01032, м. Київ, вул. Комінтерну, 16 тел. 235-24-26
"11" вересня 2012 р. Справа № 6/078-12
Господарський суд Київської області у складі судді Черногуза А.Ф., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Першого заступника Прокурора Шевченківського району міста Києва в інтересах держави в особі Державної пенітенціарної служби України та Державної казначейської служби України у Шевченківському районі м. Києва до Товариства з обмеженою відповідальністю "Візит", третя особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивачів -Державна фінансова інспекція в м. Києві, про стягнення 800000 грн,
за участю представників:
прокуратури: Долгорук С.М. (дов. № 220 вих-12 від 24.07.12р.),
позивача 1.: Плескан С.І. (дов. № 1/4-5581/Лс від 19.08.2012р.),
позивача 2.: не з'явився,
відповідача: Осикін В.О. (дов. б/н від 16.01.2012р.),
третьої особи: Рожок О. В. (дов. № 26-16-17-17/9311 від 23.07.2012р.).
У серпні 2012 року Перший заступника Прокурора Шевченківського району міста Києва (далі - прокурор) звернувся до господарського суду Київської області з позовом в інтересах держави в особі Державної пенітенціарної служби України (далі -позивач 1.) та Державної казначейської служби України у Шевченківському районі м. Києва (далі -позивач 2.) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Візит" (далі - відповідач) про стягнення 800000 грн.
Ухвалою господарського суду Київської області від 10.08.2012р. порушено провадження у справі № 6/078-12, залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивачів -Державну фінансову інспекцію в м. Києві, а розгляд справи призначено на 28.08.2012 р.
27.08.2012р. третьою особою подані письмові пояснення щодо заявленого позову.
Представник відповідача в судове засідання 28.08.2012р. не з'явився, проте, 28.08.2012р. ним було подано клопотання про відкладення розгляду справи з підстав, викладених у ньому.
У зв'язку з неявкою в судове засідання 28.08.2012р. представників позивача 2., відповідача, неподанням сторонами витребуваних документів та враховуючи клопотання відповідача про відкладення розгляду справи, господарський суд виніс ухвалу про відкладення розгляду справи на 11.09.2012р.
У судовому засіданні представник прокуратури в інтересах держави в особі Державної пенітенціарної служби України та Державної казначейської служби України у Шевченківському районі м. Києва позовні вимоги підтримав, вважає їх обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню з підстав, викладених у позовній заяві.
Представник позивача 2. в судове засідання не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, хоча про час і місце розгляду справи він був повідомлений належним чином, що підтверджується наявним в матеріалах справи повідомленням про вручення поштового відправлення.
Таким чином, позивач 2. вважається належним чином повідомлений про час та місце судового засідання.
Відповідачем подано відзив на позовну заяву, в якому просить відмовити у задоволені позову в повному обсязі з підстав, викладених у даному відзиві.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення учасників судового процесу, дослідивши докази та оцінивши їх в сукупності, суд
Установив:
Прокуратурою Шевченківського району міста Києва проведено перевірку за зверненням Державної фінансової інспекції в м. Києві щодо вжиття заходів представницького характеру шляхом пред'явлення позову до Товариства з обмеженою відповідальністю "Візит" про стягнення тендерного забезпечення у сумі 800000 грн.
Прокуратурою Шевченківського району міста Києва встановлено, що Державної фінансової інспекції в м. Києві, що є правонаступником Контрольно -ревізійного управління в м. Києві проведено позапланову виїзну перевірку державних закупівель Державного департаменту з питань виконання покарань, який реорганізовано в Державну пенітенціарну службу України (далі -ДПтС України) на підставі Указу Президента України № 1085/2010, за період з 01.01.2009р. по 31.12.2009р., за результатом якої складено акт від 19.04.2010р. № 13-30/415.
В ході перевірки закупівель ДПтС України встановлено, що ним прийнято рішення провести процедуру відкритих торгів на закупівлю м'яса та харчових субпродуктів свійської птиці.
Перевіркою встановлено, що згідно протоколу ДПтС України щодо розкриття тендерної пропозиції від 20.01.2009р. № 2 в тендерній пропозиції Товариства з обмеженою відповідальністю "Візит" відсутні нотаріально завірені договори з державними структурами за 2008 рік щодо постачання м'яса та харчових субпродуктів свійської птиці.
Листом від 23.02.2009р. № 22-25 ДПтС України, посилаючись на п. 58 Положення про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2008р. № 921 (далі - Положення), звернулося до відповідача з проханням надати вищевказані договори.
