Справа №: 1024/1286/12
Провадження № 2/1024/266/12
"07" вересня 2012 р. Ставищенський районний суд Київської області в складі:
головуючого - судді: Галич Ю. М.
при секретарі: Яременко І.Ю.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в смт. Ставище справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання таким, що втратив право на користування житловим приміщенням та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ спільного сумісного майна подружжя, -
До суду з названим позовом звернулася ОСОБА_1, посилаючись на те, що вона є власником будинку АДРЕСА_1, який належить їй на підставі договору дарування від 17 вересня 1991 року посвідченого державним нотаріусом Ставищенської районної державної нотаріальної контори Шепітко В. В. за реєстром №733 та зареєстрованого 20 вересня 1991 року в Білоцерківському міжміському бюро технічної інвентаризації за реєстром №1904.
05 січня 1992 року відповідач ОСОБА_2 вселився та за її згодою прописався до належного їй будинку як член сім'ї -чоловік.
Щлюб між позивачем та відповідачем було укладено 18.11.1989 року, 08 вересня 2004 року шлюб між нею та ОСОБА_2 було розірвано.
24 лютого 2006 року у виконкомі Української міської ради Обухівського району Київської області вона одружилася з ОСОБА_4, взявши при одруженні його прізвище.
До вересня 2008 року відповідач продовжував проживати в належному їй будинку, проте у вересні 2008 року виїхав на постійне місце проживання в місто Таращу Київської області, де продовжує проживати по цей час і де постійно працює.
Жодних зобов'язальних відносин між нею та ОСОБА_2 не існувало та не існує, так як останній будь-яких договорів про право користування даним жилим приміщенням зі нею, як з власником житлового будинку, не укладав. Право користування останнього вказаним будинком було похідним від факту вселення в будинку та сімейних стосунків з нею. Оскільки відповідач не перебуває із нею в сімейних стосунках, має інше постійне місце проживання, у вказаному житловому будинку не проживає більше року, відпали правові підстави для збереження його реєстрації в належному їй будинку.
Проте знятися з реєстрації місця проживання та зареєструватися за фактичним місцем проживання відповідач відмовляється. Збереження реєстрації відповідача в належному їй будинку без фактичного проживання суперечить вимогам Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" та створює їй, як власнику, перешкоди у здійсненні права користування і розпорядження своїм майном.
Позивач просить визнати ОСОБА_2, таким, що втратив право користування будинком АДРЕСА_1.
Із зустрічним позовом звернувся ОСОБА_2, посилаючись на те, що з відповідачкою по справі він перебував в шлюбі, зареєстрованому 18 листопада 1989 року відділом ЗАГС Ставищенського району Київської області, актовий запис № 67 та 08 вересня 2004 року шлюб між ними розірвано.
17.09.1991 року, ОСОБА_5 подарував відповідачці жилий будинок, розташований в АДРЕСА_1 на земельній ділянці розміром 800 кв.м..
Станом на 17.09.1991 року розмір загальної площі даного будинку складав 65,5 кв.м., жилої площі - 46, 3 кв.м., а інвентаризаційна оцінка становила 7634 крб.(згідно договору дарування та технічного паспорта станом на 23.05.1991 року). Оскільки подарований відповідачці житловий будинок мав незначну площу та в ньому було відсутнє інженерне оснащення, вони з відповідачкою вирішили його добудувати.
З цією метою за час шлюбу ними з відповідачкою було самовільно збудовано дві прибудови до житлового будинку розміром (4,5 м х 2,55 м) та (6,20 м х 3,85 м), проведено водопровід, каналізацію, газопровід. Після розірвання шлюбу, в 2006 році він вирішив узаконити самовільно збудовані прибудови та звернувся із заявою до інспекції державного архітектурно-будівельного контролю відділу містобудування, архітектури та розвитку інфраструктури Ставищенської районної державної адміністрації Київської області, де її розглянуто та відповідачку притягнуто до адміністративної відповідальності у вигляді штрафу. Одночасно інспекцією йому та відповідачці видано припис № 5 від 24.05.2006 року, в якому їм запропоновано узаконити самовільно збудовані прибудови на протязі одного місяця, а також направлено лист до виконкому Ставищенської селищної ради з пропозицією розглянути на виконкомі селищної ради питання узаконення даного самовільного будівництва. Дане питання не вирішено до цього часу. Таким чином, за час шлюбу розмір загальної площі будинку збільшився з 65,5 кв.м., до 95,7 кв.м., жилої площі з 46,3 кв.м. до 59,1 кв.м., а інвентаризаційна оцінка з 7634 крб. до 44686 грн..
