Дата документу 10.09.2012
Справа №212/4654/2012
10 вересня 2012 року м. Вінниця
Ленінський районний суд м. Вінниці в складі :
головуючого суді Іщук Т.П.
при секретері Коваленко Д.І.,
за участю позивача ОСОБА_3, його представника ОСОБА_4, представника відповідача ОСОБА_5- ОСОБА_6, розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці в залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_5 про визнання договорів позики недійсними,-
ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_5 про визнання договорів позики недійсними. Свої вимоги мотивує тим, що ОСОБА_5 листом від 20.07.2011 року пред'явила йому вимоги про повернення боргів за наступними договорами позики: від 20 квітня 2008 року укладеного на суму 10 000 доларів США з терміном повернення коштів до 21 квітня 2009 року; від 16 лютого 2009 року на суми в розмірі 50 000 гривень та 6 000 доларів США з терміном повернення до 16 лютого 2010 року; від 01 травня 2010 року на суму 14 690 доларів США. Зазначає, що спірні договори були підписані ним під впливом обману, оскільки коштів в позику він від ОСОБА_5 не отримував. У його дружини з відповідачкою існують відносини стосовно оренди приміщень, кошти вкладали в капітальний ремонт цих приміщень. При цьому, відповідачка обіцяла, що вкладені кошти будуть зараховані в рахунок орендної плати. Згодом вона звернулась підписати договори позики, для того, щоб оформити вкладення коштів в ремонт. Позивач зазначає, що його сім'я достатньо витратилась на ремонт приміщення, а кошти, вкладені ними ОСОБА_5 не бажає повернути, отже він був змушений погодитись і підписати договір на вкрай невигідних для нього умовах в якості позики. Через деякий час у 2009 році ОСОБА_5 повідомила, що слід підписати новий договір взамін договору від 20 квітня 2008 року та визначити суму коштів як в гривнях, так і в доларах США, а попередній договір вона знищить, замінивши його двома іншими від 16 лютого 2009 року, так вона обманом запропонувала підписати йому фіктивні договори від 16 лютого 2009 року. У 2010 році ОСОБА_5 повідомила, що загубила попередні договори і необхідно підписати інший договір від 01.05.2010 року на суму 14 690 доларів США як остаточну суму. У зв'язку з цим просить визнати договори недійсними.
В судовому засіданні позивач та його представник ОСОБА_4 підтримали позов за обставин викладених у позовній заяві, надали пояснення аналогічні викладеним у позовній заяві. Крім того, додатково наголосили, що договори є неукладеними, оскільки відсутній факт передачі грошей та відповідна розписка, а позивач заповняв та підписував вказані договори в силу своєю правової необізнаності.
Представник відповідача ОСОБА_5- ОСОБА_6 заперечував щодо задоволення позову, пояснивши, що в дійсності між сторонами за взаємною згодою було укладено декілька договорів позики. При цьому кожна із сторін чітко усвідомлювала повністю правову природу даних правочинів та наслідків до яких вони можуть призвести, кошти позивач отримував, про що свідчить сам зміст договору. Твердження про фіктивність договорів, укладення їх в результаті обману його ОСОБА_5, чи з інших підстав, які так чи інакше погіршували б становище ОСОБА_3 в момент укладання та підписання вказаних договорів позики є надуманим та не обґрунтованим. Крім того, звертав увагу суду на те, що на момент пред'явлення даного позову до суду з моменту укладення вище вказаних спірних договорів позики вже пройшло 3 роки і ОСОБА_3 не звертався до суду, а звернувся до суду лише тоді, коли ОСОБА_5, скориставшись надам їй законом правом, звернулася до ОСОБА_3 з вимогою про повернення грошових коштів. Крім того, зазначив,що дружина ОСОБА_3 дійсно орендувала приміщення, яке належить на праві приватної власності ОСОБА_5, однак це не пов'язане з наданням позики.
Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_8 пояснила, що вона є дружиною позивача, орендувала приміщення у відповідачки, кошти вона отримувала частково по першому договору на ремонт приміщення, інші договори є фіктивними, при їх підписанні вона присутня не була.
Суд, вислухавши пояснення сторін,дослідивши матеріали справи, оцінивши докази в їх сукупності, прийшов до висновку, що позов не підлягає задоволенню.
Згідно ст. 60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Судом вставлено, що між ОСОБА_5 та ОСОБА_3 20 квітня 2008 року було укладено договір позики у письмовій формі. За умовами даного договору позикодавець надає позику позичальнику в сумі 10 000 доларів США строком до 21 квітня 2009 року. Аналогічні договори позики були укладені між сторонами 16 лютого 2009 року на суми позики в розмірі 50 000 гривень та 6 000 доларів США з терміном повернення до 16 лютого 2010 року; а також 01 травня 2010 року на суму позики 14 690 доларів США з терміном повернення до 01 травня 2012 року. До цього часу ОСОБА_3 не виконав жодним чином свої зобов'язання перед ОСОБА_5 та не повернув грошових коштів.
