Україна ДОНЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
06 вересня 2012 р. Справа № 2а/0570/8366/2012
Приміщення суду за адресою: 83052, м.Донецьк, вул. 50-ої Гвардійської дивізії, 17
час прийняття постанови: 13 год. 25 хв.
Донецький окружний адміністративний суд в складі:
головуючого судді Маслоід О. С.
при секретарі Вишневській О. В.
розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу
за позовом Маріупольського міського центру зайнятості
до ОСОБА_1 (м. Маріуполь)
про стягнення заборгованості, -
за участю
представників сторін: від позивача - Гавриленков Д.Ю.
відповідач - не з'явився
Маріупольський міський центр (надалі - позивач) звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до ОСОБА_1 (надалі - відповідач) про стягнення незаконно отриманої допомоги по безробіттю в сумі 16905,74 грн.
Представник позивача у судовому засіданні підтримав позовні вимоги та просив їх задовольнити в повному обсязі. Пояснив суду, що 20.11.2008 року відповідач звільнився з ЗАТ «УМ», 25.11.2008 року звільнився з ТОВ «Промстрой-плюс». До позивача звернувся 08.12.2008 року та останнім місцем роботи зазначив ЗАТ «УМ», тобто надав недостовірні відомості. За таких обставин, допомога по безробіттю підлягає стягненню згідно ст. 36 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття».
Відповідач проти позову заперечував та посилався на те, що він більше 20 років працював на ЗАТ «УМ» і лише півтори місяці за сумісництвом на ТОВ «Промстрой-плюс». Він не знав, що повинен був зазначати місце роботи на ТОВ «Промстрой-плюс», оскільки фактично працював там за сумісництвом та лише по чотири години на день. Відповідач вважав своїм місцем роботи саме ЗАТ «УМ».
Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, заслухавши пояснення представника позивача та відповідача, суд дійшов висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, з огляду на наступне.
08.12.2008 року відповідач, ОСОБА_1, звернувся до позивача за сприянням у працевлаштуванні.
15.12.2008 року наказом позивача № НТ081215 за особистою заявою від 15.12.2008 року, відповідача було зареєстровано в центрі зайнятості, як безробітний і йому призначено допомогу по безробіттю починаючи з 15.12.2008 року по 09.12.2009 року.
10.12.2009 року наказом позивача № НТ 091210 відповідачеві було припинено виплату допомоги по безробіттю у зв'язку із закінченням строку виплати і він був знятий з обліку у зв'язку із поданням заяви про відмову від послуг.
До матеріалів справи позивачем надана довідка про виплачене матеріальне забезпечення, згідно якої відповідачу було виплачено матеріальне забезпечення на випадок безробіття за період з 15.12.2008 року по 09.12.2009 року у сумі 16905,74 грн.
Орджонікідзевською районною філією Маріупольського районного центру зайнятості проведено розслідування страхових випадків та обґрунтованості виплати матеріального забезпечення безробітним, в результаті якого встановлено, що відповідач з 01.10.2008 року по 25.11.2008 року працював за сумісництвом в ТОВ «Промстрой-плюс» та отримав дохід у вигляді винагороди у сумі 865,77 грн. За результатами розслідування складено акт №1 розслідування страхових випадків та обґрунтованості виплат матеріального забезпечення відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціального страхування на випадок безробіття» від 06.01.2010 року.
06.01.2010 року позивачем прийнятий наказ № НТ 100106 про повернення коштів у встановленому порядку.
Позивачем відповідача було повідомлено про необхідність повернення незаконно отриманої допомоги по безробіттю в добровільному порядку, але до теперішнього часу грошові кошти не повернуті.
Ст. 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Ст. 71 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Ст. 2 Закону України «Про зайнятість населення» визначає, що безробітними визнаються громадяни працездатного віку, які через відсутність роботи не мають заробітку або інших передбачених законодавством доходів і зареєстровані у державній службі зайнятості як такі, що шукають роботу, готові та здатні приступити до підходящої роботи.