Зважаючи на те, що площа даного будинку значно збільшилася (на 30 кв.м.), а його вартість відповідно істотно зросла, вважає, що він має бути визнаний об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Твердження ж відповідачки про те, що він з 2008 року не проживаю в спірному будинку, не відповідають дійсності, оскільки він хоч і відлучався в м. Тараща Київської області, де працює в Таращанському РВ ГУ МВС України в Київській області та займається доглядом за хворим батьком, проте в спірному будинку він періодично проживав, здійснював догляд за ним та сплачував за комунальні послуги.
ОСОБА_2 просить визнати житловий будинок, розташований в АДРЕСА_1, вартістю 44686 гри, об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Визнати за ним право власності на 1/2 частину житлового будинку, розташованого в АДРЕСА_1, вартістю 22343 грн., без виділу частки в натурі.
У власності відповідачки залишити 1/2 частину житлового будинку.
Стягнути з відповідачки на його користь судові витрати в розмірі 223,43 грн.
В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання таким, що втратив право користування житловим приміщенням відмовити.
В судовому засіданні позивач за первісним позовом, відповідач за зустрічним позовом ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_6 позовні вимоги підтримали, підтвердили обставини, на які посилається в позовній заяві позивачка, зустрічний позов не визнали.
Відповідач за первісним позовом, позивач за зустрічним позовом ОСОБА_2 в судовому засіданні позовні вимоги за первісним позовом не визнав, зустрічну позовну заяву підтримав, підтвердив обставини, на які посилається в зустрічній позовній заяві.
В судовому засіданні свідки ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10 суду показали, що відповідач не проживає з 2008 року в належному відповідачці будинку АДРЕСА_1.
Свідки ОСОБА_11 та ОСОБА_12 в судовому засіданні показали, що ОСОБА_2 періодично приїжджає до будинку ОСОБА_1
Суд розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення сторін, покази свідків ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_10, ОСОБА_9, ОСОБА_11, ОСОБА_12 та дослідивши письмові докази, вважає, що первісний позов підлягає задоволенню, а в задоволенні зустрічного позову слід відмовити.
В судовому засіданні встановлено, що відповідно до копії договору дарування від 17 вересня 1991 року, позивачка є власником житлового будинку АДРЕСА_1 (а.с. 9, 10).
Із копії свідоцтва про розірвання шлюбу встановлено, що шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_13 розірвано 8 вересня 2004 року (а.с. 7);
Із копії свідоцтва про шлюб, від 24 лютого 2006 року встановлено, що позивачка одружена з ОСОБА_4 та при одруженні обрала прізвище чоловіка «ОСОБА_1»(а.с. 8).
Відповідно до акту обстеження від 27 липня 2012 року відповідач не проживає в даному будинку з вересня 2008 року (а.с. 11).
Відповідно до довідки Ставищенської селищної ради від 9 серпня 2012 року ОСОБА_2 не проживає в будинку АДРЕСА_1 з вересня 2008 року.
Із копії будинкової книги судом встановлено, що власником будинку АДРЕСА_1 є ОСОБА_1 та в ньому зареєстрований ОСОБА_2 з 5 січня 1992 року (а.с. 13-16).
Згідно копії технічного паспорта від 23.05.1991 року загальна площа спірного будинку становила 65,5 кв. м., а житлова площа становила 46,3 кв.м. (а.с.32-35).
Згідно копії технічного паспорта від 18.05.2006 року загальна площа спірного будинку становила 95,7 кв. м., а житлова площа становила 59,1 кв.м. (а.с.68-70)., та на листі 70 зворотній бік, зазначено підсобні приміщення самовільно збудовані- кладова кухня та ванна.
Із копії припису від 24 травня 2006 року судом встановлено, що ОСОБА_13 запропоновано узаконити самовільно збудованих прибудов до будинку АДРЕСА_1 на протязі місяця (а.с. 36);
Із копії протоколу від 24 травня 2006 року встановлено, що 24 травня 2006 року 0 14 годині було виявлено дві самовільні прибудови до будинку АДРЕСА_1 (а.с. 37);
Відповідно до копії постанови від 24 травня 2006 року ОСОБА_13 притягнуто до адиіністративної відповідальності за ст. 97 КУпАП та оштрафовано на 85 грн. (а.с. 38);
Відповідно до копії довідки Таращанської ФЕГГ Ставищенського ВЕД ОСОБА_1 користується природним газом за адресою ОСОБА_1 (а.с. 40-41).