Між сторонами виникли правовідносини врегульовані нормами ЦК України стосовно договору позики та захисту цивільного права.
Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Статтею 203 ЦК визначені загальні вимоги, додержання яких є необхідними для чинності правочину, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Недійсним можна визнати лишу укладений договір.
Позивач в обґрунтування своїх позовних вимог щодо недійсності договорів позики посилається, що договори були підписані ним під впливом оману, він не розумів дійсної правової природи договорів, які укладав, є юридично не обізнаний, договір від 20 квітня 2008 року був укладений на вкрай невигідних умовах. Разом з тим, дані обставини не знайшли свого підтвердження в судовому засіданні.
Так, позивач посилається, як на підставу недійсності договорів, на обман. Відповідно до ст. 230 ЦК України, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша ст. 229 цього ж кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування. Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в п.20 постанови від 06 листопада 2009 року №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел однієї зі сторін правочину. Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення. Позивач не надав жодних належних доказів того, що мав місце обман позивача з боку відповідача при укладені договору, та що можливо позивач був визнаний потерпілим внаслідок вчиненого щодо нього обману. Суд звертає увагу, що тексти договорів безпосередньо заповнювались позивачем, про що він зазначив у судовому засіданні. Посилання позивача, що він юридично не обізнаний не може бути взято судом до уваги, оскільки конструкція договорів є досить простою та зрозумілою, а позивач є дієздатною особою, тобто усвідомлював наслідки дій, які вчиняв. Доводи позивача щодо пов'язаності правовідносин між сторонами стосовно оренди приміщення та укладеними договорами позики також не знайшли свого підтвердження при розгляді справи по суті і є надуманими. Суд не бере до уваги пояснення свідка ОСОБА_8, оскільки даний свідок є дружиною позивача, а отже зацікавленою особою.
Іншою підставою визнання недійсним договору позики від 20 квітня 2008 року, позивач зазначає укладення договору під впливом тяжкої обставини на вкрай невигідних умовах. При цьому обґрунтовуючи тяжкість обставин позивач посилається на значне вкладення коштів в ремонт приміщення, яке належить відповідачці. Разом з тим, доказів стосовно цього суду не надано. Не вказує на необхідність вкладення коштів і договір оренди приміщення, який укладений між дружиною позивача та відповідачем. До того ж, суд звертає увагу, на невизначеність позивача щодо підстав визнання недійсності договорів, адже укладення договору під впливом тяжкої обставини на вкрай невигідних умовах включає в себе усвідомлення особою значення своїх дій і тим самим виключає «ваду волі», тобто обман.
Твердження позивача, що оскаржувані договори позики є фіктивними та такими, що були укладені без намірів створення будь-яких правових наслідків, на підтвердження чому не мав місце факт передачі коштів, спростовується змістом відповідних істотних умов оспорюванних правочинів. Так, згідно п.3.1 договорів позики позикодавець надає позику на момент підписання договору, тобто факт отримання грошових коштів підтверджений наявністю підпису позичальника на договорі.
Не знайшло свого підтвердження в судовому засіданні і твердження позивача, що договори є відповідно неукладеними в силу відсутності передачі коштів. Позивач належних і допустимих доказів стосовно цього не надав. Посилання позивача на відсутність розписки, суд оцінює критично, оскільки в силу положень ст.1047 ЦК України розписка може підтверджувати факт укладення позики, проте не є обов'язковою. Натомість, зміст договору, як зазначалось вище, свідчить, що позикодавець надає позику на момент підписання договору. Суд звертає увагу, що письмова форма позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але і факту передачі грошової суми.
Таким чином, вказаний позов підлягає залишенню без задоволення як недоведений та такий, що ґрунтується на припущеннях.
Представник відповідача просив застосувати строки позовної давності. Разом з тим, відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 року №14 «Про судове рішення в цивільній справі», суд у рішенні зазначає про відмову в позові з підстав пропуску строку, якщо про це заявлено стороною у спорі, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для цього.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 203, 215, 230,233,234,256,257,1046,1047 ЦК України, ст. ст. 10, 11, 60, 88, 212- 215, 218 ЦПК України, суд -
В задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_5 про визнання договорів позики недійсними відмовити.
Рішення може бути оскаржено до апеляційного суду Вінницької області протягом десяти днів з дня його проголошення.
Повний текст рішення виготовлено 14 вересня 2012 року.
Суддя: