Категорія №8.1.1
Іменем України
31 серпня 2012 року Справа № 2а/1270/2800/2012
Луганський окружний адміністративний суд у складі:
судді: Солоніченко О.В.
при секретарі: Балябі В.С,
за участю
представника позивача Бондаренко О.В. довіреність від 20.04.2012
представника відповідача Купцової О.М.. довіреність від 06.08.2012
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Зліт» до Ленінської міжрайонної Державної податкової інспекції м. Луганська Луганської області Державної податкової служби про визнання протиправними дій, зобов'язання утриматись від вчинення певних дій, визнання неправомірним та скасування податкового повідомлення-рішення від 27.01.2012 № 000062320, -
19 квітня 2012 року Луганським окружним адміністративним судом відкрито провадження у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Зліт» до Ленінської міжрайонної Державної податкової інспекції м. Луганська Луганської області Державної податкової служби про визнання протиправними дій, зобов'язання утриматись від вчинення певних дій, визнання неправомірним та скасування податкового повідомлення-рішення від 27.01.2012 № 000062320.
В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначає, що відповідачем проведено перевірку з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість по взаємовідносинам позивача з ПП «Квалітет Компані». Висновками перевірки стало встановлення позивачем вимог ст. 198 Податкового кодексу України, внаслідок укладення з вказаним підприємством нікчемних правочинів, що призвело на думку відповідача до заниження податку на додану вартість. На підставі таких висновків відповідач прийняв оскаржуване податкове повідомлення-рішення про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 369566,00 грн. Позивач висновки перевірки вважає неправомірними, оскільки вони ґрунтуються виключно на висновках акту перевірки, яку було проведено Алчевською ОДПІ відносно ПП «Квалітет Компані». При цьому документи первинного бухгалтерського обліку, які відображають здійснення господарських операцій між підприємствами, та підтверджують правомірність формування податкових кредиту та зобов'язань та визначення суми податку, під час перевірки податковим органом не досліджувались. Позивач, посилаючись на норми Цивільного кодексу України, зазначає також про відсутність повноважень контролюючого органу щодо визнання правочинів нікчемними.
Позивач вважав, також, що відповідачем безпідставно використані під час перевірки висновки акту Алчевської ОДПІ щодо ПП «Квалітет Компані», оскільки рішенням суду дії Алчевської ОДПІ щодо здійснення такої перевірки визнано протиправними.
Крім того позивач зазначає, що відповідач не мав підстав призначати перевірку на підставі п. 78.1 ст. 78 Податкового кодексу України, оскільки позивач надав письмові пояснення та необхідні документи на запит податкового органу. Також, на думку позивача, відповідач не мав права приступити до проведення перевірки, оскільки всупереч нормам ст. 78 Податкового кодексу України, позивачу не було вручено наказу про призначення перевірки.
Враховуючи безпідставність призначення, порушення порядку проведення та необґрунтованість висновків перевірки, позивач вважає неправомірним прийняте податковим органом рішення про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість.
За таких підстав позивач просив суд:
- визнати протиправними дії відповідача щодо проведення позапланової виїзної перевірки позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість по взаємовідносинам з ПП «Квалітет Компані», за результатами якої складено акт № 974/23/31530998 від 15.12.11.;
- визнати протиправними дії відповідача щодо визнання нікчемними укладених правочинів позивача з ПП «Квалітет Компані», викладені в акті перевірки;
- зобов'язати відповідача утриматись від використання неправомірного акта перевірки № 974/23/31530998 від 15.12.11. при проведенні перевірок інших суб'єктів господарювання шляхом направлення до податкових органів за місцем знаходження цих суб'єктів відомостей про проведення перевірок у зв'язку із визнанням нікчемними правочинів між позивачем та ПП «Квалітет Компані»;
- визнати протиправним повідомлення-рішення від 27.01.2012 № 000062320 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 369566,00 грн.
В судовому засіданні представник позивача підтримала заявлені вимоги, просила суд задовольнити позов у повному обсязі.