Із копій квитанцій про сплату послуг за постачання газу, електроенергії та водопостачання судом встановлено, що ОСОБА_1 сплачує послуги газо та електропостачання, ОСОБА_2 сплачує послуги за водопостачання (а.с. 45- 47);
Відповідно до довідки РП ПАТ «АЕС Київобленерго»ОСОБА_1 заборгованості за спожиту електроенергію не має (а.с. 42);
Із копії довідки Ставуищенського ЖКП встановлено, що ОСОБА_2 заборгованості за водопостачання не має (а.с. 43);
Відповідно до копії розрахункової книжки за природний газ та інші послуги газового господарства ОСОБА_2 сплачував кошти за користування газом (а.с. 45-47);
Відповідно до копій відпускних посвідчень ОСОБА_2 у 2010, 2011 та 2012 році перебував у відпустці в смт. Ставище Київської області (а.с. 48-49);
Із копії витягу з наказу судом встановлено, що ОСОБА_2 працює в Таращанському РВ ГУ МВС України в Київській області (а.с. 51);
Судом встановлено, що власником будинку ОСОБА_1, є ОСОБА_1, який належить їй на підставі договору дарування від 17 вересня 1991 року посвідченого державним нотаріусом Ставищенської районної державної нотаріальної контори Шепітко В. В. за реєстром №733 та зареєстрованого 20 вересня 1991 року в Білоцерківському міжміському бюро технічної інвентаризації за реєстром №1904. Самочинно добудовані до житлового будинку кладова, кухня і ванна загальною площею 30, 2 кв. метри є підсобними приміщеннями.
Оскільки ОСОБА_2, як член сім'ї власника житлового будинку, брав трудову участь у будівництві підсобних приміщень (кладова, кухня і ванна) він вправі вимагати не визнання права власності на будинок, а відшкодування своїх затрат на будівництво, якщо допомогу власнику він надавав не безоплатно.
Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в пункті 4 Постанови №7 від 4.10.1991 року «Про практику застосування сулами законодавства, що регулює право приватної власності громадян на жилий будинок»( з наступними змінами) відповідно до ст.12 Закону України "Про власність" , у приватній власності громадян можуть знаходитись жилі будинки, збудовані на відведеній у встановленому порядку земельній ділянці або придбані на законних підставах, наприклад, за договором купівлі-продажу, міни, дарування, за правом спадщини.
Оскільки згідно зі ст.17 ЗК ( 561-12 ) і ст.14 Закону України "Про власність" земельна ділянка для будівництва жилого будинку і господарських будівель надається громадянину у приватну власність, участь інших осіб у будівництві не створює для них права приватної власності на жилий будинок, крім випадків, коли це передбачено законом.
Згідно зі статтями 16 і 17 Закону України "Про власність", таке право, зокрема, виникає, коли будівництво велось подружжям в період шлюбу - жилий будинок у зв'язку з цим є їх спільною сумісною власністю, або велось за рахунок спільної праці членів сім'ї - жилий будинок стає їх спільною сумісною власністю, якщо інше не було встановлено письмовою угодою між ними.
Інші особи, які приймали участь у будівництві жилого будинку (його купівлі) не на підставі угоди про створення спільної власності, яка відповідає законодавству, вправі вимагати не визнання права власності на будинок, а відшкодування своїх затрат на будівництво (купівлю будинку), якщо допомогу забудовнику (покупцю) вони надавали не безоплатно.
Таке ж право за цих умов належить членам сім'ї власника жилого будинку, якщо вони приймали участь лише у будівництві підсобних будівель (літньої кухні, сараю, тощо) і підсобних приміщень або коли їх затрати на ремонт жилого будинку перевищували покладений на них ст.156 ЖК обов'язок.
Не може братися до уваги збільшення на 12,8 кв. метрів житлової площі будинку, бо ця площа збільшилася за рахунок влаштування з кухні житлової кімнати. Порівняння вартості будинку при даруванні та станом на 2006 рік є некоректним, оскільки ціни 1991 року та 2006 року не є співрозмірними.
Окрім того, не може бути задоволена вимога ОСОБА_2 про визнання права власності на 1/ 2 частину житлового будинку, оскільки, навіть якби сторони перебудували будинок, то при розподілі частка подружжя, якому належав будинок, збільшується на суму вартості будинку до його поліпшення.
Про належність будинку позивачці, ОСОБА_2 було відомо з моменту укладення договору дарування. Про самочинність добудови йому було відомо з моменту добудови.
Жодного права власності на весь будинок при добудові підсобних приміщень у ОСОБА_2 не виникало, а тому, відповідно його право власності не могло бути порушене.