24.02.2009р. № 20 відповідач надав нотаріально завірені копії договорів та зазначив про те, що договори помилково не були вкладені в тендерну пропозицію.
Відповідно до протоколу оцінки від 02.03.2009р. № 15 тендерна пропозиція відповідача була допущена до оцінки із зазначенням в додатку до протоколу щодо наявності вищевказаних договорів з державними структурами за 2008р.
Відповідно до виписки з рахунку № 37116019000066 за 26.03.2009р. тендерне забезпечення у сумі 800000 грн було повернуто відповідачу.
Реалізуючи передбачене ст. 64 Конституції України своє право на судовий захист, звертаючись до суду, позивач вказав у позові своє суб'єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.
Відповідно до ст. 1 ГПК України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.
Суд звертає увагу на те, що передчасне уявлення позивача про наявність підстав для стягнення коштів за відсутності при цьому порушень прав та інтересів позивача, не є підставою для задоволення такого позову в судовому порядку, оскільки відповідно до приписів ст. 1 ГПК України особа звертається до суду саме за захистом своїх порушених або оспорюваних прав та охоронюваних законом інтересів.
Оскільки через цю норму реалізується принцип доступності правосуддя, в контексті наведеної норми має значення лише суб'єктивне уявлення особи про те, що її право чи законний інтерес підлягає захисту; натомість, вирішуючи спір, суд повинен встановити об'єктивну наявність порушеного чи оспорюваного права (законного інтересу) на час звернення до суду, а також з'ясувати, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить прийняте судом рішення відновлення та захист цього права.
Так, відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Підставою для її захисту є порушення, невизнання або оспорювання цивільного права.
Стаття 16 Цивільного кодексу України визначає, що кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Загальні способи захисту цивільного права та інтересу судом передбачені у ст. 16 Цивільного кодексу України, яка кореспондується з положеннями ст. 20 Господарського кодексу України.
При цьому відповідно до ст. 54 Господарського процесуального кодексу України позивач самостійно визначає у позовній заяві як предмет поданого позову (матеріально - правову вимогу) так і підстави позову (обставини, яким позивач їх обґрунтовую).
Предмет позову це конкретна матеріально - правова вимога позивача до відповідача, а підстава позову це фактичні обставини, на яких ґрунтується вимога позивача. Предмет і підстава позову сприяють з'ясуванню наявності і характеру спірних правовідносин між сторонами, застосуванню необхідного способу захисту права, визначенню кола доказів, необхідних для підтвердження наявності конкретного цивільного права і обов'язку.
Згідно зі ст.121 Конституції України на прокуратуру України покладається представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених законом.
Відповідно до ст.36-1 Закону України "Про прокуратуру", представництво прокуратурою інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні прокурорами від імені держави процесуальних та інших дій, спрямованих на захист у суді інтересів громадянина або держави у випадках, передбачених законом. Підставою представництва у суді інтересів держави є наявність порушень або загрози порушень економічних, політичних та інших державних інтересів внаслідок протиправних дій (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб, що вчиняються у відносинах між ними або з державою.
Однією із форм представництва є звернення до суду з позовом на захист інтересів держави.
Рішенням Конституційного Суду України № З-рп/99 від 08.04.99 про офіційне тлумачення ст.2 ГПК України визначено, що прокурор або його заступник в кожному конкретному випадку самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві в чому полягає порушення матеріальних або інших інтересів держави чи в чому існує загроза інтересам держави, обґрунтовує в позовній заяві необхідність їх захисту та визначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.
Предметом даного спору є вимога Першого заступника Прокурора Шевченківського району міста Києва стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Візит" до загального фонду Державного бюджету України тендерне забезпечення в сумі 800000 грн.
Як вбачається з матеріалів справи, звертаючись до суду з даним позовом, Перший заступника Прокурора Шевченківського району міста Києва позовні вимоги ґрунтує на тому, що в порушення п. 44 та п. 46 Положення тендерне забезпечення відповідача у сумі 800000 грн було повернуто останньому, а не перераховано до загального фонду державного бюджету, що призвело до недоотримання Державним бюджетом України коштів на суму 800000 грн. прокурор вважає, що тендерне забезпечення не повинно було повертатися замовником, оскільки, на його думку, в тендерну пропозицію відповідача було внесено зміни. При цьому внесення змін у тендерну пропозицію, прокурор вважає, відбулося шляхом надання нотаріально завірених копій договорів відповідача з державним структурами за 2008р. щодо постачання м'яса та харчових субпродуктів свійської птиці, які не були надані до тендерної пропозиції при її розкритті.