Представник відповідача позов не визнала, зазначивши в судовому засіданні, що в ході перевірки встановлено порушення з боку позивача вимог Податкового кодексу України, в результаті чого позивачем занижено суми податку на додану вартість. Зазначені порушення пов'язані із включенням позивачем до складу податкового кредиту сум від операцій з ПП «Квалітет Компані», яке не могло здійснювати господарську діяльність через відсутність підприємства за місцезнаходженням, необхідних трудових ресурсів, виробничого обладнання та інших основних фондів. Господарські операції з цим підприємством не підтверджуються стосовно реального часу здійснення операцій, наявності трудових ресурсів, місцезнаходження майна. Відтак, на думку відповідача, угоди з вказаним контрагентом є нікчемними тому не дають підстав позивачу для формування сум податкового кредиту, що призвело до неправильного визначення сум податку на додану вартість.
Відповідач вказує, що наведені обставини щодо неможливості здійснення господарської діяльності встановлені в результаті перевірки, що було проведено іншим податковими органами, а саме, Алчевською ОДПІ - стосовно ПП «Квалітет Компані».
Щодо підстав призначення перевірки, представник відповідача зазначила, що вимоги п.78.1 ст. 78 було застосовано у зв'язку з тим, що відповідь на запит податкового органу надана позивачем не в повному обсязі. Представник відповідача вважала також, що невручення повідомлення про проведення перевірки не робить безпідставними висновки цієї перевірки.
За таких підстав представник відповідача просив суд відмовити позивачу у задоволенні позову у повному обсязі.
Вислухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позов підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.
Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Зліт», ідентифікаційний код 32278967, зареєстроване Виконавчим комітетом Луганської міської ради 13.11.2002, внесено до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України, перебуває на податковому обліку в Ленінській МДПІ в м. Луганську, зареєстроване платником податку на додану вартість. Статутною діяльністю позивача є, зокрема, оптова та роздрібна торгівля паливом (а.с.7-17).
У період з 02.12.2011 по 08.12.2011 відповідачем - Ленінською міжрайонною державною податковою інспекцією у м. Луганську проведено документальну позапланову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість по взаємовідносинам з ПП «Квалітет Компані» за період з 01.12.10. по 30.09.11., за результатами якої 15.12.2011 складено акт за № 974/23/31530998 (а.с. 21-27).
Перевірку призначено та проведено відповідачем на підставі пп. 20.1.4 п. 20.1. ст. 20, пп. 78.1.11 п. 78.1 ст. 78 Податкового кодексу України відповідно до наказу відповідача за № 2109 від 01.12.2011. Наказ вручено позивачу 08.12.2011.
За висновками акта, перевіркою встановлено порушення позивачем:
- п.1 ст. 7 Господарського кодексу України, п.2 ст.3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»;
- п. 198.1, п. 198.2, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 363316,00 грн. за квітень - липень 2011р.
На підставі акта перевірки відповідачем 27.01.2012 прийнято податкове повідомлення-рішення форми «Р» № 000062320 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 369566,00 грн., в тому числі 363315,00 грн. - за основним платежем, та 6251,00 - за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами).
Зазначені обставини сторонами не заперечувались. Безпосередньо розмір суми грошового зобов'язання позивачем не оскаржується.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства визначає Податковий кодекс України від 2 грудня 2010 року № 2755-VI (надалі - ПК України).
За приписами ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони, зокрема,: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).
Підпункт 20.1.4. п. 20.1 ст. 20 ПК України передбачає право податкового органу проводити перевірки платників податків (крім Національного банку України) в порядку, встановленому цим Кодексом.
Згідно з п.75.1 ст. 75 ПК України органи державної податкової служби мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.
Виходячи з норм пп. 75.1.2 п.75.1 ст. 75 ПК України документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов'язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, а також отриманих в установленому законодавством порядку органом державної податкової служби документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.
Документальна позапланова перевірка не передбачається у плані роботи органу державної податкової служби і проводиться за наявності хоча б однієї з обставин, визначених цим Кодексом.
До обставин, за наявності однієї з яких здійснюється позапланова документальна перевірка, норми пп. 78.1.1, 78.1.4, 78.1.11 п.78.1 ст. 78 ПК України відносять: наслідки перевірок інших платників податків або отримання податкової інформації, якими виявлено факти, що свідчать про можливі порушення платником податків податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, та виявлення недостовірності даних, що містяться у податкових деклараціях, поданих платником податків, якщо платник податків не надасть пояснення та їх документальні підтвердження на обов'язковий письмовий запит органу державної податкової служби протягом 10 робочих днів з дня отримання запиту, отримання постанови органу дізнання, слідчого, прокурора, винесену ними відповідно до закону у кримінальних справах, що перебувають у їх провадженні;
Тобто проведення перевірки та видання наказу про проведення перевірки є правом податкового органу за наявності обставин та підстав, передбачених ПК України.
