79010, м.Львів, вул.Личаківська,81
13.09.12 Справа № 5015/1767/12
м. Львів
Львівський апеляційний господарський суд в складі колегії:
Головуючого - судді Кордюк Г.Т.
суддів: Данко Л.С.
Мурська Х.В.
розглянувши апеляційну скаргу Державного підприємства «Львіввугілля»(ВП «Шахта «Межирічанська») № 38-3/433 від 03.07.2012 року
на рішення господарського суду Львівської області від 29.05.2012 року
у справі № 5015/1767/12
за позовом: Міністерства юстиції України в інтересах держави Україна, м. Київ
до відповідача: ДП «Львіввугілля»(ВП «Шахта «Межирічанська»), м. Сокаль, Львівська обл..
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: Державна казначейська служба України, м. Київ
про стягнення збитків в розмірі 6 765,01 грн.
за участю представників:
від позивача: Гапаєв С.О. -представник
від відповідача: Кіщак С.І. -представник
від третьої особи: не з'явився
Права та обов'язки сторін, третьої особи, передбачені ст.ст. 20, 22, 27 ГПК України роз'яснено, заяви про відвід суддів не поступали, клопотання про технічну фіксацію судового процесу не надходило, тому протокол судового засідання ведеться з дотриманням вимог ст. 81-1 ГПК України без забезпечення повного фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.
Розпорядженням в.о. голови Львівського апеляційного господарського суду від 12.09.2012 року змінено склад колегії, замість судді Гриців В.М., в склад колегії введено суддю Данко Л.С..
Рішенням господарського суду Львівської області від 29.05.2012 року задоволено позовні вимоги Міністерства юстиції України в інтересах держави Україна: стягнуто з ДП «Львівугілля»збитки, завдані Державному бюджету України, у розмірі 6757,01 грн. та в дохід Державного бюджету України 1 609,50 грн. судового збору.
Приймаючи рішення у даній справі, місцевий господарський суд виходив з того, що відповідач тривалий час не виконував рішення Червоноградського міського суду Львівської області від 18.10.2005 року, яким зобов'язано ДП «Львіввугілля» сплатити на користь Стахура Б.В. компенсацію за несвоєчасно виплачену одноразову допомогу в сумі 32 201,00 грн., що є протиправною поведінкою в цивільно-правовому розумінні та призвело до стягнення з держави України матеріальної шкоди за несвоєчасне виконання рішення районного суду на підставі Рішення Європейського суду з прав людини від 14.12.2010 року у справі «Шинкаренко А.І. та 18 інших заяв проти України»за заявою № 17403/06.
ДП «Львівугілля»не погодившись з висновками викладеними у рішенні господарського суду, подало апеляційну скаргу, в якій просить рішення господарського суду Львівської області від 29.05.2012 року скасувати та прийняти нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити, оскільки винесене з порушенням норм матеріального і процесуального права, при неповно з'ясованих обставинах, що мають значення для справи, а викладені у рішенні господарського суду висновки є хибними та не відповідають матеріалам справи. Зокрема апелянт зазначає, що невиконання рішення Сокальського районного суду Львівської області від 09.12.2005 року було зумовлене зупиненням виконавчого провадження і не можливістю виконати судове рішення з підстав включення ДП «Львіввугілля»до переліку підприємств паливно-енергетичного комплексу, що беруть участь у процедурі погашення заборгованості відповідно до Закону України «Про заходи спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу», внаслідок чого виконавче провадження підлягає зупиненню.
Також апелянт зазначає, що ухвалою Господарського суду Львівської області від 08.02.2008 року по справі № 15/60а було заборонено підрозділу примусового виконання рішень ДВС здійснювати будь-які дії щодо списання та розпорядження коштами ДП «Львіввугілля». А тому, рішення Червоноградського міського суду від 18.10.2005 року про стягнення компенсації Стахуру Б.В. не виконувалось не по вині ДП «Львіввугілля», а внаслідок прийнятих державою вище вказаних законодавчих і нормативних актів, рішень судів.
