуження чоловіком будинку ОСОБА_1 не давала і про його наміри подарувати будинок не знала.
Допитаний в судовому засіданні як свідок відповідач - ОСОБА_3, зокрема показав, що під час посвідчення договору дарування 02.08.1993 року ОСОБА_1 присутня не була, не було також на час посвідчення договору її письмової згоди на дарування ОСОБА_8 будинку.
Із оглянутої в судовому засіданні Книги документів по нотаріальних діях (договори купівлі-продажу) за 1993 рік (договори дарування, свідоцтва про право на спадщину) за 1993 рік вбачається, що при посвідченні договорів відчуження нерухомого майна, яке є спільною сумісною власністю, посадова особа Рахнянської сільської ради одержувала письмову заяву іншого співвласника про згоду на відчуження майна. Такі заяви співвласників підшивалися в зазначену Книгу разом із відповідним договором відчуження та іншими документами, пов'язаними із укладеним договором.
Водночас в Книзі документів по нотаріальних діях (договори купівлі-продажу) за 1993 рік (договори дарування, свідоцтва про право на спадщину) за 1993 рік заява ОСОБА_1 про згоду на відчуження будинку - відсутня.
Окрім того, на примірнику договору дарування від 02.08.1993 року, що залишився у виконавчому комітеті відсутні відмітки про те, що ОСОБА_8 не одружений, про те, що будинок, який дарується не є спільною сумісною власністю, а є особистою власністю ОСОБА_8 Відсутнє також рішення суду про визнання ОСОБА_1 безвісно відсутньою або відомості, що вона ухиляється від дачі письмової згоди на відчуження.
Отже, судом встановлено, що 02.08.1993 року під час посвідчення договору дарування ОСОБА_1 присутня не була.
Також встановлено, що посвідчуючи 02.08.1993 року договір дарування секретар виконкому Рахнянської сільської ради Шаргородського району ОСОБА_7 достовірно знав, що ОСОБА_8 одружений та те, що житловий будинок по АДРЕСА_2 є спільною сумісною власністю подружжя.
Таким чином, договір дарування від 02.08.1993 року був посвідчений секретарем Рахнянської сільської ради ОСОБА_7 із порушеннями зазначених вище вимог КпШС, ЦК УРСР та Інструкції, оскільки укладення та посвідчення договору дарування здійснено без згоди ОСОБА_1
Частиною 1 ст. 48 ЦК УРСР встановлено, що недійсною є та угода, що не відповідає вимогам закону, в тому числі ущемляє особисті або майнові права неповнолітніх дітей.
Згідно п. 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 28.04.1978 року № 3 «Про судову практику в справах про визнання угод недійсними», чинної на час посвідчення оспорюваного договору дарування - за правилами ст. 48 ЦК угода визнається недійсною при невідповідності її не тільки законові, а й іншим актам, виданим органами державної влади і управління в межах наданої їм компетенції. Стаття 48 ЦК застосовується при порушенні встановленого порядку вчинення громадянами і організаціями дій, спрямованих на встановлення, зміну чи припинення цивільних прав і обов'язків, при ущемленні угодою особистих або майнових прав неповнолітніх дітей, а також в інших випадках їх невідповідності вимогам чинного законодавства, якщо для них не встановлені особливі правила визнання угод недійсними (статті 45 - 47, 49 - 58 ЦК).
В підпункті д) п. 16 постанови Пленуму Верховного Суду України від 28.04.1978 року №3 «Про судову практику в справах про визнання угод недійсними» зазначено, що відсутність згоди другого (дружини) на відчуження спільного майна може бути підставою для визнання недійсною угоди в тому випадку, коли угода потребувала обов'язкового нотаріального посвідчення (ст. 23 КпШС) або судом встановлено, що сторони (сторона) в угоді діяли недобросовісно.
Отже, оскільки судом встановлено, що посвідчення договору дарування від 02.08.1993 року відбулось із порушенням статей 22 та 23 Кодексу про шлюб та сім'ю України, статей 227 та 244 Цивільного кодексу Української РСР, пунктів 35 та 50 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій виконавчими комітетами міських, селищних, сільських Рад депутатів трудящих, затвердженою наказом Міністра юстиції УРСР 19.01.1976 року № 1/5, що призвело до порушення майнових прав позивача, договір дарування від 02.08.1993 року слід визнати недійсним на підставі ст. 48 ЦК УРСР.