Умови та порядок допуску посадових осіб органів державної податкової служби до проведення документальних виїзних та фактичних перевірок визначає стаття 81 ПК України.
В силу норм п. 81.1. ст. 81 ПК України посадові особи органу державної податкової служби мають право приступити до проведення документальної виїзної перевірки, фактичної перевірки за наявності підстав для їх проведення, визначених цим Кодексом, та за умови пред'явлення або надіслання у випадках, визначених цим Кодексом, таких документів:
направлення на проведення такої перевірки, в якому зазначаються дата видачі, найменування органу державної податкової служби, реквізити наказу про проведення відповідної перевірки, найменування та реквізити суб'єкта (об'єкта), перевірка якого проводиться (прізвище, ім'я, по батькові фізичної особи - платника податку, який перевіряється), мета, вид (планова або позапланова), підстави, дата початку та тривалість перевірки, посада та прізвище посадової (службової) особи, яка проводитиме перевірку. Направлення на перевірку у такому випадку є дійсним за наявності підпису керівника органу державної податкової служби або його заступника, що скріплений печаткою органу державної податкової служби;
Непред'явлення або ненадіслання у випадках, визначених цим Кодексом, платнику податків (його посадовим (службовим) особам або його уповноваженому представнику, або особам, які фактично проводять розрахункові операції) цих документів або пред'явлення зазначених документів, що оформлені з порушенням вимог, встановлених цим пунктом, є підставою для недопущення посадових (службових) осіб органу державної податкової служби до проведення документальної виїзної або фактичної перевірки.
Судом встановлено, та позивачем не заперечувалось, що посадові особи відповідача було допущено до проведення перевірки. Відтак, з урахуванням наведених вимог ст. 81 ПК України, суд не приймає посилань позивача на порушення підстав призначення та порядку проведення перевірок, а саме, на відсутність передбаченої пп. 78.1.11 п. 78.1 ст. 78 ПК України підстави для призначення перевірки, та несвоєчасне вручення наказу, та не розцінює такі обставини як підстави для визнання дій відповідача неправомірними.
Крім того, суд вважає, що самі по собі дії щодо призначення та проведення позапланової документальної виїзної перевірки не впливають на права та обов'язки позивача.
Як зазначалось, за результатами перевірки податковим органом прийнято податкове повідомлення-рішення про визначення грошового зобов'язання з ПДВ. Саме це рішення створює юридичні наслідки для позивача, оскільки стосуються його зобов'язань, що виражені в грошовому еквіваленті, мають очевидний економічний характер, та можуть призвести до збільшення чи зменшення активів позивача. Тому, в разі непогодження з висновками акту перевірки та прийнятими на його підставі податковим повідомленням-рішенням, належним способом звернення за захистом порушених прав, має бути саме звернення щодо скасування рішення податкового органу.
Таким чином, вимоги позивача про визнання протиправними дій відповідача щодо призначення та проведення перевірки та щодо визнання нікчемними правочинів, укладених між позивачем та ПП «Квалітет Компані» задоволенню не підлягають.
На думку суду, слід відмовити й у задоволенні вимог позивача про зобов'язання відповідача від вчинення певних дій, а саме, від використання акта перевірки № 974/23/31530998 від 15.12.11. при проведенні перевірок інших суб'єктів господарювання шляхом направлення до податкових органів за місцем знаходження цих суб'єктів відомостей про проведення перевірок у зв'язку із визнанням нікчемними правочинів між позивачем та ПП «Квалітет Компані», виходячи з наступного.
Враховуючи норми ст. 6 Кодексу адміністративного судочинства України, судовому захисту підлягає лише порушене право позивача. Тому встановлення певних обов'язків відповідача на майбутнє, без врахування наявності шкоди правам та інтересам позивача, а також захист прав інших осіб за ініціативою позивача є неприпустимим. Крім того, суд не має компетенції обмежувати коло повноважень відповідача, які надано податковому органу безпосередньо в силу закону.
Вирішуючи спір в частині вимог позивача про визнання протиправним податкового повідомлення-рішення, суд виходить з наступного.
