Харківський окружний адміністративний суд 61004 м. Харків вул. Мар'їнська, 18-Б-3
місто Харків
12 вересня 2012 р. № 2-а- 8887/12/2070
Харківський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді - Старосєльцевої О.В.,
суддів Сліденка А.В., Кухар М.Д.,
за участю секретаря судового засідання -Чубукіної М.В.,
позивача - ОСОБА_1,
представника відповідача - Вербицького А.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні суду справу за адміністративним позовом Громадянки Киргизстану ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України про скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії,-
Позивач, Громадянка Киргизстану ОСОБА_1, звернулася до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просив визнати протиправними та скасувати рішення від 17.05.2012р. № 21-12 Державної міграційної служби України про відхилення скарги на рішення органу міграційної служби про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, зобов'язати Державну міграційну служби України переглянути рішення від 17.05.2012р. № 21-12 про відхилення скарги ОСОБА_1 на рішення управління міграційної служби в Харківській області від 29.04.2011 р.
В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначив, що з наміром отримати статус біженця або особи, яка потребує додаткового захисту, звернувся до територіального органу ДМСУ, проте розгляд звернення відбувався необ'єктивно без урахування всіх обставин, внаслідок чого було прийнято необґрунтоване рішення у формі наказу №116-о від 29.04.2011р. "Про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, що потребує додаткового захисту Киргизької республіки ОСОБА_1 ". Дане рішення було оскаржено в адміністративному (позасудовому) порядку, але скарга була відхилена згідно з спірним наказом Державної міграційної служби України. Оскільки недоліки в розгляді заяви про надання статусу біженця залишились не усунутими, сама заява і скарга про суті розглянуті неповно та неправильно, то спірний наказ підлягає скасуванню.
Позивач в судовому засіданні позов підтримав у повному обсязі, зазначив, що хоче проживати в Україні тому, що в цій країні краще проживати ніж в Киргизстані.
Відповідач, Державна міграційна служба України, з поданим позовом не погодився, зазначивши, що рішення територіального органу ДМСУ про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, є правильним, так як подана громадянином заява є явно необґрунтованою, адже не містить викладення умов, передбачених п.п.1 чи 13 ч.1 ст.1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту". Адміністративна скарга громадянина на рішення територіального органу ДМСУ розглянута вчасно, об'єктивно, по суті вирішена, доводів, котрі б заслуговували на увагу та засвідчували неправомірність спірного рішення територіального органу ДМСУ, така скарга не містила. На думку відповідача, у спірних правовідносинах відсутні підстави, з якими закон пов'язує можливість набуття особою статусу біженця чи особи, котра потребує додаткового захисту. Посилаючись на викладені вище мотиви, відповідач просив суд ухвалити рішення про відмову в задоволенні позову.
Суд, вивчивши доводи позову та заперечень проти позову, вислухавши сторін, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, виходить з таких підстав та мотивів.
За матеріалами справи судом встановлено, що позивач, ОСОБА_1, є громадянкою Киргизстану, 11.04.2011 р. подала до ГУДМСУ в Харківській області заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Наказом ГУДМСУ в Харківській області №116-о від 29.04.2011р. позивачу було відмовлено в прийнятті заяви, про що позивач був сповіщений 04.05.2011 повідомленням №17/01-04-78.
Дане рішення територіального органу Державної міграційної служби України було оскаржено позивачем в позасудовому (адміністративному) порядку до відповідача.
За наслідками вирішення згаданої скарги відповідачем було прийнято рішення №21-12 від 17.05.2012 року, яким подана скарга відхилена, про що позивач був сповіщений повідомленням №17/01-04-83 від 23.07.2012 року.
Як з'ясовано судом, юридичною підставою для винесення спірного рішення про залишення адміністративної скарги без задоволення суб'єктом владних повноважень обрано положення ч.5 ст.12 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", а фактичною підставою слугував висновок суб'єкта владних повноважень про відсутність в матеріалах особової справи заявника жодних фактичних даних, які б давали змогу кваліфікувати заявника як особу, що потребує додаткового захисту.
Перевіряючи юридичну та фактичну обґрунтованість мотивів, покладених суб'єктом владних повноважень в основу спірного рішення, на відповідність вимогам ч.3 ст.2 КАС України, суд встановив наступне.