При цьому суд вважає, що позивач не пропустила строк позовної давності для захисту свого права.
Так, згідно зі ст. 71 ЦК УРСР - загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність), встановлюється в три роки.
Перебіг строку позовної давності згідно зі ст. 76 ЦК УРСР починається з дня виникнення права на позов. Право на позов виникає з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права.
Позовна давність застосовується незалежно від заяви сторін. Закінчення строку позовної давності до пред'явлення позову є підставою для відмови в позові (статті 75, 80 ЦК УРСР).
Будучи допитана як свідок позивач ОСОБА_1 пояснила суду, що про укладення її чоловіком ОСОБА_8 договору дарування від 02.08.1993 року, згідно з яким їх спільна сумісна власність - житловий будинок, розташований по АДРЕСА_2 був подарований вона дізналась лише у березні 2012 року, коли одержала лист Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 6-47356 св 11 разом з копією ухвали цього ж суду від 01 лютого 2012 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_9 та ОСОБА_8 про визнання недійним договору дарування будинку.
Із змісту зазначеної вище ухвали, позивач дізналась, що її покійний чоловік подарував їх спільний будинок.
ОСОБА_1 також показала, що до цього часу ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_3, представники сільської ради або працівники правоохоронних органів ніколи не повідомляли їй про укладений у 1993 році договір дарування будинку по АДРЕСА_2. ОСОБА_1 також показала, що вважала, що родина ОСОБА_3 просто проживають у будинку, оскільки її чоловік ОСОБА_8 та дружина відповідача ОСОБА_9 є рідними братом та сестрою, у зв'язку з цим ніколи не виникало питань щодо проживання ОСОБА_9 у будинку.
Окрім того, свідок ОСОБА_7 показав суду, що ні він, ні сільська рада не повідомляли усно або письмово ОСОБА_1 про укладення її чоловіком ОСОБА_8 договору дарування будинку по АДРЕСА_2.
З відмовного матеріалу № 599 по заяві ОСОБА_3 про підробку документів на право власності на будинок (а.с.103-131) вбачається, що ОСОБА_1 жодного разу не опитували працівники правоохоронних органів, про неї також не згадувалось у письмових поясненнях ОСОБА_3, ОСОБА_9, ОСОБА_8 та ОСОБА_7
Із оглянутих в судовому засіданні судових справ № 2-340/10 за позовом ОСОБА_8 до ОСОБА_3 про визнання правочину (договору дарування будинку) недійсним та № 2-57/2010 за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_9, ОСОБА_8 про визнання недійсним договору дарування будинку в частині, вбачається, що ОСОБА_1 в жодній із вказаних справ не згадувалась, вона не залучалась як учасник процесу її не допитували як свідка, про неї не згадувалось ні в документах, які готували сторони у справах, ні в процесуальних документах суду. Уся документація ОСОБА_8 направлялась судом за адресою: АДРЕСА_1, тоді як ОСОБА_1 проживає в АДРЕСА_3.
На запитання суду чи знала ОСОБА_1 про судові справи, з приводу договору дарування будинку, позивач відповіла, що не знала, оскільки як їй стало відомо лише тепер документи із суду надходили на адресу де проживає її дочка ОСОБА_11, тобто АДРЕСА_1. Дочка не повідомляла її про надходження пошти, оскільки її про це попросив чоловік позивача. Як вона з'ясувала вже тепер усю пошту, що приходила на адресу дочки забирав її чоловік, про надходження пошти його повідомляла їх дочка.