Відповідно до пп.54.3.2. п. 54.3. ст. 54 ПК України контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму грошових зобов'язань, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення (збільшення) від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, передбачених цим Кодексом або іншим законодавством, якщо дані перевірок результатів діяльності платника податків свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов'язань, суми бюджетного відшкодування та/або від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, заявлених у податкових (митних) деклараціях, уточнюючих розрахунках.
Відповідно до п.58.1. ст. 58 ПК України у разі коли за результатами перевірки контролюючий орган встановлює факт невідповідності суми бюджетного відшкодування сумі, заявленій у податковій декларації, або зменшує розмір задекларованого від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість, розрахованого платником податків відповідно до розділу V цього Кодексу, такий контролюючий орган надсилає (вручає) платнику податків податкове повідомлення-рішення.
Згідно з вимогами п.185.1 ст. 185 ПК України об'єктом оподаткування податком на додану вартість є операції платників податку з:
а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю;
б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу;
в) ввезення товарів (супутніх послуг) на митну територію України в митному режимі імпорту або реімпорту (далі - імпорт);
г) вивезення товарів (супутніх послуг) у митному режимі експорту або реекспорту (далі - експорт);
ґ) з метою оподаткування цим податком до експорту також прирівнюється постачання товарів (супутніх послуг), які перебувають у вільному обігу на території України, до митного режиму магазину безмитної торгівлі, митного складу або спеціальної митної зони, створених згідно з положеннями глав 35 - 37 Митного кодексу України;
д) з метою оподаткування цим податком до імпорту також прирівнюється постачання товарів (супутніх послуг) з-під митного режиму магазину безмитної торгівлі, митного складу або спеціальної митної зони, створених згідно з положеннями глав 35 - 37 Митного кодексу України, для їх подальшого вільного обігу на території України;
е) постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.
Відповідно до п.187.1 ст. 187 ПК України датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:
а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;
б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.
За операціями з виконання підрядних будівельних робіт суб'єкти підприємницької діяльності можуть застосовувати касовий метод податкового обліку відповідно до підпункту 14.1.266 пункту 14.1 статті 14 цього Кодексу.
П. 188.1 ст. 188 ПК України встановлено, що база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб'єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів), а також збору на обов'язкове державне пенсійне страхування на вартість послуг стільникового рухомого зв'язку).
До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податку безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу у зв'язку з компенсацією вартості товарів/послуг.
Підстави формування податкового кредиту визначає ст. 198 ПК України. Відповідно до п. 198.1. цієї статті право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:
а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;
б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);
в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;
г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.
В силу п. 198.2 ст. 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:
дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;
дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
Відповідно до п. 198.3 ст. 198 податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:
придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;
придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
В силу норм п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.
Порядок визначення суми ПДВ, що підлягає сплаті до Державного бюджету визначає ст. 200 ПК України, відповідно до п.200.1, якої сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню до Державного бюджету України визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.
Отже, виходячи з вимог вказаних норм, підставою для нарахування податкового кредиту та податкового зобов'язання з ПДВ є податкова накладна.
Як вбачається з акту перевірок та пояснень представника відповідача, саме відсутність факту підтвердження належними документами витрат, що впливають на визначення та правомірність формування податкового кредиту з ПДВ стало підставою для прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.
Неналежність документів відповідач в акті перевірки пов'язує з тим, що господарські операції, які здійснювались позивачем з ПП «Квалітет Компані» не підтверджуються стосовно врахування реального часу здійснення операцій, місцезнаходження майна, наявності трудових ресурсів, транспортних засобів та іншого майна, які економічно необхідні для здійснення такої діяльності. Перевіркою встановлено відсутність поставок товарів, робіт, послуг та укладення угод з метою настання реальних наслідків. В акті перевірки зазначено, що факт відсутності у ПП «Квалітет Компані» документів, які свідчать про фінансово-господарську діяльність, техніки та інших засобів, а також працівників, необхідних для здійснення господарської діяльності підприємства надає можливість стверджувати, що підприємство (його посадові особи) за місцем своєї реєстрації не могло здійснювати фінансово-господарську діяльність, здійснювати дії, спрямовані на встановлення, зміну або припинення правовідносин та здійснювати фактично дії, спрямовані на виконання взятих на себе зобов'язань по взаємовідносинам з позивачем.