Ст. 7 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» (надалі Закон) передбачено, що видом забезпечення за цим Законом є, зокрема, допомога по безробіттю.
Ст. 39 Закону визначено, що спори, що виникають із правовідносин за цим Законом, вирішуються в судовому порядку.
Під час судового розгляду справи позивачем було пояснено суду, що під час реєстрації зі слів відповідача у персональній картці особи-шукача роботи було зазначено, що його останнім місцем роботи було ЗАТ «УМ», а не ТОВ «Промстрой-плюс», звідки відповідач звільнився пізніше. Відповідно розмір допомоги було нарахований на підставі недостовірних даних, які були надані відповідачем. При цьому, позивач посилається на п.п. 6.2. п. 6 Порядку надання допомоги по безробіттю, у тому числі одноразової її виплати для організації безробітними підприємницької діяльності, який затверджений Наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 20 листопада 2000 р. N 307 та зареєстрований в Міністерстві юстиції України 14 грудня 2000 р. за N 915/5136 та зазначив, що відповідач повинен був вказати саме своє останнє місце роботи.
Згідно п.п. 6.2. п. 6 вказаного порядку допомога по безробіттю призначається на підставі особистої заяви безробітного, довідки (довідок) про середню заробітну плату (дохід) за останнім місцем (декількома місцями) роботи чи служби, трудової книжки, військового квитка, копії цивільно-правового договору, за пред'явленням, у разі наявності, свідоцтва про загальнообов'язкове державне соціальне страхування та паспорта або іншого документа, що посвідчує особу.
Аналіз наведеного доводить, що особа-шукач роботи для призначення допомоги по безробіттю, крім іншого, повинна надати довідку із останнього місця роботи або декількох останніх місць роботи. Вказана норма не зобов'язує особу-шукача роботи визначати своє останнє місце роботи.
Крім цього, ст. 9 КАС України передбачено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого, зокрема, суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
За таких обставин, суд у першу чергу повинен керуватися вимогами саме Закону.
У відповідності до вимог ч. 1 ст. 22 Закону застраховані особи, визнані у встановленому порядку безробітними, які протягом 12 місяців, що передували початку безробіття, працювали на умовах повного або неповного робочого дня (тижня) не менше 26 календарних тижнів та сплачували страхові внески, мають право на допомогу по безробіттю залежно від страхового стажу.
Згідно ч. 2 ст. 22 Закону особи, визнані в установленому порядку безробітними, які протягом 12 місяців, що передували початку безробіття, працювали менше 26 календарних тижнів, а також особи, які бажають відновити трудову діяльність після тривалої (більше 6 місяців) перерви, та застраховані особи, звільнені з останнього місця роботи з підстав, передбачених статтею 37, пунктами 3, 4, 7, 8 статті 40, статтями 41 і 45 Кодексу законів про працю України, мають право на допомогу по безробіттю без урахування страхового стажу.
Ст. 23 Закону передбачено, що застрахованим особам, зазначеним у частині першій статті 22 цього Закону, розмір допомоги по безробіттю визначається у відсотках до їх середньої заробітної плати (доходу), визначеної відповідно до порядку обчислення середньої заробітної плати (доходу) для розрахунку виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, затвердженого Кабінетом Міністрів України, залежно від страхового стажу:
Допомога по безробіттю особам, зазначеним у частині другій статті 22 цього Закону, визначається у розмірі прожиткового мінімуму, встановленого законом;
Аналіз наведених норм доводить, що Закон не визначає поняття «останнє місце роботи» та не ставить у залежність нарахування допомоги по безробіттю від останнього чи не останнього місця роботи. Нарахування допомоги по безробіттю залежить від кількості робочих тижнів, а саме, у разі, якщо особа, за останні 12 місяців до звернення до центру зайнятості, працювала більше 26 тижнів, то допомога по безробіттю їй нараховується відповідно до ч. 1 ст. 22 Закону, тобто із урахуванням страхового стажу, а якщо менше 26 тижнів, то відповідно до ч. 2 ст. 22 Закону, тобто без урахування страхового стажу.
