"06" вересня 2012 р. Справа № 5021/663/12
Колегія суддів у складі: головуючий суддя Медуниця О.Є., суддя Тихий П.В., суддя Пелипенко Н.М.
при секретарі НовіковійЮ.В.
за участю представників сторін:
позивача -Кандюков Г.Г. (довіреність від 25.06.2012 р.)
відповідача - Кодак О.Д. (довіреність від 29.11.2011 р.).
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу позивача (вх. №2318С1-38) на рішення господарського суду Сумської області від 12.06.12 р. у справі № 5021/663/12
за позовом Середино-Будського дочірнього агро лісогосподарського підприємства "Середино-Будський агролісгосп", м. Середина-Буда
до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "ВіЕйБі Лізинг", м. Київ
про визнання недійсними пунктів договору фінансового лізингу № 080717/ФЛ-Ю-С-125 від 04.08.2008 р. та додаткової угоди від 27.11.2009 р.
Позивач звернувся до господарського суду Сумської області з позовом в якому просив суд визнати недійсними пункти 3.4.1, 3.4.2, 3.4.5 договору фінансового лізингу № 080717/ФЛ-Б-С від 04.08.2008р., укладеного між позивачем та відповідачем; визнати недійсним пункт 8 додаткової угоди від 27.11.2009р. до договору фінансового лізингу № 080717/ФЛ-Ю-С від 04.08.2008р. викладений в новій редакції.
Рішенням господарського суду Сумської області від 12.06.12 р. у справі № 5021/663/12 (суддя Зражевський Ю.О.) у задоволенні позовних вимог відмовлено.
Позивач з рішенням суду першої інстанції не погодився, звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій зазначає, що судом при прийнятті рішення порушено норми матеріального та процесуального права. Просить рішення господарського суду Сумської області від 12.06.2012 р. у справі № 5021/663/12 скасувати та прийняти нове, яким позов задовольнити.
Відповідач у відзиві на апеляційну скаргу позивача зазначає, що вважає апеляційну скаргу безпідставною, а оскаржуване рішення законним та обґрунтованим. Просить рішення господарського суду Сумської області від 12.06.2012 р. у справі № 5021/663/12 залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
Позивач в судове засідання не з'явився, про причини неприбуття не повідомив.
14.08.2012 р. представником відповідача через канцелярію суду подано клопотання про долучення до матеріалів справи практики Вищого господарського суду України, як додаткове підтвердження доводів та пояснень до відзиву на апеляційну скаргу.
Надана практика Вищого господарського суду України долучена до матеріалів справи.
29.08.2012 р. розпорядженням в.о. голови суду змінено склад судової колегії, у зв'язку із знаходженням суддів Сіверіна В.І. та Терещенко О.І., які входять до її складу, у щорічній відпустці, призначено новий склад колегії суддів: головуючий суддя Медуниця О.Є., суддя Тихий П.В., суддя Пелипенко Н.М.
29.08.2012 р. в судовому засіданні було оголошено перерву до 11 год.00 хв. 06 вересня 2012 р.
Після перерви судове засідання продовжено.
06.09.2012 р. представником відповідача в судовому засіданні подано клопотання про долучення до матеріалів справи повідомлення № 2373 від 22.07.2010 р. про розірвання спірного договору фінансового лізингу та докази направлення даного повідомлення .
Зазначені докази долучені до матеріалів справи.
Представник позивача апеляційну скаргу підтримав в повному обсязі та просить суд задовольнити апеляційну скаргу.
Представник відповідача заперечує проти доводів апеляційної скарги, вважає її безпідставною та просить суд відмовити в задоволенні апеляційної скарги, а оскаржуване рішення залишити без змін.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши в судовому засіданні представників сторін, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду встановила наступне.
04.08.2008р. між Середино-Будським дочірнім агролісогосподарським підприємством"Середино-Будський агролісгосп", як лізингоодержувачем та товариством з обмеженою відповідальністю „ВіЕйБі Лізинг , як лізингодацем укладено договір фінансового лізингу №080717/ФЛ-Ю-С-125 від 04.08.2008р.
В пункті 1.1 договору сторони визначили предмет договору -надання Лізингодавцем Лізингоодержувачу в платне володіння та користування на умовах фінансового лізингу предмету лізингу, найменування, модель, ціна одиниці, кількість і загальна вартість на момент укладення договору, якого наведені в специфікації № 1, № 2 (додаток № 2 до договору) для підприємницьких цілей у власній господарській діяльності лізингоодержувача на строк тридцять сім місяців з моменту підписання сторонами акту приймання- передачі майна( пункти 2.2;4.3 договору) за умови сплати останнім періодичних лізингових платежів.
27.11.2009 року сторони уклали додаткову угоду до договору фінансового лізингу .
Лізингоодержувач повинен сплачувати лізингодавцю лізингові платежі відповідно до графіків сплати лізингових платежів №1;№2( додаток №1 до договору) та пунктів 3.4.1.-3.4.5.договору( п.3.1.спірного договору).