Враховуючи характер та специфіку спору суд дійшов висновку, що для правильного вирішення спору, суду необхідно встановити наявність фактів порушення прав та законних інтересів держави, яке виразилося в неперерахуванні до загального фонду Державного бюджету України тендерного забезпечення, серед них, зокрема, зміст матеріального права позивача на тендерне забезпечення, тобто, чи відбулася зміна тендерної пропозиції відповідача.
Згідно ст. 32 Господарського процесуального кодексу України докази є будь-які фактичні данні, на підстав яких господарський суд у визначеному законі порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, зокрема таким є письмові докази.
Враховуючи вищенаведене, прокурор повинен довести факт, який би свідчив про зміну тендерної пропозиції відповідача.
Пунктом п. 2 (Загальні питання, Постанови КМ України, від 17.10.2008, № 921 "Про затвердження Положення про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти", чинна на момент перевірки) визначено, що тендерна пропозиція - пропозиція щодо певного предмета закупівлі або його частини (лота), яка готується та подається замовнику особою, що підтвердила намір взяти участь у процедурі закупівлі, в порядку, передбаченому цим Положенням і тендерною документацією; тендерна документація - документи, що готуються замовником та безоплатно передаються в установленому порядку особам на відповідний запит для підготовки ними тендерних пропозицій щодо предмета закупівлі або його частини.
Разом з тим, суд вважає за необхідне зазначити, що в Постанові КМ України, від 17.10.2008, № 921 "Про затвердження Положення про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти", чинній на момент перевірки відсутній термін який би розкривав таке поняття, як зміна тендерної пропозиції.
Водночас, подаючи позов до суду прокурор вважає, що факт надання, на вимогу замовника, нотаріально завірених копій договорів відповідача з державним структурами за 2008р. щодо постачання м'яса та харчових субпродуктів свійської птиці, які не були надані до тендерної пропозиції при її розкритті, що підтверджується листом від 24.02.2009р. № 20, є зміною тендерної пропозиції.
Разом з тим, надання зазначених вище копій договорів суд вважає виконання учасником п. 24 Положення, а саме подання інформації, що підтверджує відповідність учасника таким кваліфікаційним вимогам, зокрема, досвід у виконанні аналогічних договорів.
Крім того, п. 58 Положення передбачено, що замовник має право вимагати від учасників підтвердження достовірності інформації про відповідність учасника кваліфікаційним вимогам. Замовник має право затребувати від учасника - переможця процедури закупівлі повторне підтвердження відповідності його кваліфікаційним вимогам, установленим у тендерній документації. У разі відмови учасника надати таке підтвердження замовник повинен відхилити його тендерну пропозицію і визначити найбільш економічно вигідну пропозицію серед тих, що залишились. А п. 54 Положення передбачено, що з метою полегшення розгляду тендерної пропозиції замовник може звернутися до учасників за роз'ясненням їх тендерної пропозиції.
Таким чином, надання такого змісту інформації, як підтвердження кваліфікаційним вимогам учасника, у даному випадку -договорів, лише свідчить про виконання учасником вимог Положення, іншої інформації у розумінні п. 16 Положення учасником подано не було.
Водночас, здійснивши аналіз змісту Положення про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти та враховуючи визначення поняття тендерної пропозиції, суд дійшов висновку, що під зміною тендерної пропозиції слід вважати зміна умов певного предмета закупівлі або його частини (лота) (найменування, ціни, інших істотних умов закупівель).
Враховуючи, що змін до тендерної пропозиції щодо зміни предмета закупівлі або його частини (лота) не виявлено, тому суд вважає, що і зміна тендерної пропозиції відповідача не мала місце.
Також, суд звертає увагу на те, що у Положенні відсутнє будь-яке застереження, що у разі подання документів, які не були подані раніше (при цьому не змінюючи предмет закупівлі, ціну та інших істотних умов закупівлі) такі дії тягнуть за собою зміну тендерної пропозиції.
У постанові Пленуму Верховного Суду України від 29 грудня 1976 р. N 11 "Про судове рішення" зазначалося, що обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.
Достовірність - це властивість доказу, яка характеризує його точність, правильність відображення обставин, що входять до предмета доказування. Оцінити достовірність доказів - означає виявити відповідність дійсності відомостей про факти. Перевірка достовірності доказів проводиться судом у процесі дослідження доказів. Господарський суд визнає достовірними докази, якщо за результатами перевірки та дослідження цих доказів підтверджується правильність відомостей, які в них містяться.
