06.09.12р. Справа № 5/5005/6681/2012
За позовом: Дочірнього підприємства "Кіровоградський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" м. Кіровоград
До відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Резерв - Ойл" м.Дніпропетровськ
Про: визнання договору недійсним
Суддя Крижний О.М.
Представники:
Від позивача: Артюх А.О., довіреність №553 від 11.07.2012 року, представник
Від відповідача: Кохляков В.С., довіреність від 28.10.2011 року, представник
Дочірнє підприємство "Кіровоградський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" звернувся до господарського суду з позовом, яким просить визнати договір поставки №10/09/2010 від 10.09.2010 року, укладений між філією "Олександрівський райавтодор" ДП "Кіровоградський облавтодор" ВАТ "ДАК "Автомобільні дороги України" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Резерв-Ойл" - недійсним.
Позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що при укладенні спірного договору відповідач навмисно ввів в обману Дочірнього підприємства "Кіровоградський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України", повідомивши неправдиві відомості щодо того, що він є власником товару, та товар не є предметом будь-яких обмежень, усвідомлюючи що за інших обставин спірний договір з відповідачем не був би укладений.
Відповідач проти позову заперечує, вважає його необґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню. Відповідач зазначає, що 10.09.2010 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Резерв-Ойл" та Дочірнім підприємством "Кіровоградський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства Державної акціонерної компанії "Автомобільні дороги України" було укладено Договір поставки №10/09/2010. У відзиві на позовну заяву відповідач зазначає наступне:
- товар поставлявся саме позивачу, приймався позивачем та зі сторони позивача не надходило жодних претензій щодо кількості, якості товару, тобто наявним є факт визнання (схвалення) угоди;
- всупереч ст. 33 Господарського процесуального кодексу України позивачем до позову не надано жодних документів, підтверджуючих перебування поставленого товару у заставі або у іншому обтяженні чи знаходження товару, при передачі, не у власності відповідача, будь-яких претензій або вимог до позивача від третіх осіб не надходило, а отже, позовні вимоги позивача ґрунтуються виключно на припущеннях;
- умовами спірного договору поставки не передбачено обов'язку позивача одночасно мати на складі власного товару у необхідній кількості;
- матеріали справи не містять доказів, що при передачі відповідачем позивачу окремих партій товару за відповідними специфікаціями не були у власності відповідача та відповідали вимогам, вказаним у договорі;
- у забезпечення повернення кредитних коштів Банку "Київська Русь", а кредитним договором, укладеним з відповідачем був переданий зовсім інший товар, який і по сьогодення перебуває у заставі банку, доказом перебування такого товару в наявності у Відповідача та у заставі у Банку "Київська Русь" є акти перевірки наявності, стану та умов зберігання майна;
- умови спірного договору поставки не обмежують відповідача звертатись та отримувати у фінансових установах кредитні ресурси для виконання умов Договору та не обмежено у праві передавати у заставу власне майно, яке не передається позивачу;
- про відсутність обману з боку відповідача також свідчить виконання ним умов договору щодо поставки позивача товару згідно заявок та специфікацій, однак, саме позивач належним чином не виконував та не виконує обов'язки Договору поставки щодо оплати поставленого товару, а отже, позивач сам суттєво порушував умови Договору, що призвело до подачі позову ТОВ "Резерв-Ойл" до ДП "Кіровоградський облавтодор" про стягнення заборгованості та збитків, який був задоволений у повному обсязі;
- у відповідності до вимог ст.203 ЦК України зміст спірного Договору не суперечить приписам Цивільного кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, особи, які вчинили правочин мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, волевиявлення учасників Договору було вільним та відповідало їх внутрішній волі, Договір вчинено у формі, встановленій законом, Договір спрямований на реальне настання наслідків, що обумовлені ними;
- даний позов є засобом уникнення господарсько-правової відповідальності Позивача та затягування справи за позовом ТОВ "Резерв-Ойл" до ДП "Кіровоградський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства Державної акціонерної компанії "Автомобільні дороги України" про стягнення заборгованості за договорами поставки, даний позов був задоволений у повному обсязі суддею Петровою, справа №18/5005/4696/2012, яка в даний час справа перебуває у провадженні Дніпропетровського апеляційного господарського суду за апеляційною скаргою позивача;
Крім того відповідач зазначає, що у підтвердження зловживання позивачем своїми процесуальними правами вказує той факт, що до відповідача подано ще декілька позовів про визнання недійсними договорів поставки, укладені з іншими філіями ДП "Кіровоградський облавтодор".
На підставі викладеного, відповідач просить у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.
Розгляд справи був відкладений з 21.08.2012 року на 06.09.2012 року.
В судовому засіданні 06.09.2012 року оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
При розгляді справи судом досліджені письмові докази, що містяться в матеріалах справи.
Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, господарський суд, -
10 вересня 2010 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Резерв-Ойл" (Постачальник) та Філією "Олександрівський райавтодор" Дочірнього підприємства "Кіровоградський облавтодор" ВАТ "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" (Покупець) був укладений договір поставки №10/09/2010, відповідно до пункту 1.1 якого Постачальник зобов'язався поставити у власність Покупця, за його письмовими заявками Продукцію (Товар), а Покупець зобов'язується, без перешкод, прийняти і оплатити Товар за умовами цього договору. Предметом поставки - є Товар, зазначений у п.п.1.1.1 даного Договору, відповідно до якого найменування товару: паливо пічне промислове марка ТПП1 (ТУ У 23.2-34916397-001:2007), ДКПП 23.20.17; мазут М-100 (ДСТУ 4058-2001).
Згідно п. 1.2 договору Постачальник гарантує, що товар належить йому на праві власності, не є під забороною відчуження, арештом, не є предметом застави й іншими засобами забезпечення виконання зобов'язань перед будь - якими фізичними або юридичними особами, державними органами й державою, а також не є предметом будь - якого іншого зобов'язання або обмеження, передбаченого чинним законодавством України.
Як вбачається з матеріалів справи Товариство з обмеженою відповідальністю "Резерв-Ойл" здійснило поставку Філії "Олександрівський райавтодор" Дочірнього підприємства "Кіровоградський облавтодор" ВАТ "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" Товар на суму 67 252,90 грн., що підтверджується видатковою накладною №РН-0000096 від 17.09.2010 року.
Сторонами підписаний акт звірки взаєморозрахунків за період з 01.09.2010 року по 26.07.2012 року, згідно якого заборгованість відповідача перед позивачем за видатковою накладною №РН-0000096 від 17.09.2010 року складає 67 252,90 грн.
Позивач просить визнати договір поставки №10/09/2010 від 10.09.2010 року, укладений між філією "Олександрівський райавтодор" ДП "Кіровоградський облавтодор" ВАТ "ДАК "Автомобільні дороги України" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Резерв-Ойл" недійсним.
Підставою для визнання договору недійсним позивач визначив ту обставину, що в лютому 2012 року йому стало відомо, що відповідач уклав кредитні договори з АКБ "Київська Русь", за умовами яких відповідач отримував кредитні кошти для виконання зобов'язань за спірним договором. З позовної заяви, пред'явленої ТОВ "Резерв - Ойл" до ДП "Кіровоградський облавтодор" ВАТ "ДАК "Автомобільні дороги України" про стягнення заборгованості та з листа АКБ "Київська Русь" №75/130 від 22.02.2012 року позивачу стало відомо, що через порушення ним власних зобов'язань за спірним договором, відповідач з квітня 2009 року по лютий 2012 року сплачував відсотки за користування кредитними коштами, які він сплатив банку в розмірі 304 942,38 грн., та які склали його прямі збитки і мають бути відшкодовані позивачем.
Позивач припускає, що відповідач ввів його в оману при укладенні спірного Договору, шляхом надання неправдивих відомостей щодо того, що відповідач є власником товару, який є предметом Договору, та що товар не є предметом будь-яких обмежень. Посилаючись на укладення відповідачем кредитних договорів з банком "Київська Русь", позивач допускає, що на момент укладення Договору, відповідач був позбавлений можливості виконувати його умови, оскільки був обмежений щодо своїх прав вільно розпоряджатися Товаром, що є предметом Договору.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши представника позивача, суд дійшов висновку про відмову позивачу в задоволенні позовних вимог у повному обсязі, з огляду на наступне.
Відповідно до ст. 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою ст. 203 ЦК України. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Згідно з ч.1 ст.230 Цивільного кодексу України, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.
Частина 1 ст. 229 Цивільного кодексу України визначає, якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.
Положеннями п.п. 19, 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року № 9 „Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" визначено, відповідно до статей 229 - 233 ЦК України правочин, вчинений під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони другою стороною або внаслідок впливу тяжкої обставини, є оспорюваним.
Правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину.
Під обманом слід розуміти навмисне введення в оману однією стороною правочину іншої сторони з метою вчинення правочину. Обман - це певні винні, навмисні дії сторони, яка намагається запевнити іншу сторону про такі властивості й наслідки правочину, які насправді наступити не можуть.
Встановлення наявності умислу у недобросовісної сторони ввести в оману другу сторону, щоб спонукати її до укладення правочину, є неодмінною умовою кваліфікації недійсності правочину.
Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.
Отже, для того, щоб кваліфікувати правочин з постачання товару як обман, необхідно встановити, що омана стосувалася природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. При обмані наслідки правочину, що вчиняється, є відомими та бажаними для однієї зі сторін.
Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Частиною 1 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості
У відповідності до ст. 638 Цивільного кодексу України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Статтею 656 Цивільного кодексу України встановлено, що предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому.
Як вбачається зі змісту Договору, сторони досягли згоди щодо предмету договору, порядку передачі, прийняття та оплати за товар, терміну дії договору, тобто узгодили всі істотні умови, які необхідні для даного виду договору. Воля сторін угоди була направлена на створення цивільних прав та обов'язків та сторони вірно сприймали предмет договору, та виконували його.
В порушення вимог ст. 33 Господарського процесуального кодексу України позивачем не доведено, що при укладенні спірного договору була відсутня єдність волі і волевиявлення сторін щодо намірів створення цивільних прав та обов'язків у правовідносинах поставки товару, а також що відповідач умисно ввів позивача в оману, маючи намір поставити товар, який не є його власністю, внаслідок чого позивач неправильно сприйняв предмет або інші істотні умови договору, які вплинули на його волевиявлення і при відсутності яких по обставинах справи можна було б вважати, що договір не був би укладений.
Посилання позивача на існування кредитних договорів на відкриття відновлювальної кредитної лінії, укладених між відповідачем та АБ „Київська Русь", та неможливість відповідачем самостійно своїми силами та власним товаром виконати договірні зобов'язання за договором поставки, та припущення щодо того, що товар міг бути предметом іншого зобов'язання або обмеження, та міг перебувати під заставою у зв'язку з чим позивач дійшов висновку, що відповідач неправдиво гарантував своє право власності, не є підставою для визнання укладеного договору недійсним внаслідок обману, оскільки відповідно до ст. 656 ЦК України предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому.
Поповнення обігових коштів відповідачем за рахунок кредиту банку з метою придбання товару та подальшої його реалізації, не суперечить нормам чинного законодавства у тому числі ст.66 Господарського кодексу України, згідно якої до джерел формування майна підприємства віднесено кредити банків та інших кредиторів.
Факт заборони відчуження товару, поставленого на підставі договору поставки, не доведено позивачем належними та допустимими доказами.
Пред'явлення відповідачем позивачу позову про стягнення збитків, які виникли внаслідок невиконання власне позивачем зобов'язань щодо оплати отриманого за договором товару, що призвело на думку відповідача до вимушеної сплати процентів за користування кредитом банку, не має безпосереднього зв'язку з волевиявленням сторін укласти угоду.
Стосовно посилань позивача на постанови Вищого господарського суду України, як приклади судової практики вирішення даної категорії справ, суд зазначає наступне.
Згідно постанов Вищого господарського суду України від 28.12.2011 року по справі №5004/833/11 та від 20.05.2009 року по справі №2/573 судами встановлено введення відповідачем позивача в оману стосовно наявної реальної можливості поставити товар у строк, встановлений договором (по справі №5004/833/11 - у 3-денний термін з моменту отримання заявки). У правовідносинах, що розглядаються по даній справі, заявка позивача на поставку товару була виконана, тобто відповідач мав реальну можливість поставити товар і реалізував її. Також суд зазначає, що у даній справі договором не встановлено чіткі строки кожної окремої поставки (як у договорах по справах, що розглядалася Вищим господарським судом України), а передбачено, що істотні умови поставки (у т.ч. строки) погоджуються у телефонному режимі (п.2.1 Договору).
Крім того, у постанові Вищого господарського суду України від 20.05.2009 року по справі №2/573 встановлено, що всі наступні дії відповідача після укладення спірного договору свідчили тільки про його намагання уникнути виконання зобов'язання та розпорядження коштами, отриманими від позивача в якості авансового платежу. У даній же справі такі обставини відсутні, відповідач виконав свої зобов'язання і здійснив поставку товару.
Також, з постанов Вищого господарського суду України від 07.06.2011 року по справі №3/130 та від 28.12.2011 року по справі №5004/833/11 вбачається, що договори були укладені в порядку укладення договорів у сфері державних закупівель на умовах тендеру і, відповідно, судами були застосовані норми законодавства, що регулюють вказане питання. У даній же справі договір не укладався на умовах тендеру.
Таким чином, обставини вищевказаних справ, що були розглянуті Вищим господарський судом України, відрізняються від обставин даної справи.
Згідно ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Позивач не довів належними доказами наявність умислу в діях відповідача щодо введення в оману позивача, та сам факт обману.
На підставі викладеного, суд вважає вимоги позивача про визнання недійсним спірного договору поставки необґрунтованими та такими, що задоволенню не підлягають.
Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати у справі покладаються на позивача.
Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 215, 229, 230, 626, 627, 638, 656, 712 Цивільного кодексу України, ст. ст. 33, 43-44, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -
У задоволенні позову відмовити повністю.
Судові витрати покласти на позивача.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Суддя О.М. Крижний
Повне рішення складено -10.09.2012 року.