Крім цього, скаржник в апеляційній скарзі стверджує, що на момент розгляду заяви Стахур Б.В. в Європейському суді 14.12.2010 року (справа «Шинкаренко та інші проти України») всі присуджені йому кошти були виплачені, а виконавче провадження №2-5583 було закінчено 01.06.2009 року, в зв'язку з тим, що Державна виконавча служба частково скасувала в судовому порядку, стосовно заявника, свою постанову про зупинення виконавчого провадження від 31.12.2005 року, проте інші виконавчі провадження по аналогічним позовам так і залишились зупиненими по сьогоднішній день, а тому господарський суд першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення прийшов до помилкового висновку щодо причинно-наслідкового зв'язку між неправомірними діями ДП «Львіввугілля»та моральною шкодою, яка заподіяна органами державної влади України тривалим невиконанням рішення суду, винесеного на користь Стахур Б.В..
Позивач у відзиві на апеляційну скаргу та представник в судовому засіданні, вимоги апеляційної скарги заперечив, просить у задоволенні апеляційної скарги відмовити, а рішення -без змін. Зокрема, позивач вважає, що рішенням Червоноградського міського суду Львівської області від 18.10.2005 року зобов'язано ДП «Львіввугілля»сплатити на користь Стахура Б.В. належні йому кошти. Отже, виплату заробітної плати та інші виплати, пов'язані з трудовою діяльністю повинен був здійснити відповідач у справі -ДП «Львіввугілля».
Крім того, скаржником не взято до уваги, що частиною 5 статті 74 Господарського кодексу України встановлено, що держава та орган, до сфери управління якого входить державне комерційне підприємство, не несуть відповідальності за його зобов'язаннями, крім випадків, передбачених Господарським кодексом та іншими законами.
Таким чином, з огляду на норми ч. 3 ст. 96 та ст. 176 ЦК України, засновник юридичної особи будь-якої форми власності, так само, як і орган, до сфери управління якого входить державне комерційне підприємство, не несе відповідальності за зобов'язаннями такої юридичної особи.
Також, позивач у відзиві зазначає, що неодноразово звертав увагу на те, що в разі належного виконання ДП «Львіввугілля»своїх обов'язків перед своїм працівником, звернення останнього до Європейського суду виключалось. Водночас зазначені боржником дії державної виконавчої служби вказують лише на те, що дії державних виконавців обмежуються чинним законодавством. Обов'язок особи-боржника за судовим рішенням виконати таке рішення виникає з моменту набрання рішенням законної сили та продовжує існувати до повного виконання судового рішення.
Розглянувши апеляційну скаргу, вивчивши матеріали справи, оцінивши наявні в ній докази, заслухавши доводи та заперечення представника позивача та відповідача, колегія суддів вважає, що рішення господарського суду слід залишити без змін, апеляційну скаргу без задоволення, виходячи з наступного:
Як вбачається з матеріалів справи, рішенням Червоноградського міського суду від Львівської області від 18.10.2005 року у справі № 2-5583 зобов'язано ДП «Львіввугілля»сплатити на користь Стахура Богдана Васильовича за несвоєчасну виплату відшкодування шкоди в розмірі 18 814,20 грн., 400 гривень витрат на юридичну допомогу та державне мито в користь держави в сумі 192,14 гривень (а.с. 25).
01.06.2009 року державний виконавець Підрозділу примусового виконання рішень Відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Львівській області Кеда М.В. виніс постанову ВП № 4926408 (а.с. 83) про закінчення виконавчого провадження щодо примусового виконання виконавчого листа № 2-5583 від 01.11.2005 року, виданого Червоноградським районним судом Львівської області про стягнення компенсації за несвоєчасно виплачену одноразову допомогу в розмірі 18 814,20 грн..
Оскільки рішення Червоноградського районного суду Львівської області від 18.10.2005 року тривалий час залишалось невиконаним, заявник Стахур Б.В. звернувся із скаргою до Європейського суду з прав людини.
За результатами розгляду Європейським судом справи «Шинкаренко та інші проти України»за заявою № 17403/06, поданою Шинкаренком А.І., та 18 іншими заявниками, в тому числі і Стахур Б.В., проти України, Європейський суд у рішенні (а.с. 9) констатував, що тривалість виконання рішень національних судів є повторюваним порушенням з боку держави Україна, та закликав Уряд України сприяти вирішенню справ шляхом досягнення дружнього врегулювання.
З огляду на вищенаведене, Урядом України подано односторонню декларацію щодо врегулювання питань, викладених у заяві Стахура Б.В. № 40512/06 в рамках вказаної справи та у зв'язку з тривалим невиконанням рішення Червоноградського міського суду Львівської області від 18.10.2005 року, винесеним на користь Стахура Б.В., Урядом України запропоновано відшкодувати заявнику будь-яку матеріальну, моральну шкоду та судові витрати у розмірі 645,00 євро.