Правовідносини з приводу визнання особи біженцем, особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, унормовані Законом України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", відповідно до ст.1 під біженцем розуміється особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань (п.1 ч.1 ст.1); під особою, яка потребує додаткового захисту, розуміється особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання (п.13 ч.1 ст.1); під особою, яка потребує тимчасового захисту, розуміються іноземці та особи без громадянства, які постійно проживають на території країни, що має спільний кордон з Україною, які масово вимушені шукати захисту в Україні внаслідок зовнішньої агресії, іноземної окупації, громадянської війни, зіткнень на етнічній основі, природних чи техногенних катастроф або інших подій, що порушують громадський порядок у певній частині або на всій території країни походження (п.14 ч.1 ст.1).
Відповідно до ч.5 ст.5 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" особа, яка на законних підставах тимчасово перебуває в Україні, і під час такого перебування в країні її громадянської належності чи попереднього постійного проживання виникли умови, зазначені в пунктах 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, внаслідок яких вона не може повернутися до країни свого походження і має намір бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, повинна звернутися до відповідного органу міграційної служби із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, до закінчення строку перебування на території України.
Частиною 6 ст.5 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" передбачено, що орган міграційної служби може прийняти рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, в разі, якщо заявник видає себе за іншу особу або якщо заявнику раніше було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, за відсутності умов, передбачених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися.
За правилами ст.12 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" таке рішення територіального органу може бути оскаржено в адміністративному порядку до Державної міграційної служби України.
Частиною 5 ст.12 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" визначено, що рішення за скаргою приймає спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань міграції протягом місяця з дня отримання особової справи. Строк прийняття рішення може бути продовжено керівником спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань міграції, але не більш як на три місяці.
З положень наведеної норми закону випливає, що відповідач, Державна міграційна служба України, при винесенні рішення від 17.05.2012р. № 21-12 діяв у межах законодавчо наданих повноважень.
З приводу фактичних обставин спірних правовідносин суд зазначає, що відповідно до ст.86 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні (ч.1 ст.86); ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили (ч.2 ст.86); суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності (ч.3 ст.86).
Керуючись приписами згаданої норми процесуального закону, оцінивши добуті докази, суд доходить висновку, що матеріали наданої відповідачем на вимогу суду особової справи заявника не містять визначених Законом України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" обставин для набуття статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту, адже позивач після залишення власної батьківщини, Киргизстану, перебував в Російській Федерації. Позивач прибув в Україні з метою працевлаштування та для отримання дітьми освіти, бажає залишитись в ній, оскільки вважає стабільною та привабливою економічну ситуацію саме в цій державі, а не в Російській Федерації та Киргизстані.
Відсутність у поданій до територіального органу державної міграційної служби України заяві про отримання статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту, поданій до Державної міграційної служби України адміністративній скарзі на рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, в поданому до суду позові фактичних даних, котрі б засвідчували існування причин для переслідувань позивача за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань, обґрунтовано доводять відсутність у позивача розумно достатніх побоювань стати жертвою переслідувань в країні громадянської належності.
Частиною 3 ст.2 КАС України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
У відповідності до п.п. 45, 66 Керівництва з процедур і критеріїв з визначення статусу біженця Управління Верховного комісаріату ООН у справах біженців особа, яка клопоче про отримання статусу біженця, повинна вказати переконливу причину, чому вона особисто побоюється стати жертвою переслідування. Для того, щоб вважатись біженцем, особа повинна надати свідоцтва повністю обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за конвенційними ознаками.
Зібрані судом на виконання вимог ст.11 КАС України щодо офіційного з'ясування всіх обставин по справі докази в їх сукупності не дають підстав для висновку про наявність у спірних правовідносинах визначених Конвенцією про статус біженців 1951 року та ст.1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" обставин для надання позивачу статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту.
За таких обставин, суд доходить висновку, що спірне рішення відповідача було прийнято в межах повноважень, на підставах та у спосіб, що визначені законом, судження відповідача про очевидну необґрунтованість заяви про отримання статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту, є юридично вірним та фактично обґрунтованим.
Згідно з ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
Оскільки у спірних правовідносинах суб'єктом владних повноважень при реалізації управлінської функції забезпечено дотримання ч.2 ст.19 Конституції України, ч.3 ст.2 КАС України, судовим розглядом не встановлено факту порушення прав та охоронюваних законом інтересів позивача у сфері публічно-правових відносин, то позов належить залишити без задоволення.
Керуючись ст.ст. 8 і 19 Конституції України, ст.ст.7-11, ст.ст.158-163, 186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
1. У задоволенні адміністративного позову Громадянки Киргизстану ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України про скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії відмовити в повному обсязі.
2. Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення протягом десяти днів з дня її проголошення, у разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
3. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного проваджені або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Повний текст постанови виготовлений 17.09.2012 року.
Головуючий суддя О.В. Старосєльцева
судді М.Д. Кухар
А.В. Сліденко