Допитана в судовому засіданні як свідок ОСОБА_11 показала суду, що вона є дочкою позивача і покійного ОСОБА_8 та проживає за адресою: в АДРЕСА_1. Дійсно протягом 2010 року час від часу на адресу її проживання надходили повідомлення про листи, адресовані її батьку ОСОБА_8 Про надходження повідомлень вона одразу ж повідомляла батька, який самостійно забирав листи на пошті. Вона жодного разу не одержувала пошту, адресовану батьку та не знає її змісту. Про надходження батькові пошти свою мати ОСОБА_1 свідок не повідомляла, оскільки не вважала за потрібне, а також тому, що про це її попросив батько. Після смерті у жовтні 2010 року її батька листи не надходили, проте у березні 2012 року знову надійшло повідомлення про лист. Про надходження повідомлення, свідок повідомила мати, яка і одержувала лист на пошті. Окрім того, свідок також показала, що про належність її батькам на праві власності будинку в с. Рахни-Лісові, а також про укладення її батьком договору дарування будинку їй відомо не було.
Із оглянутих в судовому засіданні погосподарських книг Рахнівсько-Лісової сільської ради: за 1974-1976 роки, за 1977-1979 роки, за 1983-1985 роки, за 1986-1990 роки, за 1991-1995 роки вбачається, що ОСОБА_1 жодного разу не вписувалась та не виписувалась з будинку по АДРЕСА_2. Відсутні будь-які згадки про позивача і в інвентаризаційній справі на цей будинок (а.с.137-162).
Таким чином, з огляду на все вище викладене суд вважає, що позивач строк позовної давності, передбачений ст. 71 ЦК УРСР не пропустила, оскільки про укладення договору дарування будинку, розташованого по АДРЕСА_2, а відтак про порушення свого права вона дізналась лише у березні 2012 року, тобто тоді коли одержала лист Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 6-47356 св 11 разом з копією ухвали цього ж суду від 01 лютого 2012 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_9 та ОСОБА_8 про визнання недійним договору дарування будинку (а.с.164-166), які як вбачається із поштового штампу на конверті були відправлені Вищим спеціалізованим судом 28.02.2012 року (а.с.167).
Відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.
Судом критично оцінюються пояснення ОСОБА_3 щодо того, що він начебто особисто повідомляв позивача про укладення договору дарування та начебто бачив 23.08.1993 року письмову заяву ОСОБА_1 про згоду на укладення договору, оскільки дані пояснення спростовуються доказами, дослідженими в судовому засіданні.
Відповідачем не спростовано належними та допустимими доказами зазначені вище факти, а відтак не доведено обставини, на які він посилається як на підставу своїх заперечень.
При цьому, суд відмічає, що твердження відповідача ОСОБА_3 та його представника про те, що позивач знала або повинна була дізнатись про порушення свого права значно раніше ґрунтуються виключно на припущеннях, що суперечить ч. 4 ст. 60 ЦПК України.
Отже, з огляду на вищевказане суд вважає, що позов ОСОБА_1 підлягає задоволенню.
У зв'язку з задоволенням позову з відповідачів на користь позивача слід солідарно стягнути понесені нею та документально підтверджені судові витрати, а саме 1713,39 грн сплаченого судового збору.
Керуючись ст.ст. 1, 3, 10, 11, 57-66, 208, 209, 212-215, 218, 223 ЦПК України, на підставі ст.ст. 22, 23 Кодексу про шлюб та сім'ю України 1969 року; ст.ст. 48, 71, 75, 76, 80, 227, 244 ЦК Української РСР 1963 року; Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій виконавчими комітетами міських, селищних, сільських Рад депутатів трудящих, затвердженою наказом Міністра юстиції УРСР 19.01.1976 року № 1/5, суд, -
Позов ОСОБА_1 до Рахнівсько-Лісової сільської ради та ОСОБА_3 про визнання договору дарування недійсним - задовольнити.
Визнати недійсним договір дарування житлового будинку по АДРЕСА_2 від 02.08.1993 року, посвідчений секретарем виконкому Рахнянської сільської ради Шаргородського району ОСОБА_7 та зареєстрований в реєстрі за № 124.
Стягнути солідарно з Рахнівсько-Лісової сільської ради та ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 - 1713 (одну тисячу сімсот тринадцять гривень) 39 коп. судового збору.
Рішення суду може бути оскаржене у апеляційному порядку до апеляційного суду Вінницької області через Шаргородський районний суд протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Суддя