З матеріалів справи вбачається наступне. Згідно трудової книжки відповідача до моменту звернення до позивача за сприянням у працевлаштуванні та реєстрації у якості безробітного, відповідач працював на ЗАТ «УМ» та ТОВ «Промстрой-плюс». При цьому, на ЗАТ «УМ» відповідач працював з 21.04.1982 року по 20.11.2008 року, тобто більше 26 років.
Згідно персональній картці особи-шукача відповідач знаходився у трудових відносинах за останні 12 місяців більше 26 тижнів, а саме - 48 тижнів, страховий стаж - 26 років 214 днів.
З наведеного вбачається, що допомога по безробіттю була призначена відповідачеві на підставі ч.1 ст. 22 Закону.
У разі якби відповідач зазначив, що працював на ТОВ «Промстрой-плюс», то оскільки за останні 12 місяців він працював менше 26 тижнів, відповідно допомога по безробіттю йому була би нарахована згідно ч. 2 ст. 22 Закону.
З урахуванням вимог п.п. 6.2. п. 6 зазначеного порядку та ст. 22 Закону, як вже зазначалося, відповідач протягом останніх 12 місяців, які передували зверненню до позивача, працював більше 26 тижнів і на ЗАТ «УМ», і сумісно на двох місцях роботи, тобто ЗАТ «УМ» та ТОВ «Промстрой-плюс».
За таких обставин, допомога по безробіттю була вірно нарахована відповідачеві згідно ч. 1 ст. 22 Закону.
Згідно загальних засад права недостовірними відомостями вважаються ті відомості, які не відповідають дійсності.
Відповідачем позивачеві були надані правдиві відомості, що він протягом останніх 12 місяців працював на ЗАТ «УМ» більше 26 тижнів. Вказані відомості відповідають дійсності, відповідно не можуть вважатися недостовірними.
Згідно ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
Ст. 7 КАС України визначені принципи здійснення правосуддя в адміністративних судах, одним з яких є, зокрема, принцип верховенства права.
У відповідності до вимог ст. 8 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Згідно п. 3 ст. 36 Закону сума виплаченого забезпечення та вартості наданих соціальних послуг застрахованій особі внаслідок умисного невиконання нею своїх обов'язків та зловживання ними стягується з цієї особи відповідно до законодавства України з моменту виникнення обставин, що впливають на умови виплати їй забезпечення та надання соціальних послуг.
Під час судового розгляду справи судом не встановлено того, що відповідачем позивачеві були надані недостовірні відомості, що він умисно не виконував своїх обов'язків чи зловживав ними і відповідно незаконно отримав допомогу по безробіттю, яка повинна бути повернута ним.
За таких обставин, позовні вимоги є необґрунтованими та не підлягають задоволенню.
На підставі викладеного та керуючись ст. 19 Конституції України, Законом України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття», Порядком надання допомоги по безробіттю, у тому числі одноразової її виплати для організації безробітними підприємницької діяльності, який затверджений Наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 20 листопада 2000 р. N 307 та зареєстрований в Міністерстві юстиції України 14 грудня 2000 р. за N 915/5136, ст.ст. 122-163, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
У задоволені позову Маріупольського міського центру зайнятості до ОСОБА_1 про стягнення коштів у сумі 16905,74 грн. відмовити.
Вступна та резолютивна частини постанови проголошені у судовому засіданні 06.09.2012 року у присутності представника позивача.
Зазначена постанова може бути оскаржена до Донецького апеляційного адміністративного суду.
Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.
Скарга подається до Донецького апеляційного адміністративного суду через Донецький окружний адміністративний суд.
Повний текст постанови виготовлено та підписано 11 вересня 2012 року.
Суддя Маслоід О.С.