20.01.2011 року на рахунок Стахура Б.В. сплачено 6 757,01 грн., еквівалентно 645,00 євро, що підтверджується платіжним дорученням від № 9149 (а.с. 21).
Отже, сплачена з Державного бюджету України сума у розмірі 6 757,01 грн. є збитками Державного бюджету України, факт заподіяння матеріальної шкоди Державі підтверджується платіжним дорученням № 9149 від 20.01.2011 року про перерахунок заявнику з Державного бюджету України суми у розмірі 6 757,01 грн. в якості відшкодування моральної шкоди (а.с. 21).
Оскільки, внаслідок виконання рішення Європейського суду Державі було заподіяно матеріальні збитки Міністерство юстиції України, як орган представництва України в Європейському суді звернулося до господарського суду з позовом в інтересах держави до Державного підприємства «Львіввугілля»про відшкодування збитків, завданих Державному бюджету України у розмірі 7565,11 грн. на підставі ст. ст. 3, 89 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», ст. ст. 2, 11, 15 -17, 1166, 1191 Цивільного кодексу України.
Предметом позову є матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої він просить ухвалити судове рішення.
Підставою позову є обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги і докази, що стверджують позов, зокрема факти матеріально -правового характеру, що визначаються нормами матеріального права, які регулюють спірні відносини, їх виникнення, зміну, припинення.
Предметом даного спору є вимога позивача про відшкодування за рахунок відповідача збитків, завданих Державному бюджету України внаслідок виплати відшкодування за рішенням Європейського суду з прав людини.
17.07.1997 року Україна ратифікувала Європейську конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 р., яка набула чинності 11.09.1997 року.
Згідно зі ст. 46 Конвенції, Високі Договірні Сторони зобов'язуються виконувати остаточне рішення Європейського суду з прав людини у будь-якій справі, в якій вони є сторонами.
23.02.2006 року Верховна Рада України прийняла Закон України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»згідно зі ст. 2 якого рішення Європейського суду з прав людини є обов'язковими для виконання Україною відповідно до вимог ст. 46 вищевказаної Конвенції.
Відповідно до ст.ст. 3, 8 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»від 23.02.2006 року № 3477-IV (із змінами і доповненнями), виконання рішення здійснюється за рахунок Державного бюджету України у 3-місячний строк з моменту набуття рішенням статусу остаточного. Крім цього, цим Законом (ч. 4 ст. 9) передбачено обов'язок Органу представництва звертатись до суду з позовом про відшкодування збитків, завданих Державному бюджету України внаслідок виплати відшкодування стягувачу.
Органом представництва є орган, відповідальний за забезпечення представництва України в Європейському суді з прав людини та виконання його рішень (ст. 1 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»). Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 31.05.2006 року № 784 «Про заходи щодо реалізації Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»», таким органом є Міністерство юстиції України.
Відповідно до ст. 9 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»та статей 15 -17 ЦК України, Міністерство юстиції України, як орган державної влади, звертається до суду за захистом цивільних прав та інтересів держави, шляхом відшкодування заподіяних збитків у межах, на підставі та у спосіб, що встановлені конституцією України.
Загальні підстави відповідальності за завдану майнову шкоду передбачено ст. 1166 Цивільного кодексу України, відповідно до норм якої, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правом фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини. Тобто, наявність вини заподіювача шкоди призюмується -відсутність вини доводиться заподіювачем шкоди.
Для настання цивільно-правової відповідальності необхідна наявність наступних складових правопорушення: а) протиправна поведінка заподіювача шкоди; б) наявність шкоди; в) причинний зв'язок між протиправною поведінкою та шкодою; г) вина заподіювача шкоди.
Як вбачається з матеріалів справи, Стахур Б.В. звернувся до міського суду з вимогою про стягнення компенсації за несвоєчасну виплату одноразової допомоги, яку за рішенням Червоноградського міського суду від 02.02.2004 року було стягнуто в розмірі 32201,00 грн. з відповідача на користь Стахур Б.В.. Рішенням Червоноградського міського суду Львівської області від 18.10.2005 року його позов був задоволений.