В пункті 3.4.1 ,в редакції за додатковою угодою, сторони передбачили обов"язок лізингоодержувача здйснювати оплату за графіком сплати лізинговизх платежів (додаток№1 до договору) з наступним коригуванням на зміну курсу гривні до долару США ( крім авансового платежу), згідно відповідної формули, яка передбачена в даній нормі договору.
Порядок визначення суми лізингових платежів, передбачений в п. 3.4.1. застосовується у випадку, коли курс гривні до долара США в розрахунку на один долар США, встановлений НБУ на дату фактичного виконання лізингового платежу, перевищує курс гривні до долару США, за яким Банківська Установа , за дорученням Лізингодавця, фактично здійснила продаж коштів у іноземній валюті, отриманих лізингодавцем для придбання майна тайого подальшої передачі Лізингоодержувачу у фінансовий лізинг( п.4.3.2.договору).
Пунктом 3.4.5. договору було передбачено, що коригування розмірів лізингових платежів згідно пунктів 3.4.1.-3.4.4. договору не призводить до збільшення загальної вартості майна, відповідно, не збільшується і частина лізингових платежів, які відшкодовують( компенсують) частину вартості майна.Таке коригування збільшує частину лізинових платежів - комісію ( винагороду) Лізингодавцю за отримане в лізинг майно.
Позивач наполягає, що пункти 3.4.1.;3.4.2.;3.4.5. договору не відповідають вимогам Закону України по „Фінансовий лізинг", посилаючись на положення ст.ст. 1,2, 16 даного закону.
Позивач вважає, що в ч.2 ст. 16 закону „Про фінансовий лізинг встановлено вичерпний перелік лізингових платежів .Встановленням в пунктах 3.4.1.;3.4.2.;3.4.5. договору можливості для відповідача здійснювати коригування лізингових платежів у зв"язку зі зміною курсу гривні до долару США було( на думку позивача) фактично встановлено два різні види платежів як винагороду відпоідача за отримане у лізинг майно, а саме: один платіж -це платіж як винагорода (комісія) лізингодавцю за отримане у лізинг майно, який визначає конкретний розмір платежу; другий платіж -це додаткова винагорода лізингодавцю, яка підлягає сплаті виключно внаслідок збільшення курсу долара США по відношенню до гривні, що не відповідає положенням частини 2 статті 16 Закону, яка не передбачає можливості встановлення інших платежів.
Договір фінансового лізингу, укладений між сторонами (пункт 18.1 договору) набрав чинності з моменту підписання сторонами -04.08.2008р.
У відповідності до п. 16.1 даний договір може бути розірваний за згодою сторін. Згідно п.п. 16.3, 16.3.2 договору на вимогу лізингодавця цей договір може достроково бути розірваний ним в односторонньому порядку якщо лізингоодержувач не сплатив лізинговий платіж (частково або повністю) та прострочення сплати становить більше 30 (тридцяти) днів з дня настання строку платежу, встановленого графіках сплати лізингових платежів № 1, № 2, що є додатком №1 до договору.
В судовому засіданні представники сторін пояснили ,що даний договір було розірвано лізингодавцем в 2010р. в односторонньому порядку у зв"язку із простроченням сплати позивачем (лізингоодержувачем) лізингових платежів більше 30 (тридцяти) днів з дня настання строку платежу.Дана обставина підтверджується наданими вдповідачем матеріалами( листом-повідомленням лізингоодержувача про розірвання договору №2373 від 22.07.2010р.;опис-вкладення у цінний лист 06089467 та поштове повідомлення про вручення кореспонденції позивачу -додаток до клопотання від 06.09.2012р).
Відповідач заперечує проти доводів позивача, посилаючись на те, що сторони на свій розсуд виклали умови договору, їх зміст не суперечить чинному законодавству.
Судова колегія приймає до уваги наступне.
Згідно статті 16 Закону України „Про фінансовий лізинг : лізингові платежі можуть включати:
а) суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу;
б) платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно;
в) компенсацію відсотків за кредитом;
г) інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу.
Таким чином вказана стаття не містить вичерпного переліку зазначених у ній платежів та дозволяє сторонам вільно визначитися з іншими витратами лізингодавця, які на їх розсуд мають бути включені до складу лізингових платежів , оскільки безпосередньо пов"язані з виконанням договору( аналогічна правово думка висловлена в постановах Вищого господарського суду від 16.05.2012 по справі № 11/267; від 16.05.2012 по справі № 7/277; від 04.04.2012 по справі № 30/289;
В статтях 6;627; 628 ЦК України встановлено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору, отже сторони спірного лізингового договору були вправі визначити склад лізингових платежів на свій розсуд.
Частини перша та друга ст. 533 ЦК України передбачає, що грошове зобов"язання має бути виконано у гривнях ; якщо у зобов"язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором...
