"04" вересня 2012 р.Справа № 5024/2011/2011
Одеський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого суддів Разюк Г.П.,
суддів: Колоколова С.І., Петрова М.С.
(склад суду змінювався згідно з розпорядженнями голови суду № 538 від 19.07.12 р. та №588 від 06.08.2012р..)
при секретарі судового засідання Бєлянкіній Г.Є.
за участю представників сторін:
від позивача -Мишака Є.А., довіреність № б/н від 03.01.12р.,
від відповідача -Жука Ю.В., довіреність №01-04-08/2275 від11.10.11р. /в судовому засіданні від 2.08.12р./
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Одеської залізниці
на рішення господарського суду Херсонської області від 25.06.2012 р.
по справі № 5024/2011/2011
за позовом скаржника
до Міського комунального підприємства "Виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства міста Херсона"
про зобов'язання укласти договір,
встановив:
У жовтні 2011р. Одеська залізниця звернулась до господарського суду Херсонської області з позовом до Міського комунального підприємства "Виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства міста Херсона" (далі по тексту -МКП „ВУВКГ м. Херсона") про зобов'язання укласти договір на експлуатацію каналізаційних та водопровідних мереж з 01.11.2011р. у зв'язку з обов'язковістю укладення такого договору відповідно до вимог закону.
Позовні вимоги з посиланням на приписи ст. 22 ЗУ „Про житлово-комунальні послуги", ст.179 ГК України, ст. 19 ЗУ „Про питну воду та питне водопостачання", Правила користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення в населених пунктах України", затверджені наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України № 190 від 27.06.08р. та зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 7.10.08р. за № 936/15627 / далі - Правила/ вмотивовані тим, що користування системами централізованого водопостачання та водовідведення здійснюється виключно на договірних засадах, а оскільки відповідач надає житлово-комунальні послуги населенню через мережі, балансоутримувачем яких є позивач, він зобов'язаний укласти запропонований договір щодо їх експлуатації.
Рішенням господарського суду Херсонської області від 13.12.2011р., залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 14.02.2012р., позов задоволено та зобов'язано МКП „ВУВКГ м. Херсона" укласти з Одеською залізницею договір на експлуатацію каналізаційних та водопровідних мереж з 01.11.2011 р..
Постановою Вищого господарського суду України від 17.05.2012р. постанову Одеського апеляційного господарського суду від 14.02.2012р. та рішення господарського суду Херсонської області від 13.12.2011р. скасовано, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції в іншому складі. Означеною постановою встановлено, що судом не вірно визначено позивача виробником житлово-комунальних послуг і відповідно зроблено помилковий висновок про обов'язок відповідача укласти спірний договір, а також те, що суди не звернули уваги на те, що поданий позивачем проект договору не містить його підпису та печатки, отже не може вважатися офертою.
Рішенням господарського суду Херсонської області від 25.06.2012 р. (суддя Гридасов Ю.В.) в задоволенні позовних вимог Одеської залізниці відмовлено, з огляду на вищеозначене та те, що поданий позивачем на розгляд до суду проект спірного договору на експлуатацію водопровідних і каналізаційних мереж з 01.11.2011 р. не містить підпису й печатки останнього.
Не погоджуючись із рішенням місцевого господарського суду, Одеська залізниця звернулась до Одеського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржене рішення та прийняти нове, яким зобов'язати міське МКП „ВУВКГ м. Херсона" укласти з Одеською залізницею договір на експлуатацію каналізаційних та водопровідних мереж з 01.11.2011 р..
Скаржник вважає, що місцевим господарським судом не повно з'ясовано обставини, що мають значення для справи; зроблено висновки, які не відповідають обставинам справи; порушено норми матеріального і процесуального права. Скаржник стверджує, що місцевим господарським судом порушено ст. 2 ЗУ „Про житлово -комунальні послуги" № 1875 від 24.06.2005р., ст. 18 ЗУ „ Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення" № 4004 від 24.02.1994р., ст.178 ГК України, ст. 633 ЦК України, оскільки договір є обов'язковим відповідно до п.1.1 Правил.
У запереченнях на апеляційну скаргу представник МКП „ВУВКГ м.Херсона" спростовував доводи апеляційної скарги, просив залишити оскаржуване рішення без змін, а апеляційну скаргу -без задоволення.
Розглянувши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, вислухавши пояснення представника позивача, судова колегія прийшла до висновку про відсутність підстав для скасування рішення господарського суду виходячи з такого.
Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено господарським судом протягом 1999 -2007 років Херсонською міською радою та сторонами в справі вирішувалося питання щодо передачі Одеською залізницею інженерних мереж об'єктів житлового фонду, а саме житлових будинків по вул. Паровозній, № 121-А, 123, 123-А, 15, 45, 49, 51, 53, 55, 57, 59, 61, 77, 87, 87-А, 91, 97, 101, 103, 105, 107, 109, 111, 113, 115, 117, 119, 131, по проспекту Ушакова № 68, 89, 91, по вул. Привокзальній № 1-А, 5, 16, 12, 20, 22, 26, по вул. Залізничній № 11, 11-А, 13, 15, 19, 21 до комунальної власності, одначе станом на день розгляду справи фактичної передачі зазначених мереж до комунальної власності не відбулося.