Так, згідно ст. 15 Закону України "Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні" законні вимоги службових осіб державної контрольно-ревізійної служби є обов'язковими для виконання службовими особами об'єкту, що ревізується. Довідка контрольно-ревізійного управління чи акт перевірки може бути підставою для вчинення відповідних процесуальних дій посадовими особами (зокрема - пред'явлення відповідного позову до суду), однак не позбавляє відповідну особу процесуального обов'язку доводити свої вимоги належними та допустимими доказами.
На підставі вищезазначеного, суд дійшов до висновку про те, що докази якими прокурор обґрунтовує свої доводи не можуть бути покладені в основу рішення.
Обов'язковим при звернені до суду з певною матеріально -правовою вимогою є доведення, зокрема, позивачем, під час розгляду справи фактів порушення, невизнання, оспорювання своїх прав та законних інтересів, на захист яких заявлено позов. Фат доведення має відбуватися в порядку, передбаченому розділом 5 Господарського процесуального кодексу України.
Уявлення позивача про зміну тендерної пропозиції за відсутності при цьому порушень прав та інтересів позивача, не є підставою для стягнення з відповідача тендерного забезпечення в судовому порядку, оскільки відповідно до приписів ст. 1 Господарського процесуального кодексу України особа звертається до суду саме за захистом свої порушених або оспорюваних прав та охоронюваних законом інтересів.
Відтак, вищенаведене вказує про недоведеність порушень прав та інтересів держави на момент звернення прокурора з позовною заявою до суду.
У рішенні Конституційного суду України від 01.12.2004р. № 18-рп/2004 у справі № 1-10/2004 надано визначення такому поняттю як "охоронюваний законом інтерес" та зазначено, що вказане поняття необхідно розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо неопосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загально правовим засадам.
Якщо під час судового розгляду встановлено відсутність у позивача права на задоволення позову про визнання оспорюваного правочину недійсним, суд має відмовити у задоволенні позову.
Частиною 1 ст. 43 ГПК України передбачено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
За таких обставин у суду не має підстав вважати, що права та законні інтереси держави порушені на день звернення прокурора з позовом, тому вимога прокурора про стягнення з відповідача до загального фонду Державного бюджету України тендерного забезпечення в сумі 800000 грн є необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню.
Судом не залишено поза увагою заяву відповідача про застосування строку позовної давності
Оцінивши подану заяву, суд дійшов висновку, що вона не підлягає до задоволення виходячи з наступного.
Відповідно до Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом (частина перша статті 55).
Правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права з метою захисту прав, свобод та законних інтересів людини і громадянина, прав та законних інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Конституційний Суд України в Рішенні від 24 грудня 2004 року N 22-рп/2004 вказав, що забезпечення прав і свобод потребує, зокрема, законодавчого закріплення механізмів (процедур), які створюють реальні можливості для здійснення кожним громадянином прав і свобод (абзац четвертий підпункту 3.2 пункту 3 мотивувальної частини).
Спори, що виникають між учасниками договірних правовідносин, підлягають вирішенню судом на підставі статті 55 Конституції України, загальних та спеціальних норм закону.
Як зазначив Конституційний Суд України, строки звернення до суду як складова механізму реалізації права на судовий захист є однією з гарантій забезпечення прав і свобод учасників правовідносин (абзац п'ятий підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 22 лютого 2012 року N 4-рп/2012).
Загальні положення щодо позовної давності та порядку її обчислення, що підлягають застосуванню під час вирішення спорів між сторонами у зобов'язаннях, визначені у главі 19 Цивільного Кодексу.
Під позовною давністю розуміється строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст.ст. 256,257 Цивільного кодексу України).
Виходячи з аналізу вищезазначених норм права суд дійшов висновку, що позовна давність може бути застосована за наявності встановленого судом порушеного права сторони, позивача у справі.
Враховуючи, що судом встановлено відсутність порушеного права держави у даній справі суд не вирішує питання про застосування строку позовної давності до даних правовідносин.
Відповідно до ч. 2 ст. 4-3 ГПК України сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.
Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відтак, сторони звертаючись до суду повинні враховувати те, що визначення та наповнення доказової бази переданого на розгляд суду спору покладаються саме на сторони, а не на суд. Суд вирішує спір на підставі поданих та витребуваних в порядку ст. 38 ГПК України сторонами доказів.
Враховуючи вищевикладене, оцінюючи докази у справі в їх сукупності, законодавство, що регулює спірні правовідносини, суд дійшов висновку, що вимога прокурора є необґрунтованою, недоведеною належними доказами та такою, що не підлягає задоволенню.
Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд
У позові відмовити повністю.
Суддя А.Ф. Черногуз