Справа № 2-2268/11
Провадження № 2/426/407/2012
Іменем України
06.07.2012 року м. Нікополь
Нікопольський міськрайонний суд Дніпропетровської області в складі:
головуючого -судді Кобеляцької -Шаховал І.О.
за участю секретаря Скоробогатової А.О.
представника відповідача ОСОБА_1
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Нікополі цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства акціонерний банк „Укргазбанк" до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором і за зустрічним позовом ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства акціонерний банк „Укргазбанк", третя особа -ОСОБА_3, про визнання недійсним кредитного договору, -
Позивач Публічне акціонерне товариство акціонерний банк „Укргазбанк" звернувся до суду з позовом до відповідачів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором, звернення стягнення на предмет іпотеки та визначення способу реалізації нерухомого майна, що є предметом іпотеки шляхом проведення публічних торгів та початкової ціни.
На підтвердження позовних вимог позивач посилається на наступне.
25 вересня 2008 року між Відкритим акціонерним товариством акціонерний банк „Укргазбанк" та громадянкою ОСОБА_2 був укладений Кредитний договір № 463/12/м5/з1 від 25.09.2008 року про надання кредиту у сумі 148 000 доларів 00 центів США на строк з 25 вересня 2008 року по 24 вересня 2018 року зі сплатою процентів за користування кредитом, виходячи із 15 % річних. У відповідності з вимогами Закону України „Про акціонерні товариства" від 12.06.2009 року, в установчих документах ВАТ АБ „Укргазбанк" відбулись зміни, пов'язані зі зміною найменування юридичної особи. Найменування банку змінилось на „Публічне акціонерне товариство акціонерний банк „Укргазбанк", що підтверджується свідоцтвом про державну реєстрацію А 01 № 374085 від 12.06.2009 року. Таким чином, кредитором за кредитним договором є Публічне акціонерне товариство акціонерний банк „Укргазбанк". В забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором 25 вересня 2008 року між позивачем та відповідачами було укладено договір іпотеки № 463/12/м5/з1 без оформлення заставної, посвідчений нотаріально, реєстровий номер 3486. За умовами п.2.1.1 договору іпотеки 1 та п.2.1. кредитного договору, в забезпечення кредитного договору позивачу в іпотеку передано нерухоме майно - нежитлову будівлю магазину, загальною площею 96,0 кв.м., яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1. Статтями 6, 627 Цивільного кодексу України передбачено, що сторони у договорі можуть відступати від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд, з врахуванням вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Тобто Цивільний кодекс закріпив принцип свободи договору. Змістом договору є ті умови, на яких сторони погодились виконувати договір. Пунктами 1.1, 3.3.3 та 3.3.4 Кредитного договору передбачено, що позичальник зобов'язаний сплачувати заборгованість за кредитом і проценти за користування ним у строки, в розмірі та валюті, як це було визначено договором, а саме в доларах США, що підтверджується виписками з рахунків позичальника та кредитним договором. Згідно зі статтею 1054 Цивільного кодексу України, до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 „Позика", якщо інше не випливає із суті кредитного договору. Відповідно до параграфа 1 ст.1049 ЦК України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (позики). Слід зазначити, що під час виконання судового рішення про стягнення заборгованості в гривні, при тому, що право вимоги у АБ „Укргазбанк" враховується в іноземній валюті, виникне курсова різниця, оскільки курс долара США до гривні на дату винесення рішення суду буде відрізнятися від курсу долара США до гривні на день виконання рішення суду (платежу), таким чином Банку не буде повернута така ж сума грошових коштів, яку позичальник отримав у власність. Погашення заборгованості в іноземній валюті законодавчо врегульоване. Так, стаття 51 Закону України „Про виконавче провадження" передбачає порядок звернення стягнення на майно боржника при обчисленні боргу в іноземній валюті. У свою чергу, ст.6 Декрету КМУ „Про систему валютного регулювання та валютного контролю" передбачено, що фізичні особи - резиденти мають право купувати іноземну валюту в уповноважених банках та інших фінансових установах, що одержали ліцензію Національного банку України, або за їх посередництвом - у інших фізичних осіб - резидентів і нерезидентів, а також у національного оператора поштового зв'язку, який одержав ліцензію Національного банку України. Тобто, для відповідача нема ніяких перешкод у придбанні іноземної валюти. Крім цього, Правлінням Національного банку України 29 грудня 2008 року було прийнято постанову N 469 "Про запровадження Національним банком України