Провадження № 22-ц/490/8130/12 Справа № 2/422/64/12 Головуючий у 1 й інстанції - Нощенко І.С Доповідач - Рудь В.В.
Категорія
06 вересня 2012 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Дніпропетровської області в складі:
Головуючого судді: Рудь В.В.
суддів: Куценко Т.Р., Повєткіна В.В.
при секретарі: Приймаковій М.І.
Розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Дніпропетровську цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на заочне рішення Ленінського районного суду м.Дніпропетровська від 21 листопада 2011 року за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про стягнення боргу, -
У березні 2011 року ОСОБА_3 звернувся з позовом до ОСОБА_2 про стягнення боргу(а.с.6).
Позивач зазначав, що 06.09.2009 року уклав з ОСОБА_2 договір позики, згідно якого передав останній грошові кошти у сумі 20 000грн., які вона зобов'язалася повернути 06.09.2009 року, про що зазначила у складеній розписці.
Посилаючись на те, що ОСОБА_2 не виконала зобов'язання щодо повернення боргу за договором позики, чим спричинила йому моральні страждання, позивач просив стягнути за договором позики 20 000грн. та 50 000грн. на відшкодування моральної шкоди(а.с.6).
Заочним рішення Ленінського районного суду м.Дніпропетровська від 21 листопада 2011 року позов задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 грошову суму у розмірі 20 000грн., на відшкодування моральної шкоди 40 000грн., судовий збір у розмірі 200грн. та 120грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи(а.с.28-30).
В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить рішення суду скасувати, ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову, посилаючись на неповне з'ясування судом обставин щодо складеної розписки, порушення норм матеріального та процесуального права(а.с.45-48).
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Згідно ст.ст.3,11 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу.
Згідно ст.ст.1046, 1049 ЦК України за договором позики одна сторона(позикодавець) передає у власність другій стороні(позичальникові) грошові кошти, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів(суму позики).
Позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику(грошові кошти у такій самій сумі) у строк та в порядку, що встановлені договором.
По справі встановлено, що фактично між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 договір позики укладено 06.09.2008 року. Згідно вказаного договору позикодавець ОСОБА_3 передав позичальнику ОСОБА_2 20 000грн., яка зобов'язалася повернути всю суму позики у жовтні 2009 року(а.с.7). Факт отримання від ОСОБА_3 грошових коштів у сумі 20 000грн. ОСОБА_2 підтвердила розпискою, яку склала у жовтні 2009 року, що підтверджується ксерокопією розписки(а.с.8), оригінал якої досліджений в судовому засіданні апеляційної інстанції та яка у відповідності до частини другої статті 1047 ЦК України свідчить про наявність між сторонами договору позики на умовах, вказаних в ній.
Як видно із справи, ОСОБА_2 не виконала умови договору позики, борг за договором позики в строки передбачені останнім не повернула.
Встановивши вказані обставини та докази в їх підтвердження, суд прийшов до правильного висновку, що між сторонами виникли позикові відносини зумовлені характером обов'язку боржника у грошовому зобов'язанні, що існує між позикодавцем і позичальником, та з урахуванням зазначених норм закону прийшов до правильного висновку про обґрунтованість позову ОСОБА_3 про стягнення з ОСОБА_2 боргу у сумі 20 000грн.
Разом з тим, суд не взяв до уваги, що діючим законодавством не передбачено відшкодування моральної шкоди з правовідносин, які склались між сторонами щодо боргових зобов'язань, у зв'язку з чим рішення суду в частині задоволення позову ОСОБА_3 про відшкодування 40 000грн. моральної шкоди підлягає скасуванню на підставі п.4 ст.309 ЦПК УКраїни, з ухваленням в цій частині нового рішення про відмову ОСОБА_3 в задоволенні вимог про відшкодування моральної шкоди.
З наведених мотивів апеляційна скарга ОСОБА_2 підлягає частковому задоволенню. В іншій частині рішення суду є таким, що відповідає встановленим обставинам та вимогам закону, доводи скарги не спростовують висновок суду про захист порушеного права позивача щодо повернення боргу, підстав для скасування судового рішення в цій частині не встановлено.
Керуючись ст.ст.303,307,308,309,316 ЦПК України колегія суддів,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.
Заочне рішення Ленінського районного суду м.Дніпропетровська від 21 листопада 2011 року в частині стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 моральної шкоди у сумі 40 000грн. скасувати, в цій частині вимог ОСОБА_3 відмовити.
В іншій частині рішення суду залишити без змін.
Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржено в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Головуючий-
Судді-