Висновок відповідача ґрунтується на твердженнях про нікчемність угод позивача з ПП «Квалітет Компані» з урахуванням вимог ст.ст. 203, 215, 216 Цивільного кодексу України.
Так, в акт перевірки включено посилання на результати перевірки ПП «Квалітет Компані» з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість за період з 01.01.11 по 30.09.11, яку проведено Алчевською ОДПІ, та оформлено актом від 14.11.11 № 1810/231/37288393 (а.с. 86-98).
В свою чергу, акт перевірки ПП «Квалітет Компані» містить твердження, що підприємство не здійснювало і не могло здійснювати операції з придбання товарів (робіт, послуг) від постачальників та подальшого їх продажу на адресу покупців через відсутність підтвердження реального часу здійснення операцій, наявності трудових ресурсів, місцезнаходження майна, тому, угоди вказаних підприємств є нікчемними та не дають підстав для формування сум податкового кредиту.
Як зазначалось, вказані обставини викладено відповідачем в акті виключно з урахуванням висновків перевірки, проведеної Алчевською ОДПІ. При цьому посилань на відсутність первинних документів бухгалтерської та податкової звітності, що підтверджують правомірність правомірність формування податкового кредиту з ПДВ акт перевірки не містить.
Згідно зі ст. 203 Цивільного Кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам законодавства, а також моральним засадам суспільства. Цивільним законодавством України передбачено умови чинності правочинів, а саме: зміст правочину не повинен суперечити цивільному законодавству; правочини можуть укладати лише особи, які мають необхідний обсяг цивільної дієздатності; наявність правочину свідчить про єдність внутрішньої волі і волевиявлення суб'єкта; при укладенні правочину обов'язкове дотримання передбаченої законом форми; правочин має бути реальним, тобто спрямованим на настання правових наслідків, що зумовлені ним; відповідність правочину спеціальним умовам.
Статтею 204 Цивільного кодексу України передбачена презумпція правомірності правочину, під якою розуміється те, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. При цьому, не вимагається прямої вказівки на правомірність тих чи інших дій в акті цивільного законодавства. Спростувати презумпцію правомірності правочину можливо лише у випадку, коли недійсність правочину передбачена прямою нормою закону, так само як застосувати наслідки такого правочину можливо лише за санкціями встановленими законом.
Статтею 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною вимог, які встановлені статтею 203 ЦК України. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Відповідно до ст.228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.
Проте, у спірних правовідносинах податковий орган всупереч вимогам частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України не довів факту нікчемності правочинів.
На думку суду, фактичне виконання угод позивача з ПП «Квалітет Компані» підтверджено договорами поставки, видатковими та податковими накладними, рахунками-фактурами, банківськими виписками, платіжними дорученнями про сплату сум за договором, реєстрами виданих та отриманих податкових накладних (а.с.171-204, 216-230).
Доцільність укладання договору не суперечить господарській діяльності позивача.
Позивачем підтверджено також подальшу реалізацію придбаних у ПП «Квалітет Компані» товарів. Так, до матеріалів справи надано договори з ЧП СПФ «Агро», ПАТ «Агротон» купівлі-продажу нафтопродуктів, довіреності підприємств-покупців, податкові, видаткові та товарно-транспортні накладні, банківські виписки (а.с.53-76).
Відповідачем не надано також доказів порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконного заволодіння ним.
Згідно з ч.1 статті 207 Господарського кодексу України (далі за текстом - ГК) господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині. Відповідно до ст. 208 Господарського кодексу України якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.
Таким чином, для визнання недійсними угод необхідно встановити вину сторін (сторони) у формі умислу при укладені угоди, факт наявності суб'єктивного чинника може мати місце з боку посадових осіб суб'єкта господарювання, а не з боку самої юридичної особи, а тому суб'єктивний склад правопорушення повинен бути встановлений конкретним державним органом та підтверджений законодавчо визначеними засобами доказування.
Відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження того, що податковим органом встановлений факт ухилення від сплати податків, зборів (обов'язкових платежів).
Тобто, у спорі, що розглядався, відсутні докази наявності вини позивача та умислу щодо укладення угоди, завідомо суперечної інтересам держави та суспільства щодо ухилення від сплати податків, зборів (обов'язкових платежів).