Отже зазначені положення закону не містять заборони на вираження в договорі грошового зобов"язання у іноземній валюті, визначення грошового еквівалента зобов"язання у іноземній валюті, а також на здійснення перерахунку грошового зобов"язання у випадку зміни курсу національної валюти України по відношенню до іноземної валюти.
Аналогічну правову позицію висловив Верховний Суд України у постанові від 26.12.2011 у справі №1623пд/2011.
Частиною2 статті632 ЦК України допускається можливість зміни ціни після укладення договору у випадках і на умовах встановлених договором або законом, тобто, сторони мають право узгодити в договорі як розмір ціни так і спосіб її визначення чи подальшої зміни.
У пункті 3.4.1. договору лізингу( в редакції додатквої угоди від27.11.2009р)сторони договору визначили певну формулу, за якою лізингодавець здійснюватиме розрахунок додаткової винагороди, на суму якої коригується черговий платіж, визначений у Графіку сплати лізингових платежів( додаток (№1 до договору).
Отже за умовами договору та графіку сторони визначили порядок зміни лізингового платежу, а саме суму винагороди у гривнях залежно від курсу гривні до долару США. При цьому використання формули розрахунку складової лізингового платежу винагороди лізингодавця є правомірним, оскільки сторонами чітко встанвлено порядок розрахунку винагороди за визначеною ними формулою.
Отже визначені сторонами у спірному пункті договору умови відповідають загальним засадам цивільного законодавства щодо свободи договору, а також положенням щодо вільного встановлення у договорі ціни як його умови.
Доводи скаржника про те, що пунктами 3.3 і 3.4.1.- 3.4.5. договору встановлено два різні види платежів як винагорода відповідача за отриманий в лізинг предмет лізингу, що суперечить ч. 2 ст. 16 Закону України „Про фінансвий лізинг" якою передбачено лише один вид платежу , який передбачає винагороду лізингодавця, судова колегія важає безпідставними, адже в пункті 3.3 сторони домовилися, що сума винагороди, встановлена в пункті 3.3., „ може бути збільшена з урахуванням умов пунктів 3.4.1.-3.4.5.договору.
Отже сторони передбачили саме коригування суми лізингового платежу за певних економічних умов, що змінюються протягом дії договору, а не другий вид платежу.
Враховуючи вказане вище, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку, що визначені сторонами в спірних пунктах договору( та додаткової угоди) умови відповідають загальним засадам цивільного законодавства щодо свободи договору , а також положенням ст. 16 Закону України „ Про фінансовий лізинг.
Таким чином, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків господарського суду Сумської області.
Під час апеляційного провадження судом досліджено питання підсудності даного спору.
Позивач визначив підсудність, подавши позов за місцем свого знаходження.
В судовому засіданні апеляційного господарського суду позивач висловив думку про невірно визначену ним підсудність.
На запитання головуючого судді представник позивача дав відповідь , що оскільки відповідач виконав свої обов"язки за договором, то зобов"язаною стороною за цим договором на даний час є позивач.
Відповідач не заперечує такому визначенню підсудності, посилаючись на положення ч.1ст.15 ГПК України та практику господарських судів України.
Судова колегія приймає до уваги наступне.
Згідно ст. 15 ГПК Ураїни справи у спорах про визнання договорів недійсними розглядаються господарським судом за місцезнаходженням сторони, зобов'язаної за договором здійснити на користь другої сторони певні дії, такі як: передати майно,виконати роботу, надати послуги, сплатити гроші тощо.
Відповідно до умов договору лізингу відповідач передав позивачу предмет лізингу, виконавши свої зобов"язання за договором.
Відповідач в порушення даного договору не сплатив лізингові платежі, у зв"язку із чим договір було розірвано сторонами на підставі п. 15 договору , ч.2ст.7; п.п.3;4 ч.2 ст.10 Закону України „Про фінансовий лізинг. Предмет лізингу повернено відповідачу.Позивач зобов"язаний сплатити збитки за неодержані лізингові платежі, тобто зобов"язаний сплатити певну грошову суму.Таким чином правовідносини сторін на час розгляду даного спору відповідають вимогам ч.1 т.15 ГПК України.
Таким чином підсудність визначена позивачем вірно, що також підтверджується постановою Вищого господарського суду України від 5.06.2012 по справі № 23/79пд/2011( а.с.97), де склад сторін є аналогічним.
Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.
На підставі викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що рішення господарського суду Сумської області від 12.06.2012 р. у справі № 5021/663/12 прийняте при належному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи та у відповідності до норм матеріального та процесуального права і підстави для його скасування відсутні, в зв'язку з чим апеляційна скарга позивача не підлягає задоволенню.
Керуючись статтям и 99, 101, 102, п. 1 статті 103, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду, -
Апеляційну скаргу позивача залишити без задоволення.
Рішення господарського суду Сумської області від 12.06.12 р. у справі № 5021/663/12 залишити без змін.
Повний текст постанови по справі № 5021/663/12 підписано 11.09.2012 р.
Головуючий суддя Медуниця О.Є.
Суддя Тихий П.В.
Суддя Пелипенко Н.М.