Відповідно до ч. 5 ст. 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України. Виконання будь-якого судового рішення є невід'ємною стадією процесу правосуддя, а тому має відповідати засадам судочинства (п. 9 ч. 2 ст. 129 Конституції України)
Законом України «Про судоустрій України»від 07.02.2002 року № 3018 -Ш (чинного на час спірних правовідносин) встановлено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання усіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими особами, об'єднаннями громадян та іншими організаціями, громадянами та юридичними особами на всій території України.
Однак, всупереч вимогам чинного законодавства відповідач тривалий час рішення Червоноградського районного суду Львівської області від 18.10.2005 року не виконував, що є протиправною поведінкою в цивільно-правовому розумінні, і яка призвела до звернення Стахура Б.В. до Європейського суду, в результаті чого Державі заподіяно матеріальні збитки. Факт заподіяння матеріальної шкоди Державі підтверджується платіжним дорученням від 20.01.2011 року № 9149 про перерахунок заявнику з Державного бюджету України суми у розмірі 6 757,01 грн. в якості відшкодування моральної шкоди.
Як встановлено судом апеляційної інстанції, у відповідача не було перешкод для виконання обов'язку, який покладався на нього рішенням Червоногардського міського суду Львівської області від 18.10.2005 року щодо виплати 18 814,20 грн. компенсації за несвоєчасну виплату одноразової допомоги.
Згідно з приписами ст. 1191 ЦК України, відшкодування шкоди, завданої іншою особою, зумовлює виникнення права зворотної вимоги до безпосереднього порушника у розмірі виплаченого відшкодування.
Відповідно до ч. 4 ст. 9 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», позивачем у справах про відшкодування збитків, завданих Державному бюджету України внаслідок виплати відшкодування виступає Орган представництва (Мінюст України).
Таким чином, із змісту частини четвертої статті 9 Закону та статті 1191 ЦК України випливає, що держава Україна в особі Міністерства юстиції України має право зворотної вимоги до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування.
З огляду на викладене, колегія суддів Львівського апеляційного господарського суду приходить до висновку, що судом першої інстанції обґрунтовано задоволено вимоги позивача про стягнення з відповідача 6 757,01 грн. збитків, завданих Державному бюджету України, оскільки матеріалами справи підтверджено, що шкода державі Україна була заподіяна саме протиправною поведінкою ДП «Львіввугілля».
Щодо твердження апелянта в апеляційній скарзі про те, що ДП «Львіввугілля»на підставі вимог Закону України «Про заходи, спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу»включено до переліку підприємств, які прийняли рішення у процесі погашення, а тому на строк участі у процесі погашення заборгованості усі виконавчі провадження підлягають зупиненню, судова колегія вважає за необхідне зазначити наступне:
Згідно ч. 2 ст. 2 Закону України «Про заходи спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу», дія якого поширюється на підприємства паливно-енергетичного комплексу, а також інших учасників розрахунків, які мають або перед яким є заборгованість, що виникла внаслідок неповних розрахунків за енергоносії. Статтею 1 цього Закону встановлено чіткий перелік видів заборгованості, який не містить випадків заборгованості підприємств паливно-енергетичного комплексу перед фізичними особами. Стахур Б.В. є фізичною особою і заборгованість на його користь виникла не внаслідок неповних розрахунків за енергоносії, а з трудових правовідносин.
Отже, судова колегія зазначає, що обов'язок виконання судового рішення покладався саме на відповідача протягом усього строку існування заборгованості, а обов'язок органів державної виконавчої служби з примусового виконання вказаних рішень був похідним та виник внаслідок фактичного ухилення відповідача від виконання своїх конституційних обов'язків з виплати компенсації за несвоєчасну виплату відшкодування шкоди в розмірі 18 814,20 грн. Неправомірні дії ДП «Львівугілля»призвели до звернення Стахура Б.В. до Європейського суду, в результаті чого Державі заподіяно матеріальні збитки, а відтак сплачені заявнику кошти має відшкодовувати Державі саме відповідач (ДП «Львівугілля»).
Відповідно до ст. ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтвердженні певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105, 106 ГПК України, Львівський апеляційний господарський суд, -
1. Рішення господарського суду Львівської області від 29.05.2012 року залишити без змін, апеляційну скаргу ДП «Львіввугілля»-без задоволення.
2. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України в порядку та строки, встановлені ст.ст. 109, 110 ГПК України.
Головуючий - суддя Кордюк Г.Т..
суддя Данко Л.С.
суддя Мурська Х.В.