валютних аукціонів", на підставі якої Національним банком запроваджено проведення аукціонів з цільового продажу іноземної валюти за гривні з метою задоволення потреб клієнтів банків резидентів - фізичних осіб, а також резидентів - фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності (малий бізнес), які обумовлені необхідністю погашення заборгованості за кредитами в іноземній валюті. Тобто, Національним банком України, що є головним органом валютного регулювання та контролю, який здійснює контроль за виконанням правил регулювання валютних операцій на території України, визнається правомірність виконання позичальниками банків своїх зобов'язань за кредитними договорами в іноземній валюті. Крім того, при поверненні ОСОБА_2 заборгованості в національній валюті України й наступним придбанням ними іноземної валюти виникне курсова різниця, оскільки курс долара США до гривні на дату ухвалення рішення буде відрізнятися від курсу на день виконання рішення суду, внаслідок чого, позивач понесе додаткові витрати по сплаті збору Пенсійного фонду України, адже відшкодування боржником таких витрат договором не передбачене. Відповідно до ст.33 Закону України „Про іпотеку", у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання, іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Згідно приписів п.п.2.1.1.,3.1.5 та 3.1.6. договору іпотеки, у випадку одноразової чи неодноразових прострочек позичальником сплати процентів за користування кредитними коштами, неповернення кредиту Іпотекодержателю або порушення інших умов кредитного договору, Іпотекодержатель має право одержати задоволення своїх вимог шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки - нежитлову будівлю магазину, загальною площею 96,0 кв.м., яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та належить відповідачам у рівних частках кожному на підставі свідоцтва про право на нерухоме майно САБ № 529451, виданого Виконкомом Нікопольської міської ради 03.09.2008 року, та зареєстрованого в КП „Нікопольське міжміське бюро технічної інвентаризації" 03.09.2008 року у реєстровій книзі 8-66, реєстраційний номер 1519504. Згідно Витягу про реєстрацію в Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна № 20978221 від 25.09.2008 року, предмет іпотеки зареєстрований в Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна за реєстраційним номером 7970951 на підставі Договору іпотеки, реєстровий № 3486. Згідно Витягу про реєстрацію в Державному реєстрі іпотек № 20978072 від 25.09.2008 року, предмет іпотеки зареєстрований у Державному реєстрі іпотек за реєстраційним номером 7970807, на підставі Договору іпотеки р.3486, іпотекодержателем є ПАТ АБ „Укргазбанк". Згідно ч.6 ст.3 Закону України „Про іпотеку", у разі порушення боржником основного зобов'язання відповідно до іпотеки, іпотекодержатель має право задовольнити забезпечені нею вимоги за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими особами, права чи вимоги яких на передане в іпотеку нерухоме майно не зареєстровані у встановленому законом порядку або зареєстровані після державної реєстрації іпотеки. Згідно ч.1 ст.7 Закону України „Про іпотеку", за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов'язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов'язання. Згідно ч.1, 2 ст.590 Цивільного кодексу України, звернення стягнення на предмет застави здійснюється за рішенням суду, якщо інше не встановлено договором або законом. Заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, коли зобов'язання не буде виконано у встановлений строк (термін), якщо інше не встановлено договором або законом. Таким чином, звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення заборгованості не є подвійним відшкодуванням заборгованості, а є конкретним способом виконання зобов'язання за кредитним договором та договором іпотеки. Крім того, згідно до ч.1 ст.39 Закону України „Про іпотеку", у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки, у рішенні суду зазначаються, зокрема, спосіб реалізації предмета іпотеки - шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону, та початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації. Згідно ч.2.