"07" вересня 2012 р.Справа № 5017/2281/2012
Господарський суд Одеської області у складі:
судді Брагіної Я.В.
при секретарі Стачук Т.В.
за участю представників сторін:
від позивача: Романова І.М., довір. від 22.08.12.
від відповідача: не з'явився
Розглянув справу за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Хлібна нива" (с.Косарі, Черкаська обл.)
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Південні традиції"(м.Одеса)
про стягнення 62986,20грн.
03.08.2012р. Товариство з обмеженою ідповідальністю "Хлібна нива" звернулося до господарського суду Одеської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Південні традиції" про стягнення 62986,20грн. заборгованості за договором №27 від 03.01.2012р, в тому числі: 237,21грн. - пені; 476,00грн. - 3% річних.
Представник позивача в судовому засіданні підтримав позов з підстав викладених в позовній заяві. Пояснив, що позивач належно виконав умови договору. Проте, відповідач не розрахувався з позивачем. Крім того, пояснив, що в позовній заяві допущено механічну описку, бо зазначено товарно-транспортну накладну від 09.02.12., замість від 09.03.12.
Представник відповідача у засідання суду не з'явився, хоча про розгляд справи був повідомлений вчасно і належним чином, що підтверджується поштовими повідомленнями про вручення відповідачу ухвал суду.
Отже, справа розглядається за наявними матеріалами в справі на підставі ст.75 ГПК України.
Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, господарський суд
03.01.2012р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "Хлібна нива" (позивач, поставщик) та Товариством з обмеженою відповідальністю „Південні традиції" (відповідач, покупець ) укладено договір №27, згідно якого позивач зобов'язувався поставити товар відповідачу, а відповідач зобов'язувався оплатити його вартість.
Відповідно до п.5.3 зазначеного вище договору від 03.01.2012р. оплата за поставлений товар здійснюється в національній валюті України - в гривні, на умовах відстрочення платежу 30 календарних днів з моменту поставки продукції шляхом перерахунку грошових коштів на рахунок постачальника.
Статтею 11 ЦК України встановлено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини.
Відповідно до частини 1 статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно із частиною 1 статті 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Статтею 509 ЦК України встановлено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
За договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності, або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупецьзобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну гршову суму (ч.1 ст.712 ЦК України).
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст.629 ЦК України).
Матеріали справи свідчать, що позивач належно виконав умови договору, зокрема: товарно-транспортні накладні №420174 від 09.03.12. на суму 39685,20грн.; №420181 від 17.02.12. на суму 43995,40грн. та №114 і №420503 від 12.03.12. на суму 44718,00грн., тобто поставив товар відповідачеві.
Відповідач взяті на себе зобов'язання за договором від 03.01.2012р. належним чином не виконав, бо не сплатив позивачу вартість отриманого товару по зазначених вище накладних на загальну суму 62272,99грн.
Таким чином, заборгованість відповідача перед позивачем станом на час звернення з позовом до суду та на час розгляду справи становить 62272,99грн.
Відповідно до ч. 1 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.
Отже, враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги щодо стягнення з відповідача основної заборгованості в сумі 62272,99грн. є обґрунтованими, підтвердженими доказами, що знаходяться в матеріалах справи та позов в цій частині підлягає задоволенню.
Відповідно до ст.612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Як суд зазначав вище, відповідачем оплата вартості товару за договором своєчасно проведена не була, що є порушенням зобов'язання.
Згідно ч. 2 ст. 193 ГК України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Пунктом 7.2 договору сторони встановили, що за порушення строків виконання зобов'язання за договором, сторона, яка допустила прострочку сплачує на користь іншої сторони пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, нарахованої на суму простроченого зобов'язання за період прострочки.
Позивач просить стягнути із відповідача пеню на підставі договору в сумі 237,21грн.
Перевіривши розрахунок позивача в частині нарахування пені, суд вважає, що пеня нарахована відповідно до вимог чинного законодавства, враховуючи наступне.
Відповідно до ч. 6 статті 231 ГК України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
Згідно ч. 2 статті 343 ГК України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань»платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.
Стаття 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань»визначає, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами відповідно до ч.3 ст.6 ЦК України.
Таким чином, договірні правовідносини між платниками і одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань врегульовано Законом України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань».
Отже, яким би способом не визначався в договорі розмір пені, він не може перевищувати той розмір, який установлено законом як граничний, тобто за прострочення платежу за договором може бути стягнуто лише пеню, сума якої не перевищує ту, що обчислено на підставі подвійної облікової ставки Національного банку України. Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 24.10.11. у справі №15/187 та Вищого господарського суду України у справі № 9/107 від 21 квітня 2011 року.
Також позивач просить стягнути з відповідача 476,00грн. - 3% річних.
Згідно ч.2 ст.625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу та 3% річних, якщо інше не передбачено договором.
Перевіривши розрахунок позивача в частині нарахування 3% річних суд вважає, що нарахування 3% річних в сумі 476,00грн. теж відповідає вимогам чинного законодавства.
Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.
Відповідач позовні вимоги не спростував, докази сплати заборгованості не надав.
Згідно зі ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Таким чином, враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку про задоволення позову в повному обсязі, скільки позовні вимоги обґрунтовані, заявлені у відповідності до вимог чинного законодавства та підтверджуються належними доказами, наявними в матеріалах справи.
Відповідно до вимог ст.ст. 44, 49 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.
Керуючись ст.ст. 33, 34, 43, 44, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд
1. Позов задовольнити.
2. Стягнути із Товариства з обмеженою відповідальністю "Південні традиції" (65009, м. Одеса, вул. Сонячна, буд.5, код ЄДРПОУ 37550936), на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Хлібна нива" (20813, с.Косарі, вул. Кірова, буд.1, Кам'янський р-н, Черкаська обл., р/р №260083381 в АКБ "Легбанк" м.Київ, МФО 300056, код ЄДРПОУ 32480414):
- 62272,99 грн. -основного боргу;
- 237,21грн. - пені,
- 476,00грн. - 3% річних
- 1609,50грн. - судового збору
Рішення господарського суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Одеського апеляційного господарського суду, яка подається через місцевий господарський суд протягом 10-денного строку з моменту складення та підписання повного тексту рішення.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги, якщо не буде подано апеляційну скаргу. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Повний текст рішення підписано: 10 вересня 2012 року
Суддя Брагіна Я.В.
Копію рішення надіслати:
1. ТОВ „Хлібна нива" (20813, с.Косарі, вул.Кірова, 1, Кам'янський район, Черкаська обл. );
2. ТОВ „Південні традиції" (65009, м. Одеса, вул. Сонячна, 5 ).