30.08.2012
Провадження № 2/519/216/12
30 серпня 2012 року Жовтневий районний суд м.Маріуполя у складі судді Шатілової Л.Г., при секретарі Гапон Л.В., з участю представників ОСОБА_1, ОСОБА_2, розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Маріуполі цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 про визнання свідоцтва про право на спадщину та договору купівлі-продажу квартири недійсним, витребування квартири та виселення з квартири,
Позивач звернувся до суду з вищевказаним позовом, у якому вказав, що рішенням Жовтневого районного суду м.Маріуполя від 10.02.2006 р. за ним визнано право на спадщину за законом на ? частину кв.АДРЕСА_1 після смерті бабки - ОСОБА_7, померлої ІНФОРМАЦІЯ_1. На час винесення вищевказаного рішення він знаходився у місцях позбавлення волі. 03.11.2007 р. він вийшов на свободу. Через деякий час він звернувся у БТІ м.Маріуполя з проханням зареєструвати вищевказане рішення суду, але 12.08.2008 р. йому було відмовлено, оскільки від 05.08.2008р. вже було зареєстровано право на спадщину на спірну квартиру за ОСОБА_4, яка є матір'ю померлого ОСОБА_8 Вважає, що ОСОБА_4 було відомо про рішення Жовтневого районного суду від 10.02.2006р., яким за ним було визнано право на спадщину на ? частину спірної квартири, і що вона навмисно не повідомила про це в нотаріальну контору при отриманні свідоцтва про право на спадщину, тобто протиправно заволоділа належною йому ? частиною спірної квартири, чим були порушені вимоги ст.215 ч.1 ЦК України, тому просить визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину від 01.08.2008 р. №р9-1174, видане на ім'я ОСОБА_4 З цих підстав вважає недійсним договір купівлі-продажу спірної квартири від 29.10.2009 р., укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_6, та просить визнати його також недійсним. Просить витребувати у ОСОБА_6 та ОСОБА_5 квартиру АДРЕСА_1 та виселити їх з вищевказаної квартири без надання іншого житла.
У судовому засіданні позивач підтримав заявлені вимоги з вищевказаних підстав та просив їх задовольнити.
ОСОБА_4 та її представник у судовому засіданні позов не визнали, пояснили, що позивач не є власником ? частки спірної квартири, тому не має правових підстав вимагати визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину та договору купівлі-продажу спірної квартири. Крім того, наполягали на застосуванні позовної давності, строк якої сплинув, просили у задоволені позову відмовити.
Представник ОСОБА_6 у судовому засіданні позов не визнала, пояснила, що ОСОБА_6 придбала спірну квартиру згідно договору купівлі-продажу від 29.10.2009р., який був укладений відповідно до вимог Закону, тому у позові просить відмовити.
ОСОБА_5 надав суду заяву, в якій просив у задоволені позову відмовити, справу розглянути без його участі.
Вислухавши сторони, їх представників, дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позов задоволенню не підлягає з наступних підстав.
Згідно рішення Жовтневого районного суду м.Маріуполя від 10.02.2006р. за ОСОБА_3 визнано право на спадщину за законом на ? частину квартири АДРЕСА_1 після смерті бабки - ОСОБА_7, померлої ІНФОРМАЦІЯ_1.
Відповідно до ст.1299 ЦК України право власності на нерухоме майно виникає у спадкоємця з моменту державної реєстрації цього майна.
Правовстановлюючим документом про право власності на нерухоме майно є витяг з бюро технічної інвентаризації.
Позивач не надав суду жодного документа, підтверджуючого його право власності на квартиру АДРЕСА_1.
Ст.328 п.2 ЦК України визначає, що право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом. Як вбачається з матеріалів справи, право власності на спірну квартиру відповідачка ОСОБА_4 набула правомірно, оскільки це майно було отримано нею у спадщину, тобто при оформленні права на спадщину відповідно до п.212 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусом перевірялися законність та обґрунтованість прав ОСОБА_4 на отримання майна у спадок, у зв'язку з чим ОСОБА_4 вважається добросовісним набувачем.
Твердження позивача про те, що ОСОБА_4 було відомо про судові спори відносно спірної квартири, суд до уваги не бере, оскільки відповідно до п.1 ст. 60 ЦПК України позивач повинен довести ці обставини, тоді як у судовому засіданні ніяких об'єктивних та безперечних доказів позивачем надано не було.
Згідно ст.319 п.2 ЦК України власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону, що і було зроблено ОСОБА_4, яка у встановленому законом порядку уклала договір купівлі-продажу спірної квартири із ОСОБА_6
Статтею 203 ЦК України визначений перелік загальних вимог, додержання яких с необхідним для чинності правочину, та як встановлено з договору купівлі-продажу нерухомого майна, укладеного між ОСОБА_4 та ОСОБА_6, жодного пункту з цього переліку не було порушено при укладанні зазначеного договору.
Відповідно до ст. 215 п.1 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 ЦК України.
Як встановлено у судовому засіданні, жодного з вищевказаних пунктів при отриманні ОСОБА_4 свідоцтва про право на спадщину та укладанні договору купівлі-продажу спірної квартири порушено не було, у зв'язку з чим вимоги позивача про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину від 01.08.2008 р. та договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 є безпідставними .
Відповідно до ст.16 п.1 ЦК України кожна особа має право на захист свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Згідно ст.387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.
Оскільки у ОСОБА_3 відносно спірної квартири відсутні будь-які майнові права, суд вважає позовні вимоги в частині витребування майна у ОСОБА_6 та ОСОБА_5 та виселення їх з квартири АДРЕСА_1 без надання іншого житла такими, що не підлягають задоволенню.
Судом встановлено, що ОСОБА_3 звернувся до БТІ м.Маріуполя з метою реєстрації рішення Жовтневого районного суду від 10.02.2006р., але рішенням реєстратора БТІ м.Маріуполя від 12.08.2008р. йому було відмовлено у реєстрації. /а.с.18/
Відповідно до ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється у три роки. Відповідно до ст.261 ч.1 ЦК України встановлено, що перебіг строку позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права. Як вбачається з матеріалів справи, дата, коли ОСОБА_3 дізнався або міг дізнатися про порушення свого права, становить 12.08.2008р., коли позивач отримав рішення реєстратора. Тобто строк позовної давності сплинув 12.08.2011р., а до суду позивач звернувся 19.09.2011р., причини пропущення строку позовної давності, які б були визнані судом поважними, позивач суду не надав.
Відповідно до ст.267 ч.4 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
З урахуванням наведеного, суд вважає, що у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 слід відмовити.
Керуючись ст.ст.10,60,212,213,215,218 ЦПК України, ст.ст.16,203,215, 257,261,267, 319,328, 367, 1299 ЦК України,
У задоволені позовних вимог ОСОБА_3 відмовити.
Рішення може бути оскаржено у Донецький Апеляційний суд через Жовтневий районний суд протягом десяти днів з дня проголошення.
Суддя