У 2011 році позивач, як балонсоутримувач каналізаційних та водопровідних мереж, супровідним листом від 10.08.11р. №3383 запропонував МКП „ВУВКГ м.Херсона" укласти договір на їх експлуатацію, за яким Одеська залізниця надає відповідачу каналізаційні та водопровідні мережі перелічених вище об'єктів, а той сплачує за їх експлуатацію на умовах договору. Як вбачається з копії договору /а.с.10-11/, він не містив підпису та печатки позивача, тобто в супереч вимог ст. 641 ЦК України не виражав намір особи, яка зробила пропозицію про укладання договору, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття. Твердження скаржника про те, що наданий відповідачу примірник містив означені реквізити, колегія до уваги не приймає, як не підтверджені документально належними та допустимими доказами. Відповідач не отримавши належної пропозиції, не може бути зобов'язаний укласти відповідний договір.
Одначе МКП „ВУВКГ м.Херсона" розглянуло пропозицію та листом від 23.08.11р. № 01-04-08/1830 відмовилось укласти договір, пославшись на те, що не може нести витрати по експлуатації мереж, які не перебувають у нього на балансі, а до складу тарифів на послуги з водопостачання та водовідведення не включено такі витрати.
Позивач вважає, що МКП „ВУВКГ м.Херсона" не має права відмовитися від означеного договору, оскільки він є обов'язковим на підставі ст. 2,19,22 ЗУ „Про житлово -комунальні послуги" № 1875 від 24.06.2005р., ст. 18,19 ЗУ „ Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення" № 4004 від 24.02.1994р., ст.ст.178,179 ГК України, ст. 633 ЦК України, оскільки договір є обов'язковим відповідно до п.1.1 Правил.
Дійсно відповідно до ч.3 ст. 179 ГК України укладення господарського договору є обов'язковим для сторін, але тільки якщо він заснований на державному замовленні, виконання якого є обов'язком для суб'єкта господарювання у випадках, передбачених законом, або існує пряма вказівка закону щодо обов'язковості укладення договору для певних категорій суб'єктів господарювання чи органів державної влади або органів місцевого самоврядування.
Аналізуючи поданий позивачем проект спірного договору на експлуатацію каналізаційних та водопровідних мереж, щодо якого скаржник не згоден з оскаржуваним рішенням суду, колегія зазначає, що він за своєю правовою природою є договором оренди, який не заснований на державному замовленні, виконання якого є обов'язком для суб'єкта господарювання у випадках, передбачених законом свідчить, отже з цієї підстави не може вважатися обов'язковим для відповідача. Хибним є також твердження скаржника про те, що даний договір є обов'язковим через те, що існує пряма вказівка закону щодо обов'язковості укладення договору для даних суб'єктів господарювання виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 3 Закону України „Про житлово -комунальні послуги" № 1875 від 24.06.2005р., на який посилається позивач, предметом його регулювання є правовідносини, що виникають між виробниками, виконавцями, споживачами у процесі створення, надання та споживання житлово-комунальних послуг. Відповідно до ст.1 Закону виконавець це суб'єкт господарювання, предметом діяльності якого є надання житлово-комунальної послуги споживачу відповідно до умов договору; виробник - суб'єкт господарювання, який виробляє або створює житлово-комунальні послуги; споживач - фізична чи юридична особа, яка отримує або має намір отримати житлово-комунальну послугу. В правовідносинах, що могли б виникнути за спірним договором, позивач не є ні виконавцем, ні виробником, ні споживачем житлово-комунальних послуг, отже норми означеного закону не можуть застосовуватися до даного договору.
Норми ст. 18,19 ЗУ „Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення" № 4004 від 24.02.1994р., на які посилається позивач, встановлюють вимоги до господарсько-питного водопостачання і місць водокористування та гігієнічні вимоги до атмосферного повітря в населених пунктах, повітря у виробничих та інших приміщеннях і не містять жодних прямих вказівок щодо обов'язковості укладення договору для певних категорій суб'єктів господарювання чи органів державної влади або органів місцевого самоврядування. Означене стосується і п.1.1 Правил.
Посилання скаржника на вимоги ст.633 ЦК України теж є не коректним, оскільки вона регулює правовідносини лише за публічним договором, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться і вона не має права відмовитися від укладення такого договору за наявності у нього можливостей надання споживачеві відповідних товарів (робіт, послуг). Позивач не має наміру купувати щось у відповідача, або користуватися його послугами, а сам бажає передати відповідачу у користування майно, що знаходиться на його балансі, отже цей договір не є публічним.
Відповідно до ст.ст.6, 627 ЦК України, ст.ст.42-44,67 ГК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Отже за відсутності прямої вказівки закону щодо обов'язковості укладення спірного договору, відповідач має право відмовитися від нього.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновків оскаржуваного рішення та не можуть бути підставою для його скасування.
Відповідно із ст.49 ГПК України витрати скаржника по сплаті судового збору за розгляд апеляційної скарги не відшкодовуються.
Керуючись ст. ст. 49,99,101-105 ГПК України, колегія суддів, -
Рішення господарського суду Херсонської області від 25.06.2012 р. по справі № 5024/2011/2011 залишити без змін, а апеляційну скаргу Одеської залізниці -без задоволення.
Постанова в порядку ст. 105 ГПК України набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого господарського суду України.
Повний текст постанови складено 07.09.2012р.
Головуючий суддя Г.П.Разюк
Суддя М.С.Петров
Суддя С.І.Колоколов