ст.43 Закону України „Про іпотеку", початкова ціна продажу предмета іпотеки встановлюється, зокрема, рішенням суду або за згодою між іпотекодавцем та іпотекодержателем. Згідно п.2.3. договору іпотеки, за згодою сторін нерухоме майно, що є предметом іпотеки, оцінено в 1 199 000 грн. За таких обставин звернулись до суду і просять стягнути з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 солідарно на користь Публічного акціонерного товариства акціонерного банку „Укргазбанк" прострочену заборгованість по кредиту - 5 753,55 доларів США, прострочена заборгованість по процентах за користування кредитом - 7 135,67 доларів США, залишок основної суми боргу - 133 843,00 доларів США, заборгованість по пені за несвоєчасне погашення кредиту в межах строку позовної давності - 2 964,60 грн., заборгованість по пені за несвоєчасне погашення процентів за користування кредитом в межах строку позовної давності - 2 778,17 гривень, а разом на загальну суму, еквівалентну 146 732,22 доларів США по курсу Національного Банку України на момент виконання рішення та 5 742,77 грн. А також суму сплаченого ними у зв'язку із розглядом позовної заяви судового збору - 1 700,00 грн. та збору на інформаційно-технічне забезпечення судового засідання - 120,00 грн. В рахунок погашення заборгованості за Кредитним договором № 463/12/м5 від 25.09.2008 року звернути стягнення на предмет іпотеки - нежитлову будівлю магазину, загальною площею 96,0 кв.м., яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та належить відповідачам у рівних частках кожному на підставі свідоцтва про право на нерухоме майно САБ № 529451, виданого Виконкомом Нікопольської міської ради 03.09.2008 року, та зареєстрованого в КП „Нікопольське міжміське бюро технічної інвентаризації" 03.09.2008 року у реєстровій книзі 8-66, реєстраційний номер 1519504. Визначити спосіб реалізації нерухомого майна, що є предметом іпотеки, шляхом проведення публічних торгів та початкову ціну для його подальшої реалізації - 1 199 000 грн.
Відповідачка ОСОБА_2 подала до суду зустрічну позовну заяву, в якій посилається на те, що 25 вересня 2008 року між нею та публічним акціонерним товариством Акціонерний банк „Укргазбанк" було укладено кредитний договір № 463/12/м5/з1 про надання кредиту у сумі 148 000,00 доларів США. Згідно ст.192 ЦК України, законним платіжним засобом, обов'язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України - гривня. Іноземна валюта може використовуватись в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом. Відповідно до ч.3 ст.533 ЦК України, використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом. У п.14 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 року № 14 „Про судове рішення у цивільній справі" зазначено, що згідно з частиною першою статті 192 ЦК України, законним платіжним засобом, обов'язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України - гривня. Суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті з правовідносин, які виникли при здійсненні валютних операцій, у випадках і в порядку, встановлених законом (частина друга статті 192 ЦК, частина третя статті 533 ЦК; Декрет Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року N 15-93 "Про систему валютного регулювання і валютного контролю"). Стаття 47 Закону України „Про банки і банківську діяльність" встановлює загальні вимоги до здійснення комерційними банками банківських операцій та передбачає для вчинення яких банківських операцій комерційним банкам слід отримати банківську ліцензію та письмові дозволи. Разом з тим, режим здійснення валютних операцій на території України, загальні принципи валютного регулювання, повноваження державних органів і функції банків та інших фінансових установ України в регулюванні валютних операцій, права й обов'язки суб'єктів валютних відносин, порядок здійснення валютного контролю, відповідальність за порушення валютного законодавства визначається Декретом КМУ „Про систему валютного регулювання і валютного контролю". Згідно п.2 ч.1 ст.1 вищенаведеного Декрету, до валютних операцій відносяться операції, пов'язані з переходом права власності на валютні цінності. Відповідно до п.1 ч.1 ст.1 Декрету, до валютних цінностей відноситься іноземна валюта - іноземні грошові знаки у вигляді банкнотів, казначейських білетів, монет, що перебувають в обігу та є законним платіжним засобом на території відповідної іноземної держави, а також вилучені з обігу або такі, що вилучаються з нього, але підлягають обмінові на грошові знаки, які перебувають в обігу, кошти у грошових одиницях іноземних держав і міжнародних розрахункових (клірингових) одиницях, що перебувають на рахунках або вносяться до банківських та інших фінансових установ за межами України. Відповідно до ч.1 ст.5 Декрету, Національний банк України видає індивідуальні та генеральні ліцензії на здійснення валютних операцій, які підпадають під режим ліцензування згідно з цим Декретом. Згідно п.„г" ч.4 ст.5 Декрету, індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції, зокрема індивідуальна ліцензія потребується у разі використання іноземної валюти на території України як засобу платежу. Отже, індивідуальні ліцензії мають цільовий характер і надаються на вчинення разової валютної операції. Також за змістом аналізованої ст. 5 Декрету, ліцензії на право вчинення операцій з валютними цінностями, видаються лише юридичним особам. Відповідно до п.1.5. Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 14 жовтня 2004 року N 483, згідно якого використання іноземної валюти як засобу платежу без ліцензії дозволяється: якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк (ця норма стосується лише тих операцій уповноваженого банку, на здійснення яких Національний банк видав йому банківську ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операції з валютними цінностями); у випадках, передбачених законами України. За приписами ч.1 ст.203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Відповідно до ч.1 ст.215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Стаття 227 ЦК України встановлює, що правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним. Відповідно до п.17 Постанови Пленуму ВСУ № 9 від 06.11.2009 року „Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними", правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), згідно зі статтею 227 ЦК України, є оспорюваним. Вимоги про визнання такого правочину недійсним можуть заявлятись як сторонами правочину, так і будь-якою заінтересованою особою в разі, якщо таким правочином порушено її права чи законні інтереси, а також органами державної влади, які відповідно до закону здійснюють контроль за видом діяльності, яка потребує ліцензування. Отже, оспорюваний кредитний договір відповідно до ст.ст.203, 215, 227 ЦК України є недійсним. Згідно ч.1 ст.216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. Відповідно до приписів ч.2 ст.548 Цивільного кодексу України, недійсне зобов'язання не підлягає забезпеченню. Недійсність основного зобов'язання (вимоги) спричиняє недійсність правочину щодо його забезпечення, якщо інше не встановлено цим Кодексом. Цивільним кодексом України у параграфі 6 глави 49 не передбачено інших негативних наслідків визнання недійсним основного зобов'язання, забезпеченого договором застави (іпотеки), як визнання недійсним і додаткового зобов'язання. За таких обставин, приймаючи до уваги доведеність вимог позивача щодо недійсності кредитного договору № 463/12/м5/з1, останній підлягає визнанню судом недійсними на підставі ч.2 ст.548 Цивільного кодексу України. Як вбачається з розділу „Застосування правових наслідків недійсності правочину" Листа Верховного Суду України „Практика розгляду судами цивільних справ про визнання правочинів недійсними" від 24.11.2008 року, згідно зі статтями 215 і 216 ЦК України, суди вправі з дотриманням правил підсудності розглядати позови: про визнання оспорюваного правочину недійсним і застосування наслідків його недійсності; про встановлення нікчемності правочину і застосування наслідків його недійсності. Стосовно положення ч.2 ст.215 ЦК України про те, що суд не вимагає визнання правочину недійсним, якщо його недійсність встановлена законом, необхідно зазначити, що така потреба може виникнути у разі, коли: сторони виконали певні умови нікчемного правочину, який нотаріально посвідчений; він порушує права третіх осіб; він зареєстрований у державних органах тощо. У таких випадках рішенням суду, який лише констатує недійсність правочину, можуть бути визначені відповідні правові наслідки недійсності правочину, зобов'язано державні органи скасувати його реєстрацію тощо. Згідно ч.5 ст.5 Декрету, одержання індивідуальної ліцензії однією із сторін валютної операції означає також дозвіл на її здійснення іншою стороною або третьою особою, яка має відношення до цієї операції, якщо інше не передбачено умовами індивідуальної ліцензії. Визнані недійсними правочини не створюють для сторін тих прав і обов'язків, які вони мають встановлювати, а породжують наслідки, передбачені законом. І хоча реституція не передбачена у ст.16 ЦК України як один із способів захисту, проте норма ч.1 ст.216 ЦК України є імперативною і суд має забезпечити зазначені в ній правові наслідки. Реституцію цілком можна вважати окремим способом захисту цивільних прав, які порушуються у зв'язку з недійсністю правочину, оскільки у ст.16 ЦК України немає вичерпного переліку способів захисту цивільних прав. Таким чином, зазначений кредитний договір № 463/12/м5/з1 від 25 вересня 2008 року є недійсним, а про застосування двосторонньої реституції, як способу захисту цивільних прав позов буде пред'явлено окремо. Тому просить визнати недійсним кредитний договір № 463/12/м5/з1 про надання кредиту у сумі 148 000,00 доларів США, укладений 25 вересня 2008 року між ОСОБА_2 та публічним акціонерним товариством Акціонерний банк „Укргазбанк". Стягнути з відповідача на її користь сплачене нею державне мито та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
В судове засідання представник позивача не прибув, надав до суду заяву, в якій просить справу розглянути за його відсутності, на позовних вимогах наполягає в повному обсязі.