Як видно з припису №5 від 24 травня 2006 року, виданого під підпис відповідачу ОСОБА_2 та постанови про адміністративне правопорушення на моє ім'я, отриманої також ним, ОСОБА_2 було відомо, про належність позивачці будинку та про самочинний характер добудови.
Протягом більше шести років з дня виникнення спору жодних позовів на відшкодування своїх витрат на добудову будинку ОСОБА_2 не подав.
В 2006 році на прохання ОСОБА_2 тимчасово пожити, позивачка дозволила йому за умови сплати комунальних послуг.
До вересня 2008 року відповідач продовжував проживати в належному позивачці будинку, проте у вересні 2008 року виїхав на постійне місце проживання в місто Таращу Київської області, де продовжує проживати по цей час і де постійно працює в Таращанському РВ ГУ МВС .
У відповідності до статті 105 Цивільного кодексу УРСР( який діяв до 01.01.2004 року) громадянин, який збудував або будує жилий будинок, здійснив або здійснює його перебудову чи прибудову без встановленого дозволу, або без належно затвердженого проекту, або з істотними відхиленнями від проекту, або з грубим порушенням основних будівельних норм і правил, не вправі розпоряджатися цим будинком чи частиною його (продавати, дарувати, здавати в найом тощо).
Згідно частини 2 статті 376 Цивільного Кодексу України особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна не набуває права власності на нього.
Як роз'яснив Пленум ВССУ в пункті 6 Постанови №6 від 30.03.2012 року право власності на самочинно збудовані житлові будинки, будівлі, споруди, інше нерухоме майно не набувають як особи, які здійснили це будівництво, так і їхні спадкоємці.
Це майно не є об'єктом права власності, воно не може бути предметом поділу та встановлення порядку користування в судовому порядку; на нього не може бути звернено стягнення за виконавчими документами, у тому числі продаж його з прилюдних торгів.
Як вбачається з абзацу другого пункту 11 Постанови Пленуму Верховного Суду України №2 від 12.04.1985 року "Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України" на ствердження вибуття суд може брати до уваги будь-які фактичні дані, які свідчать про обрання стороною іншого постійного місця проживання (повідомлення про це в листах, розписка, переадресовка кореспонденції, утворення сім'ї в іншому місці, перевезення майна в інше жиле приміщення, виїзд в інший населений пункт, укладення трудового договору на невизначений строк тощо).
Оскільки ОСОБА_2 у вересні 2008 року вибув на постійне місце проживання до міста Тараща Київської області, перевіз туди майно, постійно працює в Таращанському РВ ГУ МВС України, в судовому засіданні пояснив, що за характером своєї роботи не може постійно проживати в смт. Ставище у спірному будинку, а тому приїздить до цього будинку у вільний час, це свідчить, що він обрав інше постійне місце проживання. Збереження реєстрації в будинку само по собі не тягне за собою збереження права користування будинком.
Згідно частини 2 статті 167 Житлового Кодексу України у разі вибуття наймача і членів його сім'ї на постійне проживання до іншого населеного пункту або в інше жиле приміщення в тому ж населеному пункті договір найму жилого приміщення вважається розірваним з дня вибуття.
На підставі викладеного суд вважає, що позовну заяву ОСОБА_1 слід задовольнити визнавши ОСОБА_2, таким, що втратив право користування будинком АДРЕСА_1. В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 слід відмовити, оскільки із вищезазначених підстав він не набув права власності на спірний будинок чи його частину і на самовільно збудовані приміщення взагалі не може бути визнано право власності.
На підставі викладеного та керуючись Постановою Пленум ВССУ №6 від 30.03.2012 року, ст. ст. 163, 71, 72 ЖК України, 57, 60, 62, 70, 72 СК України, ст. ст. 105, 376 ЦК України (1963 року), ст. ст. 10, 11, 60, 88, 209, 213-215, 225 ЦПК України суд, -
Позов ОСОБА_1 задоволити.
Визнати ОСОБА_2 таким, що втратив право користування жилим приміщенням -будинком АДРЕСА_1.
В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ спільного сумісного майна подружжя -відмовити.
Повне рішення виготовити на 13 вересня 2012 року.
На рішення суду може бути подана апеляційна скарга до апеляційного суду Київської області через Ставищенський районний суд Київської області протягом десяти днів з дня його проголошення, а особами, які брали участь у справі, але не були присутні в судовому засіданні під час проголошення рішення, протягом десяти днів з дня отримання копії рішення.
Суддя Ю. М. Галич