Вказаною статтею встановлено, що правові наслідки недійсності правочину, які регулюються цією нормою, застосовуються до сторін такого правочину в разі визнання господарського зобов'язання недійсним.
В матеріалах справи докази визнання у встановленому порядку договорів позивача з ПП «Квалітет Компані» недійсними відсутні.
Суд вважає, що чинне законодавство не ставить право платника податків на формування податкового кредиту та складу валових витрат у залежність від дій чи бездіяльності його контрагентів, знаходження їх за своєю юридичною адресою, тощо. Законодавство України з питань оподаткування не зобов'язує платника податків перевіряти наявність у контрагента основних фондів та трудових ресурсів, а контрагента надавати платнику податків документальне підтвердження наявності у нього адміністративно-господарських можливостей на виконання господарських зобов'язань.
Крім того, оцінюючи доводи відповідача щодо встановлених податковими органами порушень з боку контрагента позивача суд враховує наступне.
Постановою Луганського окружного адміністративного суду від 29.02.12 по справі № 2а/1270/1167/2012, яку залишено без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 13.04.2012, визнані протиправними дії співробітників Алчевської ОДПІ стосовно проведення позапланової невиїзної документальної перевірки ПП «Квалітет Компані» за результатами якої складено акт від 14.11.11 № 1810/231/37288393. Також визнані протиправними дії співробітників Алчевської ОДПІ щодо визнання нікчемними всіх укладених правочинів ПП «Квалітет Компані» згідно зазначеного акта (а.с. 38-47, 108-115).
В силу норм ст. 14 Кодексу адміністративного судочинства України постанови та ухвали суду в адміністративних справах, що набрали законної сили є обов'язковими до виконання на всій території України.
Зазначене свідчить, що висновки податкового органу за результатами перевірки, які отримані в результаті неправомірних дій інших податкових органів врахуванню не підлягають.
З урахуванням таких обставин висновки відповідача, викладені в акті перевірки, вбачаються безпідставними, а оскаржуване податкове повідомлення-рішення, прийняте в результаті безпідставних висновків перевірки, - протиправним. Відтак, податкове повідомлення рішення від 27 січня 2012 року форми «Р» № 000062320 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 369566,00 грн. з урахуванням його протиправності підлягає скасуванню. Тобто, позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.
Виходячи з вимог ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа) відповідно до задоволених вимог.
Частиною другою статті 4 Закону України «Про судовий збір» встановлена ставка судового збору за подання адміністративного позову немайнового характеру до адміністративного суду у розмірі 0,03 розміру мінімальної заробітної плати, а за подання до адміністративного суду адміністративного позову майнового характеру сплачується судовий збір у розмірі 1 відсотка розміру майнових вимог, але не менше 0,1 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 2 розмірів мінімальних заробітних плат.
Згідно з приписами ч. 3. ст. 6 Закону України «Про судовий збір» за подання позовної заяви, що має одночасно майновий і немайновий характер, судовий збір сплачується за ставками, встановленими для позовних заяв майнового та немайнового характеру.
Як вбачається з платіжних доручень, наявних у матеріалах справи, позивачем сплачено судовий збір за заявлені майнові та немайнові вимоги, в розмірах 2 194,00 грн. та 32,82 грн. відповідно.
Таким чином, з урахуванням задоволення судом майнових вимог, суд вважає за необхідне стягнути з Державного бюджету України на користь позивача судові витрати в сумі 2 194,00 грн.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 158 - 163 Кодексу адміністративного судочинства України. суд
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Зліт» до Ленінської міжрайонної Державної податкової інспекції м. Луганська Луганської області Державної податкової служби задовольнити частково.
Визнати неправомірним та скасувати податкове повідомлення-рішення Ленінської міжрайонної Державної податкової інспекції м. Луганська Луганської області Державної податкової служби від 27 січня 2012 року форми «Р» № 000062320 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 369566,00 грн.
У задоволенні інших вимог відмовити за необґрунтованістю.
Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Зліт» витрати зі сплати судового збору в сумі 2 194,00 грн.
Постанова суду може бути оскаржена в апеляційному порядку до Донецького апеляційного адміністративного суду шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів після її проголошення а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України - з дня отримання копії постанови.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого ст. 186 КАС України, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження, або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Постанову в повному обсязі складено 05 вересня 2012 року.
СуддяО.В. Солоніченко