Представник відповідача ОСОБА_2 в судовому засіданні позовні вимоги визнав частково, не заперечує проти стягнення з його довірительки та її чоловіка тіла кредиту в сумі 133 843 долари 00 центів США. Однак, заперечував на задоволенні позовних вимог по стягненню пені, процентів та інших нарахувань з його довірительки, оскільки за той час, що відповідачка виплачувала певну частину кредиту, вважають, що збитки банку покриті з лишком. Крім того, заперечує проти звернення стягнення на майно та визначення способу реалізації і початкової ціни, бо в попередніх засіданнях представник позивача від цих позовних вимог відмовився, про що в матеріалах справи є ухвала суду. Від зустрічної позовної заяви відмовився в повному обсязі, просив суд зустрічну позовну заяву його довірительки не розглядати.
Відповідач ОСОБА_3 в судове засідання не прибув, про розгляд справи був повідомлений належним чином. Про причини неявки в судове засідання суд не повідомив, заперечень на позов не надав. Справа слухалась у його відсутність.
Вислухавши представника відповідача, вивчивши матеріали справи, суд приходить до наступного.
Статтею 526 Цивільного кодексу України визначено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. А належним виконанням зобов'язань з боку відповідача є повернення кредиту та сплата відсотків за користування кредитними коштами у строки, в розмірі та в валюті, визначеними в кредитному договорі.
Відповідно до ст.599 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином, тобто зобов'язання за кредитним договором припиняється лише виконанням, проведеним відповідно до умов договору, а саме: поверненням кредиту та сплаті відсотків за користування кредитом у строки, в розмірі та валюті, передбаченими в Кредитному договорі.
Частиною 1 статті 4 Закону України «Про іпотеку»передбачено, що обтяження нерухомого майна іпотекою підлягає державній реєстрації в порядку, встановленому законодавством. У разі недотримання цієї умови іпотечний договір є дійсним, але вимога іпотекодержателя не набуває пріоритету відносно зареєстрованих прав чи вимог інших осіб на передане в іпотеку нерухоме майно.
Стаття 549 ЦК України передбачає, що пеня обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Стаття 551 ЦК передбачає, що розмір пені встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Розмір пені, встановлений законом, може бути збільшений у договорі.
У відповідності до ст.526 ЦК України, зобов'язання повинні виконуватись належним чином, відповідно до умов договору, актів цивільного законодавства, тому Банком правомірно пред'явлено позов до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитом і позовні вимоги підлягають задоволенню в цій частині.
Як встановлено в судовому засіданні, 25 вересня 2008 року між Публічним акціонерним товариством „Укргазбанк" та ОСОБА_2 було укладено Кредитний договір № 463/12/м5/з1, згідно з яким відповідачці ОСОБА_2 було надано кредит у розмірі 148 000,00 доларів США зі сплатою 15 відсотків річних за користування кредитними коштами строком до 24.09.2018 року (а.с.6-9). В забезпечення виконання зобов'язань по кредитному договору 25.09.2008 року укладено договір іпотеки нерухомого майна без заставної (а.с.11-15) -нежитлової будівлі магазину, загальною площею 96,0 кв.м. за адресою: м.Нікополь, вул.Станіславського, буд.№ 24а, що належить на праві власності відповідачам ОСОБА_2 та ОСОБА_3 (а.с.20). Також в забезпечення виконання зобов'язання по кредитому договору, 25.09.2008 року укладено договір поруки між Банком і ОСОБА_3, який взяв на себе зобов'язання нести солідарну відповідальність перед банком в тому ж обсязі що ОСОБА_2, включаючи сплату основного боргу за кредитним договором, комісійної винагороди, нарахованих відсотків за користування кредитом та неустойки.
ОСОБА_2 при підписанні кредитного договору, при одержанні кредиту, та ОСОБА_3 при підписанні договору поруки засвідчили, що усвідомлюють та гарантують, що умови даного кредитного договору для неї та її чоловіка зрозумілі, відповідають їх інтересам, є розумними та справедливим. Окрім цього, відповідачці повідомлено, що у разі зміни курсу іноземної валюти (валюти кредиту) відносно національної грошової одиниці України, це може призвести до значних збитків та погіршення фінансового стану позичальників. Надана позичальникам інформація є повною, необхідною, достовірною та своєчасною. Тому посилання ОСОБА_2 у зустрічній позовній заяві про те, що банк не мав права видавати кредит в іноземній валюті, в зв"язку з чим кредитний договір має бути визнаний недійсним, не можуть бути прийняті до уваги як і те, що банк не попереджував відповідачів про ризик зміни курсу валюти. Надання та одержання кредиту в іноземній валюті, сплата процентів за таким кредитом не потребують наявності індивідуальної ліцензії на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу у жодної зі сторін кредитного договору. ПАТ "Укргазбанк" отримав дозвіл Національного Банку України та банківську ліцензію з додатками до неї, в яких передбачено право та дозвіл банку на здійснення валютних операцій у вигляді залучення та розміщення іноземної валюти на валютному ринку. ОСОБА_2 не заперечують, що вони перестали погашати кредит і сплачувати проценти в повному обсязі, як це передбачено кредитним договором, через фінансову кризу. Станом на 13.12.2010 року заборгованість ОСОБА_2 за кредитним договором складає 146 732 долара 22 цента США, що за офіційним курсом НБУ станом на 06.07.2012 року (100дол. США= 799,25 гривень) складає 1 172 757 гривень 20 копійок, що підтверджується розрахунком і службовим розпорядженням про офіційний курс гривні до іноземних валют. У суду не викликає сумніву правильність розрахунку, виконаного програмою комп'ютера.
У кредитному договорі № 463/12/м5/з1 від 25.09.2008 року, укладеному між ОСОБА_2 і Банком, пунктом 5.1 передбачено право позикодавця вимагати дострокового повернення кредиту та інших платежів в разі порушення позичальником умов договору. Право вимагати дострокового повернення кредиту та суми процентів, належних кредитодавцю від суми кредиту, передбачено статтями 1050,1054 ЦК України.
Таким чином, суд вважає правомірними вимоги позивача про стягнення з відповідачів не лише тіла кредиту, а й інших нарахувань (процентів, пені, штрафних санкцій тощо).
Однак, суд не вбачає підстав для задоволення вимог банку щодо звернення стягнення на предмет іпотеки та визначення способу реалізації нерухомого майна, що є предметом іпотеки, шляхом проведення публічних торгів та визначення початкової ціни для подальшої реалізації, оскільки 13.12.2010 року представником позивача до суду було надано заяву про уточнення позовних вимог за цивільним позовом, в якій позивач просив лише стягнути з відповідачів борг за кредитним договором, відмовившись від інших позовних вимог (а.с.65), про що судом було винесено відповідну ухвалу (а.с.67).
Крім того, відповідно до ст.35 Закону України „Про іпотеку", у разі порушення основного зобов"язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначаються стислий зміст порушених зобов"язань, вимога про виконання порушеного зобов"язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі розпочати звернення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону.
Керуючись ст.524, 526, 533, 527, 530, 543, 553, 1050, 1054 ЦК України, ст.10, 11, 60, 209, 212 213, 215, 218 ЦПК України, суд , -
Позовну заяву Публічного акціонерного товариства акціонерний банк "Газбанк" до ОСОБА_3 та ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором, звернення стягнення на майно та визначення способу реалізації нерухомого майна -задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 солідарно на користь Публічного акціонерного товариства акціонерний банк "Газбанк" заборгованість у розмірі 1 172 757 гривень 20 копійок (один мільйон сто сімдесят дві тисячі сімсот п"ятдесят сім гривень 20 копійок) та судові витрати в розмірі 1 820 гривень.
В задоволенні інших позовних вимог Публічному акціонерному товариству акціонерний банк "Газбанк" -відмовити.
Апеляційну скаргу на рішення суду може бути подано до апеляційного суду Дніпропетровської області через Нікопольський міськрайонний суд протягом десяти днів з дня проголошення рішення.
Суддя: І. О. Кобеляцька-Шаховал